67. Адміністративно-правове забезпечення управління державною службою.
Державна служба є невід’ємною складовою механізму державного управління. Вона виникла за часів первісного суспільства і має багатовікову історію свого розвитку. Її можна розглядати як вид суспільної діяльності, комплексний правовий інститут, правовий інститут адміністративного права, як навчальну дисципліну. В Україні поки що не існує офіційно визнаної самостійної галузі права про державну службу як систему теорій, ідей, уявлень про правове регулювання державно-службових відносин. Разом із тим, можна стверджувати, що у міру розвитку законодавства про державну службу, державно-службових відносин та методів їх регулювання відбувається становлення нової комплексної галузі права – службового права.
Вперше на законодавчому рівні визначення поняття «державна служба» закріплене у ст. 1 ЗУ від 16. 12. 1993 р. «Про державну службу», згідно з яким вона являє собою професійну діяльність осіб, що займають посади в державних органах та їхньому апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Відповідно до ст. 1 ЗУ від 17. 11. 2011 р. «Про державну службу» (не вступив ще в силу) - державна служба - професійна діяльність державних службовців з підготовки пропозицій щодо формування державної політики, забезпечення її реалізації та надання адміністративних послуг. Окрім вищеназваних законів, питання окремих видів державної служби регулюються іншими законами: новим ЗУ від 17. 11. 2011 року «Про державну службу», що вступить в силу 01. 01. 2014,
митної служби — МК України;
дипломатичної служби — ЗУ «Про дипломатичну службу» від 20 вересня 2001 р.;
служби в органах міліції — ЗУ «Про міліцію» від 20 грудня 1990 р. (зі змінами і доповненнями);
служби в органах служби безпеки — ЗУ «Про Службу безпеки України» від 25 березня 1992 р.;
військової служби — ЗУ «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» в редакції від 18 червня 1999 р;
державної виконавчої служби — ЗУ «Про державну виконавчу службу» від 24 березня 1998 ртощо. Укази ПУ Серед основних указів ПУ можна назвати наступні: Про систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців (від 30 травня 1995 р.);
Про митну службу України (від 29 листопада 1996 р.);
Положення про Національне агентство України з питань державної служби, затверджене Указом ПУ від 18 липня 2011 року № 769/2011 тощо. Постанови і розпорядження КМУ, Накази Національного агентства з питань державної служби України та інших органів виконавчої влади, ін.
Правовими засадами регулювання поняття і видів державних службовців є: закони: від 20. 12. 1990 р. «Про міліцію», від 04. 12. 1990 р., «Про прокуратуру», від 25. 03. 1992 р. «Про Службу безпеки України», від 26. 01. 1993 р.,«Про державну службу», від 20. 09. 2001 р. «Про дипломатичну службу», від 07. 03. 2002 р. «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України», від 23. 06. 2005 р. «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», від 23. 02. 2006 р. «Про державну службу спеціального зв’язку та захисту інформації України», від 07. 10. 2010 р. «Про КМУ», від 17. 03. 2011 р. «Про центральні органи виконавчої влади»;
укази ПУ: від 11. 06. 2001 р. «Про деякі питання впорядкування статусу державних службовців», від 29. 06. 2001 р. «Про чергові заходи щодо подальшого здійснення адміністративної реформи в Україні», від 05. 03. 2004 р. «Про Концепцію адаптації інституту державної служби в Україні до стандартів Європейського Союзу»;
постанови КМУ: від 19. 06. 1996 р. «Про затвердження Положення про ранги державних службовців», від 21. 08. 1997 р. «Про Програму розроблення та впровадження єдиної державної комп’ютерної системи «Кадри», "Про віднесення посад працівників органів влади Автономної Республіки Крим до відповідних категорій посад державних службовців та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів КМУ» від 23. 05. 2012, інші.;
накази Нацдержслужби України: від 18. 02. 2003 р. «Про проведення щорічного профілактичного медичного огляду державних службовців», від 29. 12. 2009 р. «Про затвердження типових професійно-кваліфікаційних характеристик посадових осіб місцевого самоврядування» тощо.
Управління державною службою - Національне агентство України з питань державної служби (Нацдержслужба України) є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, що забезпечує формування та реалізацію єдиної державної політики у сфері державної служби, здійснює функціональне управління державною службою. Агентство утворене 18 липня2011року ПУ шляхом реорганізації Головдержслужби України.
