logo
Профорієнтація 18

Зарубіжний досвід організації профорієнтаційної роботи

Професії з’явилися зразу ж із виникненням людського суспільства. Історія виникнення елементів оцінки профпридатності людини зникає у глибині віків. В основному це відноситься до діагностики знань, вмінь і можливостей. Вже в середині ІІІ тисячоліття до нашої ери у Стародавньому Вавилоні проводились іспити випускників шкіл, які готували писарів. Професійно підготовлений писар у той час був центральною фігурою тодішньої цивілізації. Він умів вимірювати поля, ділити власність, співати, грати на музичних інструментах. Під час іспитів перевірялось його вміння розрізняти тканини, метали, а також вміння усіх чотирьох арифметичних дій.

У стародавньому Єгипті мистецтву терця навчали тільки тих, хто витримав систему певних іспитів. На початку кандидат проходив процедуру, яку в наш час можна назвати співбесідою. При цьому вивчали біографічні дані, рівень освіченості, оцінювали зовнішність, вміння вести бесіду. Потім вже перевіряли вміння працювати, слухати, мовчати, проводили іспит вогнем, водою, погрозою смерті тих, хто не був впевнений у своїх можливостях до навчання. Цю сувору систему іспитів і відбору успішно витримав відомий учений Піфагор. Повернувшись після навчання до Греції, він заснував свою школу, перепусткою до якої були серія іспитів схожих до тих, яких він на собі випробував.

Інші приклади дає нам історія Спарти, Афін, Риму. У Спарті була створена і успішно існувала система виховання воїнів. У Римі – система вибору і навчання гладіаторів. «Люди – писав Платон, – народжуються не дуже схожі один на одного, їх природа буває різноманітна, і можливості до тої чи іншої роботи також… Тому можна зробити все у більшій кількості, краще і легше, якщо виконувати одну яку-небудь роботу своїми природними здібностями». Отже, Платон вважав, що в ідеальному рабовласницькому ладі громадяни мають знати до якої діяльності вони мають схильність і здібності. Для визначення схильності людей до тієї чи іншої професійної діяльності Гіппократ робив спробу класифікувати їх по конституційно-морфологічних ознаках.

З розвитком суспільного розподілу праці кількість професій неухильно зростає. Змінюється також і якісний склад професій – залежно від складності технології; форми організації праці та умов підготовки працівника. В епоху патріархального рабства в Греції існувало біля десятка професій: каменярі, теслі, гончарі, шорники (лимарі), майстри по обробці металів та ін. Пізніше, у V – IV ст.ст. до н.е:, у Греції нараховувалось біля 50 професій.

У 1575 році в Іспанії була написана книга лікаря Хуана Уарте «Дослідження здібностей до наук», яка принесла автору європейську славу. Це була перша в історії психології праця, що висувала як спеціальну задачу вивчення індивідуальних розбіжностей у здібностях з метою професійного добору. Х. Уарте мріяв про організацію професійного добору в державному масштабі: «Для того, щоб ніхто не помилявся у виборі тієї професії, котра більш за все підходить до його природного обдарування, державі слід було би виділити уповноважених людей великого розуму та знання, які відкрили б у кожного його обдарування ще у юному віці; вони тоді змусили б його обов'язково вивчати ту галузь знань, котра йому підходить...» [183].

Більше ніж чотириста років назад соціалістами-утопістами Т. Мором (1478-1535), Т. Кампанелло (1568-1638) та іншими була висловлена ідея трудового навчання і виховання підростаючого покоління у зв’язку зі спробою вирішення проблеми усунення соціальної нерівності між людьми розумової і фізичної праці. Трудове навчання розглядалося як важливий фактор досягнення соціальної рівності шляхом загальної і рівної підготовки молодого покоління до життя і праці. Пізніше дані ідеї були ґрунтовніше розглянуті наступними мислителями Ж.-Ж. Руссо, У. Песталоцці, Р. Оуеном та іншими.

У вітчизняній філософській думці маємо оригінальну те­орію видатного українського філософа-гуманіста, просвітителя і поета Г.Сковороди, який вважав принцип самопізнання своєї внутрішньої натури вольовим, творчим актом, спрямованим на виявлення й утвердження в кожній людині її природних схильностей до певного виду діяльності. Кон­цепція спорідненої праці – це людський спосіб життє­діяльності, корисний для всього суспільства завдяки перетворенню праці з засобу життя на найпершу життєву по­требу й найвищу насолоду. Ці думки Г.Сковороди про споріднену працю, що є і потребою, і найвищою насолодою, і його ідеалом суспіль­ства, де кожен працює за своїми здібностями і де праця є найпершою потребою, про перенесення центру уваги зі сфери споживання у сферу продуктивної діяльності зали­шаються актуальними й нині.

Вищезазначені історичні данні потрібно розглядати, як науковою передумовою виникнення профорієнтації.

Існують різні погляди щодо етапності розвитку профорієнтації. Цікавим, на нашу думку, може виглядати розвиток профорієнтації в контексті теорії Е.Тоффлера. Так, американський соціолог Е.Тоффлер визначав, що розвиток цивіліза­ції історично здійснювався хвилями, яких є три:

1-а хвиля – аграрна цивілізація, яка тривала кілька тисячоліть;

2-а хвиля – індустріальна цивілізація, яка характерна з XIV до середини XX століття;

3-я хвиля – інформаційна цивілізація, яка виникла в другій половині XX століття і продовжується в XXI столітті.

