Тема 30. Міжнародний цивільний процес Завдання

1. У квітні 2006 р. громадянин США Р. звернувся до місцевого суду із заявою про усиновлення неповнолітнього І.С., вихованця будинку дитини (Україна). Зазначав, що він неодружений, власних дітей не має і бажає усиновити дитину-сироту. Відповідно до законодавства України Р. зареєструвався у Центрі з усиновлення дітей при Міністерстві освіти і науки України (далі – Центр). Зазначеним Центром був направлений до будинку дитини, де спілкувався з І.С., та налагодив з ним добрі стосунки.

Заявник має достатні фінансові та інші можливості для виховання хлопчика. Працюючи за фахом учителем у середній школі, він спроможний створити всі умови для нормального розвитку дитини та її лікування.

Процедура, яка передує усиновленню дитини, ним витримана, дозвіл Служби імміграції та натуралізації Департаменту юстиції США на усиновлення отриманий.

Зі станом здоров’я дитини, котра хворіє на ряд захворювань, заявник ознайомлений, має можливість в подальшому надавати дитині належне виховання, освіту, медичне обслуговування, батьківські тепло та ласку.

Рішенням місцевого суду від 8 травня 2006 р., яке залишено без зміни ухвалою апеляційного суду від 11 червня 2006 р., в задоволенні заяви Р. відмовлено.

Відмовляючи громадянину США Р. в усиновленні дитини, суди виходили з того, що: заявник неодружений, власних дітей не має, а тому йому невідомі труднощі, пов’язані з утриманням і вихованням дитини, самостійно утримувати і виховати дитину він неспроможний, оскільки працює в середньому 40 годин на тиждень; заявник зустрічається з жінкою, з якою сподівається в подальшому зареєструвати шлюб, а тому невідомо, як вона в майбутньому буде ставитись до дитини; заявник не зміг пояснити суду, чому він вирішив усиновити хвору дитину, а не здорову, як це мав намір зробити раніше; з урахуванням захворювань дитині необхідна повноцінна сім’я, тобто сім’я, яка складається з обох батьків; заявник не достатньо підготовлений до того, щоб забезпечити повноцінний фізичний, психічний та духовний розвиток дитини.

У касаційній скарзі порушується питання про скасування постановлених у справі судових рішень з передачею її на новий судовий розгляд у суд першої інстанції з тих підстав, що судами при розгляді справи допущені порушення норм матеріального та процесуального права, а висновок щодо неможливості задовольнити заяву Р. суперечить як фактичним обставинам справи, так і чинному законодавству України.

Яке рішення повинна прийняти касаційна інстанція?

2. 12 січня 2007 р. представник канадської корпорації “Даньян Інтернешнл Інк” (далі – корпорація) звернувся до Київського міського суду з клопотанням про скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 18 жовтня 2006 р.

20 січня 2007 р. ухвалою судді цього суду клопотання корпорації було залишено без руху на підставі ст. 121 ЦПК у зв’язку з несплатою державного мита. Заявнику було надано строк для виправлення недоліків клопотання, тобто для сплати державного мита до 30 січня 2007 р. і роз’яснено, що у випадку невиконання ухвали судді клопотання буде вважатися неподаним та повернено заявнику.

Оскільки вимоги ухвали у визначений строк виконані не були, ухвалою судді Київського міського суду від 7 лютого 2007 р. клопотання корпорації було визнано неподаним і повернено заявнику.

Не погоджуючись із останньою ухвалою, корпорація просила її скасувати й розглянути клопотання по суті, посилаючись на те, що вимоги судді щодо сплати державного мита в розмірі 50 % арбітражного збору не ґрунтуються на законі.

Яке рішення повинна прийняти Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України?

3. У липні 2006 р. Ф. звернулася до суду з позовом до спільного підприємства “Автомобільний Дім “Україна Мерседес-Бенц” (далі – СП) про розірвання договору купівлі-продажу та відшкодування шкоди, в якому зазначила, що у вересні 2005 р. на підставі договору купівлі-продажу від 06.06.2005 р. вона отримала в СП автомобіль марки “Мерседес-Бенц-S500L”.Після початку експлуатації придбаний автомобіль був нестійким в управлінні на швидкості більше 30 км/год, з жовтня 2005 р. по червень 2006 р. більше десяти разів ремонтувався у відповідача. Посилаючись на те, що вона придбала автомобіль неналежної якості, позивачка просила суд розірвати договір купівлі-продажу автомобіля та стягнути з відповідача на її користь збитки та моральну шкоду.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської обл.від 15.01.2007 р. позов задоволено, договір купівлі-продажу автомобіля розірвано, приведено сторони в первісний стан.

