59. Тлумачення права: поняття та види. Офіціальне тлумачення права.

Тлумачення норм права — це інтелектуальна діяльність, спрямована на розкриття смислового змісту правових норм.

Термін «тлумачення» в правовій сфері використовуєть­ся в декількох значеннях:

1. тлумачення виступає як інтелектуальний процес розуміння і пізнання правової норми, який виражається в сукупності способів (прийомів) тлумачення;

2. тлумачення розглядається як діяльність певних су­б'єктів (офіційне і неофіційне тлумачення), що має різну обов'язковість для правозастосовувачів;

3. тлумачення постає у вигляді результату інтелекту­ального процесу розуміння і пізнання правової норми, ви­раженого в мовній формі, що називається тлумаченням за об'ємом (буквальне, поширювальне і обмежувальне).

Більш традиційним є розмежування тлумачення з'ясування права і роз'яснення права. З'ясування є роз­криттям змісту юридичних норм «для себе». Роз'яснені є розкриттям змісту юридичних норм «для інших».

Суб'єкти тлумачення норм права

Суб'єктами тлумачення норм права виступають органи держави, фізичні та юридичні особи. Всі вони можуть роз' яснювати зміст норм права, проте значення і юридична обов'язковість роз'яснень, зроблених різними суб'єктами, неоднакові. Розрізняють офіційне і неофіційне тлумачення норм права. Офіційне тлу мачення норм права здійснюють уповно­важені на те органи держави. Його результат має обов'яз­кову силу для органу або посадовця, що застосовує розтлу­мачену норму. Нормативне офіційне тлумачення здійсню­ється безвідносно конкретного випадку, має загальний характер (поширюється на невизначене число випадків). Таке, наприклад, тлумачення Конституційним Судом Укра­їни статті Конституції України, надане за запитом Прези­дента України. Казуальне офіційне тлумачення дається і має силу стосовно окремого випадку. Наприклад, Верхов­ний Суд України у порядку касації переглядає рішення суду загальної юрисдикції і паралельно дає тлумачення стосов­но відповідної справи.

Залежно від суб'єкта офіційного тлумачення розрізня­ють:

1. автентичне тлумачення, що виходить від органу, який видав тлумачену норму;

2. делеговане (легальне) тлумачення, здійснюване ком­петентним органом щодо норми права, виданої іншим ор­ганом (наприклад, тлумачення Конституції України Кон­ституційним Судом України).

Неофіційне тлумачення норм права здійснюється суб'єктами, які не мають на те формальних повноважень (учені-юристи, адвокати, юрисконсульти і навіть непро-фесіонали), і є юридично не обов'язковим. Значення не­офіційного тлумачення залежить від його правильності, а також від авторитету суб'єкта тлумачення. Залежно від компетентності суб'єкта розрізняють такі види неофіцій­ного тлумачення:

1. доктринальне тлумачення, що виходить від учених-юристів;

2. професійне тлумачення, що виходить від юристів-практиків;

3. буденне тлумачення, яке дають люди на основі жит­тєвого досвіду і масової правосвідомості.

Значення тлумачення правової норми істотно зростає, коли виникають ситуації нетипового застосування права, тобто при прогалинах у позитивному праві, при конкрети­зації права, при значному допущенні розсуду посадовця, а також в інших складних правових ситуаціях.

Тлумачення норми права залежить не тільки від рівня використаної законодавчої техніки, але й від правової куль­тури та правосвідомості суб'єктів, які застосовують право.

Види юридичного тлумачення за об'ємом

Результати тлумачення можуть бути різними залежно від співвідношення буквального юридичного тексту і дій­сного змісту правових норм. З урахуванням цього розріз­няють три види юридичного тлумачення за об'ємом:

1. буквальне тлумачення, відповідно до якого дійсний зміст норми адекватний її мовному виразу. Наприклад, Конституція України встановлює, що кандидат у Прези­денти України повинен досягти 35 років на момент виборів. Ця норма права носить суворо визначенні!, недвозначний характер; її неможливо тлумачити інакше, ніж буквально. В ідеалі саме таким чином повинні бути сформульовані юридичні тексти;

2. поширювальне тлумачення, відповідно до якого дій­сний зміст норми права, розкритий в результаті тлумачен­ня, є ширшим, ніж буквальний текст. Наприклад, Сімейний кодекс України містить інститут усиновлення, тоді як нор­ми цього інституту поширюються і на удочеріння;