І. О. Баклицький у розвитку системи профорієнтації виділяє три найважливіших етапи. Перший етап охоплює два перших десятиліття XX ст. Він характеризується розрізненими спробами приватної ініціативи, окремими державними засобами надати процесу вибору професії і професійного шляху логічніший характер, допомагати усувати випадкові фактори в цьому процесі, зменшити втрати із-за низької продуктивності праці, високого рівня виробничого травматизму й нещасних випадків, плинності кадрів у результаті професійної незадоволеності та професійної невідповідності значної частини робочої сили вимогам сучасного виробництва.

У 1920-1939 pp., які можна виділити як другий етап, суттєвого прогресу досягли в багатьох сферах професійної організації. Цей період визначався впливом багатьох факторів. Для армії та воєнної промисловості потрібні були величезні людські ресурси, щоб точно і швидко використовувати специфічні завдання, тому в період Першої світової війни почали активно розвиватися методи та техніка професійного відбору. Необхідність трудової реабілітації і надання допомоги в переході до нормального трудового життя великої кількості людей у післявоєнний період стимулювали розвиток і удосконалення методів профорієнтаційної роботи. Розширенню профорієнтаційної роботи також сприяли досягнення в галузі медицини, в загальній й експериментальній психології та психіатрії. Вони наочно показали необхідність і можливість надання допомоги молодим людям у виборі професійного шляху.

Друга світова війна двояко вплинула на розвиток профорієнтації. З одного боку, вона дала поштовх розвитку професійного консультування для дорослих, які були вимушені міняти професію у воєнних умовах. Вона стимулювала розвиток і удосконалення психологічних тестів й інших методів професійного відбору за багатьма професіями та спеціальностями. З іншого боку, вона зруйнувала багато існуючих інститутів профорієнтації. Для третього етапу, який охоплює післявоєнний період, характерним став перегляд багатьох концепцій і реорганізацій профорієнтаційної роботи. Характерною рисою цієї реорганізації поряд із удосконаленням профорієнтації для молоді стало чіткіше розуміння та прийняття відповідних мір з надання допомоги у виборі професійного шляху для інших груп населення – дорослих, жінок, колишніх військовослужбовців, осіб з фізичними та розумовими вадами.

Профорієнтаційна робота стала основною прерогативою державних установ, а приватні заклади значною мірою втратили своє значення. Надання повноцінних послуг було визнано законодавчо, й воно стало важливою функцією соціальної політики держави. Поширювалась концепція тісного взаємозв'язку профорієнтації з такими галузями соціальної політики держави, як освіта, професійна підготовка та перепідготовка кадрів і працевлаштування.

Нині профорієнтація зосереджена не на індивідуальній консультативній діяльності спеціалістів з надання допомоги учням у виборі професій, а на пізнанні ними світу праці, групової форми цієї роботи. Активніше використовують профінформаційний аспект, що професійна інформація повинна стати важливою частиною процесу освіти та професійної підготовки [7, с. 230-231].

Ми ж скористаємося періодизацією запропонованою вітчизняним фахівцем О.Мельником.

Доіндустріальний період. Незважаючи на те, що професійний відбір здібної й обдарованої молоді в окремих галузях праці (військова справа, будівництво, інженерія тощо) проводився ще з давніх часів, масового характеру він набув у період розвитку мануфактурного виробництва, яке суттєво розширило сферу професійної діяльності людини, її можливості обирати з поміж невпинно зростаючої кількості професій одну. Це й призвело до міграції молоді в пошуках роботи й вибору такої, в якій особистість могла виявити й реалізувати свої професійні здібності й забезпечити відповідні умови для життя та професійної праці. При цьому така проблема торкнулася одночасно і власників засобів виробництва, в яких з'явилася можливість, обирати для свого підприємства найбільш кваліфіковану робочу силу. Тобто, в доіндустріальний період почав поволі формуватися ринок праці, на якому відбувався обмін знань та можливостей людей на умови їхньої праці й життя. Такі суттєві зміни відбулися наприкінці XIX ст., передусім, у сфері військових і будівельних професій, транспорту і зв'язку, теплоенергетиці та машинобудуванні, які сформували попит на ринку праці на відповідні професії, кількість і якість працівників, їх підготовленість і вихованість. Для вирішення такої суперечності й почали інтенсивно створюватися профорієнтаційні служби, які мали на меті вирішити проблему співвідношення попиту роботодавців і бажання та можливостей людини працювати в певній професійній сфері.

У сфері наукових пошуків доіндустріального періоду також виявилася певна специфіка, дослідження розпочинають проводитися у двох взаємопов'язаних напрямах. З одного боку, це вивчення окремих характеристик людини в процесі виконання нею трудових операцій на конкретному виробництві. Результати цього вивчення використовувались для удосконалення знарядь праці та їх модернізації відповідно до визначених типологічних особливостей працюючих. Такі теоретичні та прикладні дослідження суперечності людини і виробництва мали на меті підвищити результативність праці, запобігти травматизму і нещасним випадкам, встановити на основі вікових, фізичних і психофізіологічних показників оптимальний режим навантаження та відпочинку.

