logo
Профорієнтація 18

4.2. Професійна консультація

Проблема професійного консультування з метою визначення професійної придатності у педагогічній теорії та практиці не нова. Як зазначає М.Дьяченко, вже у другій половині XIX століття у найбільш розвинених для того часу країнах було помічено, що частина морських, залізничних, трамвайних катастроф викликалася невмінням рульових, машиністів, стрілочників і водіїв відрізняти зелені кольори сигналів від червоних, через що було встановлено, що дуже необхідно проводити рекомендації щодо обрання ним у майбутньому певного виду трудової діяльності чи навчання» [40,11].

Профконсультація – (від лат. professіo – рід занять, consultatіo – нарада), науково організоване інформування про професії, призначене головним чином для молоді, що закінчує загальноосвітню школу, з метою практичної допомоги у виборі професії з урахуванням схильностей, інтересів і здібностей, що сформувалися, а також потреб суспільства. Профконсультація повинна мати відомості про роль і перспективи кожної професії, потребу в кадрах, зміст трудової діяльності, соціально-економічний і санітарно-гігієнічний статус професій. Вона володіє інформацією про можливі шляхи професійного навчання, з одного боку, і про ті вимоги, що пред'являє професія до людини, з іншого.

Професійна консультація спеціалізується на допомозі людям при виборі професії, а також плануванні професійної кар'єри відповідно до можливостей, що надає особистості суспільство з урахуванням її індивідуальних якостей. Професійна консультація – складова частина системи професійної орієнтації, що проводиться з урахуванням фізичних і психологічних особливостей респондента, його загальних і професійних інтересів, схильностей і здібностей, загальної і професійної підготовки, медичних і психологічних вимог до працівника даної професії, а також зведених даних про попит на робочу силу, можливості працевлаштування і навчання за тими чи іншими професіями і спеціальностями.

У багатьох державах система профорієнтації молоді містить у собі психологічну професійну консультацію. Психологічна консультація звичайно проводиться у формі бесіди клієнта з психологом (Дод. Б, Дот. Г).

Однією із важливих форм професійного консультування є надання психологічної допомоги у виборі професії відповідно до індивідуальних здібностей і особливостей індивіда, а також із можливостями, які надає людині суспільство.

Усі етапи професійного консультування вибору життєвого шляху будуються таким чином, щоб з діагностичних вони перетворилися в діагностично-корекційні. Тому всі етапи консультації вибору життєвого шляху клієнта повинні слугувати єдиній меті – активізувати його, формувати у нього ставлення до самостійного вибору професії з урахуванням психодіагностичних даних про себе, свої здібності та перспективи їх розвитку.

Перш за все, зафіксувати, на якій стадії формування професійного плану перебуває клієнт. Після цього здійснити діагностичне обстеження, яке включає вивчення зацікавлень, аналіз бібліотечних формулярів, журналів, які читає клієнт, нахилів, здібностей, типологічних особливостей.

Наступний крок – оцінити зібрані дані та окреслити план підготовки до професійного вибору (це може бути ознайомлення із світом професій, конкретними професіями, формування професійних намірів, план корекційних заходів тощо).

Наступний вид роботи – підготовка для клієнта індивідуальної системи для заходів самовиховання, розвитку необхідних якостей. Потім налагодження контролю за тим, як здійснюється план підготовки до професій. І, нарешті, завершальна бесіда з обговоренням усієї проведеної роботи, формулювання своїх рекомендацій, прийняття рішень про продовження виконання накресленого плану, або про перегляд раніше вибраних сфер діяльності, коректування професійних намірів, зміна їх, переорієнтація на іншу професію. Таким чином, цей підхід уникає головних недоліків директивної консультації: він не виключає активності самого суб'єкта з процесу вирішення життєво важливого завдання, а розглядає як основний фактор правильного вибору [7, 245].

Н.Захаров зазначає, що метою професійного консультування є встановлення відповідності індивідуальних психологічних і особистісних властивостей і специфічним вимогам тієї чи іншої професії. На його думку, професійне консультування проводиться у таких формах:

1) довідкова консультація, у ході якої учням повідомляється про канали працевлаштування, вимоги до прийому на роботу і навчання, можливості освоєння різноманітних професій, терміни підготовки, системи оплати праці, перспективи професійного зростання;

2) діагностична консультація, спрямована на вивчення особистості учня, його інтересів, нахилів, здібностей з метою виявлення їх відповідності обраній чи близької до неї професії;

3) формуюча профконсультація, що має на меті керівництво вибором учнем професії, корекцію цього вибору; вона розрахована на тривалий період часу, передбачає систематичну реєстрацію змін особистості школяра по відношенню до професійного самовизначення;

4) медична профконсультація, спрямована на виявлення стану здоров'я школяра, його психофізіологічних властивостей у відношенні до професії, що обирається; його переорієнтацію (якщо необхідно) на іншу чи близьку до обраної сферу діяльності, якій будуть більше відповідати його психофізіологічні дані [49, 69-70].

