П – м – д з – ц – д у – с – о
П – потреба – необхідність в чомусь;
З – завдання – сукупність вимоги (чи мети) та умов, за яких треба його розв'язати (задовольнити);
У – умови, зовнішні та внутрішні фактори, які зумовлюють діяльність;
М– мотиви – потяг до дії на основі потреби;
С – спосіб – сукупність прийомів і методів Д, які забезпеч результат;
Ц – ціль (мета) – бажаний результат Д;
Д – діяльність, завжди розпочинається з внутрішніх мотивів;
д – дія – спрямованість на досягнення певної мети;
о – операція – спосіб досягнення мети дії.
Предметність є конституціональною характеристикою діяльності. Спочатку діяльність визначається предметом, а потім вона опосередковується та регулюється його образом як суб'єктивним продуктом. Заведено виділяти три основні види людської діяльності: гру, навчання та працю. В усіх видах діяльності важливу роль відіграє спілкування. Разом з тим діяльність інтегрує в собі багато інших видів діяльності: правову, педагогічну, наукову, господарську та ін.
Процес професіоналізації в останній час охоплює і керівну, і виконавчу ланки, що все більше потребує професійного становлення та високого рівня підготовленості. Виникає новий підхід до професійної орієнтації та профдобору, які втілюються у вимогах до професійних знань, навичок, умінь та їх відповідності індивідуально-психологічним якостям.
Важливе значення має знання загальної структури професійної діяльності.
Професія (лат. – оголошую своєю справою) – різновид трудової діяльності людини, яка володіє комплексом спеціальних теоретичних знань, навичок, умінь, набутих у результаті спеціальної підготовки й досвіду роботи.
Нарівні з родовим поняттям професія існує видове поняття спеціальність. Спеціальність (лат. – особливий вид, різновид) – це комплекс набутих шляхом спеціальної підготовки знань, навичок та умінь, необхідних для певного виду діяльності в межах тієї чи іншої професії (наприклад, професія викладача включає спеціальності: викладач фізкультури, викладач математики, вчитель трудового навчання, викладач спеціальних дисциплін та ін.).
Подальшу диференціацію трудових функцій та своєрідність підготовленості до їх виконання відображають поняття спеціалізація(поглиблене вивчення та освоєння системи, обладнання в межах своєї спеціальності) та посада (передбачене відповідним штатом місце, яке посідають особи з відповідною професією, рівнем освіти, кваліфікації та спеціальністю).
Професіограма, її структура та типи. Однією з основних галузей професіології, що вивчає професійну діяльність людей, є професіографія. До її завдань входить опис професій чи спеціальностей, основних вимог, які вони висувають до людини, її психофізіологічних і фізичних якостей, а також факторів, які зумовлюють успішність чи неуспішність, задоволення чи незадоволення особистості професійною діяльністю.
Принципи професіографії були сформульовані К.Платоновим. До них належать, зокрема, такі принципи:
комплектності;
цілеспрямованості;
соціально-політичної активності (включення елементів професійної пропаганди);
особистісного підходу;
надійності (вимоги до стійкості особистості до перешкод);
диференціації (передбачає різні спеціальності, що входять до складу конкретної професії);
типізації (об’єднує професії в певні групи);
перспективи та реальності.
Так, наприклад, згідно з принципом комплектності комплексний аналіз пропонує:
вказівки щодо економічного значення професії;
соціологічну та соціально-психологічну характеристики (у тому числі - особливості міжособистісних стосунків, особливостей колективу, соціальний престиж професії);
перелік обсягу знань та вмінь, необхідних для успішної професійної праці, з особливим виділенням тих, які визначають професійну майстерність (тут же наводяться строки та перспективи просування робітника по службі);
гігієнічну характеристику умов праці з особливим виділенням так званої “професійної шкоди”;
- перелік фізіологічних вимог та медичних протипоказань щодо конкретної роботи за відповідною професією;
створення психограми.
Отже, професіографія дає описово-технічну і психофізіологічну характеристику різних видів професійної діяльності. Результатом професіографії є складання:
професіограми – зведення знань (соціально-економічних, технологічних, психофізіологічних) про професію й організацію праці;
психограми професій – психологічного „портрета” професії, представленого групою психологічних функцій, які є актуальними для певної професії.
