logo
Профорієнтація 18

3.2. Психологічне забезпечення професійної діяльності

Проблема психологічного вивчення професійної діяльності в сучасній науці посідає чільне місце в ряді наукових напрямків психології. Взагалі проблема діяльності виступала предметом уваги вітчизняних та зарубіжних досліджень. У вітчизняній психології діяльність розглядається як одна з провідних категорій (О.Леонтьєв), що є джерелом рушійних сил розвитку особистості (В.Виготський, С.Рубінштейн), та як складова життєвої стратегії особистості (К.Абульханова-Славська). Разом з тим на сьогодні в науковій літературі поняття діяльності ще не отримало свого загальноприйнятого визначення.

Науково обґрунтована характеристика діяльності спеціалістів без­посередньо пов'язана з розумінням таких категорії, як праця, діяльність, професія, спеціальність, і в загальному плані, і щодо спе­цифіки професійної діяльності.

Відомо, що праця – властивий тільки людині універсальний спосіб задоволення її життєвих потреб, форма ставлення до зовнішнього світу через застосування певних засобів. Сучасна праця конкретна, має здебільшого професійний характер і вимагає від людини як за­гальних якостей (готовність, потреба в ній, працьовитість, відпові­дальність тощо), так і спеціальних знань, добре розвинутих психо­фізіологічних та фізичних властивостей.

Філософи розглядають діяльність як «специфічно людський» спосіб ставлення до світу, у ході якого людина відтворює і творчо перетворює природу, роблячи тим самим себе діяльним суб'єктом, а засвоювані ним явища природи - об'єктом своєї діяльності. На відміну від філософів, у психологів діяльність розглядається як поняття, що характеризує функцію індивіда в процесі його взаємодії з навколишнім світом.

Для розуміння суті діяльності схематично розглянемо її психо­логічний аналіз (за Л.Копець). Діяльність (Д) – це взаємодія людини, групи людей та навколишньої дійсності з метою свідомої і цілеспрямованої зміни світу та самих себе. За своєю суттю Д – вища форма активності лю­дини, її психологічна структура схематично виглядає так:

Засоби Результат

П – М – Д

З – Ц – д

У – С – О

де П – потреба у чомусь;

З (завдання) – сукупність вимог (або мета) та умов, за яких треба його розв'язати (задовольнити);

У (умови) – зовнішні та внутрішні фактори, які зумовлюють діяльність;

М (мотиви) – потяг до дії на основі потреби;

С (спосіб) – сукупність прийомів та методів, що забезпечують результат;

Ц (мета) – бажаний результат;

Д (діяльність) – завжди починається з внутрішніх М (для чого це мені нам потрібно?);

д (дія) – спрямованість на досягнення певної мети;

О (операція) – спосіб досягнення мети дії.

Предметність є конституціальною характеристикою Д. Спочатку Д визначається предметом, а потім вона опосередковується та регу­люється його образом як суб'єктивним продуктом (О. М. Леонтьєв, В. М. Давидов). Прийнято виділяти три основні види людської Д: гру, навчання та працю. У всіх її видах важливу роль відіграє спілку­вання (В. І. Войтко, Г. С. Костюк, А. В. Петровський).

Разом з тим вона складається із багатьох інших видів: правової, педагогічної, наукової, господарської тощо.

Професія (від лат. professio – проголошую своєю справою) – вид трудової діяльності людини, яка володіє комплексом теоретич­них знань, навичок, умінь, надбаних внаслідок спеціальної підготов­ки та досвіду роботи.

Поряд із родовим поняттям «професія» існує видове поняття «спеціальність». Спеціальність (лат. special – особливий вид, різно­вид) – це комплекс набутих шляхом фахової підготовки знань, на­вичок та вмінь, потрібних для певного виду діяльності в рамках тієї чи тієї професії. Наприклад, професія інженера вміщує низку спеці­альностей: інженер-механік, інженер-електрик тощо. Наступну ди­ференціацію трудових функцій та підготовленості до їх виконання відображають поняття «спеціалізація», що є, по суті, поглибленим ви­вченням та освоєнням систем (обладнання) у межах своєї спеціаль­ності, а також поняття «посада».

Посада – це передбачене відповідним штатним розписом служ­бове місце, яке може обіймати особа, що має відповідні професію, рівень освіти, кваліфікації.

С. Рубінштейн визначає,що діяльність – це процес, за допомогою якого реалізується те або інше ставлення людини до оточуючого його світу, іншим людям, до задач, які ставить перед нею життя [148]. На думку О.Леонтьєва, терміном діяльність позначаються ті процеси, які, здійснюючи те або інше ставлення людини до світу, являють собою відповідні їм потреби [80; 81]. Вчений розширює визначення надане С.Рубінштейном і одним із компонентів структури діяльності визначає потреби. Отже, основними компонентами діяльності є потреби і мета.

Діяльність як «внутрішню» або психічну і «зовнішню» (фізичну) активність людини, регульовану усвідомлюваною метою розглядає А.Петровський [109]. Враховуючи, що активність передбачає наявність певної потреби, як збудника активності, можна сказати, що вченим у якості основних компонентів діяльності виокремлені потреби та цілі. Дотримується цієї точки зору й Г.С. Костюк, який розглядає діяльність як найважливішу форму вияву активного ставлення людини до оточуючої дійсності [63].

За К.Платоновим діяльність – є категорією всіх наук про живу природу в суспільстві [111]. Вчений виділяє три категорії психічних явищ: потреби як спонукання, увага як організуючий чинник, психомоторика як оптимізація психічної діяльності. На цій основі формується складна наочна діяльність, яка євже функцією не особистості, а людини в цілому.

Визначення Р.Нємова полягає в тому, що дiяльнiсть як специфiчний вид активностi людини спрямована на пiзнання та творче перетворення оточуючого середовища [100]. У дiяльностi формується та проявляється система психічних процесiв, станiв і властивостей індивіда.

Як форму активного ставлення суб'єкта до дійсності, направленого на досягнення свідомо поставленої мети і пов'язаного зі створенням суспільно значущих цінностей, засвоєнням суспільного досвіду розглядає діяльність В.Шадріков [172]. Учений розглядає діяльність як багаторівневу поліструктурну освіту, що має особово-мотиваційний; компонентно-цільовий; структурно-функціональний; інформаційний; психологічний; індивідуально-психологічний рівні аналізу діяльності.

Отже, найбільш часто під діяльністю розуміють певну форму вияву активності людини, що спрямовується її потребами і мотивами.