Інші автори пропонують такі форми професійної консультації:

Професійна консультація як максимально реальна і максимально конкретна форма профорієнтаційної роботи може принести реальну користь молодій людині тоді, коли виходить з її інтересів. Слушною є думка О.Вітковської про те, що «профконсультація, як найбільш індивідуалізована форма профорієнтаційної роботи, є таким психологічним середовищем, у якому проблеми професійного самовизначення особистості розкривається повно і різнобічне з точки зору психологічного змісту» [23, 57].

Проблему професійного консультування як основного напрямку професійної орієнтації ґрунтовно досліджував Б.Федоришин, який запропонував цілий комплекс методик профконсультаційної психодіагностики особистості. За його визначенням, професійна консультація – це «система психологічного вивчення особистості з метою надання їй науково обґрунтованих порад щодо найбільш оптимальних для неї напрямів і засобів професійного самовизначення» [164, 126]. Виділяючи основні задачі та конкретні завдання професійної консультації, він багато уваги приділяє психологічним аспектам. Згідно з підходом Б.Федоришина, профконсультація має здійснювати психологічну допомогу у виборі професії, що стає можливою лише за умов особистісного підходу до людини. У своїх рекомендаціях щодо проведення профконсультаційної роботи психолог спирається на аналіз інтересів особистості. Для цього він пропонує виявлення взаємозв'язку професійних інтересів із ставленнями особистості до трудової діяльності , а також зв'язку професійних інтересів із загальними здібностями особистості [163, 164]. Однак, як слушно зазначає О.Федоришин, «навіть аналіз психічних процесів перестає прислуговуватись цілям професійної консультації, якщо не знайдені шляхи і способи його співставлення із особистісними властивостями і якостями [164, 134]. До досягнень Б.Федоришина слід віднести виділення ним задач і завдань теоретичної та практичної професійної консультації, відокремлення профконсультаційної роботи школи від роботи профконсультаційної лабораторії, виділення особистісного підходу в професійному консультуванні молоді, опис питань етики професійної консультації, розробку груп методик профконсультаційної психодіагностики: методики виявлення й оцінки загальних інтересів особистості (учбових, побутових, спортивних, педагогічних тощо), професійних інтересів, спрямованості намірів особистості, її комунікативних і організаторських схильностей.

Також у своїх розробках Б.Федоришин та М.Руденко виділяють три важливих аспекти професійної консультації як однієї з трьох складових профорієнтації: а) психологічний аналіз індивідуальнихпсихологічних і психофізіологічних рис особистості, б) ознайомлення учня з вимогами професії (професій) і зіставлення психологічної структурийого особистості і певної професії (професій), в) визначення подальших шляхів розвитку особистості і способів цілеспрямованої допомоги їй у цьому [165,с. 232-234]. Уваги заслуговує дисертаційне дослідження О.Вітковської, у якому підкреслена важливість розробки методів профконсультаційної і профорієнтації роботи з людьми, орієнтованих на особистість, а саме, клієнтоорієнтованої профконсультації. На думку автора, «така консультація прямує за внутрішньою логікою процесів, що відбивають психологічну реальність особистості, тому психологічний зміст професійного самовизначення розкривається повно і різнобічно» [23, 6]. Отже, вітчизняною наукою на сучасному етапі зроблені значні кроки у розв'язанні проблеми професійного консультування: розроблені нові профконсультаційні методики та підходи; створено новий категоріальний апарат відповідно до сучасних реалій українського незалежного суспільства; продовжується робота над розробкою методик до нових професій (менеджер, супервайзер, тощо).