Психограми повинні відповідати таким вимогам:
висвітлювати необхідні для ефективної професійної діяльності індивідуально-типологічні та особистісні характеристики середньостатистичного працівника;
відбивати бажані властивості, що визначають можливість досягнення вищого рівня професіоналізму [84].
Комплексний, систематизований, багатобічний опис конкретного виду роботи, призначений для проведення психологічного вивчення праці та використання в подальшій практичній діяльності, називають професіограмою [37]. Професіограми використовують для ознайомлення учнів і тих, хто працевлаштовується, з різноманітними професіями в процесі професійного інформування та просвіти.
Виділяють такі типи професіограм:
- інформаційні професіограми (призначені для використання в профконсультуванні і роботі профорієнтації для інформування клієнтів про ті професії, які викликали у них інтерес);
- діагностичні для орієнтування професіограми (служать для виявлення причин збоїв, аварій, низькій ефективності праці і організовуються на основі зіставлення реальної роботи даної людини або робочої групи з необхідними ефективними зразками організації трудової діяльності);
- конструктивні професіограми (служать для вдосконалення ергатичної системи, на основі проектування нових зразків техніки, а також підготовки і організації праці самого персоналу);
- методичні професіограми (служать для підбору адекватних методів дослідження даної ергатичної системи, тобто направлені на рефлексію і подальшу організацію праці самого фахівця, що становить професіографічний опис конкретної роботи. Оскільки мова йде про рефлексії і організації власної діяльності психолога, то, на наш погляд, такі професіограми доречніше було б назвати методологічними);
- діагностичні професіограми, метою яких є підбір методик для профвідбору, розстановки і перепідготовки кадрів (наприклад, організація праці за схемою складання аналітичної професіограми, де спочатку досліджується професія на нормативно-описовому, технологічному і «бюрократичному» рівнях, а потім все це перекладається мовою, необхідною для успішної роботи ПВК, для яких і підбираються відповідні психодіагностичні методики).
Загальний план опису професії (професіограма) містить наступні розділи:
1. Загальні відомості про професію, спеціальність (назва і професії, потреба у таких фахівцях, форми професійної підготовки, робочі місця, що їх можна посісти після набуття професії).
2. Зміст тa умови праці (використовувані матеріали, робочий інструмент, процес праці та його результати, рівень механізації та автоматизації, необхідні для роботи знання, уміння, навички, характер та умови праці).
Людина в процесі праці (привабливі сторони праці та її складнощі, міра відповідальності та елементи творчості,психофізіологічні якості та медичні протипоказання, позитивні та негативні наслідки праці для людини).
Соціально-економічні особливості професії (система оплати праці та соціальне забезпечення, культурно-побутові умови,перспективи професійного росту, географія професії тощо).
Важливою складовою професіограми є психограма, яка містить опис психологічних особливостей професії. Кожна конкретна професія визначає кількісне та якісне вираження окремих психічних утворень, станів (відчуття, сприйняття, пам'ять, мислення, уява, мовлення, увага, воля та ін.), їх взаємозв'язок і взаємодію у процесі виконання виробничих операцій, що обумовлює необхідність наявності певних здібностей. Психограма покликана відобразити цю своєрідність і дати зрозуміти людині, які вимоги до психіки, особистості висуваються з боку професії, що її цікавить.
Основне завдання професіографії полягає у всебічному вивченні, власне описові різноманітних професій та спеціальностей, а також у складанні професіограми, або переліку вимог, які висуваються даним видом праці до професійної поведінки людини, та переліку норм праці (науково обґрунтованих, які відповідають можливостям людини за обсягом та рівнем трудових витрат в одиницю часу). Саме професіограма є тим документом, на підставі якого формуються нові професії та спеціальності або уточнюються, змінюються старі, подається повний опис їх змісту й реалізується науково обґрунтована профорієнтаційна робота.