Другий напрям наукових досліджень сформувався внаслідок складності встановлення відповідності між особливостями людини і засобів праці, що й стало причиною проведення відбору майбутніх працівників щодо вимог конкретної професійної діяльності. Здійснювався профвідбір в доіндустріальний період за допомогою тестів та професійного випробовування безпосередньо в умовах виробництва. Саме тоді й уводиться у предмет спеціальних досліджень поняття «профпридатність», котре застосовується при визначенні відповідності претендентів вимогам окремих професій (залізничники, моряки підводних човнів, пілоти, архітектори та ін.). Тобто, упродовж тривалого часу (кінець XIX-початок XX ст.) досліджуються, переважно, проблеми «встановлення профпридатності», а зміст, форми та методи професійної орієнтації обмежуються діагностуванням індивідуальних особливостей випускників навчальних закладів і наданням рекомендацій щодо вибору тієї професії, до якої не було виявлено психофізіологічних протипоказань під час професійного консультування.

Отже, як відмічає О.В. Мельник головним здобутком дослідницьких пошуків у доіндустріальний період є визначення напрямів вивчення людини і професії, обґрунтування необхідності створення спеціальних центрів профорієнтації, напрацювання та практична перевірка величезної кількості об'єктивних психодіагностичних методів, розроблення методики професійного консультування випускників навчальних закладів [89, с.16].

Ідея наукового обґрунтування раціонального вибору молодими людьми професій і організованої допомоги їм в цьому виникла у формі профорієнтації в кінці ХІХ – початку ХХ століття. Психологічні аспекти професійного вибору і становлення особи виступають як об’єкт наукового дослідження з першого десятиліття ХХ століття.

У ХІХ столітті з’являються перші літературні джерела, які висвітлювали питання професійної орієнтації молоді. У 1849 році у Франції вийшла книга «Керівництво по вибору професії». Американський психолог Ф. Гальтон у 1883 році з метою профвідбору вперше запропонував використати тести для діагностичної оцінки особистості. У Детройті у 1898 році Джесс Б.Девіс почав працювати в якості консультанта з учнями середньої школи в галузі проблеми освіти і професійного шляху, що показує зв’язок консультування і керівництва вибором професії. Формування вітчизняної психології праці пов’язано з іменем І.Сєченова. Його праці «Фізіологічні критерії для встановлення довготривалості робочого дня» (1897), «Норма робочих рухів людини» (1901) – поклали початок дослідженню раціональної організації праці та проектування трудової діяльності.

На початку ХХ століття виникають перші приватні служби по профорієнтації у США, Англії, Франції, Швейцарії. Так у 1903 році в Страсбурзі був відкритий перший кабінет профорієнтації, а у 1908 році в Бостоні (США) професором гарвардського університету Ф.Парсонсом був відкритий перший профконсультаційний центр «Бюро орієнтації». Даний центр мав на меті надавати допомогу підліткам у визначенні їх життєвого шляху. У претендента на ті чи інші професії виявляли здібності, певні психологічні якості, співвідносили їх з вимогами професій і, уже на підставі цього, видавали рекомендацію про придатність чи непридатність людини до даної професії. Така робота вперше будувалася на науковій основі: використання ідеї співвіднесення характеристик людини з вимогами професій до неї. У 1909 році Ф.Парсонсом була розроблена перша психологічні теорія професійного вибору в руслі підходу з позиції теорії рис і факторів. На думку Ф.Парсонса необхідно враховувати такі фактори успішності вибору професії:

Серед характеристик професійного вибору Ф.Парсонс виділяє, насамперед, усвідомленість (свідомість) і раціональність, що він розуміє скоріше і як компроміс між здібностями, інтересами і цінностями індивіда, а також можливістю їх реалізації у різних професіях.

Пізніше у Нью-Йорку в 1910 році було відкрите аналогічне бюро. Його завдання полягало у вивченні вимог, які ставляться людині різними професіями, більш ґрунтовніше знання здібностей школярів. Бюро використовувало тести й анкети. Досвід цих бюро став широко розповсюджуватися у США. На початку ХХ ст. виникають перші приватні служби по профорієнтації у Англії, Франції, Швейцарії.

У той же час в Англії був прийнятий закон, який давав право шкільним властям, з дозволу міністерства народної освіти, відкривати заклади, де учні (не старше 17 років) могли отримувати допомогу у виборі професії порадою й довідкою чисто практичного характеру (інформація про стан ринку праці, про умови праці по тій чи іншій професії тощо). Вже у 1911 році видається спеціальний циркуляр, який регулює спільну роботу бірж праці й шкільних закладів. Згідно циркуляру в містах створювались комітети видачі порад по вибору професії і аналогічні шкільні комітети сприяння. З 1912 по 1917 роки такі комітети були створені у 130 округах. Перед закінченням школи комітети звертались до учнів та їх батьків з особливими листами, які містили вказівки щодо важливості вибору професії. При цьому школа намагалась, щоб учень не губив зв’язок із нею після закінчення курсу навчання. У деяких містах випускники на протязі трьох років після закінчення школи знаходилися на обліку, їх відвідував дома й на службі один із шкільних радників.

У західноєвропейських країнах у 1914 році була опублікована праця Г.Мюнстенберга «Психологія і ефективність виробництва». Він розробив систему тестів для професійного відбору телефоністів, вагоноводіїв, морських штурманів, детально проаналізувавши ці професії, опрацював рекомендації. Особливо цікавим є запропонований ним прилад для відбору водіїв трамвая, який допомагав оцінювати швидкість дії, обережність, спостережливість. Цей прилад складався з барабана із паперовою стрічкою, яку суб’єкт дослідження крутив із зручною для нього швидкістю. У прорізах інтегральний показник успішно об’єднував як ознаку швидкості, так і ознаку безпомилковості. Він намагався відтворити психологічну сутність професії водія, тобто моделював професійну діяльність.