Треба зазначити, що різні види людської діяльності як соціальної категорії, формуються і розвиваються в процесі історичного розвитку суспільства. Діяльність будь-якої окремої людини включена в систему суспільних відносин, поза яких вона взагалі не існує. Таким чином, основним видом дiяльностi людини є соціально обумовлена, усвiдомлена, цiлеспрямована праця, головнi характеристики якої властивi зокрема професiйнiй дiяльностi. Треба відзначити, що професійна діяльність обов’язково припускає наявність відповідних знань, умінь і навичок в тій або іншій конкретній галузі, які підтверджені наявністю документа.

Психологічному аналізу професійної діяльності приділялася значна увага в багатьох науково-прикладних напрямках психологічної науки, зокрема в психології праці, інженерній психології, психології управління. Серед закордонних вчених, які працювали в цьому напрямку відомі праці О.Лiпмана, Г.Мюнстерберга, В.Штерна та iн., які в основному були спрямованi на визначення придатності до майбутньої професiйної дiяльностi шляхом тестового обстеження і створення ряду методичних розробок для психологiчного вивчення професiйної дiяльностi.

Досліджуючи професійну діяльність, по-перше, зупинимось на визначенні у науковій літературі поняття «професія». Одним із давніх визначень професії є: «діяльність, за допомогою якої певна особа бере участь у житті суспільства, як спосіб, що служить головним джерелом матеріальних засобів для існування, а також як те, що має визнаватися за професію особистісною самосвідомістю даної особистості» [130].

У цілому можна стверджувати, що професiйна діяльність – це вид трудової дiяльностi, що включає комплекс професійних обов’язків, занять та потребує вiд людини певної пiдготовки, вiдповiдних знань, умiнь та навичок.

До основних характеристик професії відносять:

Психологічна культура особистості знаходить свій прояв в усіх сферах життєдіяльності людини. Вона включає як зовнішню, так і внутрішню характеристики особистості, які відображають спосіб, якість її діяльності в різних сферах життя і рівень її культурного розвитку як прагнення творчої самореалізації. Вважається, що психологічна культура особистості в своєму складі має такі компоненти: сензитивність; комунікативну компетентність; здатність будувати та здійснювати повноцінні міжособисті відносини; здатність приймати участь у груповій мислетворчій діяльності; здатність і можливість реалізувати особистий інноваційний потенціал та потенціал свого колективу [162].

Наступні складові професійної досконалості виокремлює В.Сич [153]:

- теоретична компетентність – сукупність загальних та спеціальних знань, якими володіє фахівець у певній професійній сфері;

- практична компетентність – сукупність практичних навичок, якими володіє фахівець;

- професійно-важливі якості особистості – властивості особистості, сукупність яких є потенційними або актуальними здібностями до професійної діяльності;

- мотивація професійного вдосконалення – сукупність мотивів, які спонукають особистість до вдосконалення професійної діяльності.

На підставі аналізу характеристик можна дійти висновку, що до основних складових професійної діяльності представників різних професій належать:

- професійна компетентність, яка включає соціальну компетентність, здатність розпізнавати емоції й управляти ними, психологічна культура тощо;

- професійна мотивація.

Таким чином, диференціація праці та підвищення її інтенсивно­сті, ефективності, безпечності є об'єктивними тенденціями розвитку сучасної професійної діяльності. Значно зросли вимоги до швидко­го освоєння та якісного обслуговування складної і дорогої техніки, що потребує попередніх підготовки й добору спеціалістів, забезпе­чення відповідності індивідуальних особливостей певній професії, спеціальності, враховуючи й ті, які ще зовсім недавно вважалися повсякденними, звичайними.

Безумовно, мотив діяльності та спрямованість особистості виступають основними чинниками професійного становлення особистості. Розглянемо ці чинники більш детально.

Мотив діяльності – це ті спонукання, які пов'язані із задово­ленням потреб суб'єкта, а також сукупність зовнішніх або внутрішніх умов, що викликають активність людини й визначають спрямованість її особистості.

Мотиви діяльності не носять детермінований характер, вони розвиваються й видозмінюються в міру розвитку особистості. Тому психологи говорять про наявність боротьби мотивів у ході діяльності людини. По суті справи, професійне самовизначення особистості – це і є довгострокова боротьба мотивів, пов'язаних з визначенням ха­рактеру й змісту праці, що доведеться виконувати людині в тій або ін­шій сфері діяльності, що вона вибирає. А профорієнтаційна робота спрямована на те, щоб зробити такий вибір науково обґрунтованим і більш оптимальним на основі урахування якомога більшої кількості мотивів, якими керується особистість у ході свого вибору [8].

Спрямованість особистості – це її інтегральна й генералізована властивість, що характеризується сукупністю стійких мотивів, пси­хологічних якостей і форм їхнього прояву, що орієнтують діяльність особистості й щодо незалежних від поточних ситуацій.

Співвідношення понять, що впливають на професійне становлення особистості, і їхня ієрархія представлені на рис. 4.

У психології виділяються неусвідомлені мотиви й усвідомлені мотиви. Кількість неусвідомлених мотивів у діяльності людини на багато більше, особливо в ранньому віці. У міру розвитку особистості неусвідомлені мотиви стають усвідомлюваними. Мотиви усвідомлювані пов'язані з конкретними життєвими цілями й характерні зрілого віку. У завдання профорієнтаційної роботи й входить переведення неусвідомлюваних мотивів професійної діяльності, які формуються в дитячому, шкільному й підлітковому віці на емоційному рівні, в усвідомленні.

У структуру мотивів будь-якої діяльності входять потреби, установки й відносини.

Потреба – це вихідна форма активності людини, що виходить від її організму і є основною рушійною силою розвитку особистості. Потреби не залишаються незмінними, а міняються й удосконалюються в міру дорослішання людини, підвищення освітнього рівня й розвиток її культури.

Існують різні підходи до класифікації потреб. Одна із самих популярних класифікацій потреб належить X.Меррею й включає 20 її різновидів. Серед них виділяються дві великі групи: первинні потреби, які відносяться до природних (біологічних) потреб, і вторинні (духо­вні), які характеризують людину як істоту соціальну. Потреби до пра­ці й творчої діяльності відносяться до соціальних.

Установка – це стійка схильність індивіда до певної форми реагування, що складається на основі досвіду і спонукає його орієнту­вати свою діяльність у певному напрямку й діяти відповідним чином у всіх повторюваних ситуаціях. Установка – не випадковий психоло­гічний процес, а щось ціле, що носить сформований характер і про­являється протягом всієї діяльності людини. Але якщо навичка від­носиться до періоду здійснення діяльності, то установка передує дії й проявляється в неї опосередковано.

Для успішного професійного самовизначення й проведення профорієнтаційної роботи дуже важливо своєчасно формувати в людини необхідні установки й ураховувати ті, які вже в неї сформувалися. Професійні установки можуть формуватися в ранньому віці і відбувається це, як правило, на емоційному рівні. Наприклад, установка на лікування інших людей або тварин й т. п.

