Завдання

1. У судовому засіданні слухалась справа про захист честі, гідності та ділової репутації між громадянином П. та приватним телеканалом “Сігма”. Під час процесу журналіст Б., який брав участь у справі як співвідповідач, почав робити ві-деозйомку ходу судового засідання на відеокамеру мобільного телефону.

Дайте аналіз дій журналіста. Як повинна вирішитися ситуація якщо: а) позивач заперечує проти відеозйомки; б) позивач не заперечує проти відеозйомки; в) проти відеозйомки виступають інші співвідповідачи г) суд (суддя) заперечує проти відеозйомки судового засідання?

2. Семенова пред’явила позов до Юрової про розділення спадку, що відкрився після смерті її брата – чоловіка відповідачки. Позивачка указувала, що вона непрацездатна за станом здоров’я, одержує невелику пенсію і протягом багатьох років допомога брата була основним джерелом її існування. Прийшовши до висновку, що Семенова більше р. перебувала на утриманні Юрова, суд визнав за нею право на частину спадкового майна.

На рішення суду, яким було задоволено вимоги позивача, представник відповідача подав апеляційну скаргу. Апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасував з наступних підстав. В основу рішення були покладені пояснення позивачки і допитаних по її клопотанню свідків. В той же час суд залишив без оцінки свідчення свідків з боку відповідачки, які стверджували, що позивачка на утриманні брата не знаходилася, мешкала окремо від нього, будучи членом сім’ї своєї дочки і зятя. Крім того, суд обгрунтував рішення свідченнями свідків, які в останньому судовому засіданні не допитувалися, а їх свідчення, що давались у минулих судових засіданнях іншому складу суду, не оголошувалися.

Які принципи процесу порушені по даній справі?

3. У районному суді розглядалася справа за позовом Ульянової до поліклініки №2 про відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю позивачки в результаті медичної помилки. В судовому засіданні позивачка заявила відвід судді – головуючому по справі – на тих підставах, що він лікується в поліклініці №2, а тому знаходиться в певній залежності від відповідача.

Чи є підстави для задоволення заявленого відводу?

У чому полягає принцип незалежності суддів і підкорення їх тільки закону?

4. Богданов звернувся до суду з позовом про виселення з квартири своєї дочки Максимової з чоловіком і двома дітьми. В обгрунтовування позовних вимог Богданов послався на те, що його дочка і зять створюють своєю поведінкою умови, неможливі для сумісного мешкання з ними в одній квартирі. В судовому засіданні було допитано четверо свідків (по двоє з кожної сторони), що дали суперечливі свідчення. Рішенням місцевого суду у задоволенні позову було відмовлено. Відмовляючи у позові, суд виходив із того, що довід позивача про неможливість сумісного мешкання з відповідачами в судовому засіданні підтвердження не знайшов.

У апеляційній скарзі Богданов просив скасувати рішення суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права. Апеляційний суд визнав, що скарга підлягає задоволенню з тих підстав, що, оскільки відповідачі права на житлову площу не придбали, вони підлягають виселенню як тимчасові мешканці.

Чи є правильними дії суду? Чи порушені в даному випадку будь-які принципи цивільного судочинства?

5. В районному суді розглядалася справа за позовом Іванової до Іванова про розірвання шлюбу, розділення спільно нажитого майна, у тому числі житлового будинку, і про стягнення аліментів на неповнолітню дитину. В судовому засіданні відповідач заявив, що позов відносно поділу спільно нажитого майна не визнає, виділу собі частки такого майна або компенсації за нього не вимагає, а віддає свою частку будинку і іншого майна позивачці в рахунок аліментів. Позивачка з волевиявленням відповідача погодилася. Суд в цій частині припинив провадження по справі у зв’язку із затвердженням мирової угоди. За умов мирової угоди за Івановою було визнано право власності на будинок і на всю решту спільно нажитого майна, а відповідач був звільнений від сплати аліментів.

Чи правильні дії суду?

6. Ш. звернулась до суду з позовом до В. про стягнення 44000 грн. Вона вказала на такі обставини. Після розірвання шлюбу з чоловіком А. в серпні 2003 р. вона продовжувала проживати з ним однією сім’єю і вести спільне господарство. У січні 2004 р. з метою спільного користування вони придбали автомобіль “Шевролє” за 85000 грн. Для покупки автомобіля вона передала А. 44000 грн із особистих заощаджень. Після смерті А. в червні 2005 р. його син від першого шлюбу В. оформив право на спадщину, відмовився добровільно виплатити компенсацію частки вартості автомобіля, яка являється її загальним із А. майном.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова (залишеним без змін апеляційним судом Харківської обл.) у позові Ш. відмовлено.

Ш. звернулася з касаційною скаргою до Верховного Суду України. У скарзі вона відзначила, що, вирішуючи даний спір, суд, зокрема, послався на те, що вона пропустила строк для пред’явлення претензій до відповідача, що прийняв спадок (ст.1281 ЦК). Разом з тим, як видно з позовної заяви і пояснень у суді, вона свої позовні вимоги обґрунтувала посиланням на положення цивільного законодавства про створення загальної власності і порушила питання про витребування належної їй частки майна (ст. 335 ЦК). Суд відмовив у задоволенні позову з тих мотивів, що позивачка порушила вимоги законодавства про спадщину. Це не відповідає процесуальному законодавству щодо права на визначення предмета та підстави позову, яке він реалізує шляхом подання до суду позовної заяви. Змінити предмет або підставу позову може тільки позивач у ході розгляду справи. Відмовивши в позові як кредиторові спадкодавця, суд вирішив спір, що не був предметом позову.

Яке рішення має ухвалити Верховний Суд України?

7. Ч. звернувся до суду з позовом до свого сина І. про стягнення 5000 грн, що дав йому в борг у лютому 2004 р. для придбання автомобіля. Позивач послався на те, що І. купив автомобіль, але борг не повертає, він же, учасник Великої Вітчизняної війни, став інвалідом другої групи і має потребу в грошах. Відповідач позов не визнав, не заперечуючи одержання від батька грошей, стверджував, що позивач подарував згадану суму, а не дав у борг.

Рішенням міського районного суду в позові відмовлено.

Відмову в задоволенні позову народний суд мотивував тим, що договір позики на суму понад 5000 р. повинний бути здійснений у письмовій формі. А доказу висновку такого договору позивач не надав.

У апеляційній скарзі Ч. зазначив, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим. Суд першої інстанції встановив, що 5000 грн, що належать позивачеві, були передані ним відповідачеві, але відповідач не представив доказів у підтвердження його доводу про те, що мав місце договір дарування, а не позики. Тому суд, не встановивши правову природу цього договору, вирішив спір усупереч матеріального закону та вимогам ст.10 ЦПК щодо правил змагальності сторін у цивільному процесі.

Яке рішення має прийняти апеляційний суд?