Л.Куліненко та С.Кулікова досліджують проблему консультативної допомоги у професійному самовизначенні особистості. Так, Л.Куліненко застерігає від діагностичного обстеження особистості, в процесі якого одержувана картина актуального стану розвитку професійно важливих якостей і здібностей особистості не може бути надійною основою для вибору професії в силу її мінливості та динамічності. Важливим компонентом профорієнтаційної консультативної роботи вона вважає вивчення фахових намірів і фахових планів школярів, для чого можуть бути застосовані такі методичні прийоми, як анкети, бесіди, твори на тему про вибір професії [75, 300-301]. А С.Кулікова для дослідження особливостей і факторів професійного самовизначення пропонує розроблену анкету «Я обираю професію», в якій використовуються запитання, спрямовані на уточнення особливостей професійного самовизначення школярів, і запитання фільтруючого характеру, що призначаються для відсіву некомпетентних відповідей [75, 233]. Важливо те, що заповнення даної анкети вже активізує процес професійного самовизначення школяра тим, що примушує його зробити самоаналіз і співставлення своїх нахилів, здібностей, індивідуально-психологічних особливостей з вимогами обраної професії.

М.Пряжніков пропонує метод «активізуючої профконсультаційної взаємодії», який окрім допомоги у конкретному виборі професії включає допомогу у цілісному особистісному самовизначенні молодої людини.

Під поняттям «активізуючи профконсультація» він розуміє «включення учня у процес прогнозування і планування свого майбутнього так, щоб цей процес був цікавим і особистісно-значущим для школяра і забезпечив його засобами для самостійного і осмисленого розв’язання своїх проблем, пов’язаних з професійним самовизначенням» [23, с. 55]. Активізуючи профконсультація, крім діагностичних та інформаційних функцій і функцій допомоги у конкретному виборі, включає здійснення морально-емоційної підтримки людини, сприяє формуванню у неї оптимістичного ставлення до свого професійного майбутньої [103].

Вдосконалення методів профконсультаційної роботи з учнівською молоддю, а також пошук методів оцінки ефективності такої роботи є метою експериментального дослідження Г.Євдокимової. В його рамках розроблено психодинамічний підхід до профорієнтації та підібрано блок психодіагностичних методик, що дозволяє здійснити прогностичну та розвиваючу функцію профконсультації. «Наш підхід, – зазначає Г.Євдокимова, – дозволяє активізувати розвиваючу функцію прафконсультації: дати поштовх до самопізнання, саморозвитку, самореалізації через надання суб'єкту відомостей про найбільш сталі, базові, природно обумовлені, до того ж зрозумілі і усвідомлені його властивості, скоректувати самооцінку» [43, 169].

Професійна психологічна консультація зазвичай ґрунтується на таких принципах:

1) добровільність участі клієнта в консультації;

2) його активність в ухваленні рішення;

3) конфіденційність діагностичної інформації;

4) багатоваріантність вибору.

З огляду на сказане вище неважко збагнути, наскільки реальним є дотримання перелічених принципів в умовах профільної школи. По-перше, добровільність участі не дозволить поставити профорієнтаційний процес на рівень узгодженого механізму із зворотнім обміном даними між школою та ринком праці, крім того, вибіркова статистика перешкоджатиме відпрацюванню антикризових моделей. По-друге, конфіденційність діагностичної інформації формуватиме вакуум для дії допоміжних сил професійної орієнтації та професійного становлення (батьки, вчителі, викладачі закладів профосвіти). Особливої актуальності питання набуває при невідповідності отриманих даних з навчальним профілем учня, що при своєчасній поінформованості підлягає перегляду з боку вчителів та адміністрації школи. Тому отримані дані після обробки кваліфікованого спеціаліста (психолога) можуть стати могутньою зброєю у боротьбі з невідповідність та дезорієнтацією.

Принципи активності в ухваленні рішень та багатоваріантності вибору можна зберегти за умови достатньої методичної та матеріально-технічної бази школи, високого рівня підготовки педагогічних кадрів та обслуговуючого персоналу. Адже аргументувати свій вибір та визначитися у світі професій учень може лише за умови отримання вичерпної інформації, джерелами якої є словники професій, профкарти, довідники, методичні посібники, Iнтернет.

I.Шелест та О.Корчевна визначають такі завдання профконсультації [174, 7-8]:

1) визначення психологічного запиту клієнта;

2) всебічне вивчення особистості клієнта (його бажань, можливостей, соціальних, індивідуально-психологічних, психо­фізіологічних особливостей, індивідуального плану розвитку професійної кар'єри) з використанням діагностичних методів обстеження, вивченням відповідної документації;

3) систематизування отриманої інформації;

4) аналіз і узагальнення отриманої інформації з метою виявлення відповідності професійної спрямованості та індивідуальних якостей клієнта;

5) формулювання висновків стосовно виявлених особливостей клієнта і відповідності їх вимогам майбутньої професійної діяльності;

6) надання обґрунтованих рекомендацій стосовно професійного плану клієнта – розробка в разі його відсутності, корекція у разі невідповідності його можливостям клієнта, підтвердження його в разі відповідності можливостям клієнта; визначення шляхів реалізації професійного плану (працевлаштування, вибір або перевибір професії, навчання або перенавчання, компенсація, розвиток тих якостей, які недостатньо розвинені для професії, але піддаються тренуванню, корекція небажаних для професії якостей).

