41. Поняття і основні вимоги законності. Правозаконність.

Законність – це режим суспільно-політичного життя, що заснований на правовому характері його організації і виражається у вимозі точного, суворого і неухильного дотримання і виконання чинних правових актів суб’єктами права.

Сутність законності полягає у добросовісному і неухильному дотриманні і виконанні усіма суб’єктами права діючих законів, яке й забезпечує стан правомірності суспільних відносин. Мета законності демократичній державі полягає в забезпеченні прав і свобод людини і громадянина. Засоби і методи реалізації вимог законності повинні носити правовий характер. Єдність сутності, мети і засобів реалізації вимог законності виражається в категорії право законності.

Принципи законності є основними ідеями, що розкривають зміст законності як стану правомірності суспільних відносин, законодоцільності поведінки індивідів:

1) принцип верховенства закону передбачає, що закон очолює систему нормативно-правових актів, а правозастосовчі акти повинні відповідати законам і видатним відповідно до них підзаконним актам;

2) принцип єдності законності, що означає однакове розуміння і застосування законів на всій території держави;

3) принцип загальності законності, який передбачає, що вимоги законів і підзаконних актів поширюються на всіх суб’єктів права без будь-якого винятку;

4) принцип рівності всіх перед законом, тобто наявність рівних прав і обов’язків у кожного незалежно від соціального положення, посади, раси, статі;

5) принцип гарантованості основних прав і свобод людини, що полягає в необхідності забезпечення пріоритету прав індивіда, а також гарантіях їх з боку держави;

6) принцип взаємозв’язку законності і демократії.

7) принцип доцільності, що розкриває, як співвідносяться цілі та засоби їх реалізації в діяльності держави.

8) принцип невідворотності відповідальності, що означає, що будь-яке протиправне діяння повинно бути своєчасно розкрито, а винні в його вчиненні особи понести справедливе покарання.

Законність, у свою чергу, розглядається як загально-правовий принцип, суть якого полягає в категоричній вимозі правомірної поведінки всіх суб’єктів права у всіх сферах правового життя.