Професіографічні роботи мають бути націлені на те, щоб своєчасно врахувати наступні зміни у професійній структурі і своєчасно відпрацювати наукові рекомендації щодо внесення корективів до системи профорієнтації, добору, підготовки та розміщення кадрів. Причому ці рекомендації мають стосуватися як питань зміни характеру та змісту професіологічної роботи, так і якості та кількості фахівців, які будуть потрібні виробництву на майбутньому етапі розвитку.
Науковий рівень професіографії визначається, насамперед, основними методологічними принципами професіографічного аналізу. Цей аналіз спирається, в свою чергу, як на загальнометодологічні, загальнонаукові принципи, так і на принципи окремих наук, які вивчають різноманітні аспекти професійного життя і дані яких використовуються для створення професіограм.
Науковий та методологічний рівень розроблюваних професіограм багато в чому визначається також тими загальними об'єктивними вимогами, що висуваються сучасним рівнем розвитку виробництва і мають бути сформульовані фахівцями-науковцями.
Насамперед, це визначеність професіограми, тобто точна конкретна призначеність та ясність, однозначність її змісту. Ця вимога означає, що професіограма має описуватись коректними (з наукової точки зору), однозначними, вивіреними поняттями і лаконічно сформульованими твердженнями [37; 51].
Другою вимогою постає домірність професіограми. За своєю структурою, обсягом і змістом вона повинна відповідати завданню аналізу, мати цілком певні обмеження, не повинна містити другорядної інформації.
У той же час професіограма (комплексна, окрема, спеціальна тощо) має бути повною, тобто містити інформацію, що є достатньою для повної реалізації її призначення.
Професіограми основних робітничих професій містять дані щодо процесу праці, відомості про необхідну професійну та загальноосвітню підготовку, гігієнічні та фізіологічні особливості, медичні протипоказання, перспективи професійно-кваліфікаційного росту, економічні дані тощо. Важлива роль у розвитку та удосконаленні організації професійної орієнтації школярів, організації розробки професіограми належить інженерам з підготовки кадрів підприємств та організацій, організаторам профорієнтаційної роботи.
Як приклад, можна порівняти професіограми, що характеризують працю продавця, касира та касира-контролера овочевих магазинів, виконані за 15 психофізіологічними показниками.
Аналіз професіограм демонструє наявність у праці продавця в більшості випадків помірних фізичних навантажень, але іноді й чітко вираженого фізичного напруження. У праці касира та касира-контролера рухове навантаження подане лише легкими рухами пальців кисті та передпліччя, темп рухів сягає значних величин та оцінюється високим балом. Загальне фізичне навантаження є мінімальним. У праці продавця, касира та касира-контролера достатньо виражене емоційне напруження, яке визначається необхідністю постійного спілкування з покупцями. Однак у касира га касира-контролера воно поєднується з великим інформаційним навантаженням, що різко збільшує напруженість праці [19, с. 16].
Маркова А. аналізує і виділяє наступні основні підходи до змісту і структури професіограм [85].
Комплексна професіограма, де враховується широкий круг характеристик (соціальних, технічних, економічних, медико-гігієнічних і ін.), а також вказується предмет, цілі, спосіб, критерії оцінки результатів і тому подібне.
Аналітична професіограма (за Е.Івановою), де розкриваються не окремі характеристики компонентів професії, а узагальнені нормативні показники професії і показники психологічної структури професійної діяльності. При цьому спеціально аналізуються об'єктивні характеристики праці і психологічна характеристика праці, що у результаті і дозволяє виділяти ПВК, відповідні даним завданням.
Психологічно орієнтована професіограма (по Е.Гарлеру), де виділяються:
1) опис зовнішньої картини праці, трудова поведінка: фотографія робочого дня, хронометраж робочого часу при виконанні конкретних завдань, тимчасова динаміка виробничої активності, типові помилки та ін.;
2) внутрішня картина праці: типові реакції особи на певні професійні ситуації, інтегральні утворення особи працівника (здібності, структури навчання і досвід), психічні стани (інтелектуальні і емоційні процеси, емоції, воля, увага, пам'ять, психомоторика).