При проведенні профконсультаційної роботи найчастіше використовуються такі методи:

1. Індивідуальне консультування. Воно ведеться шляхом вивчення особистих інтересів, схильностей, мотивів вибору бажаних ви­дів професійної діяльності й загальних психофізіологічних ха­рактеристик оптанта. Індивідуальне консультування зви­чайно проводиться шкільними психологами з учнями старших класів. Базою для виявлення схильностей й інтересів особистос­ті в такому випадку є результати аналізу успішності по різних предметах за роки навчання, успіхи в позашкільній діяльності (робота в гуртках, самодіяльних колективах, спортивних сек­ціях, результати участі в змаганнях, конкурсах). А базою для виявлення психофізіологічних особливостей – результати тестування, що проводилося протягом навчання в даній школі, результати врахування медичних обстежень школярів і стану їх­нього здоров'я.

Психолог, що проводить індивідуальне консультування школярів, повинен володіти так само інформацією про матеріально-еконо­мічний стан родини, у якій проживають учні. Ці відомості необ­хідні для більш обґрунтованих рекомендацій з вибору навчаль­них закладів після закінчення школи. Тому бажано підсумковий висновок по такій консультації готувати із залученням батьків. Залежно від цілей, змісту, основної спрямованості й етапів про­ведення розрізняють три види профорієнтаційних консультацій: підготовчі, завершальні й уточнюючі.

Підготовча профконсультація проводиться протягом усього пе­ріоду шкільного навчання і її основною метою є підведення учнів до усвідомленого вибору сфери професійної діяльності на основі результатів трудового навчання, тих знань і досвіду, які вони здобули за роки перебування в школі.

Завершальна профконсультація проводиться у випускних кла­сах фахівцями, відповідальними за здійснення цієї роботи, із за­лученням учителів і батьків. Ціль такої консультації – знайти оптимальні шляхи для професійного самовизначення школярів після закінчення 8-го або 11-го класів.

Уточнююча профконсультація найчастіше проводиться за меж­ами загальноосвітньої школи. Її метою є уточнення професійних планів і намірів випускників шкіл при виборі й конкретизації на­прямку навчання в ПТУ, технікумах і ВНЗ.

Різновидом уточнюючого профконсультування є консульта­ції, проведені в Центрах зайнятості й працевлаштування, у різ­них кадрових агентствах і службах, які надають платні послуги по пошуку роботи й працевлаштуванню населення.

2. Групове або колективне консультування. Найчастіше воно про­водиться при організації «Відкритих днів» або інших подібних за­ходів у різних навчальних закладах, коли батькам й абітурієнтам надається можливість ознайомитися з учбово-матеріальною базою, умовами навчання й праці по конкретних професіях.

3. Професійне консультування з використанням сучасних інформаційних технологій. Під впливом науково-технічного прогресу в різні сфери психологічної практики усе ширше й ширше впроваджується комп'ютерна техніка. У зв'язку зі створенням державних Центрів зайнятості, різних приватних кадрових агентств й інтенсивним розвитком мережі Інтернет в останні роки усе більше поширення в професійному консультуванні одержують комп'ютерні технології. Великі Центри зайнятості, інформаційну служби провідних університетів створюють свої сайти й портали в Інтернет, через які населення країни може в будь-який час незалежно від місця проживання одержати значний обсяг інформації профорієнтаційного характеру. На таких сайтах, як правило, роз­повідається про ті професії, які можна одержати в даному ВНЗ або регіоні, про наявність вакантних робочих місць і т. п. Прикладом такої форми профконсультування може бути пор­тал кадрового агентства «Робота в Києві» – портал системи освіти Ставропольського краю, сайт Державної служби зайнятості й ін. [8].