Основний недолік тестів того періоду полягав у тому, що вони давали неповну інформацію про властивості психіки, не досліджували здібності в розвитку, не вивчали психологічну сутність явища, а детально підміняли сутність випадковим кінцевим результатом виконання і фальсифікацію подальшої математичної обробки отриманих балів. Тобто, психологічні явища підмінювали статистичними даними, щоб компенсувати психічну слабкість тестової методики.

У Німеччині у 1922 році був прийнятий закон про систему професійної орієнтації, консультації і на його основі положення, яке визначало принципи керівництва цією системою. Так згідно цього закону необхідно проводити планомірну підготовку підлітків до вибору професії; давати відповіді й інформацію, яка стосується вибору професії; проводити психологічне обстеження; супроводжувати рекомендації направленням на роботу чи на професійне навчання.

Одну з перших теорій професійного розвитку розробив Є.Гінцберг. Він наголошував на тимчасові аспекти при виборі професії. Вибір професії розглядається не як разова подія, а як розтягнутий на кілька років процес.

Доналд С’юпер у рамках своєї теорії професійного розвитку об’єднав точки зору цілого ряду теорій, як психологічних так і непсихологічних. Він визначав процес вибору професії тривалим, що розтягується на кілька років та подією, включену в ряд подій професійної біографії людини. Розроблена ним модель професійного розвитку охоплює все людське життя. Професійний шлях людини може бути розділений на п’ять етапів: зростання, пошук, зміцнення, стабілізація і спад. Період вибору професії і професійного становлення є другим п’ятиступінчастої моделі, яка охоплює вік від 14 до 25 років і характеризується тим, що індивід пробує свої сили у різних ролях при орієнтації на свої реальні професійні можливості.

Індустріальний період. Система професійної орієнтації, що склалася в доіндустріальний період, тривалий час (до 50-х рр. XX ст.) виконувала головне завдання – забезпечення кваліфікованою робочою силою діюче на той час виробництво. Проте поступово виробництво стає капіталомістким, тобто для виготовлення певного продукту вимагається здійснювати величезні капіталовкладення у засоби виробництва. При цьому домінуючим типом виробництва стає серійне виготовлення готового продукту. Звичайно, що для такого способу виробництва потрібні були величезні витрати енергії й залучення великої кількості робітників відносно невисокої кваліфікації.

Варто наголосити, що таке соціальне замовлення визначалося також і швидкими темпами науково-технічного розвитку. Так, наприклад, в окремих професіях типу «людина і техніка» предметом праці стає інформація, отримана з датчиків і приладів, а засоби виробництва й безпосередній виробничий процес, який традиційно перебував у межах органів сприймання фахівця, переміщуються в середовище, відділене від нього пультом або ж системою керування. До таких професій належала, передусім, професія оператора, ефективність праці якого залежала від точності прийому та швидкості переробки великого обсягу інформації, адекватної реакції на неї в умовах складних автоматизованих систем управління виробничим процесом і т.д. Специфічні особливості професійної діяльності людини з'явилися також у професіях, пов'язаних з освоєнням космосу. Їх ознаками стали екстремальність ситуації космічного польоту, надзвукові швидкості, складність і відповідальність завдань, виконання виробничих функцій в умовах невагомості, просторова та сенсорна ізоляція тощо. Надзвичайно суттєво змінюється також зміст окремих професій в енергетиці, кораблебудуванні та транспорті після використання у виробничих процесах термоядерної енергії тощо.

Означені вище особливості розвитку економіки нашої держави, науково-технологічне насичення виробничого процесу, особливо у машинобудівній промисловості, актуалізувало проблему підготовки висококваліфікованих інженерів, які здатні були б створювати технології для виготовлення засобів виробництва (конвеєри, станки, преси), механізувати й автоматизувати ручну працю робітників. Крім того, потрібно було швидко відновлювати зруйнований у період Великої Вітчизняної війни господарський комплекс країни, переорієнтовувати діяльність підприємств з виробництва військової техніки і зброї на виробництво товарів широкого вжитку, одночасно зберігаючи також і військовий потенціал. А це потребувало величезних капіталовкладень не лише у сферу енергетики, видобувної промисловості, машинобудування тощо, а й у систему освіти, яка мала б забезпечити ці галузі інженерно-технічними робітничими професіями. Окреслене вище соціальне замовлення актуалізувалося ще й тому, що внаслідок ведення тривалої війни різко скоротилася кількість кваліфікованих працівників, які були в змозі задовольнити зростаючий попит у професіях виробничої сфери. Такий надзвичайно високий попит й визначив домінування в системі професійної орієнтації населення передусім інтересів держави, і лише згодом бажання і можливостей особистості.

Означені вище особливості професійної діяльності людини в умовах стрімкого науково-технічного розвитку й підвищення вимог професій до рівня її загальної і фахової підготовленості й були підкріплені в 60-ті роки XX ст. цілою низкою нормативних документів, які створили підґрунтя для розбудови системи професійної орієнтації населення для забезпечення насамперед потреб економіки. Провідним методологічним принципом вирішення сформованого в ті часи (1960-1980 рр.) соціального замовлення на кількість і якість фахівців обирається принцип зв'язку політехнічного навчання з професійним (П.Атутов, С.Батишев, Є.Клімов, М.Скаткін, Д.Тхоржевський та ін.), який передбачав одночасне засвоєння особистістю політехнічних знань та оволодіння професією.

