69. Поняття держава. Сильна та слабка держава. Образ держави.

Держава — це універсальна політична організація су­спільства, що володіє суверенітетом і здійснює управління суспільством на основі права за допомогою спеціального механізму.

Проблему сильної і слабкої держави у нас почали вивчати в роки перебудови. Тоді дехто схильний був вважати демократичну державу апріорі слабкою: вона, мовляв, за природою своєю не зможе модернізувати суспільство. Та й тепер поняття „сильна держава” часто асоціюється з державою авторитарною, тобто з такою, яка, задля досягнення певних цілей, прагне контролювати все суспільство в цілому і життя кожного громадянина зокрема. Отже, і в теоретичному, і в практичному плані проблема формування сильної держави і сьогодні лишається актуальною.

Образ держави був і залишається значимим феноменом як в індивідуальному, так і в масовій політичній свідомості. Цей феномен має розглядатися в розумних вимірах і просторово-часових координатах.

70. Держава та інститути державного суспільства.

Термін «держава» з'явився в XVI ст. Його ввів до науко­вого обігу італійський політичний мислитель Нікколо Макіавеллі. Зрозуміло, що держава як суспільне явище до цього існувала вже тисячоліття.

Найчастіше в юридичній науці використовують форма­лізоване (інструментальне) визначення держави.

Держава — це універсальна політична організація су­спільства, що володіє суверенітетом і здійснює управління суспільством на основі права за допомогою спеціального механізму.

Зовнішні, відмітні ознаки держави можна розділити на дві групи. Перша група ознак відрізняє державу від первіс­ної соціальної організації. До них належать:

1. публічна політична влада, інакше кажучи, влада, що виділилася із суспільства, не співпадає з ним, така, що стоїть над ним і виступає від його імені. Державна влада має свій особливий апарат у вигляді органів держави і профе­сійних управлінців (армія, поліція, чиновники, судді тощо);

2. державна скарбниця, тобто система збору, зберігання і розподілу фінансових коштів (у вигляді данини, податків, зборів, різного роду повинностей). Ці кошти необхідні для вирішення загальнозначущих проблем (наприклад, обо­рони, будівництва громадських будівель і споруд), а також для утримання державного апарату;

3. територіальна організація населення. У додержав-ному стані індивід співвідносив себе з певним родом, врахо­вуючи реальну або уявну спорідненість. Друга група ознак держави відрізняє її від політичних партій та громадських організацій:

1. народ — сукупність індивідів, об'єднаних правовим зв'язком з державою. Цей зв'язок виражається в інститутах громадянства (у республіках) або підданства (у монархіях). Сучасна держава виступає як представник народу, як спра­ва народу;

2. територія — матеріальна база держави. Це частина Земної кулі, з якою історично пов'язаний державний народ, що має кордони, визнані міжнародним співтовариством. Територія держави — це простір, в межах якого здійсню­ється державна влада, просторове буття держави;

державна влада — організаційно оформлена політич­на влада крупної соціальної спільноти (народу, класу, ста­ну), що володіє спеціалізованим апаратом для регулювання суспільних відносин і верховенством у суспільстві. Головне призначення державної влади — керівництво загальнозна-чущими для народу справами.

Найбільш об­ґрунтованою видається точка зору, що громадянське су­спільство — це історичний феномен, що виник на певному етапі розвитку державно організованого, перш за все захід­ного, суспільства і характеризується самостійністю щодо держави.

У структурному відношенні громадянське суспіль­ство — це сукупність вільних індивідів, недержавних об'­єднань громадян і сфера відносин між ними, незалежна від держави, що включає наступні компоненти:

1. вільні,рівноправні, самостійні індивіди. Основною фігурою громадянського суспільства є людина як особис­тість та її приватні інтереси і потреби, вільна реалізація яких проходить поза державним контролем;

2. недержавні об'єднання індивідів. Потреби особи ви­ражаються та здійснюються через такі компоненти грома­дянського суспільства як сім'я, церква, профспілки, партії, елітарні групи, клуби виборців, культурні об'єднання, на­укові асоціації тощо. Важливе місце в структурі громадян­ського суспільства займає так званий третій сектор — су­купність некомерційних організацій, що не мають на меті отримання прибутку (перші два сектори — це сукупність державних інститутів і підприємницьких структур);

суспільні відносини між індивідами та їх об'єднан­нями, що розвиваються на основі рівності та самоврядуван­ня. Відносини в середовищі громадянського суспільства надзвичайно різноманітні: господарські, економічні, сімей­ні, етнічні, релігійні, правові, політичні. Характерно, що тут переважають не вертикальні (за підлеглістю), а гори­зонтальні (рівнопартнерські та конкурентні) зв'язки. У цю сферу діяльності людей держава втручається лише тоді, коли громадянському суспільству або окремим його членам загрожує небезпека, коли суспільство не може самостійно впоратися з якоюсь проблемою.