Рис. 4. Співвідношення понять, що впливають на професійне становлення особистості, і їхня ієрархія.

Ставлення – це суб'єктивна сторона відображення дійсності результат взаємодії людини із середовищем. Завдяки усвідомлені своїх відносин у людини народжуються відповідні почуття й емоції, які стимулюють його діяльність у тому або іншому напрямку й впливають на розвиток спрямованості особистості.

Так по ланцюжку від потреб через установки до ставлення і формуються мотиви діяльності людини, які, в остаточному підсумку, і являються в спрямованості особистості, що впливає на вибір сфер професійної діяльності й конкретної професії.

Професійна спрямованість особистості характеризується двома параметрами: якостями особистості й формами її прояву.

Якості спрямованості особистості – це параметри, які дозволяють оцінювати прояву спрямованості особистості з різних стор з метою одержання більше повної її характеристики.

Виділяють наступні характеристики спрямованості:

1. Рівень спрямованості, що характеризує суспільну значимість тієї або іншої спрямованості.

Чим вище суспільна значимість професії, тим більше буде її вплив на прояв інтересу особистості до тієї або іншої професії.

2. Широта спрямованості характеризує діапазон інтересу до тієї або іншої сфери професійної діяльності. Цей інтерес може носити широкий характер, наприклад, до педагогічної діяльності взагалі, і вузьку, цілеспрямовану спрямованість на конкретний вид педагогічної діяльності: викладач російської мови й літератури або географії й т. п.

Проведення профорієнтаційної роботи дозволяє конкретизувати професійну спрямованість особистості й у такий спосіб робити більш обґрунтований вибір конкретної професії.

1. Інтенсивність спрямованості характеризує періодичність прояву даної спрямованості.

Інтерес до тієї або іншої професії може носити як епізодичний характер і виникати під впливом випадкових факторів (після прочи­тання якої-небудь книги, перегляду фільму або зустрічі з певною лю­диною й т. п.), так і систематичний. Чим інтенсивніше буде проявля­тися спрямованість, тим більший вплив робить вона на професійне самовизначення особистості.

2. Стійкість спрямованості характеризує її прояв у часі.

Інтерес до певної професії може з'являтися й зникати в міру роз­витку особистості. Так, у дитячому й молодшому шкільному віці діти віддають перевагу саме тій сфері професійної діяльності, з якою вони пов'язані й знайомі найбільше. Ось чому багато хто з них хочуть бути вчителями, шоферами й т. ін. Але дуже часто дитина або підліток, спробувавши на практиці виконувати ту або іншу роботу й одержав­ши негативні результати, втрачає інтерес до даної сфери професійної діяльності. Тому, як показують психологічні дослідження, інтерес до тієї або іншої професії тісно пов'язаний з рівнем розвитку вольо­вих якостей людини. Це дуже важливо враховувати в ході проведення трудового навчання школярів й організації з ними профорієнтаційної роботи.

3. Дієвість спрямованості характеризує її активність по ре­алізації цієї спрямованості в конкретну діяльність.

Одна справа, коли людина, допустимо, підліток, говорить про свій інтерес до спорту й бажання бути спортсменом, і зовсім інше, якщо він відвідує конкретну спортивну секцію, систематично бере участь у зма­ганнях і домагається позитивних результатів у даному виді спорту. У та­кому випадку в психолога й педагога є всі підстави говорити про діючу спортивну спрямованість особистості даного школяра.

Другим важливим параметром, що характеризує спрямованість особистості, є форма її прояву.

У психології виділяються наступні форми прояву професійної спрямованості особистості:

1. Потяг – це слабке диференційоване, неясне прагнення особистості, спрямоване на якийсь предмет або вид діяльності. В основі потяга лежить інстинктивна, недиференційована й недостатньо усвідомлена потреба суб'єкта. Характерною рисою потягів у психологічному плані є відсутність чітких конкретні якостей й орієнтирів діяльності.

2. Бажання – це більш висока форма прояву потяга, вона чіткіші характеризує спрямованість особистості, тому що на цьому рівні людина уже усвідомлює потреби, які є спонукаючою силою даного бажання.

При бажанні усвідомлюються не тільки потреби, що викликають дане бажання, але й можливі шляхи його задоволення.

3. Інтерес – це ще більш висока форма прояву спрямованості особистості, що характеризується вже появою певних цілей діяльності.

Задоволення інтересу не веде до його вгасання, а викликає нові інтереси, які формують більш високий рівень пізнавальної діяльності.

Важливою психологічною характеристикою інтересу є рівень його стійкості, що виражається в тривалості прояву даного інтересу. Про стійкість інтересу свідчить подолання труднощів у здійсненні діяльності, пов'язаної з його реалізацією. Профорієнтаційна робота саме й повинна бути спрямована на розвиток стійких інтересів до певного виду професійної діяльності.

4. Схильність – це усвідомлене прагнення до певного виду діяльності.

Схильність характеризує виборчу спрямованість індивіда, що спонукає його займатися певним видом діяльності. Саме наявність схильностей формують у людини стійку потребу в постійному прагненні до вдосконалювання вмінь і навичок, пов'язаних з даним видом діяльності. Схильності носять соціальний характер і піддаються формуванню, що й варто враховувати при проведенні профорієнтаційної роботи

5. Ідеал – це форма спрямованості особистості, втілена в конкретний образ.

Ідеал являє собою тісний сплав цілого ряду соціальних комплексів: совісті, моральних рис і норм поведінки й т. п. структур особистос­ті. Відомий український психолог В.Роменець відзначав, що іде­ал формується в ході мотиваційної боротьби й на початковому ета­пі ідеал людини носить ще розпливчастий, невизначений характер. Поступово, керуючись своїм ідеалом, суб'єкт просувається від на­слідування близькій людині, потім видатній людині й на завершаль­ному етапі, він засвоює властиві цій особистості моральні цінності й норми поведінки. Саме бажання відповідати ідеалу, що сформу­вався, і змушує людину здійснювати свої вчинки [8].

При професійному самовизначенні як такий первинний ідеал най­частіше виступають батьки, а потім особи, що дістали загального визнання й видатних успіхів у своїй сфері професійної діяльності. Ось чому при проведенні профорієнтаційної роботи з молоддю дуже важливо використовувати приклади конкретних осіб, що до­сягай вершин професійної майстерності у своїй професії.

6. Світогляд – це система поглядів особистості на об'єктивний світ і суспільство в цілому, місце в ньому людини, її ставлення до на­вколишньої дійсності й самої собі.

Світогляд має величезне практичне значення, тому що саме він визначає ставлення людини до праці, до інших людей, визначає її життєві прагнення, цінності, норми поведінки, смаки й інтереси. Отже, світогляд впливає й на формування життєвих і професійних намірів і планів людини. Світогляд має соціальний початок і може змінюватися в міру розвитку й соціалізації особистості.