Проте в теорії та практиці професійної орієнтації населення домінувала спрямованість змісту, форм та методів профорієнтаційної роботи на забезпечення, передусім, потреби окремих галузей і регіонів у відповідних трудових ресурсах. У ті часи також значно меншого значення надавалося активності особистості, її цілеспрямованості і наполегливості, прагнення до досконалості та здатності до саморозвитку. Вважалося, що для забезпечення виробництва фахівцями масових, переважно робітничих професій, достатньо лише спеціально організованого профорієнтаційного впливу для виявлення оптимальної відповідності людини і професії. Тому ґрунтовно розроблялися зміст, форми та методи професійної інформації, освіти, агітації, пропаганди та цілеспрямованої підготовки особистості до вибору професії, які втілилися в діяльність відкритих в середині 80-х років минулого століття 60 регіональних центрів професійної орієнтації молоді, кабінетів і куточків профорієнтації в кожній школі, навчально-методичних кабінетів, координуючих центрів (у межах району – профцентри, у школі – шкільна рада тощо) та методистів з професійної орієнтації учнів [89, с.17-18].

У більшості європейських країн дуже добре розвинена мережа як державних служб професійної орієнтації, так і шкільної навчаль­ної та професійної орієнтації, які тісно співпрацюють між собою. Шкільні профорієнтаційні служби відрізняються у різних західно­європейських країнах за мірою включеності в контекст освітньо-виховного процесу, проте їхні завдання багато в чому збігаються за цілями, змістом та характером. Так, наприклад, у Греції, Швеції та Ірландії профорієнтаційна діяльність здійснюється штатними працівниками навчальних закладів. У Франції нею опікуються позаштатні консультанти, які підпорядковані Міністерству освіти. У Нідерландах кожен учитель є консультантом з питань профорієнтації, яка становить невід'ємну частину навчальних програм. У Данії головна роль у цій справі належить класним керівникам, а консультант тільки надає необхідну допомогу у цій роботі, забезпе­чує інформативні джерела, навчальні посібники тощо.

Досить привабливою є також і шведська модель проф­орієнтаційної роботи в середніх школах, її особливістю є враху­вання насамперед інтересів конкретного учня, а вже потім про­блем, пов'язаних із соціальним контекстом діяльності школи.

Останнім часом європейськими шкільними фахівцями дедалі частіше висловлюються сумніви щодо введення спеціальних профорієнтаційних навчальних програм на зразок американських «Основ вибору професії». Англія вже має багатий досвід у ре­алізації такої програми. Згідно з моделлю, апробованою у цій країні, така програма включає розвиток в учнів адекватної са­мосвідомості, ознайомлення їх з існуючими можливостями пра­цевлаштування та фахового зростання, навчання мистецтву при­ймати рішення, інші заходи, пов'язані з підготовкою до вступу молоді в активне життя. Програма передбачає оригінальні дидак­тичні елементи, зокрема такі, як робота в малих групах, ре­алізація індивідуальних освітніх та фахових проектів, рольові ігри. Учням надаються можливості набути досвіду в різних галу­зях фахової діяльності або шляхом моделювання трудових про­цесів у самій школі, або ж відвідуючи різні підприємства. Ство­рюються також і мініпідприємства при школах.

В Англії починаючи з 80-х років минулого сторіччя успішно реалізується програма під назвою «Професійно-технічна освітня ініціатива». З 1988 року започаткований також і спеціальний навчальний курс для се­редніх шкіл – «Ініціатива освіта-бізнес». Вона передбачає обов'яз­кову для старшокласників виробничу практику. У 1990 році понад 70% учнів випускних класів здобули таку практику.

У Франції не вдаються до таких навчальних програм, проте ця країна також вважається одним з безперечних лідерів у шкільній профорієнтаційній роботі. Фахівець-консультант у французьких навчальних закладах розв'язує такі завдання:

Цей спеціаліст також допомагає кожному учневі скласти індивідуальний план шкільної та професійної орієнтації, що його зобов'язані мати всі школярі випускних класів коледжу. У про­грамі загальноосвітнього французького коледжу наголошено, на­приклад: «За період навчання в коледжі учні вступають у підлітковий вік і необхідно допомогти їм стати соціально зріли­ми людьми. Одним з проявів такої зрілості можна вважати побу­дову індивідуального плану з професійної орієнтації».

З огляду на особливе значення профорієнтаційної діяльності як провідної сфери і завдання шкільної соціалізації, а також зва­жаючи на значні здобутки у цій галузі французьких педагогів в останній час така робота набула нового імпульсу.

Принципи співробітництва та взаємодії профорієнтаційних та середньоосвітніх структур у справах підготовки молоді до актив­ної життєдіяльності були закріплені у Франції від 6 січня 1959 року, який проголосив, що державні центри професійної орієнтації поширюють свою діяльність на державні шкільні установи всіх щаблів і типів та перетворюються на центри шкільної та професійної орієнтації. Ново­утворені структури об'єднали у собі як діяльність щодо шкільної орієнтації (вибір напрямку освіти та навчального за­кладу), так і безпосередньо роботу з професійної орієнтації (вибір професії).

