7.3. Особливості роботи з дітьми різної категорії здібностей

Розглядаючи питання особливостей роботи з дітьми різної категорії здібностей, на нашу думку, доцільно користуватися класифікацією представлену Н. С. Лейтес, який пропонував розрізняти три категорії здібних дітей: 1) учні з прискореним розумовим розвитком; 2) учні з ранньою розумовою реалізацією; 3) учні з окремими ознаками нестандартних здібностей.

Перша категорія – учні з прискореним розумовим розвитком (часто їх називають діти з високим рівнем загальних здібностей). Це учні, які за одна­кових умов різко виділяються надзвичайно високим рівнем розумового розвитку (інтелекту). За даними психологів, прискорений розвиток інтелекту завжди пов'язаний з великою розумовою активністю та пізнавальною потребою. Таких дітей відносно більше серед дошкільнят та молодших школярів. Для дітей з раннім підйомом загальних здібностей характерним є швидкий темп навчання в школі. Вони швидко розвиваються. В розумовому відношенні випереджують своїх однокласників. Як правило, такі діти до 3-4 років навчаються читати, писати, рахувати, потім захоплюються якою-небудь іншою справою і досягають великих успіхів. Можлива зміна захоплення, але постійним залишається потяг до розумових занять, розумового навантаження. Є випадки, що такі здібності проявляються в більш пізньому віці.

Друга категорія – учні з ранньою розумовою реалізацією (їх ще називають діти які мають яскраво виражені спеціальні здібності) тобто, до окремих шкільних предметів і видів діяльності (в тому числі і позашкільної), з ознаками спеціальної розумової обдарованості, наприклад, із нахилами до певної галузі діяльності. Таких учнів більше серед підлітків. Це учні, у яких за зви­чайного рівня інтелекту спостерігається особливе «тяжіння», інтерес до якогось окремого навчального предмета (до якоїсь галузі науки чи техніки). Такий учень (часто, починаючи з середніх класів) захоплюється математикою, фізикою, біологією чи мовою, літературою, історією, значно випереджаючи ровесників легкістю засвоєння специ­фіки матеріалу Уроки з інших предметів можуть його обтяжувати. Спеціальні здібності раніше проявляються в тих видах, де вимагаються особливі задатки (музичні, художні). Наприклад художні Репін, Серов, Брюлов; математичні – Паскаль, Лейбніц, Ковалевська, Гаус.

Третя категорія – учні з окремими ознаками нестандартних здібностей (їх зазвичай називають діти, які мають потенційні ознаки обдарованості). Вони хоча і не досягли з якихось причин успіхів у навчанні, але дуже активні у пізнанні, оригінальні за психічним складом, непересічними розумовими резервами. Це випадки, коли можна говорити про «приховану», обдарованість. Розумові здібності таких учнів нерідко розкривається вже у старшому шкільному віці. Вони не виділяються розумовими особливостями, не випереджають ровес­ників у загальному розвитку інтелекту та не виявляють яскравих успіхів з того чи іншого навчального предмета, але вирізняються особливими якостями окремих психологічних процесів (надзвичайна пам'ять на які-небудь об'єкти, багатство уяви або здатність до спостереження), своєрідність розумової роботи, що вказує на неабиякі здібності.

Дітей, яких ми виділили до третьої групи, відрізняє оригінальність і самостійність суджень, неоднорідність точки зору в самих різних питаннях. Можливо, ці особливості дитини вказують на її здібності до тих видів діяльності, для розвитку яких в школі немає (поки-що) умов. Серед таких школярів зустрічаються учні з нелегким характером: незалежні, вперті, недостатньо контактні.

Отже, зупинимось на особливостях роботи з дітьми різної категорії здібностей.

Робота з дітьми, які володіють високим рівнем загальних здібностей. Відомо, що школа на сьогоднішній день недостатньо приділяє уваги організації навчання обдарованих дітей, часто виступаючи гальмом у їхньому розвитку. Це пояснюється тим, що працівники школи зосереджують свою увагу на тих дітях, які ледве оволодівають шкільною програмою. Тому, в самому широкому виді, метою шкільного психолога буде організація такої роботи з дитиною і оточуючими її дорослими, яка б не гальмувала, а забезпечувала найкращі умови для розвитку дитячих здібностей. Високий рівень здібностей дитини можуть бути ознакою таланту, а талант – це духовне багатство суспільства, яке не можна втратити.