Важливою перевагою консультування з використанням Інтернет-технологій є те, що в їхніх користувачів з'являється можливість не тільки одержати інформацію, необхідну для більш усвідомленого професійного самовизначення, але й самостійно пройти тестуван­ня з метою визначення ступеня своєї психофізіологічної відповід­ності тим вимогам, які пред'являються обираною професією. На­бір психологічного інструментарію й конфігурація таких порталів розробляються так, що їхній зміст може бути розраховано для про­фесіоналів (розширений набір тестового інструментарію), батьків і молоді, що навчається, що ще тільки визначає або уточнює свої жит­тєві плани.

Також виділяють ряд типів профконсультацій:

Профвідбір на професії з особливими умовами праці (операторські, військові, літні). Часто проводиться з використанням психофізіологічної апаратури і передбачає розробку тестових норм для конкретних трудових постів, а не просто норми «для льотчика» або «для оператора».

Профконсультація безробітних при зміні роботи передбачає:

а) вибір нової професії і нового місця робот;

б) вибір професії та місця її здобуття.

Важливо враховувати минулий досвід дорослого клієнта Часто доводиться пропонувати непривабливі варіанти (акцент переноситься не на вибір, а на допомогу в набутті сенсу в непривабливому варіанті).

Профконсультація працівників кадрових служб підприємств, організацій, навчальних закладів. Важливо пам'ятати, що ці працівники самі непогані «життєві – психологи Головна проблема багатьох кадрових працівників – недолік такту при спілкуванні зі своїми клієнтами (але консультувати їх з цього питання слід так, щоб вони не сприйняли допомогу як «моралізаторство»). Перспективними тут представляються різні комунікативні тренінги з моделюванням ситуацій співбесіди при прийомі на роботу або при вирішенні різних трутового суперечок.

Профконсультація підлітків та дорослих інвалідів. Особлива вимога – компетентність при використанні методів клінічної психології. Дуже важливий особливий такт при роботі зданими категоріями клієнтів (інваліди ранимі, чутливі, «тонкошкірі», як сказала одна вихователька зі школи-інтернату для дітей з ДЦП) Вони швидко «закохуються», «відкривають душу», але й швидко «розчаровуються» в психологові, якщо виявлять фальш, нещирість, слабку зацікавленість у своїх проблемах. Багато дослідників відзначають, що часто самооцінка інвалідів сильно завищена, особливо в інтернатах, де вони оточені теплотою і турботою. Як це не парадоксально, але саме після закінчення таких закладів, підліток-інвалід може впасти в справжню депресію, зіткнувшись з повною байдужістю до своєї долі з боку нашого чудового, «демократичного», «ринково-базарного» суспільства.

Консультація вже працюючих фахівців з питань планування і реалізації кар'єри в рамках даної організації. Зазвичай цим займаються психологи праці та менеджери з персоналу, які працюють в конкретних фірмах. Головні особливості такого роду допомоги полягають в тому, що доводиться враховувати реальності даної організації, в тому числі і ставлення до кар'єри даного співробітника з боку колег та керівництва. Важлива роль при цьому відводиться спеціально складеному плану розвитку співробітника, який відіграє особливу роль, коли затверджується керівництвом (або обговорюється на зборах колективу). Зазвичай такі плани зобов'язують працівника дбати про своє професійне зростання, адже після затвердження такий план стає не тільки особистою справою даної людини. Природно, з усіма працівниками проводити таку роботу мало реально, тому подібні плани вже самі по собі є своєрідним стимулом працівнику для особистісного та професійного зростання.

Ретроспективна профконсультація, коли вже доросла людина прагне осмислити все своє життя або важливий відрізок життя. Якщо життя прожите невдало, то не завжди слід говорити такому клієнтові правду (наприклад, у випадках, коли людина може «зламатися», не «пережити» цю правду) . Іноді для деяких людей бувають корисні і ілюзії, що їхнє життя таки вдалася (це особливо важливо для старих і літніх клієнтів).

У всіх випадках, незалежно від методів, що практикуються, і місця проведення, профконсультаційна робота повинна будуватися на основі дотримання наступних правил:

  1. Принципу відповідальності, що означає персональну відпові­дальність консультанта за адекватність використовуваних мето­дів, правильність проведення діагностичних процедур, обґрун­тованість висновків і рекомендацій.

  2. Принципу компетенції, який означає, що профконсультант пови­нен мати необхідний запас теоретичних знань і практичної під­готовки, володіти прийомами й методами профорієнтаційної ро­боти, що забезпечують особистості науково обґрунтовані шляхи свого самовизначення в конкретних життєвих ситуаціях.