7. Переконання – це усвідомлена потреба особистості, що спонукає людину діяти відповідно до своїх орієнтаційних цінностей. Найчастіше переконання формуються на основі світогляду. Го­ловна відмінність переконання від світогляду полягає в тому,що якщо світогляд може носити теоретичний характер, переко­нання мають практичну спрямованість і тісно пов'язані з кон­кретними вчинками.

У мету й завдання профорієнтаційної роботи й входить підвести людину до усвідомленого здійснення певного вчинку: вступу того або іншого навчального закладу для одержання певної професії або вибору місця роботи для своєї професійної діяльності.

Психологи, що займаються проблемами професійного сам визначення й профорієнтацією, установили, що на професійне становлення особистості й формування професійних переваг людини великий вплив здійснюють не тільки такі психологічні особливо ті людини, як його мотиви діяльності, спрямованість особистою якості й форми її прояву, але така психофізіологічна якість, як співвідношення розвитку й ступеня впливу правої й лівої півкулі мозку. Відомо, що поділ функцій цих півкуль відбувається ще в раннім дитинстві. При цьому ліва півкуля впливає на розумову діяльність людини, пов'язану з розвитком абстрактного й логічного мислення, а права – емоційні процеси.

Крім того, на успішність освоєння професій у різних сферах професійної діяльності дуже важливий вплив здійснюють особливості інтелекту особистості.

Інтелект – це відносно стійка структура розумових здібностей індивіда, що окреслює індивідуальні відмінності людини, які визна­чають її пізнавальну сферу й характеризують, насамперед, такі особли­вості, як мислення, пам'ять, сприйняття, увагу, інтуїцію й ін.

А тому що переважання правої або лівої півкулі мозку й особли­вості інтелекту особистості впливають на формування професійних переваг, то в психологічній практиці вироблена класифікація профе­сій з урахуванням цих чинників.

Так, американський психолог професор Я.Голланд запро­понував класифікувати всю розмаїтість професій на шість великих груп: реалістичний, інтелектуальний, соціальний, конвенціональний, підприємливий й артистичний. Ним же був розро­блений спеціальний тест, що дозволяє досить точно визначати сту­пінь прояву кожної із цих шести типів у структурі особистості кон­кретного індивіда, і на основі отриманих результатів прогнозувати сфери професійної діяльності, де дана людина зможе почувати себе комфортніше всього.

Розглянемо докладніше психологічні характеристики кожного типу професій і ті якості особистості, які переважають у людей, що вибирають дану сферу діяльності.

Реалістичний тип (Р): переважає в чоловіків з несоціальною спрямованістю, емоційно стабільних, орієнтованих на сьогоден­ня, що віддають перевагу конкретним об'єктам праці і їхньому ви­користанню. Люди, що вибирають професії даного типу, надають перевагу заняттям, що вимагають моторних навичок, спритності й конкретній діяльності. Для них оптимальна робота механіків різ­них спеціальностей, водіїв, електриків і т. п. У цих людей перева­жають невербальні здібності в структурі інтелекту. Вони комфортно себе почувають у професії хіміка, економіста, фізика, кібернетика, фізкультурника й т.п.

Інтелектуальний тип (І): переважно вибирають люди з аналі­тичним, раціональним, незалежним й оригінальним типом мислення. Вони орієнтовані на вирішення творчих завдань, але не соціальної спрямованості, а їхнє професійне середовище пов'язане з вирішен­ням конкретних завдань. Для них важливі естетичні й теоретичні цін­ності. Надають перевагу науковим професіям, пов'язаним з обговоренням різних теоретичних проблем. Для них характерна гармонічна структура інтелекту з добре розвиненими вербальними й невербальними здібностями, але, найчастіше, інтровертованої спрямованості. Мають високу активність, пов'язану з передачею будь-якої інформа­ції, але не соціальної спрямованості.

Професійні переваги – сфера математики, фізики, медицина, географія, геологія.

Соціальний тип (С): цілі й завдання професій такого типу по­в'язані із установленням контактів з навколишнім соціальним се­редовищем, їм надають перевагу люди, що володіють соціальними вміннями й потребують соціальних контактів, які віддають пере­вагу роботі, що вимагає постійного особистого спілкування з інши­ми. У структурі їхнього інтелекту переважає вербальна типологія, а в рисах характеру спрямованість на навчання, прагнення до виховання, підвищена жіночність, гуманність й емпатія. Вони відрізняються активністю, але залежні від групи, що оточує думки, воліють вирішувати виникаючі проблеми, спираючись, головним чином на емоції. Оптимальна сфера професійної діяльності – психологи педагогіка, медицина.

Конвенціальний тип (К): представники такого типу професії віддають перевагу чітко сформульованій (структурованій) діяльності здійснюваної з повною відповідністю до діючих інструкцій, алгоритмів, заздалегідь обумовлених завдань і цілей. Для них характерні високі здібності до обробки конкретної цифрової інформації, деяка консервативність і прагнення до рішення завдань конкретного типу. Навіть при наявності добрих навичок спілкування дотримуються прийнятих стандартів поведінки, що утруднює в них розвиток організаторських навичок. У структурі інтелекту переважають невербальні здібності.

Віддають перевагу професії військових, бухгалтерів, фінансистів, товарознавців, працівників відділів технічного контролю й т. п.

Підприємливий тип (П): повна протилежність конвенціональному типу. Представники такого типу професій віддають переваг таким видам діяльності, де цілі й завдання слабко структуровані й дозволяють проявляти творчість, енергію, експресивність і навіть деякий авантюризм. їм не подобаються професії, що вимагаю посидючості, великої концентрації уваги. Вони віддають перевагу вирішенню неясних завдань, сформульованих у загальному виді, пов'я­заних з керівництвом, самостійним пошуком шляхів їхнього вирі­шення. Стиль їхньої діяльності характерний деякою імпульсивністю, агресивністю, а в структурі інтелекту переважають добре розвинені вербальні здібності.

Віддає перевагу таким професіям: журналістика, телебачення, менеджерська діяльність, пов'язана з керівництвом підрозділами під­приємств і фірм різних форм власності й чисельності.

Артистичний тип (А): представники такого типу професій від­дають перевагу тим видам діяльності, де з найбільшою повнотою можна використати властиву їм креативність. Вони у своїй діяльності опираються на емоції, особисті відчуття й інтуїцію. Таким творчим людям властиві гнучкість і незалежність прийнятих ними рішень, складний погляд на життя. Вони не бояться ламати сформовані сте­реотипи поведінки й ціннісних орієнтацій, люблять діяльність, пов'язану з рішенням різних творчих завдань. У їхній структурі інтелекту переважають вербальні здібності, які добре сполучаються з моторною діяльністю й розвиненими здібностями до емоційного сприйняття навколишнього світу й соціального середовища. Тому серед професій да­ного типу багато жінок. Оптимальні сфери професійної діяльності – філологія, психологія, театр, музика, література, художня творчість й інші види мистецтва [8].