Розвиток професійної орієнтації у системі середньої освіти Франції спричинив її трансформацію у дійовий механізм, що до­зволяв французьким освітянам узгоджувати стратегію та тактику педагогічної діяльності з пріоритетними та нагальними потреба­ми розвитку країни. Адже складний та багатогранний процес шкільної професійної орієнтації як передумови адекватної соціалізації учнівської молоді висував на кожному конкретно-історичному етапі необхідні для його здійснення вимоги до засад функціонування інституції середньої освіти.

Замість терміна «професійна орієнтація» французи часто вживають термін «адаптація», який відзначається більшою місткістю. Включаючи всі елементи підготовки нової генерації до різноманітних сфер життєдіяльності, цей термін наближається за значенням до поняття соціалізації. Точніше буде сказати, що він відображає той бік цього процесу, який означає входження індивіда у суспільство. Іншою складовою соціалізації є форму­вання особистості як активного учасника, творця суспільного життя. Згідно із сучасним законодавством Франції, школа є співучасником процесу безперервної адаптації юнаків та дівчат до соціальних, технологічних та професійних змін, що відбува­ються у суспільстві.

Французькі фахівці обґрунтовано вважають, що професійна орієнтація є процесом, який має на меті регулювання суспільства шляхом владнання професійних ситуацій. І однією з ключових фігур у цьому процесі є радник з навчальної та професійної орієнтації. Франція має багатий досвід і значні здобутки у підго­товці цих спеціалістів. Недарма А.Перон зауважив, що «радники» – це такий корпус спеціалістів, якого немає у жодної іншої країни, і це було визнано міжнародними організаціями».

Крім інституції професійної орієнтації надзвичайно важливу роль у фаховій самоідентифікацїї учнів відіграють середньо-освітні професійно-технічні навчальні заклади, які у більшості європейських країн утворюють добре систематизовану і відлагоджену мережу. Як уже зазначалося, в розвитку цього типу закладів середньої освіти попереду такі країни, як Німеччина, Франція, Італія, де професійно-технічні коледжі та ліцеї ос­таннім часом набувають дедалі більшої популярності. Так, скажімо, у Франції у 1987 році отримали диплом про середню освіту професійного типу всього 800 випускників, а у 1989 році кількість сягнула 13 тисяч.

Така динаміка пояснюється кількома причинами. Однією з них є зростання в європейських країнах сфери послуг, яка потребує працівників середньої кваліфікації найрізноманітнішого фаху. По-друге, дедалі масовий характер, якого набуває освіта європейських країнах, загалом привів до поступового вирівнювання популярності елітарних у минулому загальноосвітніх напрямків освіти з професійно-технічними. А структурні зміни, внесені останніми реформами до освітніх систем європейських раїн, зробили можливою безпроблемну переорієнтацію учнів з професійно-технічного профілю освіти на більш тривалий академічний. Класи перепідготовки, класи адаптації, спеціальні курси слугують саме цій меті.

Отже, учні, яким з будь-яких причин проблематично отримувати довготривалу й трудомістку освіту, задовольняються дипломами працівників середньої ланки, які, з одного боку, гарантують їм роботу та матеріальний статок, а з іншого – дозволяють продовжити навчання.

Підготовка учнів до виконання фахових ролей є базисною в аспекті їх успішної соціалізації. Тому саме навколо неї концентруються головні теоретико-методичні та практичні зусилля європейських педагогів. Програми всіх рівнів середньоосвітніх європейських шкіл включають спеціальні блоки знань з метою професійної підготовки та професійної орієнтації учнів. Засадовими для надання професійних навичок та освіченості є на сьогодні в європейських школах такі шкільні дисципліни, як «Праця» та «Технологія».

Обов'язкові навчальні плани початкової школи у західно­європейських країнах містять блоки знань з метою розвитку естетичних та навичок ручної праці. В Англії, наприклад, − це навчальні курси «Ручне ремесло», «Мистецтво та ремесло», У Франції − «Ручна праця», у Німеччині – «Праця/Музика», «Тек­стильна праця/Рукоділля».

У початковій школі дітям прищеплюють навички роботи з папером, глиною, пластиліном, деревиною, ознайомлюють з палітурною майстерністю, елементами ткацького ремесла, садівництвом та городництвом тощо. У молодших класах Англії, наприклад, популярною стає форма проведення занять з трудового навчання у малих групах або виконання індивідуальних тру­дових проектів – виготовлення стільців, столів, іграшок, моде­лей, макетів тощо.

У середній та старшій європейській школі зміст та методич­не забезпечення трудового навчання значно збагачуються, на­вчальні курси набирають комплексно-інтегрованого характеру. Так, у Німеччині, наприклад, викладається такий узагальнений курс, як «Політехніка − працезнавство», в Англії − «Дизайн-технологія», у Франції − «Технологія». Схожі завдання вирішують такі англійські спеціалізовані курси, як «Домашня економіка» та практичний курс, який передбачає організацію практичної робо­ти старшокласників у сфері обслуговування.

