56. Реалізація та застосування права. Безпосередня і правозастосовча реалізація права

Правозастосовча діяльність повинна здійснюватися відповідно до певних, загальновизнаних принципів — ви¬мог правильного застосування права. Найважливішими

з них є:

1) вимога законності. Ця вимога включає декілька компонентів. По-перше, рішення у справі повинно виноситися правозастосовувачем у рамках своєї компетенції. По-друге, правозастосовувач зобов'язаний засновувати рішення на нормах права, точно слідуючи їх змісту, не ухиляючись (навіть під слушними приводами) від застосування норми, що відноситься до справи. По-третє, суб'єкт право-застосовної діяльності повинен діяти відповідно до встановленої процедури;

2) вимога обґрунтованості означає повне виявлення ретельне вивчення і використання всіх матеріалів, що від. носяться до справи, ухвалення рішення тільки на основі достовірних, добре перевірених, не підлягаючих сумніву фактів;

3) вимога доцільності означає урахування конкретних умов застосування норми права, взяття до уваги специфіки ситуації, що склалася, у момент винесення рішення. Норма права не може включати всіх конкретних деталей ситуації, що вимагає рішення, тому правозастосовувач повинен вибрати найбільш оптимальний (економний та ефективний) варіант реалізації правових розпоряджень.

4)вимога справедливості виявляється в тому, що правозастосовувач зобов'язаний неупереджено підходити до дослідження обставин справи і до її учасників. Ухвалене правозастосовувачем рішення повинне відповідати не тільки букві, але й духові закону, тобто узгоджуватись із принципами моралі та загальнолюдськими цінностями.

Безпосередня реалізація права – це регламентований нормами права процесс самостійного здійснення прав і обов’язків суб’єктом права без допомоги спеціально уповноважених органів та посадових осіб.

Правозастосування – це владна діяльність компетентних органів і посадовців, що забезпечує реалізацію права щляхом винесення індивідуального юридичного рішення щодо конкретних суб’єктів.