  3. Принципу добровільності, дотримання якого гарантує клієнтові можливість і право відмовлятися від якого-небудь виду роботи з консультантом (тестування, анкетування й т. п.) без пояснення причин відмови.

  4. Принципу конфіденційності, що забезпечує обов'язковість збе­реження консультантом тих відомостей, які були отримані про особистість клієнта.

  5. Принципу активності. Він означає, що остаточне рішення по проблемі, з якої звертається оптант, приймається їм самим, а консультант надає при цьому тільки необхідну психо­логічну й інформаційну допомогу, не обмежуючи свободу клі­єнта в ухваленні остаточного рішення.

  6. Принципу позитивного ефекту. Консультант акцентує увагу на можливостях клієнта, а не на обмеженнях, підтримує й стиму­лює пошукову активність клієнта.

  7. Принципу лояльності. Профконсультант захищає права клієнта на свободу в професійному самовизначенні й можливості пра­цевлаштування.

Враховуючи важливість досліджених явищ та процесів, необхідно орієнтуватися на надання якісних профконсультаційних послуг на базі профільних шкіл, формуючи надійну платформу для життєвого та професійного старту молоді. Крім того, у виборі цільової аудиторії профконсультаційний кабінет не має обмежуватися виключно старшокласниками та їх батьками, двері мають бути відкриті для всіх школярів, що бажають самовизначитись у світі професій [8].

Традиційно виділяють дві основні стратегії в професійному самовизначенні: діагностичну (діагностико-рекомендовану) і розвивальну. Однак можна представити і дещо диференційовані напрямки роботи, розбивши їх умовно на дві групи: допустимі і недопустимі підходи.

Допустимі підходи.

Тестологічний. У його основі – стандартизовані випробування профпридатності. Такий підхід має свої переваги:

1) при грамотному використанні тестів можна отримати правдиві результати;

2) за допомогою тестів легко створювати видимість значної і науково обґрунтованої роботи;

3) тести дозволяють формувати у клієнтів мотивацію на самопізнання.

Основні недоліки тестів:

1) дуже важко повністю стандартизувати процедуру обстеження і самі тести;

2) більшість професійних тестів просто неякісні;

3) часто тести не дозволяють враховувати здатності клієнта, які постійно змінюються, рекомендації за результатами обстеження мають невисоку прагматичність.

Інформаційно-просвітницький. Головне завдання – озброїти клієнта необхідною інформацією, а там він вже «сам розбереться».

Раціоналістичний. Припускається, що професійний вибір і взагалі самовизначення можна «раціонально прорахувати». Найбільш популярні зараз розробка і використання комп’ютерних методів при прийнятті рішення.

«Глибинний», психоаналітичний. Він ґрунтується на виявленні «внутрішніх» прагнень людини, що самостверджується, і направленні цих прагнень в позитивне русло.

«Гуманістично-психотерапевтичний». Цей підхід базується на поважливому відношенні до унікальності й цілісності людини, яка самовизначається. Проте гуманістичні психологи недооцінюють ролі соціуму при формуванні особистості, хоча самовизначається людина саме в суспільстві та культурі.

Організаційно-управлінський. В основі – реально працююча система профорієнтації, яка припускає взаємодію найрізноманітніших соціальних інститутів: школи, психологічні центри, громадські організації, підприємства, учбові заклади тощо.

«Часткові послуги». Ґрунтується на обмеженій допомозі: наприклад, лише профдіагностика, або тільки профінформування, або допомога у прийнятті рішення.

Ідеологічний (виховний). В основі цього підходу – припущення про те, що на життєві вибори найбільший вплив мають ідеї, які господарюють у суспільстві.

«Примусовий». Подібний підхід – для особливих випадків: наприклад, при виборі роду військ для призовника, при розподілі робіт серед ув’язнених. У низці випадків це вибір професії і місця роботи, які явно не відповідають високій кваліфікації безробітного в умовах розвалу виробництва. Перспективним варіантом такої стратегії є підготовка спеціалістів з вищою освітою з числа ув’язнених в колоніях. По-перше, для багатьох раніше засуджених це рідкісний шанс стати порядними членами суспільства. По-друге, спеціалісти відзначають високу мотивацію ув’язнених до оволодіння такими професіями.

Актуалізуюча стратегія. В її основі – реальна взаємодія з клієнтом і виведення його на рівень суб’єкта побудови свого життя. Важливою умовою такої стратегії є активна, творча позиція самого профконсультанта, оскільки клієнт і консультант фактично створюють єдину систему і в якомусь сенсі прагнуть того, щоб стати єдиним суб’єктом рішення профконсультаційної проблеми.