Ухвалою апеляційного суду Київської обл. від 05.04.2007 р. рішення Вишгородського районного суду в частині стягнення моральної шкоди та виплат на оплату юридичної допомоги змінено.

У поданій касаційній скарзі генеральний директор СП просить скасувати постановлені судові рішення у зв’язку з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція встановила наступне.

Вирішуючи справу, суди першої і апеляційної інстанції вважали, що продавцем автомобіля неналежної якості є відповідач – СП, виходячи з того, що позивачка йому замовила зазначений автомобіль, СП є генеральним представником акціонерного товариства “Даймер Крайслер АГ” (далі – АТ) в Україні по продажу та сервісу автомобілів “Мерседес-Бенц”, його менеджер прийняв замовлення на автомобіль і передав позивачці текст договору купівлі-продажу з АТ, який вона підписала, та що оформлення та супроводження автомобіля здійснювало СП.

На підставі оформленого СП замовлення на клієнта Ф. 06.06.2005 р. укладено договір купівлі-продажу автомобіля між АТ (Німеччина, Штуттгарт) і громадянкою України Ф.

Проте згідно з наявним в матеріалах справи листом Державної податкової адміністрації України СП як генеральне представництво “Даймер Крайслер АГ” в Україні не зареєстровано, а в статуті СП зазначено, що учасниками спільного підприємства є: “Автомобільний Дім “Україна – Мерседес-Бенц”, АТ Українська автомобільна корпорація” та АТ “Авантрейд”.

Визначте цивільну процесуальну дієздатність СП та належного відповідача. Визначте підсудність цієї справи. Яке рішення повинен прийняти суд касаційної інстанції?

4. Позивач К.Г.П. звернувся до суду з позовом, просить визнати недійсними договір про надання послуг від 21.11.06 р., укладений з іноземною компанією “YYY” (далі – компанія), і договір доручення від 21.11.06 р. із ТОВ “ХХХ”, та стягнути на його користь матеріальні збитки в розмірі 29425 грн, а також витрати по сплаті державного мита в сумі 701,92 грн та витрати по оплаті правової допомоги адвоката в сумі 1000 грн. Він обґрунтовує свої вимоги тим, що уклав договір про надання туристичних послуг із компанією, яка виявилась фіктивною і такою, що не має відповідної ліцензії, а тому цей договір, а також договір доручення із ТОВ “ХХХ” на оплату придбаних у компанії послуги мають бути визнані недійсними, а передані ТОВ “ХХХ” в оплату придбаних послуг нерезидента кошти в сумі 29425 грн. повернуті.

ТОВ “ХХХ” проти позову заперечував, вказуючи, що компанія є належним чином зареєстрованим іноземним суб’єктом господарювання, а тому жодний обман стосовно її існування був відсутній. Вказував також, що умови договору-доручення із позивачем були ТОВ “ХХХ” повністю, належним чином і в строк виконані, жодних порушень умов представництва немає, а надані компанією послуги за своїм характером не є туристичними.

Судом встановлено, що 21.11.06 р. між позивачем та відповідачем “YYY” було укладено договір про надання послуг, згідно з п. 1.1. якого відповідач зобов’язувався надати позивачу виключне право розміщення в приміщенні, розташованому в Іспанії, на визначених договором умовах та за встановлену ним плату. Пунктом 3.2.1. договору про надання послуг сторони дійшли до згоди, що оплата придбання буде здійснюватись через ТОВ “ХХХ”, про що між ним та позивачем буде укладено окремий договір-доручення.

Для виконання доручення (оплати придбання у нерезидента) позивачем згідно з фіскальним чеком від 21.11.2006 р. було передано ТОВ “ХХХ” грошові кошти в сумі 29425 грн, які були перераховані відповідачу – компанії “YYY”, що передбачено пп. 3.2. – 3.6.договору-доручення.