На особливу увагу заслуговує навчальний курс «Технологія», який набуває дедалі більшої популярності у західноєвропейських країнах. Останнім часом окреслилася тенденція щодо його впро­вадження вже на рівні початкової школи. «Технологія» є ти­повим інтегрованим та інтегруючим шкільним курсом. З одного боку, цей предмет дає можливість систематизувати, синтезувати й використовувати у практичній діяльності знання, отримані на уроках з інших предметів – математики, хімії, фізики, геології, історії та ін. З іншого боку, набуті в межах курсу «Технології» вміння та навички користування різноманітними приладами, відео- та аудіотехнікою, електронно-обчислювальними машина­ми значно розширюють пізнавальні можливості учнів у найрізно­манітніших сферах життя. Значної ваги викладання цього пред­мета набуває для тих учнів, які орієнтуються на технологічні та інженерні спеціальності. Безперечно, навчальний курс «Техно­логія» має непересічне значення як в аспекті трудової підготовки учнів зокрема, так і у більш загальному соціалізаційному плані. Бернар Соваж схарактеризував цю дисципліну так: «Технологія відкриває дітям доступ до створеного людиною світу й породжує бажання діяти в ньому, бути активним співучасником поступу людства шляхом прогресу».

У профорієнтаційній роботі в школі проблемі інформатизації в країнах Заходу все більше приділяється уваги. Так, у Великобританії основним інструментом є комп'ютерні системи. Вони віддалено нагадують нашу застарілу «Карту інтересів». Комп'ютерні системи часто допомагають виявити найважливіший в професійному консультуванні блок мотивації − професійні інтереси і схильності, а також підбирають відповідні їм сфери професійної діяльності. При цьому у молодих людей збільшується можливість вибору з великої кількості професій. Істотною особливістю комп'ютерних систем є поєднання опитувальника із значною кількістю професіографічної й довідкової інформації (про вміст праці в різних професіях, про учбові заклади, можливості професійного зростання, наявність вакансій на ринку праці, медичних протипоказаннях тощо). Отже, англійські профконсультанти основним вважають інформаційну роботу, а не психодіагностику. У ФРН випускники шкіл протягом декількох днів проходять професіографічне обстеження, під час якого виявляються їх професійні інтереси, проводяться інші дослідження особи, повідомляється велика кількість відомостей про професії. На завершальному етапі проводиться комп'ютерна обробка індивідуальних даних з подальшою видачею конкретних рекомендацій конкретним школярам. У той же час англійські і німецькі профконсультанти без особливої необхідності не вдаються до психологічного тестування.

Отже, як бачимо, сучасні педагогічні зусилля європейських фахівців у галузі трудового навчання та виховання спрямовані насамперед на розвиток творчих здібностей учнів, збагачення їхніх пізнавальних інтересів, забезпечення здатності виявляти, досліджувати й розв'язувати проблеми, які виникають у процесі трудової діяльності. Така підготовка покликана максимально враховувати індивідуальні інтереси та здібності учнів як у процесі шкільної трудової діяльності, так і в перспективі їхньої дорослої життєдіяльності.

Найбільш розгорнуте та комплексне сучасне трактування професійної орієнтації наведено в додатках ЮНЕСКО про технічну і професійну освіту. Вона відповідно впливає на теорію та практику профорієнтаційної роботи в країні.

На XV Генеральній конференції ЮНЕСКО в 1970 р. у Братиславі після обміну думками, експертами одноголосно було прийнято таке визначення професійної орієнтації: «У зв'язку з інтенсивним технічним прогресом, з масовою інформацією, та ефективним використанням ресурсів під профорієнтацією розуміють допомогу особистості у використанні власних особистісних особливостей, надання їй можливостей розвивати їх так, щоб вона була в змозі вибирати для себе галузі навчання і праці в процесі умов її життя, що постійно змінюються, бути, з однієї сторони, корисним суспільству, а з іншої, досягти самореалізації». Це визначення вказує на кінцеву мету профорієнтації: людина має керувати собою, тому необхідно допомогти їй вибрати «проект» свого життя. Сенс профорієнтації у тому, щоб не залишити людину наодинці перед лицем випадковостей і соціальних умов. Тому профорієнтація стає важливим фактором у створенні гармонії між людиною і суспільством. Відповідно, професійну орієнтацію треба розглядати як безперервний процес і важливий елемент освіти, який спрямований на надання допомоги всім людям у правильному виборі освіти в галузі професійної діяльності, що повинна забезпечити кожному можливість:

а) усвідомити свої інтереси та здібності, навчитися ставити перед собою реальні цілі;

б) пройти підготовчий курс освіти або тієї, що продовжується, відповідно до цілей;

в) приймати як на першій, так і на кінцевій стадії рішення стосовно своєї професії;

г) полегшити перехід від освіти до роботи на будь-якому рівні або стадії [Цит. за 7, с.231-232].

Вітіньш (1988) так визначає профорієнтацію – це єдність мети, змісту, принципів, організаційних форм, методів і засобів, які допомагають індивіду у вивченні професії і власних особистісних якостей, що забезпечують такий вибір професії, сфери діяльності, навчального закладу, який би відповідав інтересам і здібностям учня, їх здоров'ю, фізичним даним і в той же час узгоджувався з кадрами та з потребами народного господарства і культури [21].

Відомий український фахівець І.Баклицький вказує: «Професійна орієнтація (фр. Orientation – установка) – комплекс психолого-педагогічних і медичних заходів, які спрямовані на оптимізацію процесу працевлаштування молоді відповідно до бажань, нахилів і здібностей, які сформувались з врахуванням потреб у спеціалістах народного господарства і суспільства в цілому» [7, с. 230].

Науковою базою профорієнтації стали:

  1. професіологія (вивчення професій, психологічний і медичний аналіз професійної діяльності і основане на цьому вивчення класифікації професій);

  2. прикладна психологія – психотехніка (розробка і використання методів вивчення особистості молодих людей, їх бажань, нахилів і здібностей).