3. обмежувальне тлумачення, відповідно до якого дій­сний зміст норми права, розкритий в результаті тлумачен­ня, є вужчим, ніж буквальний текст. Наприклад, ст. 304 Кримінального кодексу України, що встановлює покаран­ня за втягнення неповнолітніх до асоціальної та злочинної Діяльності, щодо суб'єкту цього злочину повинна тлумачи­тись обмежувально. Очевидно, що суб'єктом цього злочину Може бути тільки повнолітній, тоді як загальний вік, з якого може наступати кримінальна відповідальність, скла­дає 16 років

Акти офіційного тлумачення (інтерпретаційні акти)

Акти офіційного тлумачення (інтерпретаційні акти) — ц_е правові акти, прийняті компетентними державними орга­нами, що містять роз'яснення норм права або порядку їх застосування. Вони не мають самостійного значення і діють в єдності з тими нормами (правовими актами), які ними тлумачаться; скасування нормативного акту тягне за собою втрату юридичної чинності інтерпретаційним актом.

Ознаки актів офіційного тлумачення:

1. приналежність до системи правових актів. Подібно до інших правових актів їм властиві формальна визначе­ність, юридична чинність, офіційний характер, цільова спрямованість, регулятивна обов'язковість;

2. офіційний характер. Інтерпретаційні акти є резуль­татом діяльності компетентного органу держави або поса­довця;

3. особлива юридична форма. Акти офіційного тлума­чення мають певну структуру, зміст, форму, стиль письмо­вого викладу, приймаються відповідно до чітко визначеної процедури;

4. особливий зміст. Інтерпретаційні акти містять за­гальні (нормативні) або персонально адресовані та індиві­дуально-конкретні роз'яснення інтерпретатора;

5. певні юридичні наслідки. Застосування інтерпрета-ційних актів у сукупності з роз'яснюваними нормативно-правовими актами забезпечують регулювання суспільних відносин;

6. похідний характер. Акти офіційного тлумачення не мають самостійного значення і діють в єдності ;і тими нор­мами (правовими актами), які ними тлумачаться; скасу­вання нормативного акту тягне за собою втрату юридичної сили інтерпретаційним актом.

Види актів офіційного тлумачення права: 1) залежно від типів офіційного тлумачення вони під­розділяються на акти нормативного і казуального тлума­чення. Акти нормативного тлумачення адресуються право-застосовчим органам і містять загальні роз'яснення право­вих норм, якими правозастосовувач зобов'язаний керува­тися У всіх випадках, коли виникає необхідність застосу­вати роз'яснювану норму права. Наприклад, постанова Пленуму Верховного Суду України № 9 «Про застосування Конституції при здійсненні правосуддя» є актом норматив­ного тлумачення.

Акти казуального тлумачення обов'язкові тільки для конкретної юридичної справи. Елементи індивідуального тлумачення містяться в мотивувальній частині судових рішень і вироків, де суд роз'яснює, які саме норми права і чому він вважає за потрібне застосувати в цій ситуації. Прикладом актів індивідуального тлумачення можуть служити ухвали судових колегій Верховного Суду України, що виносяться в результаті розгляду конкретних справ;

2. залежно від суб'єкта видання розрізняють акти ав­тентичного тлумачення і акти делегованого (легально­го) тлумачення. Акти автентичного тлумачення видають­ся органами, якими був виданий роз'яснюваний акт. Оцін­ка таких актів у літературі неоднозначна. Принципи право­вої держави і розподілу влад не допускають автентичного тлумачення, щоб виключити свавілля законодавця. Але в національній юридичній практиці автентичне тлумачення законів мало місце до формування Конституційного Суду України. Акти делегованого (легального) тлумачення ви­даються спеціально уповноваженими на те державними органами. Найбільшу значущість серед актів легального тлумачення мають рішення і висновки Конституційного Суду України, а також постанови Пленумів Верховного Суду і вищих спеціалізованих судів України;

залежно від юридичної природи розрізняють інтер-претаційні акти правотворчості та інтерпретаційні акти правозастосування. Правотворчий характер носять рішен­ня і висновки Конституційного Суду України, постанови Пленуму Верховного Суду України, їхнє особливе значення полягає у визначенні існуючої системи правового регулю­вання і перспективи подальшої законотворчості. Право-застосовчі інтерпретаційні акти виступають як самостійний правовий акт або вплітаються у зміст правозастосовчого акту, як правило, в його мотивувальну частину. Формою виразу цих актів є також ухвали, розпорядження, вказівки, інструкції, офіційні роз'яснення компетентних державних органів.