«Модульний підхід» в професіографуванні (по В.Гаврилову). Сам психологічний модуль – це «типовий елемент професійної діяльності, властивий ряду професій і виділяється на основі спільності вимог до людини». Структура модуля [Цит. за 130]:
1) об'єктивні характеристики типового елементу (наприклад, для робітника – вимір об'єктів без допомоги інструментів та приладів – це перша, ліва, частина модуля);
2) психологічні характеристики вимог до людини, що пред'являються цим елементом (наприклад, для робітника – об'ємний і лінійний окомір, точність – інша, права, частина модуля). Кожна професія складається з декількох модулів. Число можливих модулів менше, ніж число всіх професій, тому доцільніше (і економніше) вивчати ці модулі і вже з них складати опис самих професій;
«Задачно–особистісний модульний підхід» до професіографування [85]. Загальна схема задачно-особистісне професіографування передбачає аналіз професії (на основі виділення професійних завдань ). Сам «модуль професії» розуміється в даному випадку як «сукупність одиниць об'єкта і суб'єкта трудової діяльності». До складу модуля входить, таким чином, «об'єднання не просто окремої нормативної трудової дії і бажаної психологічної якості, а поєднання певного завдання праці та пов'язаних з нею предмета, умов, дій, результатів (ліва частина модуля) з рядом психологічних якостей (права частина модуля)» При цьому доцільно виділяти: 1) пріоритетні, ядерні, стрижневі професійні завдання та 2) похідні, допоміжні завдання.
А.Маркова перераховує основні вимоги до професіограми [85]:
1) чітке виділення предмета і результату праці (на що спрямовані головні зусилля людини);
2) виділення не окремих компонентів і сторін праці, а опис цілісної професійної діяльності;
3) демонстрація можливих ліній розвитку людини в даній професії;
4) показ можливих перспектив зміни в самій професії;
5) спрямованість професіограми на рішення практичних задач (професіограма як основа профвідбору, професійного навчання, раціоналізації праці тощо).
6) виділення й опис різних не компенсуючи професійних психологічних якостей (ПВЯ), а також тих якостей, які можуть бути компенсовані.
Отже, професіограма – це узагальнена модель успішного фахівця в певній галузі; це науково обґрунтовані норми і вимоги професії до якостей особистості фахівця, що дозволяють йому ефективно їх виконувати.
Класифікація професій. Правильне складання та використання професіограм потребує певних знань у сфері класифікації існуючих професій. Професії можна класифікувати за різними основами в залежності від науково-практичних задач, що вирішуються:
за сферою діяльності та об’єктом праці:
техніка;
природа;
знакові системи;
художнє відображення дійсності;
робота з персоналом;
за цілями діяльності:
гностичні (експерт, ревізор);
перетворюючі (токар, учитель);
пошукові (учений-дослідник, композитор);
за засобами праці:
професії ручної праці (представники ремесел);
професії, що використовують автоматичні системи (оператори);
за умовами праці:
близькі до комфортного мікроклімату (бухгалтер, економіст, учитель);
робота на відкритому повітрі (агроном, двірник);
надзвичайні та екстремальні умови праці (водолаз, пожежник, рятувальник);
умови підвищеної відповідальності за життя та здоров’я людей (слідчий, лікар);
за ступенем регламентованості праці:
автоматична праця (строго регламентована, з одноманітними та однотипними операціями - робітник - складальник деталей);
напівавтоматизована праця (перелік завдань та прийомів одноманітний, але можлива варіативність у ритмі, у стилі діяльності - секретар, діловод);
шаблонна виконавська праця (завдання та прийоми одноманітні, завдання чітко регламентовані - швачка);
самостійна праця (у межах завдань можливість широкого вибору засобів, стилів - інженер, конструктор);
вільна творча праця (науковий співробітник, письменник, композитор) [Психологія праці. О.Р. Малхазов].
С.Струмилін в 1920-их рр. класифікував професії за ступенем самостійності людини в праці:
1) автоматична рефлекторна праця (наприклад, крутильник ручки віялки, ручного млина тощо);
2) напівавтоматична звична праця (наприклад, праця друкарки, телеграфіста);
3) шаблонно-виконавська праця – за вказівкою (наприклад, робота на верстаті, робота тапера, конторника, рахівника);
4) самостійна праця в межах завдання (наприклад, робота інженера, вчителя, лікаря, журналіста);
5) вільна творча праця (наприклад, робота в галузі мистецтва, робота вченого, організатора господарства, політичного діяча).