Цікавими, на нашу думку, виглядають наукові напрацювання організаційних психологів, які визначали (зміст та динаміку) мотивації в процесі трудової діяльності. Теорія справедливості і теорія очікування пояснюють і передбачають поведінку людей в залежності від умов праці [24, c.607-608].

Теорія справедливості. Відповідно до цієї теорії, працівники схильні підтримувати справедливі і рівноправні стосунки зі своїми колегами. Працівники відзначають свій внесок (участь чи затрати) в процесі роботи і свій дохід (те, що вони отримують), а потім порівнюють із затратами і доходами інших працівників. Коли співвідношення доходів і затрат у працівника А дорівнює цьому співвідношенню у працівника Б (дохід А + затрати А = дохід Б + затрати Б), тоді працівник А буде задоволений. Невдоволеність буде у випадку, коли таке співвідношення буде нерівним. Оскільки відчуття такої нерівності переживається як несправедливість, працівники стараються її відновити. Такі дії можуть бути поведінковими ( наприклад, затрати можна зменшити, а дохід збільшити за рахунок певних преференцій), або психологічними (наприклад, можна по іншому відноситись до цінностей затрат: «Моя робота не така вже й хороша, якісна» або на цінність доходу: Мені повезло, що я кожен тиждень отримую зарплату, на яку можна розраховувати»).

Теорія очікування. Згідно цієї теорії, працівники працюють з піднесенням, при умові що їхня старанність і виконана робота принесуть бажаний результат. Іншими словами, люди будуть працювати при умові, коли вони вважають що робота приваблива і посильна. В теорії очікування виділяють три компоненти: очікування результату, інструментальність і валентність. Очікування результату відноситься до передбачуваної ймовірності того, що зусилля працівника реалізуються у виконанні роботи з певною якістю. Інструментальність відноситься до відчуття того, що виконання роботи призведе до певного результату, наприклад винагороди. Валентність відноситься до відчуття привабливості захоплення певними, конкретними результатами.

Аналізуючи світовий досвід профорієнтаційної роботи коротко зупинімось на основних теоріях профорієнтації.

Теорія «Я-концепції». Суть цієї теорії полягає в тому, що люди хочуть оволодіти професією, яка відповідає уявленням, які в них склались про себе (Д.С’юпер, 1963). Стверджуючи себе в професії, яка відповідає їх Я-концепції, вони досягають самоактуалізації. Іншими словами, вони роблять те, що, як їм здається, може принести їм найбільшу насолоду і максимально сприяти їх індивідуальному росту. Людина, яка вважає себе спокійною, ерудованою, інтелектуально розвинутою, може стати викладачем коледжу. Жінка, яка вважає, що її хвилюють громадські справи, що вона енергійна і володіє рисами лідера та чарівністю, може обрати політичну кар'єру.

У 1952 році Д.С’юпер висунув наступні положення:

  1. люди характеризуються своїми здібностями, інтересами, властивостями;

  2. на цій основі кожна людина підходить декільком професіям, а одна професія – ряду індивідів;

  3. залежно від часу і досвіду в людини міняються як об’єктивні так і суб’єктивні умови розвитку, що обумовлює професійний множинний вибір;

  4. професійний розвиток має ряд послідовних стадій;

  5. особливості цього розвитку визначаються соціально-економічним рівнем батьків, властивостями індивіда, його професійними можливостями тощо;

  6. на різних стадіях розвитком можна управляти, сприяючи формуванню у індивіда інтересів і здібностей, підтримуючи його в прагненні спробувати в реальному житті і в розвитку його Я-концепції;

  7. професійний розвиток полягає в розвитку і реалізації Я-концепції; взаємодія Я-концепції і реальності відбувається при програванні й виконанні професійних ролей, наприклад, у фантазії, в бесіді з профконсультантом або в реальному житті;

  8. задоволеність роботою залежить від того, якою мірою індивід знаходить можливості для реалізації своїх здібностей, інтересів, властивостей особи в професійних ситуаціях, що в значній мірі визначається можливістю грати ту роль, яка здавалася відповідною на стадіях професійного розвитку, названих Д.С’юпером стадіями пробудження і дослідження.

У 1957 р. він доповнив свою теорію наступними положеннями:

  1. як процес, що включає серію подій, професійний вибір має ряд передбачених моделей;

  2. професійний вибір передбачає компроміс між синтезом особових і соціальних чинників, Я-концепцій і реальністю, існуючими моделями реакцій і придбаними реакціями;

  3. важливість чинників реальності як детермінант професійного вибору зростає у міру того, як індивід стає старшим.

З погляду Д. С’юпера людина повинна обирати професію з врахуванням:

Спочатку Д.С’юпер визначив професійну зрілість через відповідність професійного розвитку індивіда і кола вирішуваних їм проблем. У ході досліджень він дійшов висновку, що основними характеристиками професійної зрілості є:

При цьому слід враховувати, що професійний розвиток і професійна зрілість розуміються Д. С’юпером дуже широко.

Теорія компромісу з реальністю. Є.Гінцберг у своїй теорії компромісу з реальністю звертав особливу увагу на той факт, що вибір професії – це поступовий процес, де усе відбувається не миттєво, а протягом тривалого періоду. Цей процес містить у собі серію «проміжних рішень», сукупність яких і приводить до остаточного вибору. Він вважав, що при виборі професії підліток повинен усвідомити тимчасову перспективу з тим, щоб відмовитись від негайного задоволення потреби, якщо при цьому йому буде складніше досягти кінцевих професійних цілей. Він повинен вміти перенести майбутнє в психологічне сьогодення. Є.Гінцберг визначає професійний розвиток, як послідовність якісно специфічних фаз, що розрізняються змістом і формою перетворення імпульсу людини в професійне бажання. У міру того як діти дорослішають, вони здобувають знання і перед ними відкриваються нові можливості. Вони вчаться розуміти самих себе і своє оточення, здобувають здатність робити усвідомлений вибір. Як правило, такий вибір має на увазі порівняння ідеалу і реальності.

Теорія розвитку (рис характеру). Підхід з цієї теорії почав розроблятися в 1950-і роки. Основу його складають положення рис і чинників Ф.Парсонса, диференціальної психології, феноменології, Я-концепції, а також узагальнений погляд наук про людину на проблему розвитку, у тому числі і професійного. У міру розвитку загальної теорії психологічного тестування мінялися методологічні підстави даного напряму. Незмінним залишалося головне положення – проблеми професійного вибору розв’язуються «зустріччю» особової структури і структури професійних вимог, а завдання профконсультації – на основі тестування здійснювати прогноз того, яка професія принесе для конкретного індивіда задоволення і успішність. Серед характеристик професійного вибору Ф. Парсонс виділяє усвідомленість і раціональність, яку він розуміє швидше як компроміс між здібностями, інтересами і цінностями індивіда і можливістю їх реалізації в різних професіях.

