logo
шпаргалки1

16. Структура і джерела романо-германського права.

Романо-германський тип правової системи – сукупність правових систем держав, які мають загальні риси, проявляються в єдності закономірностей і тенденцій розвитку на основі давньоримського права й пристосування до нових національних умов.

Романо-германська правова родина утворилася на європейському континенті. Так зване право університетів (університетське право) зложилося шляхом узагальнення, систематизації й інтерпретації римського права. На цій основі визначальним моментом романно-німецького права стали правові норми, а провідна роль виявляється в закону, як текстуальної форми буття правових норм. Найбільш стійкої текстуальної форми існування правових норм у романно-німецькій правовій родині вважається кодекс.

Для романно-німецької правової родини характерно об’єднання правових норм в 2-х групах. Які позначаються як частка й публічна право.

Приватне право й публічне право звичайне розділяються у всіх країнах романно-германської правової родини на галузі. Приватне право включає цивільне, сімейне, комерційне, трудове право. Публічне право становлять конституційне, адміністративне, карне, процесуальні.

Однієї з характерних складових структури право будь-якої країни романно-німецької правової системи є правовий інститут зобов'язального права. По суті цей правовий інститут візитна картка правової системи, що свідчить про її приналежності до романно-німецькій правовій родині. Зобов'язальне право не тільки найважливіша складова права, але це головний об’єкт юридичної науки в даній правовій системі.

Джерела романно-німецької правової системи розділяють на первинні й вторинні. Первинними джерелами є закон і звичай. Однак закон має пріоритетне значення, і характерне затвердження, що закон становить кістяк усього провопорядку. Звичай найчастіше з'являється як доповнення закону й розглядається як архаїчне джерело права. Вторинними джерелами права в цій правовій системі розглядаються прецедент і доктрина. При цьому прецедент формується досить часто в розв'язках судів, при інтерпритації закону. Ситуація, коли прецедент є результатом правотворчої діяльності судів формально не зізнається. Але фактично існує.

Юридична доктрина, незважаючи на відсутності її визнання як вторинного джерела права має значний вплив на розвиток як якась философсько-правова теорії; як думки й реалізації права; як коментарі кодексів, законів, інших нормативних актів.