71. Суверенітет держави. Криза суверенітета сучасної держави.

Що ж до прийнятого в науці поняття державного суверенітету, то во­но звичайно трактується як верховенство держави на своїй території і неза­лежність у міжнародних відносинах. Верховенство держави означає дію в ме­жах її території тільки однієї публічної влади, яка визначає повноваження усіх державних органів і посадових осіб, а також підлеглість цій владі всьо­го населення території. Незалежність держави в міжнародних відносинах — це її непідпорядкованість будь-якій зовнішній владі, владі інших держав.

Суверенітет виступає як необхідна політико-правова характеристи­ка держави. Поняття суверенітету відображає якісні риси держави. Вод­ночас воно прямо пов'язане з властивостями державної влади, тобто суве­ренітет — це вияв самої природи влади. Зв'язок між державним і народ­ним суверенітетом нерідко вбачають у тому, що народ є єдиним джерелом влади, яка звичайно здійснюється державою та її органами.

До сказаного слід додати, що в політико-правовій науці за рубежем принцип народного суверенітету не формулюється у вигляді загальної ідеї на­родовладдя. Подібна термінологія вважається надмірно абстрактною і в юри­дичній літературі практично не використовується. Замість цього тлумачать саме поняття народу, виходячи з того, що воно позначає виборчий корпус, тобто сукупність громадян, які мають право брати участь у виборах і рефе­рендумах. При цьому зміст принципу народного суверенітету зводиться до юридичного визначення відповідних прав, що прямо зафіксовано в багатьох конституціях. «Національний суверенітет належить народу, який здійснює його через своїх представників і шляхом референдуму», — зазначено в ст. З Конституції Франції. У ст. 20 Основного закону ФРН записано, що «держав­на влада здійснюється народом шляхом виборів та голосувань і через спеціальні органи законодавства, виконавчої влади та правосуддя».

Є три типи суверенітету: 1.народний 2.державний 3. національний