Практика показала, що ті труднощі в навчанні, з якими зустрічаються обдаровані діти в школі, часто не підлягають корекції, а вимагають перегляду всієї системи навчальне виховного процесу. Якщо діти з випереджуючим розвитком залишаються серед своїх однокласників, їм нічого робити на уроках, так як їм не вистачає розумового навантаження, необхідного для розвитку. Учіння дається їм занадто легко. Чи потрібно дозволяти таким дітям "перескакувати" через клас? Серед учених одної думки немає. Негативним фактором тут виступає проблема спілкування з однолітками, а це може призвести до змін і навіть деформації особистості. В останній час психологами і педагогами піднімається питання про більш гнучку систему міжвікових зв'язків в школі. Учитель-новатор С. Н. Лисенкова показала, що при особливому методі навчання виникає можливість переводити через клас не одного учня, а цілу групу. В результаті зніметься проблема спілкування з однолітками.

Інші проблеми чи потрібно для таких дітей створювати спеціальні класи і школи? У нас є така практика. Психологи вважають, що тут є свої позитивні і негативні сторони. Є думка, що такі діти можуть проникнутися особливим почуттям гордості, завищеної самооцінки, усвідомлення своєї винятковості. Але точно такі ж риси можуть виникнути і в звичайному класі чи школі, завдяки перевазі перед іншими дітьми і тією легкістю, з якою їм дається навчання. Крім того, програма звичайної школи така, що вона в неповній мірі реалізовує інтелектуальні можливості обдарованих дітей і як наслідок не привчає їх, або привчає в мінімальній мірі, до планомірного розвитку своїх сил. Правда, на сьогоднішній день немає достовірних даних про те, що в спеціалізованих школах прискорюється розвиток здібностей обдарованих дітей.

Можливо, розвиток сітки спеціалізованих шкіл і класів не може розглядатися як основний напрямок в роботі з обдарованими дітьми, так як, по-перше, поки-що немає достовірних способів відбору обдарованих дітей ( як правило замість відбору по здібностях, іде відбір по підготовці ), а, по-друге, розвиток різних дітей проходить різними шляхами і в різному темпі. Є випадки коли дитина в молодших класах проявляє неабиякі здібності, а в середніх класах нічим особливо не відрізняється. В інших випадках у частини дітей підйом здібностей може відбуватися в підлітковому, а можливо і в юнацькому віці. Головний акцент в цій роботі має бути зроблений на роботі з обдарованими дітьми в звичайній школі (особливо сільській). При цьому потрібно передбачити більш гнучку систему переходу з класу в клас, введення факультативів, вивчення певних предметів за різними програмами.

В педагогічних настановах по відношенню до обдарованих дітей важливо уникнути двох крайностей. Перша полягає в тому, що розвиток такої дитини не вимагає ніякої роботи. Подібне невтручання учителя може бути пагубним для розвитку здібностей. Друга крайність – це надмірне втручання в формування здібностей. Помилково думати, що чим раніше (в усіх випадках) щось вивчить дитина, тим краще. Нервова система дитини нестійка, можливості дитячого мозку обмежені. Перевантаження, надмірне навантаження, а як наслідок – надмірне стомлення можуть негативно вплинути на подальший розвиток дитини. Крім цього потрібно пам'ятати, що натаскування, надмірна настирливість дорослого, яка проявляється в тому, щоб заставити дитину якомога більше вивчити, можуть відбити бажання дитини вчитися, деформувати її пізнавальні інтереси ( проблеми).

Принцип, якого потрібно дотримуватися на противагу вказаним крайностям, полягає в тому, щоб знайти правильний індивідуальний підхід до обдарованого учня, який би базувався на його особливостях. В цьому зв'язку важливо відмітити приведений Н.Лейтесом аналіз спаду проявів загальної дитячої обдарованості на кінець шкільного віку. Він виділив такі типові причини цього спаду:

1. У деяких дітей на етапі початкового навчання випередження пов'язане з розвитком таких особливостей, які подальшому втратили своє значення. Наприклад, ранній вербальний розвиток, уміння рахувати, читати дозволяє дитині бути першою в початкових класах, але в міру того, що інші діти через певний час вирізняються з нею, вона перестає виділятися своїми успіхами.

2. 3устрічаються діти, у яких активність думки, її своєрідність, проявляється в оперуванні абстрактними поняттями, схемами, а зростаючі вимоги до аналізу конкретного змістового матеріалу утруднюють, гальмують активність.