Правові основи - КУ, ЗУ «Про державну службу» від 1993, новим ЗУ від 17. 11. 2011 року «Про державну службу», що вступить в силу 01. 01. 2014, Указ ПУ «Положення про Питання управління державною службою в Україні» від 18. 07. 2011, Указ ПУ від 18 липня 2011 року «Положенняпро Національне агентство України з питань державної служби», Розпорядження КМУ «Питання Національного агентства з питань державної служби» від 25. 04. 2012, тощо.Національне агентство України з питань державної служби (Нацдержслужба України) є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом. Нацдержслужба України забезпечує формування та реалізацію єдиної державної політики у сфері державної служби, здійснює функціональне управління державною службою.
Основними завданнями Нацдержслужби України є: забезпечення формування та реалізації єдиної державної політики у сфері державної служби;
участь у формуванні державної політики у сфері служби в органах місцевого самоврядування;
здійснення функціонального управління державною службою;
розроблення заходів щодо підвищення ефективності державної служби, координація та здійснення контролю за їх виконанням;
методичне забезпечення діяльності кадрових служб з питань проходження державної служби;
організація та координація заходів щодо проведення наукових досліджень з питань державної служби та служби в органах місцевого самоврядування;
організація функціонального обстеження органів виконавчої влади та підготовка пропозицій щодо підвищення ефективності державного управління;
здійснення контролю за додержанням визначених законодавством про державну службу умов реалізації громадянами права на державну службу;
організація підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування;
розроблення типових професійно-кваліфікаційних характеристик посад державних службовців.
Основні функції Формування єдиної державної політики,Функціональне управління, Методичне керівництво діяльністю кадрових служб. Контроль за дотриманням законів про державну службу,Дотримання єдиних вимог до професійної відповідності кандидатів на зайняття вакантної посади,Підготовка та професійний розвиток державних службовців Внутрішня структура Головдержслужба України складається з 6 структурних підрозділів, де працює 121 державний службовець:Управління організаційно-аналітичного забезпечення роботи керівника та кадрової роботи.
Департамент персоналу державних органів та органів місцевого самоврядування
Департамент модернізації державної служби Юридичний департамент,Управління організації професійного навчання державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування,Адміністративно-фінансовий департамент А також:
24 територіальні підрозділи
Підзвітні та підконтрольні Головдержслужбі України: Центр адаптації державної служби до стандартів Європейського Союзу. Школа вищого корпусу державної служби Проходження державної служби - Прийняття на державну службу: Прийняття на конкурсній основі Стажування у державній установі терміном до 2 місяців У державних органах створюється кадровий резерв Система категорій та рангів державних службовців: 7 категорій та 15 рангів (1-15) державних службовців Ранг присвоюється відповідно до займаної посади, рівня професійної кваліфікації та результатів роботи Критерії класифікації посад: організаційно-правовий рівень органу;
обсяг і характер компетенцій;
роль і місце посади в структурі державного органу
68. Адміністративно-правове забезпечення управління у галузі освіти і науки.
Конституція України у ст. 53 закріплює право громадян на освіту. Реалізація цього права передбачається такими нормативно-правовими актами: законами: від 23. 05. 1991 р. «Про освіту», від 10. 02. 1998 р. «Про професійно-технічну освіту», від 13. 05. 1999 р. «Про загальну середню освіту», від 22. 06. 2000 р. «Про позашкільну освіту», від 11. 07. 2002 р. «Про дошкільну освіту», від 17. 01. 2002 р. «Про вищу освіту», від 17. 03. 2011 р. «Про центральні органи виконавчої влади»;
указами ПУ: від 09. 12. 2010 р. «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади», від 08. 04. 2011 р. «Про Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України», від 08. 04. 2011 р., «Про деякі заходи з оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» від 28. 02. 2013,«Про затвердження Положення про Державну службу інтелектуальної власності України», від 08. 04. 2011 р. «Про затвердження Положення про Державне агентство з питань науки, інновацій та інформатизації України», від 08. 04. 2011 р. «Про затвердження Положення про Державну інспекцію навчальних закладів України», від 31. 05. 2011 р. «Про Положення про Державну службу молоді та спорту України»;
постановами КМУ: від 22. 08. 2000 р. «Про затвердження Типового положення про Головне управління освіти і науки Київської міської державної адміністрації, управління освіти і науки обласної, Севастопольської міської державної адміністрації», від 07. 07. 2010 р. «Деякі питання передачі вищих навчальних закладів до сфери управління Міністерства освіти і науки України», від 20. 04. 2011 р. «Про затвердження Державного стандарту початкової загальної освіти», від 30. 05. 2011 р. «Деякі питання надання Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України і Державною службою інтелектуальної власності платних адміністративних послуг», від 13. 07. 2011 р. «Про створення Єдиної державної електронної бази з питань освіти», від 13. 07. 2011 р. «Про реорганізацію вищих навчальних закладів, що належать до сфери управління міністерства освіти і науки, молоді та спорту України» тощо. При вивченні особливостей управління наукою слід акцентувати увагу на тому, що наука є джерелом економічного зростання і невід’ємною складовою національної культури та освіти, створення умов для реалізації інтелектуального потенціалу громадян у сфері наукової і науково-технічної діяльності, цілеспрямованої політики у забезпеченні використання досягнень вітчизняної та світової науки і техніки для задоволення соціальних, економічних, культурних та інших потреб.