Як з’ясовано судом із підписів сторін на спірних договорах, ТОВ “ХХХ” не представляло іноземну компанію “YYY” у відносинах із позивачем, договір із яким позивач уклав самостійно.

Факт існування компанії підтверджується залученими до матеріалів справи її установчими документами, легалізованими Консульським відділом Посольства України у Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії. Судом також встановлено, що відповідач – компанія (нерезидент) зареєстрована як юридична особа, що підтверд-жується сертифікатом про її інкорпорацію, а тому станом на момент укладення із позивачем договору про надання послуг в повній мірі володіла цивільною правоздатністю.

Як з’ясовано судом із змісту установчих документів “YYY”, відповідач не є юридичною особою за законодавством України, а є юридичною особою за законодавством Багамських островів та зобов’язувався надати виключно послуги з розміщення позивача в приміщенні, розташованому в Іспанії.

Визначте цивільну процесуальну правоздатність відповідача іноземної компанії. Яке процесуальне становище буде займати ТОВ “ХХХ”? Яке рішення повинен прийняти суд?

5. У липні 2006 р. страхова компанія АІОІ “ОФ Європе лімітед” (далі – іноземна Страхова компанія) звернулася до суду з позовом до ДПІ у Виноградівському р-ну (далі – ДПІ) та Державної виконавчої служби Ужгородського управління юстиції Закарпатської обл. (далі – ДВС) про виключення майна з опису і повернення власнику. У заяві зазначалося, що 20 серпня 2005 р. в м. Мюнхені було викрадено автомобіль, який належав німецькій фірмі. Іноземна Страхова компанія сплатила колишньому власнику страхове відшкодування, і за законодавством Німеччини до компанії перейшло право власності на автомобіль.

Виноградівський районний суд Закарпатської обл. вироком від 14 січня 2006 р. конфіскував цей автомобіль як предмет контрабанди у М., який намагався на ньому перетнути митний кордон України. Пославшись на те, що автомобіль є її власністю, іноземна Страхова компанія просила задовольнити позовні вимоги. Рішенням від 23 липня 2006 р. цей же суд позов іноземної Страхової компанії до ДПІ та ДВС про виключення майна з опису та повернення власнику задовольнив.

Судова палата з цивільних справ апеляційного суду Закарпатської обл. ухвалою від 23 травня 2007 р. рішення районного суду скасувала і провадження у справі закрила, виходячи з того, що суд першої інстанції розглянув спір між іноземною юридичною особою та українськими юридичними особами, а такі спори відповідно до ст. 15 ЦПК та статей 12 – 16, 21 ГПК підсудні не загальним, а спеціалізованим судам.

У касаційній скарзі іноземна Страхова компанія просила ухвалу апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити без зміни, пославшись на неправильне застосування судом норм процесуального права.

Яке рішення повинна прийняти Судова палата з цивільних справ Верховного Суду України? До юрисдикції якого суду належить дана справа?

6. Рішенням Талліннського міського суду (Естонія) від 9 березня 2006 р. з М., який проживає в Україні, стягнено аліменти на неповнолітнього сина Т. і державне мито на користь Естонії в сумі 576 естонських крон (149 грн).

Талліннський міський суд звернувся з клопотанням дозволити примусове виконання на території України його рішення в частині стягнення державного мита.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 22 березня 2007 р. клопотання було задоволено, дозволено примусове виконання на території України рішення Талліннського міського суду в частині стягнення державного мита, видано виконавчий лист про стягнення з М. 149 грн на рахунок Талліннського податкового департаменту.

В апеляційній скарзі М. порушив питання про скасування зазначеної ухвали як такої, що суперечить Конституції України і ущемляє його права, тому що Талліннським міським судом аліменти та державне мито стягнені в розмірі, більшому за заробітну плату боржника.

Апеляційний суд встановив наступне. Задовольняючи клопотання, суд виходив із того, що рішення Талліннського міського суду про стягнення аліментів з М. вступило в законну силу і не виконувалось на території Естонії, оскільки боржник виїхав на постійне місце проживання в Україну.

Чи підлягає скарга задоволенню? Які підстави для відмови у визнанні і виконанні рішення іноземного суду?