У післяіндустріальному суспільстві, як зазначає О.В. Мельник [89, с. 18-19], йдеться вже не про формування робочої сили, придатної до виконання певних чітко визначених спеціалізованих трудових операцій, а про відтворення фахівця з розвинутим інтелектом, високою культурою й етикою трудової діяльності. Активний пошук методологічних підходів до визначення змісту, форм та методів професійної орієнтації особистості в умовах запровадження ринкових механізмів господарювання було розпочато вітчизняними науковцями з критичного аналізу пострадянських здобутків. На нашу думку, головним детермінантом логіки розгортання досліджень з профорієнтації стало положення безперервного руху до особистості як суб'єкта професійного зростання.

Поступово наукове розуміння сутності професійної орієнтації дітей, молоді та дорослих трансформувалося із системи заходів впливу на створення дієвих умов (організаційних, інформаційних, методичних, психолого-педагогічних тощо) для допомоги особистості в активному та свідомому професійному самовизначенні та просуванні до вершин професіоналізму [89, с.16].

Узагальнюючи різні підходи та теорії зарубіжних та українських вчених можна виділити три головні теоретичні підходи:

Перший підхід випливає з ідеї стабільності і практичної незмінності індивідуальних якостей, від яких залежать спроби й успіх діяльності. Увага акцентується, з одного боку, на доборі і відборі людей які найбільше підходять до тієї чи іншої роботи, а з другого ─ на підборі роботи, що найбільше відповідає індивідуальним якостям тієї чи іншої людини.

Другий підхід випливає з ідеї цілеспрямованого формування здібностей, тому що в кожної людини можна виробити потрібні якості.

Загальний методичний недолік цих підходів у тому, що індивідуальність і трудова діяльність розглядаються як незалежні й протиставлені одна одній величини, одна з яких обов'язково підпорядковує собі іншу.

Третій підхід орієнтується на формування індивідуального стилю діяльності. Запропонована концепція ґрунтується на таких засадах:

  1. На основі існування стійких якостей (психологічних), які практично не були виховуванні особистістю, значущих для успіху діяльності.

  2. На різних варіантах пристосованості до умов професійної діяльності, які різні за способами, але рівноцінні за кінцевим результатом (продуктивності праці).

  3. На широких можливостях подолання слабко виявлених окремих здібностей за рахунок їх вправляння або ж компенсації шляхом використання інших здібностей або способів роботи.

  4. На формуванні здібностей, що необхідно проводити з урахуванням індивідуальної своєрідності особистості, тобто внутрішніх умов розвитку, одночасно з урахуванням зовнішніх умов.

Наукове управління профорієнтації допомагає школі підготовити учнів до свідомого і правильного вибору навчального закладу, професії, забезпечує узгодження професійних намірів випускників шкіл з потребами суспільства – гармонійну взаємодію системи виховання і системи праці.

Вибір професії для учнів старших класів ЗОШ є досить складною проблемою. Незначний життєвий досвід старшокласників, слабкі знання про свої психолого-фізіологічні параметри та особистісні якості, і в той же час необхідність прийняття важливих рішень щодо свого майбутнього, створюють значні труднощі для професійного самовизначення особистості. Нажаль ні школа, ні батьки не можуть сьогодні в достатній мірі допомогти школяреві у вирішенні цієї життєвої ситуації, яка має як соціально-економічний, так і особистісний характер. Як свідчить практика, учні випускних класів кілька разів міняють свої професійні наміри, стикаючись з об'єктивними труднощами. При цьому багато втрачають і держава, і особистість.

Дослідження, які проводилися у багатьох країнах показують, що лише правильно організоване педагогічне управління професійним самовизначенням школярів значною мірою може сприяти вирішенню вказаної проблеми. Зарубіжні автори інколи говорять при цьому про рольові конфлікти, які заперечують невідповідність між самооцінкою особистості й соціальною (в тому числі і професійною) роллю, яку людина грає у житті. Відмічається також передчасне старіння, як результат систематичного впливу негативних емоцій через невдоволеність роботою. З іншої сторони, гігієністи спостерігали неодноразові випадки розвитку професійних захворювань при недоліках професійного відбору на деякі професії, пов'язаних з діяльністю в складних умовах середовища і при недотриманні правил допуску підлітків до окремих видів робіт.

Професійна орієнтація є складною науково-практичною системою роботи. Її інформаційну і методичну основу складають знання змісту і умов професійної діяльності, правильні уявлення про вимоги професій до психофізіологічних та особистісних якостей людини, а також психодіагностична оцінка індивідуально-психологічних особливостей людини, порівняння одержаних результатів з вимогами різних видів діяльності до особистості працівника. Це визначає необхідну конкретність, цілеспрямованість й науково-методичну забезпеченість професійної орієнтації. Таким чином, вона не може бути цілеспрямованою й ефективною без чітких, науково обґрунтованих даних про специфіку професій та їх вимоги до особистісних і психофізіологічних якостей людини.

Як вказано у Концепції державної системи професійної орієнтації населення професійна орієнтація – це комплексна науково обґрунтована система форм, методів і засобів, спрямованих на забезпечення допомоги особистості в активному свідомому професійному самовизначенні та трудовому становленні. Основою професійного самовизначення особи є самопізнання та об'єктивна самооцінка індивідуальних особливостей, співставлення своїх професійно важливих якостей і можливостей з вимогами, необхідними для набуття конкретних професій, та кон'юнктурою ринку [186].