Теорія розвитку, подібно до попередньої, розглядає зв'язок між особистістю і вибором професії. Але теорія рис має справу з фактичними, такими, що вимірюються особливостями особистості, а не з тим, як людина сприймає саму себе. Основна ідея цієї теорії полягає в тому, що існує певна відповідність між видом занять, які обирають люди і їх рисами особистості.

На основі виявлених індивідуальних особливостей будується практика професійного підбору. Адже кожну професію можна характеризувати через набір рис особи, що забезпечують ефективну роботу у вибраній спеціальності. Це і робиться психологами праці в психограмі, що розробляється ними і становить важливу частину кожної конкретної професіограми. Професії можна характеризувати через перелік рис особистості, якими має володіти людина для ефективної роботи у вибраній нею галузі.

Але все це направлено на допомогу лише при першому виборі професії і не розраховано на ті випадки, коли людина може неодноразово змінювати професію або спеціалізацію. З іншого боку, перший вибір професії пов’язаний з вибором загального життєвого шляху, і його складно зробити, не вміючи ухвалювати рішення і будувати життєву перспективу. Отже, необхідною умовою для вибору професії є зрілість особи, зокрема професійна зрілість.

Д. Голланд (1973) розробив систему підбору відповідної професії на основі ступеня вираженості у індивідуума шести рис особистості. Ось ці риси:

1) реалістичність; 2) допитливість; 3) товариськість; 4) неухильне дотримання норм і правил;5) ініціативність;6) артистичність.

Визначаючим є поєднання найбільш виражених з вказаних індивідуальних особливостей. Так, людина допитливий (2-а) і ініціативний (5-а) міг би стати науковцем, а з переважанням товариськості (3) і неухильного дотримання норм і правил – медичною сестрою, наприклад. Звичайно, професійний підбір тільки на основі виділення індивідуальних рис особи недостатній, але важливий [177].

Професійні цикли. Життя дорослої людини можна уявити собі у вигляді професійного циклу. Він розпочинається з роздумів над своїм майбутнім яке призводить до вибору професії, продовжується працею в вибраній певній галузі і закінчуються відходом від справ, зокрема виходом людини на пенсію. Отже, під професійним циклом вчені розуміють послідовну зміну періодів, або етапів в житті працівника які включають знайомство зі світом професії і професійний вибір, отримання освіти і професійної підготовки, початок самостійної роботи і накопичення досвіду, службова кар'єра і періоди подальшої професіоналізації. Вчені по різному класифікують професійний шлях людини. Так, Д.С’юпер розділив професійний шлях людини на 5 характерних етапів. В основі класифікації вчений поклав з'ясування індивідом своїх нахилів та здібностей і пошук відповідної професії. Під час цього пошуку людина розвиває і уточнює професійну Я-концепцію.

1. Етап росту (від народження до 14-ти років). У дитинстві починає розвиватись Я-концепція. У своїх іграх діти програють різні ролі, потім пробують себе в різних заняттях, виясняють що їм подобається і що в них добре виходить. У них з'являються певні інтереси які можуть вплинути на майбутню професійну кар'єру.

2. Набуття основних трудових навичок і формування працелюбності (від 10 до 15 років). Школярі вчаться організовувати свій час і прикладати зусилля для виконання різних завдань. Вони також починають при певних обставинах дотримуватися принципу: спочатку робота, а потім – гра.

3. Набуття конкретної професійної ідентичності (від 15 до 25 років). Людина вибирає професію і починає себе до неї готувати. Вона набуває певного трудового досвіду, який допоможе зробити вибір і почати кар'єру.

4. Становлення професіонала (від 25 до 40 років). Дорослі удосконалюють свою професійну майстерність в рамках можливостей своєї професії і починають рухатися по службових сходинках.

5. Робота на користь суспільства (від 40 до 70 років). Працівники досягають найвищого рівня професійної кар'єри. Вони задумуються про громадську і соціальну відповідальність з якою пов'язана їхня праця і знаходять час для виконання своїх обов'язків перед суспільством.

6. Роздуми про продуктивний період професійної діяльності (після 70 років). На пенсії люди з задоволенням згадують про свої професійні досягнення.

Іншу періодизацію професійного циклу дає Роберт Хейвігхерст. При характеристиці окремих етапів професійного шляху він цікавиться не стільки потребами і здібностями, скільки надбаними установками і трудовими навиками людей, повноцінними працівниками, що роблять їх. Виділені їм етапи наступні:

1. Ідентифікація з працівником (від 5 до 10 років): діти ототожнюють себе з своїми працюючими батьками. Намір стать в майбутньому працівником стає частиною їх Я-концепції.

2. Надбання основних трудових навиків і формування працьовитості (від 10 до 15 років): школярі научаються виділяти час й організовувати зусилля для виконання різних завдань, зокрема, домашніх завдань і роботи по будинку. Вони привчаються слідувати принципу «спочатку робота, а потім гра».

3. Придбання конкретної професійної ідентичності (від 15 до 25 років): вибір професії і початок підготовки до неї. Придбання певного трудового досвіду, що допомагає вибрати й освоїти певну професію, почати професійну кар'єру.

4. Становлення професіонала (від 25 до 40 років): вдосконалення своєї професійної майстерності в рамках виробничих можливостей підприємства, почало просування вгору по службових сходах.

5. Робота на благо суспільства (від 40 до 70 років): досягнення піку ділової кар'єри. Обдумування проблем цивільної і соціальної відповідальності, пов'язаної з їх працею, знаходження часу для виконання своїх зобов'язань перед суспільством.

6. Роздуми про продуктивний період професійної діяльності (після 70 років): пенсіонери згадують всі етапи професійного шляху і оцінюють їх продуктивність.

На вибір професії впливає багато факторів. Найважливіші серед яких – соціоекономічний статус, інтелект, спеціальні здібності, статус, професії батьків. Запропоновані С’юпером і Хейвігхерстом етапи життєвого професійного циклу не слід абсолютизувати. Вони відповідають трудовій біографії близько половини працюючих дорослих людей.

Є.Гінзберг виділяє стадії допрофесійного періоду, тому ми подаємо їх як складову його теорії. У цьому процесі три стадії:

Психологічний супровід вибору професії. У сучасному суспільстві актуально і гостро постає проблема конкретної психологічної допомоги людям у їхньому професійному самовизначенні. Завдання психолога – дати людині психологічні засоби вирішення його особистісних проблем, пов'язаних із професійним самовизначенням. Психологи можуть на основі діагностики цих проблем допомогти людині в здійсненні професійного вибору або забезпечити передумови до здійснення цього вибору в майбутньому.