3. Часті випадки, коли відсутність працездатності, працелюбства, наполегливості, невміння долати труднощі можуть стати перешкодою у розвитку здібностей.

4. Можливі з віком зміни спрямованість особистості, пов'язаної з втратою інтересу до розумових занять, байдужість до навчання, можуть призупинити розвиток здібностей. Проаналізувавши особливості обдарованості учня, шкільний психолог має перешкодити згасанню його здібностей, залучити при цьому учителів, батьків і самого учня.

Так, якщо в основі успіхів дитини лежить тільки не значне випередження в темпах оволодіння окремих умінь і навичок(перша група дітей), можливо не варто говорити про значну обдарованість. Потрібно обережно оцінювати успіхи такого учня і по можливості підготувати його і його батьків до того, що його "особливість" носить тимчасовий характер. Якщо у дитини прояв здібності обмежений характером і змістом матеріалу (друга група), можна разом з учителем розробити індивідуальну програму її розвитку.

Що шкільний психолог може порадити учителю і батькам дитини у якої не достатньо працелюбства і працездатності (третя група)? Ці якості мають виключно важливе значення для розвитку здібностей. Часто дитина, котра "все схвачує на льоту", не привчена до посидючості, старанності, настирливості в заняттях. В результаті вона втрачає свою перевагу. В цьому випадку потрібно, перш за все, виробити звичку до праці (не обов'язково розумової). Психологи радять домагатися цього повсякденним і систематичним тренуванням, "вправлянням" в трудові діяльності. Дорослий має при цьому проявляти твердість і настирливість в своїх діях і вимогах до тих пір, поки трудові зусилля дитини не стануть звичними. Звичайно, при цьому слід пам'ятати про розвиток інтересів дитини до навчання, про заохочення її успіхів, про виховання почуття шани, відповідальності за виконану справу.

Робота з дітьми, які мають яскраво виражені спеціальні здібності. Серед дітей з яскраво вираженими здібностями можна зустріти "математиків, "біологів", "лінгвістів" з яскравим гуманітарним, технічним, художнім, музичним даром .

На сьогоднішній день проблема навчання дітей з яскраво вираженим здібностями вирішується шляхом їх диференціації старших класах і організації факультативів, ліцейних класів, гімназій тощо. Крім цього створюються спеціалізовані школи і класи, організовуються різні гуртки в школах і будинках школярів, Малі Академії наукового проведення досліджень, виступи з доповідями, організація тематичних вечорів, конкурсів сприяє задоволенню інтересів, розвитку обдарованості школярів. Крім цього в школах можна проводити колоквіуми в молодших, класах, якими керують старшокласники. Це дозволяє старшокласнику побути в ролі учителя і з нової позиції віднестися до предмету, який його цікавить. Якщо такі форми учня не задовольняють, то шкільний психолог разом з учителем і батьками мають йому порадити, як організувати самостійні заняття, що додатково читати, в яких позашкільних закладах займатися.

Звичайно, і шкільний психолог, і учитель, і батьки мають створювати максимальні умови для розвитку обдаровування дитини, але при цьому не забувати, що гіперболізація однієї такої здібності і її експлуатація можуть призвести до відставання розвитку всієї особистості від випереджуючої цей розвиток одиничної здібності.

Проявляючи підвищений інтерес до одного, або групи близьких шкільних предметів, учні можуть повністю ігнорувати інші, або підтримувати на рівні “аби не двійка". В результаті стійка, виражена схильність до певного виду діяльності може набути однобокого характеру, а при цьому інші сфери, що є для дитини також важливими, залишаться на досить низькому рівні. В цьому випадку (досить важке) завдання шкільного психолога і вчителя полягає в тому, щоб переконливо довести учневі, що ті шкільні предмети, якими він нехтує, мають певне відношення до того предмету або справи, до яких учень схильний. Щоб уникнути таких "перекосів" в школі і вдома, необхідно створювати умови, які розширюють коло пізнавальних інтересів і спонукають до їх формування.