Правові засади управління галузі науки визначено законами: від 13. 12. 1991 р. «Про наукову і науково-технічну діяльність», від 23. 12. 1993 р. «Про авторське право і суміжні права», від 10. 02. 1995 р. «Про наукову та науково-технічну експертизу», від 25. 06. 2009 р. «Про наукові парки», від 17. 03. 2011 р. «Про центральні органи виконавчої влади»;
указами ПУ: від 19. 04. 2006 р. «Питання Комітету з Державних премій України в галузі науки і техніки», від 11. 09. 2008 р. «Про додаткові заходи щодо розвитку наукової і науково-технічної діяльності Національної академії правових наук України», від 21. 05. 2010 р. «Питання Національної академії правових наук України», від 09. 12. 2010 р. «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади», від 08. 04. 2011 р. «Про Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України», від 08. 04. 2011 р. «Про за-твердження Положення про Державну службу інтелектуальної власності України», від 08. 04. 2011 р. «Про затвердження Положення про Державне агентство з питань науки, інновацій та інформатизації України»;
постановами КМУ: від 07. 04. 1998 р. «Про затвердження Положення про атестацію науково-дослідних (науково-технічних) установ», від 13. 08. 1999 р. «Про затвердження Положення про атестацію наукових працівників», від 13. 08. 1999 р. «Про затвердження нової редакції Статуту Національної академії аграрних наук України», від 18. 10. 1999 р. «Про затвердження Статуту Національної академії медичних наук України», від 19. 12. 1999 р. «Про затвердження Статуту Національної академії педагогічних наук України», від 02. 02. 2000 р. «Про затвердження Статуту Національної академії правових наук України», від 07. 03. 2007 р. «Про затвердження Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника»;
Статутом Національної академії наук України, затв. Загальними зборами НАН України 05. 04. 2002 р.
Слід мати на увазі, що організаційними засадами реалізації права на освіту є система державних органів, які забезпечують управління освітою, та система закладів освіти, на яких покладається завдання загальноосвітньої та професійної підготовки. Органами державного управління у цій галузі є: КМУ, Міністерство освіти і науки, (створено Указом Президента від 28. 02. 2013 р. У зв’язку з реорганізацією Міністерства освіти, науки молоді та спорту), діяльність якого регулюється ще й досі Положенням про Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України, затв. Постановою КМУ від 08. 04. 2011 р., інші центральні органи виконавчої влади (напр., МВД, Служба безпеки України, Генеральна прокуратура України), управління та відділи освіти місцевих державних адміністрацій (див. Типове положення про управління освіти обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації, Типове положення про відділ освіти районної, районної у мм. Києві та Севастополі державних адміністрацій), органи місцевого самоврядування).
Безпосереднє управління закладами освіти здійснюють: директор (закони «Про освіту», «Про позашкільну освіту», «Про професійно-технічну освіту» тощо) ректор, президент (див. Закон «Про вищу освіту»)
Управління галуззю науки здійснюють: КМУ, Міністерство освіти і науки, інші центральні органи виконавчої влади, місцеві органи державної виконавчої влади.
В Україні діє Національна академія наук України (НАН України) – державна самоврядна наукова організація, яка організовує і здійснює фундаментальні та прикладні дослідження з найважливіших проблем природничих, технічних, гуманітарних наук;
координує здійснення досліджень у наукових установах і організаціях незалежно від форм власності, та галузеві академії наук(Академія медичних наук, Національна Академія правових наук, Академія педагогічних наук, Академія аграрних наук (див. Статути). Міністерство освіти і науки.
Урядові органи Державний департамент інтелектуальної власності, Державна інспекція навчальних закладів. Наукові установи у сфері управління міністерства - Інститут інноваційних технологій і змісту освіти,Львівський державний центр науково-технічної і економічної інформації,Український інститут промислової власності.
