Тема 15. Доказування та докази в цивільному

процесі

Завдання

1. Технікум звернувся з позовом до бібліотекаря Пилипенка про стягнення 500 грн – вартості книг, що бракує у бібліотеці технікуму.

У судовому засіданні відповідач пояснив суду, що недостача книг на зазначену суму трапилася не з його вини, а тому, що не були створені умови для належного зберігання книг. Бібліотека, якою він завідував, знаходилася у коридорі, шафи з книгами погано зачинялись, нерідко, приходячи на роботу, бачив шафи відчиненими, про що двічі повідомляв директора технікуму. На цій підставі відповідач просив відмовити позивачеві у позові.

Представник позивача наполягав на задоволенні позову, посилаючись на те, що відповідач визнавав факт нестачі на 500 грн.

Які факти повинна доказувати кожна сторона в даній справі?

2. Лещенко подала позов на Власову про виселення її через неможливість сумісного проживання. Позивачка вказала, що відповідачка систематично ображає її непристойними словами. Для підтвердження своїх пояснень Лещенко просила викликати свідками Нілову і Баранову, сусідок по квартирі, і надала характеристику, в якій зазначалося, що позивачка є добросовісною працівницею.

Відповідачка Власова надала суду довідку про те, що хвора на гіпертонію, довідку з місця роботи, що вона виконує виробничий план, але створює в колективі конфліктні ситуації.

Які факти мусить довести кожна сторона? Чи є в даному випадку доказові факти, чи може суд скористатися ними? Які засоби доказування можуть бути використані у даній справі?

3. Кутузов подав позов на Смирнова про стягнення боргу у сумі 1200 грн за розпискою і, підтверджуючи свої вимоги, просив допитати свідків Молюту, Сердюка, Нечитайло, які були присутні при укладанні договору позики і підписалися у розписці. Смирнов заперечував проти позову, посилаючись на те, що в присутності своєї жінки Смирнової повернув борг, але розписку у позивача не витребував.

Вирішіть питання про належність і допустимість доказів у даній справі.

4. Дзержинським районним судом м. Харкова розглядалась справа за позовом Самолова до Зайцева про стягнення 2 000 грн за договором позики. У судовому засіданні Зайцев позов не визнав та пояснив суду, що між ним та позивачем договору позики ніколи не укладалось і гроші він від позивача не отримував.

На підтвердження своїх позовних вимог Самолов заявив клопотання, у якому просив заслухати у судовому засі-данні таємно зроблений ним аудіозапис, із змісту якого можна зробити висновок про наявність договору позики і те, що Зайцев визнавав наявність боргу. Відповідач та його представник проти задоволення клопотання заперечували.

Розглянувши клопотання та заперечення відповідача і його представника, суд в задоволенні клопотання відмовив.

Чи правильні дії суду?

5. У грудні 2005р. Р. пред’явила в інтересах неповнолітньої дочки М. позов до В. та О.І. про встановлення факту батьківства, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності на 1/3 спадкового майна.

Позивачка зазначала, що з 1999 р. перебувала у фактичних шлюбних відносинах з батьком відповідачів О., від якого в неї 20 серпня 2000 р. народилась дочка М. Після смерті О., яка сталася 8 березня 2004 р., відкрилася спадщина. Свідоцтво про право на неї було видано дітям померлого В. та О.І. на 1/2 майна кожному.

Оскільки О. не записаний батьком її дочки, яка також має право на спадщину, Р. просила задовольнити позов.

Постановляючи рішення про задоволення позову, місцевий суд виходив з того, що Р.Д., який записаний батьком М. у свідоцтві про її народження, в судовому засіданні визнав, що фактично її батьком є покійний О.

Чи правильні дії суду? Чи може вимога про встановлення факту батьківства бути задоволена за наявності не спростованого запису про батьківство іншої особи?

6. У серпні 2005 р. Д. звернувся до суду із позовом до З. Про визнання договору купівлі-продажу автомобіля дійсним та визнання права власності на цей автомобіль. Позивач зазначав, що в липні 2004 р. він уклав із З. угоду, згідно з якою відповідач передав йому за генеральною довіреністю автомобіль “Фольксваген-Гольф”, а він З. у присутності свідків – гроші в сумі, еквівалентній 5 тис. доларів США.