7. Рішенням Серафимовицького районного суду Волгоградської обл.Російської Федерації від 8 січня 2006 р. на користь Д.А. з Д.Я. було стягнено щомісячно по 800 руб., починаючи з 17 листопада 2005 р. по 9 березня 2006 р., а також на утримання дочки Л., 2000 р. народження, аліменти в розмірі 1/4 всіх видів заробітної плати починаючи з 17 листопада 2005 р. і до повноліття останньої, додаткові витрати для придбання ортопедичного взуття для неї в сумі 1921 руб. 27 коп. та 980 руб. державного мита. Крім того, рішенням цього ж суду від 27 квітня 2007 р. з Д.Я. стягнено на користь Д.А. кошти на її утримання в розмірі 850 руб. щомісячно, починаючи з 20 квітня 2004 р. до досягнення дочкою Л. 18 років і 582 руб. державного мита.

Громадянка Російської Федерації Д.А. звернулася з клопотанням про виконання на території України зазначених рішень суду, оскільки боржник проживає в м. Львові.

Ухвалою місцевого суду м. Львова від 21 березня 2006 р. клопотання задоволено: дозволено примусове виконання на території України зазначених рішень Серафимовицького районного суду Волгоградської обл.Російської Федерації, стягуючи з Д.Я. відповідні кошти за офіційним курсом НБУ на день виконання.

В апеляційній скарзі на зазначені судові рішення Д.Я. просив зупинити виконання ухвали суду до вирішення питання щодо умов їх виконання.

Апеляційний суд встановив наступне.

Постановляючи резолютивну частину ухвали, суд не врахував, що тверді грошові зобов’язання виникли з алі-ментних правовідносин і на території України вони мають виконуватись в українській грошовій одиниці за офіційним валютним курсом НБУ. На підставі ухвали про дозвіл на примусове виконання рішення іноземного суду видається виконавчий лист, тому суд у резолютивній частині рішення повинен був визначити зазначені суми у гривнях за офіційним курсом НБУ щодо російського рубля на день розгляду справи.

Чи підлягає скарга задоволенню?

8. 22 вересня 2006 р. до місцевого суду надійшло клопотання компанії “Карлсбад Ентерпрайсіз Лімітед” (далі – компанія) про дозвіл на примусове виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України (далі – МКАС при ТППУ) від 16 серпня 2006 р. про стягнення з Народного Бюро (Посольства) Великої Соціалістичної Народної Лівійської Арабської Джамахірії заборгованості в сумі 779 тис. 341 долар 82 центи США.

Ухвалою судді місцевого суду від 25 вересня 2006 р. в прийнятті до розгляду суду зазначеного клопотання відмовлено.

На ухвалу судді надійшла скарга від повноважного представника компанії, в якій він просив скасувати ухвалу та вирішити питання по суті.

Чи підлягає скарга задоволенню? Що означає судовий імунітет держави?

9. У травні 2006 р. компанія “Транс Коммодітіз” (США) через Міністерство юстиції України і дипломатичні канали звернулась до суду з клопотанням про визнання та виконання на території України наказу і рішення п’ятої палати в цивільних справах Земельного Суду м. Франкенталь (ФРН) відповідно від 7 та 20 вересня 2005 р. про накладення арешту на майно німецької фірми “Алекс Айрон Імпекс” у зв’язку з порушенням домовленостей щодо поставки вугільного концентрату.

Клопотання розглядалося судами неодноразово. Останньою ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської обл.від 14 березня 2007 р. в задоволенні клопотання відмовлено.

Ухвалу оскаржила компанія “Транс Коммодітіз”, яка просила її скасувати і направити справу на новий розгляд, оскільки суд не з’ясував усіх обставин, що мають значення для вирішення останньої, не виконав вказівок Верховного Суду України, викладених в ухвалі від 22 грудня 2006 р., щодо додержання процесуальних норм, не взяв до уваги правову угоду між СРСР і ФРН від 4 грудня 1956 р., неправильно застосував ст. 415 ЦПК, порушив вимоги статей 60, 151-153, 212 ЦПК, тому необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання. Позивач вказав також на те, що суд безпідставно не застосував принципи взаємності та звичай, визнані у міжнародному праві.

Які умови визнання та виконання рішень іноземних судів? Чи підлягає скарга задоволенню?