- 1. Політико-правова система сучасного українського конституціоналізму: поняття, принципи, зміст. Поняття та структура методології сучасного конституціоналізму.
- 2. Предмет та метод конституційного права України. Джерела конституційного права України. Законопроектні роботи на сучасному етапі розвитку України як демократичної, правової держави.
- 3. Конституційно-правові норми: особливості структури і механізму дії. Конституційно-правові інститути.
- 4. Конституція України (1996 р.): загальна характеристика, структура, тенденції розвитку. Правова охорона Конституції України: організаційно- правові засоби та інститути.
- 5. Основні етапи вітчизняного конституційного будівництва. Сучасний етап конституційних перетворень в Україні: конституційна модернізація та реформування в Україні (1989-2013 р. Р.).
- 6. Поняття, склад і види правовідносин у конституційному праві. Проблема конфліктності в конституційно-правових відносинах.
- 7. Конституційно-правова відповідальність: поняття, особливості, функції. Поняття та склад конституційного правопорушення (делікту).
- 8. Конституційно-процесуальне право: поняття і предмет. Конституційний процес, конституційна процедура, конституційні провадження.
- 9. Конституційний лад: поняття і зміст. Проблема співвідношення громадянського суспільства і правової держави.
- 10. Поняття виборчої системи, виборчого права, виборчої кампанії. Структура законодавства про вибори представницьких органів публічної влади і пу.
- 11. Виборчий процес: поняття, принципи, суб'єкти, зміст етапів.
- 8) Подсчет голосов избирателей и установление итогов голосования;
- 12. Структура і принципи самоорганізації громадянського суспільства. Основні інститути громадянського суспільства, конституційно-правові засоби забезпечення їх функціонування.
- 14. Громадські об'єднання у системі громадянського суспільства: види, правовий статус, відносини з державою.
- 15. Політичні партії в системі громадянського суспільства. Розвиток багатопартійності в Україні.
- 16. Конституційний статус людини і громадянина. Міжнародно-правові стандарти та внутрішньодержавне (конституційне) законодавство про правове становище людини і громадянина.
- 17. Громадянські (правові) стани особистості. Загальна характеристика конституційно-правового статусу окремих видів громадянських станів особистості.
- 18. Громадянство України: поняття, принципи, підстави і порядок набуття та припинення. Правове регулювання інституту громадянства в Україні.
- 19. Правовий статус іноземців в Україні. Проблема полігромадянства.
- 20. Правова природа, поняття, класифікація та гарантії конституційних прав свобод та обов'язків людини і громадянина.
- III. По степени распространенности гарантии классифицируют на:
- 21. Державний лад України: поняття та принципи. Державні символи Україн і правовий порядок їх використання
- 22. Поняття і принципи державного устрою. Конституційні засоби гармонізації міжнаціональних відносин в Україні.
- 23. Конституційні ознаки унітарної держави України. Автономна Республ Крим у складі України.
- 24. Поняття та склад державної території. Державний кордон: поняття, види, режим, порядок встановлення та перетинання.
- 25. Адміністративно-територіальний устрій України і порядок виріїш питань адміністративно-територіального поділу.
- 26. Конституційна система органів державної влади в Україні. Зміст і практична реалізація принципу поділу державної влади в Україні.
- 27. Верховна Рада України: склад, компетенція, організаційні 4 діяльності, акти. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини
- 28. Народний депутат України: правовий статус (права, обов'я відповідальність), правові і соціальні гарантії здійснення депута- повноважень.
- 31. Система виконавчої влади в Україні.
- Державні служби
- Державні агентства Агентства будуть наділені управлінськими функціями щодо державного майна й надаватимуть послуги юридичним особам, які пов'язані з об'єктами державної власності.
- Інші центральні органи виконавчої влади
- Центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом
- 31. Конституційні основи судової влади та прокуратури в Україні.
- 32. Конституційний Суд України: порядок формування, компетенція, акти.
- 33. Поняття, система та принципи місцевого самоврядування в Україні.
- 34. Органи місцевого самоврядування: система, способи формування, компетенція та їх відношення (взаємодія) з місцевими і центральними органами державної влади.
- 35. Правовий статус депутата місцевої ради.
- Основні гарантії депутатської діяльності Систему гарантій депутатської діяльності складають заходи щодо забезпечення успішного здійснення депутатами своїх повноважень.
- 36. Адміністративне право в системі права України. Соціальне призначення адміністративного права.