Небажані стратегії.

Стратегія «обману». У консультаційній практиці нерідко виникає проблема» кого «обманювати» – клієнта чи начальника-замовника? Якщо не виходить «переконати» замовника чи адміністратора, то краще робити все так, як підказує сумління і кваліфікація, а у звітах «рапортувати», що робота виконана належним чином.

Стратегія самообману. Тут психолог допомагає не повноцінно або просто «маніпулює» клієнтом, але знаходить виправдання такій роботі. Часто таким виправданням слугує «повне задоволення» клієнтів. Можна виділити такі варіанти стратегії «самообману»:

а) директивне консультування. Найгірша його форма, коли психолог ласкаво усміхається клієнту, а про себе думає: «Все одно ти нічого не розумієш і зробиш так, як я тобі скажу».;

б) гра в «терапію». Приклад: підлітка в центрі профорієнтації одразу ж відправили в психотерапевтичну групу, після групи підліток говорить: «Взагалі було цікаво, але я як прийшов зі своєю профорієнтаційною проблемою, так з нею і пішов». Але в цілому підліток задоволений, і консультанта не можна звинуватити в непрофесіоналізмі;

в) деструктивно-рекомендована. Виражається у прагненні «круто змінювати долі людей» і часто самостверджуватися таким чином самому;

г) адаптивно-маніпулятивна. Головна проблема – як профконсультанту не дозволити маніпулювати собою.

Окремо можна виділити формальну і неформальну стратегії профорієнтаційної допомоги. При формальній профорієнтації клієнтів налаштовують на ті вибори, які заохочуються певним правлінням і місцевими органами влади. Тут на перший план виходить проблема звітності перед різноманітними перевіряючими структурами й інспекторами. Реальна профорієнтація більше виходить з потреб клієнтів. Тут виникає проблема співвідношення різних «реальностей»: сьогоденної і можливого майбутнього, оскільки орієнтація лише на інтереси сьогодення далеко не завжди створює основу для особистісного розвитку в перспективі. А для самого психолога-профконсультанта орієнтація лише на сьогоденні проблеми клієнта також породжує небезпеку «іти на поводу» у своїх клієнтів, особливо коли вони добре оплачують такі послуги.

Так чи інакше, усвідомлення домінуючої стратегії, якої консультант дотримується в кожному конкретному випадку, допомагає психологу-профконсультанту краще рефлексувати його працю, а також краще рефлексувати власний розвиток у своїй нелегкій праці.

У цілому можна виділити наступні основні варіанти організації взаємин психолога з клієнтом в консультаційному процесі:

1) діагностико-рекомендаційна консультація, заснована на попередній профдіагностиці клієнта і подальшої «видачі» йому рекомендації про «придатність» або про «непридатність» його до професії. На жаль, в більшості випадків клієнт залишається в пасивній позиції «обстежуваного»;

2) «вільна бесіда», коли важливі питання самовизначення обговорюються у вільному стилі, коли можна переходити з однієї теми на інші близькі теми. Часто все це створює деякий логічний хаос, і тому буває складно не втратити головну логічну нитку (а то й смислову суть) розмови. Оскільки клієнт зазвичай не в змозі відстежити логіку такої розмови, то ініціативу тут доводиться брати психологу – профконсультанту. Але тоді консультант стає ініціатором бесіди, а клієнт неминуче займає позицію «веденого», хоча сам зазвичай погоджується на це з великим задоволенням (адже він «прийшов отримати кваліфіковану допомогу» і з радістю спостерігає за «кваліфікованими діями консультанта», але це все-таки позиція «спостерігача» або «слухача», а не суб'єкта самовизначення). Профконсультаційну бесіду з клієнтом потрібно проводити обережно, аналізуючи його перспективи, стан здоров’я, роз'яснюючи позитивні та негативні нахили та здібності особистості учня, щоб визначити переважний напрям його майбутньої діяльності;

3) справжній діалог, взаємодія, співпраця з клієнтом. Дійсно досить складно організувати таку взаємодію і нерідко для цього потрібно провести спеціальну підготовчу роботу (у клієнта ще повинна бути сформована потреба в діалозі, а також готовність брати участь в спільній роботі з психологом) [130].

Розглядаючи організацію взаємодії профконсультанта з клієнтом, Н.Гісберс та І.Мур виділяють дві основні фази і відповідні їм під фази у професійному консультуванні [69].