Психологічний супровід вибору професії повинний будуватися на нормах і законах психічного розвитку людини. Для рішення проблем професійного самовизначення недостатньо дати рекомендації про те, яка професія підходить індивідові, а яка ні. Психолог-консультант повинен забезпечити умови, що стимулюють ріст людині, у результаті чого оптант (слово «оптант» означає той, що вибирає професію) сам міг би взяти на себе відповідальність за той або інший професійний вибір.

Складовими психологічного супроводу є:

Психологічна робота насамперед допомагає підліткові побачити й усвідомити свої проблеми, стимулює розвиток особистості, окреслює зону можливих дій для розв'язання проблем, висвітлює сильні і слабкі сторони індивідуальності, намічає реальні кроки до успіху.

Можна виділити ряд типових психологічних проблем, пов'язаних із професійним самовизначенням особистості:

1. Неузгодженість ідеального і реального образу обраної професії.

2. Неузгодженість реальної й ідеальної мотивації професійного вибору.

3. Неадекватна самооцінка.

Вирішення будь-яких психологічних проблем пов'язано, насамперед, з усвідомленням і прийняттям цих проблем, з розвитком самосвідомості людини. Робота для підвищення рівня самосвідомості і самооцінки дозволяє учням вийти на усвідомлення рівня мотивації професійного вибору реально діючих і бажаних мотивів праці, загострити психологічні протиріччя, що можуть змусити учнів вирішувати проблему професійних пошуків або професійного вибору, а не чекати готових пропозицій і вказівок.

У процесі психологічного супроводу професійного самовизначення важливо володіти інструментарієм діагностики підростаючого покоління. Психодіагностичні методики надають можливість краще зрозуміти і пізнати їх психологію, індивідуально-психологічні та вікові особливості, незрозумілі на перший погляд моменти поведінки, внутрішній світ, визначити інтереси, нахили, здібності, широкий спектр характерологічних рис особистості.

Разом з тим, щоб удосконалити професійну підготовку нового покоління молоді до праці в умовах ринку, підвищити ефективність форм і методів профорієнтаційної роботи необхідно впроваджувати сучасні профорієнтаційні технології. Так, українські вчені пропонують модель сфери «Людина – професія».

Модель складається з таких компонентів: самоаналіз, аналіз професії, професійні проби, перевірка результатів вибору, стажування, працевлаштування, задоволеність працею.

Пропонуємо деякі компоненти цієї моделі, що стосуються завдань освіти.

1. Метод самоаналізу. Він має три аспекти, які складають суттєве визначення професійної компетентності і засобів діяльності індивіда (інтелект, емоції, воля), сенсорні можливості (зір, слух, органи нюху, смак, чуття), а також фізичну придатність. Для перевірки згаданих вище якостей використовується діагностична форма, що дає змогу визначити нахили особистості й професійно важливі якості.

2. Метод аналізу професій. За цим методом формуються два критерії загальний і приватний. Загальний критерій характеризує рівень інформованості суб'єкта про можливості оволодіння професією і вимог до особистості. Він визначається двома ознаками: «Технічні знання» та «Розуміння соціально-економічного значення професії» [108, с. 129-145].

Приватний критерій визначає глибину і повноту інформованості суб'єкта про професії, що найбільш підходять для нього, відповідність професії до здібностей учня, його якостей, технічних навичок.

3. Методика професійних проб. Учням пропонуються проби з 16 видів діяльності кожен рік [170, с. 87-116]. Наприклад, професійна проба (одна) з комерційного виду діяльності складається з таких завдань: визначення загальних положень про дизайн; виконання дизайнерських робіт; добір обладнання, необхідного для дизайну; складання плану оформлення офісу; обговорення умов з виконавцями робіт; розрахунки вартості.

Протягом трьох років (8 кл.) професійні проби проводяться три рази з кожного виду діяльності. Така робота дає змогу оцінити рівень знань, умінь, навичок до певного виду діяльності. Зараховується 50 % виконаної роботи, а також індивідуальний стиль виконання роботи: активність, охайність, кмітливість, компетентність, творчість.

Однією з найскладніших (і одночасно творчих) проблем є пошук змісту для конкретного клієнта, що самовизначається. Але єдиного змісту (для всіх однакового) бути не може. Винятки становлять лише епохи воєн і моральних випробувань, коли народ або окремі шари суспільства об'єднані загальною ідеєю.

Розглянемо схему побудови особистої професійної перспективи (ОПП) як варіант змістовно-процесуальної моделі професійного самовизначення (див. таблицю 4).

За основу взято схему, запропоновану Є.Клімовим, що суттєво доповнена ціннісно-змістовими компонентами. У лівій частині таблиці – компонент схеми побудови ОПП, а в правій – питання для роботи з клієнтами [123, с. 22-24].

Таблиця 4

Схема побудови особистої професійної перспективи (ОПП)

Компоненти ОПП

Опитувальник за схемою побудови ОПП (відповіді пишуть на аркушах: проставляють номери запитань і одразу дають відповідь)

1

2

1. Усвідомлення цінності чесної праці (ціннісно-моральна основа самовизначення)

1.Чи варто в наш час чесно працювати? Чому?

2.Усвідомлення необхідності професійної освіти після школи

2. Чи варто продовжувати навчання після школи, адже можна й без цього добре влаштуватися?

3. Загальне орієнтування в соціально-економічній ситуації країни та прогнозування її зміни

3. Коли в Україні жити стане краще?

4. Знання ринку професійної роботи і (макроінформаційна основа самовизначення)

4.3авдання: три літери (м, н, с) – за три хвилини написати професії, що починаються на ці літери. Якщо буде зазначено більше 17 професій, то це вже непогано

5. Виділення далекої мети (мрії) та її узгодження з іншими важливими життєвими цілями.

5. Ким би ви хотіли стати (за фахом) через 20-30 років?

6. Виділення найближчої професійної мети (як етапів і шляхів до далекої мети)

6. Виділіть основні 5-7 етапів на шляху до своєї мрії

7. Звання конкретних обраних цілей: професій, навчальних закладів, місць роботи (мікроінформаційна основа вибору)

7. Завдання: виписати три неприємних випадки, пов'язаних із роботою за обраним фахом, і три – пов'язаних із навчанням у ВНЗ або у коледжі

8.Уявлення про свої можливості та недоліки, що можуть вплинути на досягнення поставленої мети

8. Що у Вас самих може перешкодити Вам на шляху до мети? ( Про «лінь» писати не можна – треба конкретніше.)