Ще в 1922 р. Е.Шпрангер в роботі «Основні ідеальні типи індивідуальності» виділив наступні цікаві для профконконсультантів типи відповідно до переважних установок людей: теоретична людина; економічна людина; естетичний; соціальний; політичний; релігійний типи (див.: Шпрангер Е., 1982).
На початку 90-х років XX століття, крім безпосередньої теорії та практики професійного консультування, багатьма науковцями були розроблені різноманітні класифікації професій. Є.Прощицька виділяє такі види класифікацій професій: за першою літерою їх назви; за характером праці (фізична чи розумова); за галузями народного господарства; за ознакою матеріального виробництва (професії виробничої і невиробничої сфери); за рівнем і характером кваліфікації, що вимагається (висококваліфіковані, кваліфіковані, малокваліфіковані, некваліфіковані професії); за ознаками, що йдуть від людини.
На її думку, лише остання класифікація, яка розроблена Є.Клімовим може служити орієнтиром у виборі майбутньої професії. Виходячи з результатів своїх досліджень, він утворив класифікацію професій на основі чотирьох позицій:
Предмет праці.
Умови праці.
Засоби праці.
Цілі праці.
Завдяки цим складовим можна описати будь-яку професію та визначити певні якості, які будуть необхідні для виконання певного виду діяльності. Але цей підхід був створений, по-перше, для профорієнтаційних цілей і, по-друге, визначені Клімовим характерні риси майбутнього робітника мають значення для створення повноцінного профілю спеціаліста сучасної організації, оскільки умови та принципи виконання діяльності з моменту проведення досліджень зазнали вагомих, але все ж таки не кардинальних змін.
Отже, за предметом діяльності професії поділяються на:
Людина – природа: зоотехнік, агроном, кінолог тощо, тобто професії, пов'язані з рослинними та тваринними організмами, мікроорганізмами тощо.
Характерні риси: необхідні ініціатива, самостійність при розв'язанні завдань, здатність до прогнозування, дбайливість.
Людина – техніка: інженер-механік, наладчик, сантехнік, радіомеханік тощо.
Характерні риси:
♦ необхідні точність дій, високий рівень дисципліни, а також здатність до новаторства, креативності тощо.
♦ професії, пов'язані з ремонтом, технічною обробкою, монтажем, гірничодобувними роботами тощо.
Людина – людина: менеджер, керівник, лікар, психолог, вчитель тощо. Характерні риси:
♦ гарні комунікативні навички, вміння розбиратися у взаємовідносинах між людьми, а також швидко встановлювати контакти тощо.
♦ професії, пов'язані з навчанням, управлінням людьми, обслуговуванням тощо.
Людина – знакова система: програміст, топограф, перекладач тощо.
Характерні риси:
♦ необхідні вміння аналізувати, структурувати інформацію у вигляді знаків;навички контролю, обробки даних, створення знакових систем.
♦ професії, пов'язані з оформленням документів, аналізом текстів, перекодуванням тощо.
Людина – художній образ: музикант, літератор, художник, дизайнер тощо.
Характерні риси:
♦ креативність, новаторство, здатність до самозаглиблення, рефлексії тощо.
♦ професії, пов'язані з літературною, образотворчою, музичною діяльністю тощо.