Договір купівлі-продажу вони нотаріально не посвід-чували, вважаючи, що достатньо генеральної довіреності, проте, коли влітку 2005 р. виник конфлікт, відповідач анулював довіреність і у нього, Д., вилучили спірний автомобіль. Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд задовольнити заявлені вимоги.

Постановляючи рішення про задоволення позову, місцевий суд на обґрунтування висновку про те, що між сторонами фактично був укладений договір купівлі-продажу автомобіля послався на генеральну довіреність і показання свідків Г., С. та М., у присутності яких передавалися гроші.

Вирішіть питання про допустимість доказів у даній справі.

7. У березні 2005 р. М. пред’явив позов до ООО “Дніпрохім” (далі – ООО) про виділення частки зі спільного майна і відшкодування моральної шкоди. Позивач зазначав, що до лютого 1997 р. він працював генеральним директором ООО і є співвласником майна цього товариства з розміром частки 4,09 % на суму 471 тис. 860 грн. У зв’язку з виходом його з членів товариства звернувся до відповідача із заявою про виділення його частки, але йому було безпідставно відмовлено в цьому.

Посилаючись на те, що такими діями відповідача порушено його права і заподіяно йому моральну шкоду, позивач просив зобов’язати ООО виділити йому частку зі спільного майна товариства в грошовому вираженні в сумі 471 тис. 860 грн і відшкодувати моральну шкоду в сумі 5 тис. грн.

У справі є різні дані щодо вартості вкладу позивача у майно ООО. Згідно з розрахунком, підписаним позивачем як генеральним директором товариства до припинення трудових відносин із відповідачем, ця вартість становила 199 тис. 334 грн. Інститут економіко-правових досліджень Національної академії наук України визначив її в сумі 211 тис. 68 грн. У цьому розмірі відповідач визнавав позов. За висновком експертів-бухгалтерів ХНДІСЕ на користь позивача належить стягнути з відповідача 450 тис. 959 грн. Відповідно до висновку судово-бухгалтерської експертизи, проведеної спеціалістами приватної фірми “Аудит-практик”, вклад позивача дорівнює 12 тис. 886 грн.

При вирішенні справи суд взяв до уваги суму, визначену експертами-бухгалтерами ХНДІСЕ, пославшись на те, що в нього немає підстав для сумніву в об’єктивності висновків даної експертизи, а висновки Інституту економіко-правових досліджень та експертів фірми “Аудит-практик” відхилив із тих мотивів, що особи, які їх давали, не мали права проводити судову експертизу і, відповідно, до ст. 57 ЦПК їх висновок не є доказом. Розрахунку, підписаному позивачем у період, коли він був генеральним директором товариства, суд ніякої оцінки не дав.

Чи правильні дії суду?

8. У квітні 2005 р. Р. звернувся до суду із позовом до КП “Ремонтно-будівельне управління по благоустрою міста” про відшкодування шкоди, зазначаючи, що з вини К., який управляв автомобілем відповідача, сталася ДТП, в якій було пошкоджено його автомобіль ВАЗ-21011. За висновком товарознавчої експертизи йому заподіяно шкоду в розмірі 2 тис. 136 грн.

Рішенням Бабушкінського міського суду м. Дніпропет-ровська позов Р. було задоволено. Постановлено стягнути на його користь зі згаданого підприємства 2 тис. 136 грн на відшкодування матеріальної та 156 грн витрат на юридичну допомогу.

Постановляючи рішення про задоволення позовних вимог Р., суд виходив із того, що ДТП, унаслідок якої відбулося зіткнення автомобілів ВАЗ-21011 під керуванням позивача та ЗІЛ-130 під керуванням водія П., сталася з вини водія К., який керував автомобілем ГАЗ-52, що належить відповідачу, і яка підтверджується матеріалами органів ДАІ, що є безспірними доказами вини відповідача.

Чи правильні дії суду?