9.Уявлення про шляхи подолання своїх недоліків (і про шляхи оптимального використання своїх можливостей)

9.Як Ви збираєтесь працювати над своїми недоліками й готуватися до опанування професії (до вступу у ВНЗ)?

10. Уявлення про зовнішні перешкоди на шляху до мети

10. Хто і що може перешкодити вам у досягненні мети?

11. Знання про шляхи подолання зовнішніх перешкод

11.Як Ви збираєтеся долати ці перешкоди?

12.Наявність системи резервних варіантів вибору

12.Чи є у Вас резервні варіанти вибору?

13. Уявлення про зміст своєї майбутньої роботи

13. У чому Ви бачите сенс свого професійного життя (заради чого Ви хочете опанувати професію та працювати)?

14. Початок практичної реалізації ОПП

14.Що Ви вже зараз робите для реалізації своїх планів (писати про те, що Ви добре вчитеся, не можна; що Ви робите крім цього)?

Якщо робота проводиться з класом, то кожний бере звичайний аркуш із зошита, підписує його, проставляє номер запитання і виписує відповідь (зазвичай на весь опитувальник витрачається близько 25-30 хв.). Після цього результати обробляються.

Якщо це індивідуальна профконсультація, психолог-консультант може вставляти питання безпосередньо в бесіду з клієнтом. При цьому краще орієнтуватися на компоненти. Чому? По-перше, вони повніші за своїм змістом, а по-друге, більше враховують позитивні характеристики ситуації даного клієнта (наприклад, пункт 8: праворуч – питання про недоліки, а ліворуч – акцент робиться на можливостях і достоїнствах клієнта).

І в опитувальнику для роботи з класом, і в індивідуальній бесіді –профконсультації формулювання питань може видозмінюватися за умови збереження головного їхнього змісту.

Якщо уважно подивитися на дану схему ОПП, можна зрозуміти, що в ній так чи інакше представлена майже вся психологія. Це означає, що профорієнтація – дуже складна і розгорнута в часі робота. Якщо профорієнтаційна допомога надається протягом 30-40 хвилин, то звичайно таку «допомогу» називають профанацією.

Можливі різні варіанти обробки результатів (за опитувальником ОПГГ):

Перший варіант. Аркуші збирають, і психолог сам оцінює якість відповідей. Нижче подано орієнтовні критерії оцінок (за кожним запитанням):

1 бал – відмова відповідати на дане запитання;

2 бали – явно помилкова відповідь або чесне визнання того, що немає відповіді;

3 бали – мінімально конкретизована відповідь (наприклад, збираюся вступати до ВНЗ, але не ясно, у який саме ВНЗ);

4 бали – конкретна відповіді спробою обґрунтування;

5 балів – конкретна і добре обґрунтована відповідь, що не суперечить іншим відповідям.

Другий варіант. Спочатку учні самі оцінюють свої відповіді, потім психолог збирає аркуші, оцінює їх і порівнює із самооцінюванням школярів.

Увага: опитувальник призначений тільки для виявлення проблемних компонентів (низькі бали за відповідні запитання). У роботі з опитувальником немає сенсу аналізувати узагальнені результати.

Проведений експеримент у школах міст Києва і Харкова Н.Жемерою [45] свідчить про те, що учні 8-9 класів, і навіть, коледжів і ліцеїв, а також їхні батьки потребують кваліфікованої допомоги у вирішенні найскладнішої проблеми життя – вибору професійної кар'єри. Так, 99,5% опитаних відповіли, що хочуть вивчати запропонований курс «Людина і світ професій», 99,8% визначили, що їм конче необхідна допомога у вирішенні проблеми вибору свого професійного майбутнього.

Другий результат пов'язаний з проблемою формування сенсу життя у процесі професійного самовизначення особистості. Автори методики вважають, що вибір професії – це моральне рішення, від якого залежить майбутнє самої особистості і суспільства. Вивчаючи професійні наміри школярів, вони констатували, що у відповідях учні на перший план поставили питання «задоволеність працею», на друге – «суспільну її значущість» і тільки на третє – «матеріальний добробут»: Такі результати були в м. Харкові. Учні київських шкіл мали інші наміри і мотиви вибору. У багатьох випадках (до 62%) переважати мотиви побутового характеру. Наприклад, «хочу заробляти багато грошей, а ким бути мені однаково», «мрію про те, щоб мати змогу комфортно жити», «хочу багато грошей, щоб подорожувати» тощо.

Зрозуміло, що вік учнів, які брали участь в експерименті, 13-17 років, це період романтизму, тому мабуть доцільно насамперед виховати у них уміння об'єктивно оцінювати як свої можливості, так і навколишній світ, спираючись на знання, отримані ними у ході вивчення курсу, а також позитивний, дієвий життєвий досвід батьків, учителів, оточуючих дорослих.

Саме тому приділялося багато уваги пізнанню учнями своїх інтересів, потреб, намірів, задатків та здібностей, розвитку в них уміння співвідносити останні з вимогами бажаних або обраних професій. Робити адекватний, раціональний вибір, планувати професійну кар'єру тобто обирати професію усвідомлено.

Виходячи з головного завдання навчання в основній школі, яке полягає у необхідності подальшого засвоєння соціокультурного досвіду вихованцями, завданням педагогічного супроводу процесом професійного самовизначення старшокласників с оволодіння ними методами аналізу та аналітичної розумової діяльності. Це зумовлює формування у тих, хто навчається, так званої пояснювальної інтелектуально-пізнавальної здатності. А здатність до професійного самовизначення і є, інтелектуально-пізнавальною здатністю. Остання побудована на доброму знанні і розумінні знаків та символів, які виражаються у спеціальних знаннях, поняттях, термінах та визначеннях профорієнтаційної спрямованості.

Оволодіння методом аналізу є необхідною передумовою для реалізації наступного етапу саморозвитку особистості – здатністю до самоаналізу та адекватної самооцінки. Такі знання отримують у 8 класі (18 год.), вивчаючи перший розділ програми «Світ людини» [160,с.16-18]. Далі завдання ускладнюється і головною метою навчання у 9 класі (26 год.) стає вивчення змісту розділу «Образ-Я» [130,с. 23-26] та оволодіння методом синтезу. На цій основі учні набувають уміння зі складання «Образ-Я» в бажаній або обраній професії. Тобто розвиток синтезуючої розумової діяльності, що зумовлює формування пояснювально-прогнозуючої інтелектуально-пізнавальної здатності учнів. Ця здатність сприяє розвитку уміння співвідносити свої психофізіологічні можливості з вимогами професійної діяльності. Оволодіння такими уміннями розвиває здатність учнів не тільки розмірковувати про своє майбутнє, а й використовувати ці знання у практичній діяльності, а саме – приймати раціональне, адекватне соціально-економічній ситуації рішення щодо майбутньої професійної діяльності [179].