СХЕМА КЛАСИФІКАЦІЇ ПРОФЕСІЙ Є.КЛІМОВА
(за предметом праці)
Типи професій (ПТЛЗХО)
Класи професій (ГПД)
Відділи професій (РМАФ)
Групи професій (ЗВНМ)
- В.С.Штифурак, г.В.Коліжук, і.М.Мельник
- Профорієнтаційна діяльність:
- Теорія та практика
- Вінниця – 2013
- 1. Передумови становлення профорієнтації як науки
- Зарубіжний досвід організації профорієнтаційної роботи
- 1.2. Етапи профорієнтаційної роботи в Україні
- 1.3. Професіологія як складова профорієнтаційної діяльності
- П – м – д з – ц – д у – с – о
- 1.1. Типи
- 1.2. Класи
- 1.3. Відділи
- 1.4. Групи
- Психологічна класифікація професій
- Класифікація професій відповідно предметів і цілей діяльності (за є.Клімовим)
- 1. Соціально-економічний розділ
- 2. Виробничо-технічний розділ
- 3. Санітарно-гігієнічний розділ
- 4. Психофізіологічний розділ
- 5. Де можна отримати професію
- 2. Тенденції розвитку профорієнтаційної роботи в україні на сучасному етапі
- 2.1. Методологічні засади профорієнтаційної роботи
- 2.2. Організаційна структура системи профорієнтаційної діяльності в Україні
- Основи вибору професії
- 2. 3. Особливості професійного самовизначення в сучасних умовах
- 3. Особистість у професійній діяльності
- 3.1. Динаміка професійного розвитку особистості у процесі життя
- 3.2. Психологічне забезпечення професійної діяльності
- 3.3. Розвиток особистості як суб’єкта праці
- Особливості профорієнтаційної роботи з різними освітньо-віковими групами
- 3.4. Прогноз і планування кар'єри як завдання профорієнтаційної роботи
- 4. Основні форми профорієнтаційної роботи
- 4.1. Професійна інформація
- 4.2. Професійна консультація
- Концептуальна схема організації взаємодії профконсультанта з клієнтом
- 4.3. Професійний добір
- 4.4. Професійний відбір
- 4.5. Професійна адаптація
- Рис 5. Організація психічної адаптації та характеристика методів дослідження (комплексний підхід)
- Критерії класифікації періодів соціально-психологічної адаптації
- 5. Основні аспекти профорієнтаційної діяльності
- 5.1. Принципи організації профорієнтаційної допомоги
- Основні організаційні принципи профорієнтаційної роботи
- 5.2. Особливості становлення та розвитку психолога-профконсультанта
- Основні концептуальні установки профконсультанта
- 5.3. Типові помилки при виборі професії
- 6. Робота державних центрів зайнятості у професійному самовизначенні і працевлаштуванні населення
- 6.1. Організація роботи функціонально просторових секторів центрів зайнятості
- 6.2. Профконсультаційні послуги центрів зайнятості
- 7.Здібності як передумова успішної професійної діяльності
- 7.1. Природа та структура здібностей
- Будова деяких здібностей (за даними різних авторів)
- Процентний розподіл дітей з різними інтелектуальними показниками
- 7.2. Види здібностей та їх зв'язок з професійно важливими якостями
- Погляди дослідників на структуру здібностей особистості
- 7.3. Особливості роботи з дітьми різної категорії здібностей
- Література
- Додатки
- Аналіз причин виникнення проблеми
- Організаційна структура державної системи професійної орієнтації населення
- Форми взаємодії органів виконавчої влади з інститутами громадянського суспільства
- Очікувані результати реалізації Концепції
- Фінансові, матеріально-технічні та трудові ресурси, необхідні для реалізації Концепції
- Десять правил психолога-профконсультанта
- Психодіагностичні методики та вимірювані ними параметри
- IV. Здібності
- V. Особисті якості
- VI. Готовність до вибору професійного шляху
- Зміст роботи класного керівника, учителя-предметника, соціального педагога, медичного працівника згідно концепції профорієнтації
- Карта світу професій
- Поради батькам
- Майбутня професія моєї дитини
- Діагностичні методики, що використовуються з метою профорієнтації
- Спрямованість особистості й вибір професії
- Методика на виявлення схильності до лідерства
- Методика на виявлення схильності до керівництва
- Вправи на виявлення соціально-психологічннх ефектів, що виникають під впливом групи
- Досвід роботи Миколаївського обласного центру зайнятості
- Розподіл місць професійного навчання безробітних
- Зразок Супровідний лист студента (молодий фахівець)
- Зразок резюме
- Словник основних понять
- В.С.Штифурак, г.В.Коліжук, і.М.Мельник Профорієнтаційна діяльність: теорія та практика