Б. М. Теплов у свій час висунув тезу про те, що талант, як правило, багатосторонній. Не має загальної чи спеціальної обдарованості, а є більш загальні і більш спеціальні сторони обдарованості .Аналіз емпіричних матеріалів засвідчує, що прояв яскравих здібностей в одному виді діяльності при правильно організованому навчанні і вихованні стимулюють розвиток широкого кола здібностей взагалі. Так, наприклад, учитель, формуючи в учнів з гуманітарними здібностями інтерес до математичних дисциплін, постійно прагне показати красу, естетику, гармонію закладену в магічній побудові точних наук. В результаті у більшості учнів проявляється високий рівень здібностей до оволодіння предметами математичного циклу. Крім того, значний вплив на розвиток різносторонніх пізнавальних інтересів у школярів можуть здійснювати самі вчителі і батьки, якщо вони постають перед дітьми не як вузькі спеціалісти, а як різнобічно розвинені особистості з широким колом інтересів.

Робота з дітьми, які мають потенційні ознаки обдарованості. Є діти, які не випереджають своїх ровесників по загальному розвитку, але виділяються оригінальністю, своєрідністю методів роботи. Для дітей зі скритими потенціалами творчості велике значення мають умови навчання і виховання. Якщо ці умови такі, що ні сім'я, ні школа не сприяють розкриттю і реалізації скритих можливостей, то в дітей можуть виникнути риси тривожності, нейротизму. Це накладає велику відповідальність на людей, які займаються навчанням і вихованням дітей.

Частіше всього відношення педагогів і батьків до таких дітей не завжди доброзичливе. Не рідко від них можна почути: "Ніколи не знаєш, що від нього можна чекати, вони непередбачувані." Крім того, нестандартність, оригінальність мислення легко сплутати з маніпулюванням як засобом самовираження, а потяг до самостійності – з самовпевненістю і негативізмом. Тому часто творчі діти потрапляють в категорію "небажаних" учнів.

Перше, що має зробити шкільний психолог, це допомогти педагогам і батькам змінити свою позицію, внутрішню настанову по відношенню до цих дітей, допомогти створити для них приємну, "теплу" атмосферу. Важливо також допомогти учневі зрозуміти себе, а батькам – неординарного свого учня.

Щоб не заважати проявам творчих здібностей дітей, а, навпаки, стимулювати їх розвиток, педагоги і батьки мають дозволяти якомога частіше виражати свої творчі ідеї, знаходити для цього час, уважно вислуховувати дитину, бути уважним слухачем. Психологи відмічають, що найкраща ситуація – коли на кожну дитину дивляться, як на індивіда з особливостями характерними тільки для нього.

Американський психолог Розенталь показав, що в ситуації коли педагог очікує "надзвичайних успіхів" від дітей, вони насправді їх показують, навіть якщо вони до цього вважалися не дуже здібними.

Вчені також вважають, що на уроках більше потрібно давати завдань творчого характеру. Завдання творчого характеру потрібно давати для всього класу як додаткові завдання після виконання основних завдань кожним учнем. При виконанні таких завдань бажано оцінювати тільки успіх (виставляється високий бал). Хто не виконав таких завдань висока оцінка не виставляється, але і не знижується оцінка за виконання основного завдання.

Для того, щоб учень міг реалізувати свої творчі здібності в нього має бути сформована достатньо висока самооцінка, яка б стимулювала його до діяльності. Тому творчі досягнення учня не слід оцінювати з позиції загальноприйнятих нормативних стандартів. Педагог, психолог має особливо відзначати індивідуальні досягнення учня. При цьому акцент має бути перенесений з самого учня на ту справу, відкриття, яке він зробив.

Дані психологів вказують, що обдаровані діти у більшості випадків не відрізняються хворобливістю чи схильністю до нервових зривів і у фізичному розвитку не відстають від своїх однолітків. Слід пам'ятати, що по відношенню до будь-яких дітей, а тим більше – обдарованих, надмірне захвалювання і прояви критично недовірливого ставлення є недоречними. Обдаровану дитину ніколи не потрібно виставляти на показ, підносити, робити його предметом радості батьків і школи. Не слід також і розчаровуватись, що він не схожий на інших і не примушувати бути "як всі". Єдине, що слід стимулювати в дитині це її бажання працювати задля роботи, а не її бажання випередити шкільних товаришів.

Найбільш правильна форма виховання обдарованих дітей поводитися з ними як з такими, якими вони є, і в той же час підсилювати в них бажання до подальшого розвитку, самовизначення, закріплення індивідуальних нахилів і проявів. Необхідно, щоб виховання оживляло і підтримувало почуття самостійності, креативність, сміливість у відступі від загальноприйнятого шаблону, пошук нового способу вирішення різних завдань.