- 37. Тенденції розвитку адміністративного права в умовах реформування.
- 38. Адміністративне право, державне управління і виконавча влада.
- 39. Предмет адміністративного права та основні напрямки його оновлення.
- 41. Система адміністративного права: підгалузі та правові інститути.
- 42. Джерела адміністративного права: поняття, система, види. Основні законопроектні роботи у сфері державного управління.
- 43. Систематизація адміністративного права в умовах реформування.
- 44. Сутність та особливості адміністративно-правових норм, їхня реалізація, дія у просторі, часі, за колом суб'єктів.
- 45. Адміністративні правовідносини: сутність, види, структура.
- 46. Суб'єкти адміністративного права: сутність, види, особливості адміністративної правосуб'єктності.
- 47. Державнеуправління: поняття, принципи, функції.
- 48. Форми державного управління: сутність, види.
- 49. Методи державного управління: сутність, види.
- 51. Режими і рівні державного управління.
- 52. Центральні органи виконавчої влади як суб'єкти державного управління.
- 53. Місцеві органи виконавчої влади як суб'єкти державного управління.
- 54. Державна служба: сутність, принципи, види, правове регулювання.
- 55. Державний службовець: сутність, види, правове становище.
- 56. Адміністративний примус: сутність, особливості, види і правове регулювання.
- 57. Адміністративна відповідальність: поняття, особливості, підстави. Особливості правового регулювання.
- 58. Адміністративний проступок: сутність, ознаки, склад.
- 59. Адміністративні стягнення: сутність, види, порядок накладення.
- 60. Державний контроль: сутність, види, правове регулювання.
- 61. Адміністративний нагляд: сутність, види, правове регулювання.
- 62. Звернення громадян: сутність, види, правове регулювання.
- 63. Адміністративні процедури: поняття, види, правове регулювання.
- 64. Адміністративні провадження: поняття, види, правове регулювання.
- 66. Адміністративно-правове забезпечення управління у галузі юстиції.
- 67. Адміністративно-правове забезпечення управління державною службою.
- 69. Адміністративно-правове забезпечення управління у галузі митної справи.
- 71. Поняття та ознаки адміністративного процесу.
- 72. Принципи адміністративного процесу.
- 74. Споры физических или юридических лиц с субъектом властных полномочий относительно обжалования его решений, действий или бездействия
- 75. Споры по поводу принятия граждан на публичную службу, ее прохождения, увольнения с публичной службы
- 76. Споры между субъектами властных полномочий по поводу реализации их компетенции в сфере управления, в том числе делегированных полномочий
- 77. Споры относительно заключения и выполнения административных договоров
- 78. Споры по обращению субъекта властных полномочий в случаях, установленных законом
- 79. Споры относительно правоотношений, связанных с избирательным процессом или процессом референдума
- 80.Поняття и виды подсудности административных дел.
- 81 Особи, які беруть участь у справі, їх процесуальні права та обов’язки.
- 82 Сторони в адміністративному процесі.
- 83 Треті особи в адміністративному процесі.
- 84 Представництво в адміністративному процесі.
- 85 Поняття та етапи доказування в адміністративному процесі.
- 86. Поняття та види доказів в адміністративному процесі.
- 87. Поняття і види процесуальних строків.
- 88. Характеристика заходів процесуального примусу.
- 89.Право на административный иск. Право на предъявление административного иска и процессуальный порядок его реализации
- 90. Отказ в открытии производства по административному делу.
- 91. Открытие производства по административному делу и его правовые последствия.
- 92. Судовий розгляд справи по суті.
- 93. Поняття та види судових рішень в адміністративному процесі. Вимоги, яким має відповідати судове рішення.
- 95. Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, пу, Вищої ради юстиції.
- 96. Особливості провадження у справах, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.
- 97.Особливости производства по делам по поводу решений, действий или бездеятельности государственной исполнительной службы.
- 98. Особливості провадження у справах про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання та про усунення обмежень у реалізації права на мирні зібрання.
- 99.Особливості провадження у справах за адміністративними позовами про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності.
- 100 Скорочене провадження.
- 101 Поняття, мета та завдання апеляційного провадження.
- 102 Поняття, мета та завдання касаційного провадження. Право на касаційне оскарження та процесуальний порядок його реалізації.
- 103 Поняття, мета та завдання перегляду судових рішень Верховним Судом України.
- 104.Розгляд дела Верховным Судом Украины.
- 105.Характеристика мер процессуального принуждения.
- Раздел VI Меры процессуального принуждения