Фаза 1: передбачає визначення мети і проблеми клієнта, чітке формулювання його запиту і включає наступні підфази:

А – встановлення відносин взаєморозуміння між психологом і клієнтом, включаючи визначення відповідальності того й іншого;

Б – отримання інформації про клієнта (для кращого розуміння клієнта);

В – аналіз інформації про клієнта і співвіднесення її з цілями і проблемами;

Г – висновки, винесення консультаційного діагнозу.

Фаза 2. досягнення цілей консультації або вирішення проблем клієнта, що передбачає дві підфази:

А – втручання психолога, обрані на основі діагнозу;

Б – оцінка використаних втручань.

Ще в 1970 р. Є.Клімов виділив такі основні дії (схему-алгоритм) проведення профконсультації [62]:

1) розглянути медичний стан клієнта (якщо стан задовільний, то виконати дію 2, а якщо ні – дія 2а);

2) провести за спеціальною програмою вступну лекцію або бесіду;

2а) порекомендувати медичну профконсультацію;

3) виявити у клієнта професійні мотиви;

4) виявити конкретні професійні інтереси (якщо інтереси є, то виконати дію 5, а якщо ні – 5а і далі 5б);

5) звернутися до відповідної довідкової літератури;

5а) знайти за довідником професії, що користуються попитом;

5б) розширити у клієнта знання світу професій;

6) визначити відповідність мотивів клієнта з потребами у виявлених професіях з боку суспільства (якщо відповідність висока, то перейти до дії 7, якщо ні – до 7а, 7б);

7) виявити в класі групи за спільними інтересами;

7а) знайти в довіднику відомості про невідомі клієнту професії;

7б) зробити висновок про доцільність переходу або до пункту 5б, або до пункту 5а та зробити цей перехід;

8) визначити специфіку вимог виділених професій до працівника (якщо вимоги підвищені, то перейти до дії 9, якщо ні – до 9а);

9) відмітити програму психодіагностичного обстеження клієнта (при необхідності повернутися до пункту 2а);

9а) відмітити педагогічну програму для подальшої роботи з підлітком і перейти до пункту 11;

10) провести психодіагностичне обстеження (якщо клієнт відповідає особливим вимогам обраної професії, перейти до пунктів 9а і 11, якщо не відповідає – до пункту 11а);

11) підвищити впевненість клієнта в правильності зробленого вибору;

11а) відмітити програму з безконфліктної переорієнтації клієнта на більш відповідну професію (чи рід діяльності);

12) переконатися в позитивному ефекті проведеної роботи (якщо все нормально, перейти до пунктів 3 та 4, а якщо ні – зазначити, що потрібна більш поглиблена науково-практична профорієнтаційна робота з даною людиною).

При організації конструктивного діалогу з клієнтом особливо гостро стоїть проблема взаємодії і псевдовзаємодії. Е. Берн у своїй відомій книзі «Ігри, в які грають люди. Люди, які грають в ігри»[10] досить цікаво аналізує «ігри на прийомі у психотерапевта».

Зокрема, він виділяє наступні ігри:

«Оранжерея» – гра в психотерапію (формується ілюзія «досвіду психотерапевтичного лікування»);

«Я лише намагаюся допомогти вам» – завчасна впевненість «гравця», в тому, що допомога буде неефективна;

«Незаможний» – продовження контакту, але як би за умови, що ситуація не покращується (різновид попередньої гри), – особливо поширена в службах, які виплачують допомоги (за умови збереження важкого становища). Стосовно російської дійсності, такі ігри часто можна спостерігати в Центрах зайнятості населення, коли безробітні прагнуть будь-яким шляхом отримати допомогу, але ця проблема спеціально обговорюється профконсультантами та їх керівниками; проблема полягає в тому, як виявляти таких псевдоклієнтів;

«Селянка» – постійно демонструється захоплення клієнта від розумного консультанта, але без прагнення скористатися його рекомендаціями;

«Психіатрія» – основна позиція психолога і клієнта, який йому підіграє: «Я – цілитель, тому що в дипломі так написано» (передбачається, якщо все робити, як зазвичай прийнято, то це і буде правильно) – грають і психологи, і клієнти;

«Дурник» – головна теза клієнта: «Я сміюся разом з вами над своїми проблемами (але при цьому мало що роблю для їх вирішення)»;

«Каліка» – теза: «Що ви хочете від такої ... людини, як я».

Нижче пропонується концептуальна схема організації взаємодії психолога з клієнтом (Таблиця 6)[130].

Таблиця 6