logo
Профорієнтація 18

7.2. Види здібностей та їх зв'язок з професійно важливими якостями

Питання про співвідношення загальних і спеціальних здібностей – одне з найбільш незрозумілих в психологічній теорії здібностей. Б. М. Теплов виділив критерії виділення окремих (спеціальних) здібностей:

З точки зору В. Д. Шадрикова [172], феномен "спеціальних" здібностей, що відрізняються від загальних, являється "фантомом" (привидом). Людина від природи наділена загальними здібностями. Природа не могла, вважає В. Д. Шадриков, дозволити собі розкіш закладати спеціальні здібності для кожного виду діяльності. Будь-яка діяльність освоюється на фундаменті загальних здібностей, які розвиваються в цій діяльності.

Принциповим моментом, що залишився поза полем зору більшості досліджень, являється оперативний характер розвитку здібностей, які характеризуються тонкою пристосованістю властивостей особистості до вимог діяльності (як і протилежний процес – здобуття діяльністю індивідуальної особи).

Отже, на думку автора, можна вважати, що "спеціальні" здібності є загальними здібностями, які набули риси оперативності під впливом вимог діяльності.

Проте в практичній психології до теперішнього часу переважають уяв­лення про те, що загальні здібності властиві в тій чи іншій мірі всім людям і відповідають вимогам не одного, а багатьох видів людської діяльності (навчання, праця, спілкування). Вони забезпечують відносну легкість і високу продуктивність в оволодінні знаннями і їх практичній реалізації. Загальні здібності є наслідком як багатої природної обдарованості, так і всестороннього розвитку особистості. Спеціальні здібності також можуть бути виражені в різній мірі, але притаманні не всім людям і відповідають вузькому колу вимог. Це така система властивостей особистості, яка сприяє досягненню високих результатів в будь-якій конкретній сфері. До спеціальних здібностей відносять і здібність до практичної діяльності, тобто високу результативність в конструкторському, технічному, організаторському та інших видах праці.

Практично всі види здібностей взаємопов'язані, розвивають і збагачують один одного. Чим більше розвинуті загальні здібності, тим більше створюється умов та передумов для розвитку спеціальних здібностей.

Таким чином, кожна діяльність ставить певні вимоги і до загальних, і до спеціальних здібностей людини. Проте в кожному окремому випадку необхідно враховувати конкретні види (загальні і спеціальні) здібностей, до яких людина виявляє схильність.

Розглядаючи спеціальні і загальні здібності, Д. Н. Завалишина вслід за Б. М. Тепловим пов'язує загальні здібності з загальними умовами провідних форм людської діяльності, а спеціальні – з окремими видами діяльності. Таким чином, знову проводиться лінія "діяльної редукції": здібності конструюються не за видами психічних функціональних систем, а за видами діяльності.

Проте, на думку В. Н. Дружиніна, розумніше було б припустити, що здібності пов'язані з якимись загальними сторонами функціонування психіки, які проявляються не в конкретних діяльностях або групах діяльності, а в загальних формах зовнішньої активності (поведінки) людини. Виходячи з концепції Б. Ф. Ломова, який виділяв три функції психіки: комунікативну, регуляторну і пізнавальну, можна було б говорити про комунікативні, регуляторні і пізнавальні здібності.

Важливим моментом проблеми здібностей є системність проявів окремих здібностей в діяльності. З одного боку, це стосується кожної здібності, що бере участь у діяльності, і в комплексі з іншими здібностями набуває нових властивостей. З іншого боку, функціональна система діяльності проявляється в такій системній якості, як обдарованість. При цьому необхідно відзначити, що обдарованість індивідуальна; у різних людей, зайнятих однією і тією ж діяльністю, обдарованість різна. Для однієї і тієї ж діяльності характерні різноманітні обдарованості. Тут, як і в проблемі здібностей, на перший план виступає якісна характеристика обдарованості, а вже потім міра її вираження, кількісні параметри.

Виконаний В. Д. Шадриковим [172] аналіз матеріалів досліджень професій­них здібностей підтверджує гіпотезу про спеціальні здібності, як про оперативну форму загальних здібностей. Поняття "професійні здібності" э найменш визначеним з точки зору співвідносності з іншими загальними і спеціальними здібностями. Проте можна вважати, що воно має відображати вказані дві властивості особистості і характеризувати індивідуально-психоло­гічні можливості суб'єкта діяльності, успішно освоювати і виконувати трудову діяльність протягом всього професійного шляху з урахуванням особливостей розвитку особистості і змін вимог конкретної діяльності.

Успішність освоєння і реалізації трудової діяльності визначається не тільки особливостями пізнавальних і психологічних процесів, які характеризують здібності, а й такими якостями суб'єкта діяльності, як особливості мотивації, темпераменту, емоційно-вольової сфери, характеру, а також фізіологічними і фізичними особливостями суб'єкта, які також впливають на ефективність навчальної і трудової діяльності.

Вся сукупність психологічних якостей особистості, а також ряд фізичних антропометричних, фізіологічних характеристик людини, які визначають успішність навчання і реальної діяльності, отримали назву"професійно важливі якості" (ПВЯ) суб'єкта діяльності.

Конкретний перелік цих якостей для кожної діяльності специфічний (по їх складу по необхідній мірі виразності, по характеру взаємозв'язку між ними) і визначається за результатами психологічного аналізу діяльності і складання її професіограми і психограми.

В психологічній практиці досить часто до поняття "професійні здібності" включають не тільки характеристики здібностей, а й особливості специфічних для конкретної професії професійно важливих якостей.

Вивченню психологічної структури професійних (спеціальних) здібностей присвячені роботи Б. М. Теплова (музичні), К. К. Платонова (льотні), Л. М. Уманського (організаторські), В. А. Крутецького (математичні) та ін.

Проблема льотних здібностей давно стоїть перед авіаційною психологією. Погляди, що існували раніше, відображали недостатню наукову розробку проблеми в цілому і зводилась в основному до двох протилежних і помилкових поглядів. Одні дослідники вважали, що льотні здібності є особливими вродженими психологічними якостями, що фатально обумовлюють успішність оволодіння льотною професією. Інші змішували здібності зі знаннями і навичками, стверджуючи, що людина спроможна робити ту роботу і в тій мірі, наскільки вона цьому навчена.

К. К. Платонову належить заслуга в раціональному підході до певних льотних здібностей, виділенні індивідуально-психологічних якостей, різноманітні поєднання яких у структурі особистості утворюють льотні здібності. Це достатньо стійкі психічні властивості особистості, що дають можливість успішно освоїти льотну професію і досягти у ній високої майстерності. Льотний труд – один із самих складних, і досягнути в ньому високої майстерності можуть лише люди з міцним здоров'ям, фізично розвинуті та з гарними здібностями. До льотних здібностей відносять поєднання цілого ряду якостей, найважливішими з яких являються активна направленість на льотну роботу, прагнення удосконалювати свою майстерність, емоційну стійкість, тобто здібність зберігати сенсорні, моторні і розумові навички при будь-якому ускладненні польоту; великий об'єм, широке розподілення, швидке переключення і стійкість уваги, практичний тип мислення, високий темп мислительних процесів, вміння швидко оцінювати навколишню обстановку і відповідати на неї правильними, точними діями; швидкість і легкість вироблення, перебудови навичок; добре розвинені просторові і часові уявлення, висока продуктивність і готовність пам'яті; достатній об'єм, швидкість і точність сприйняття; тонка координація рухів; ініціативність, кмітливість, а також такі риси характеру, як наполегливість, хоробрість, рішучість, сила волі, моральні якості – патріотизм, правдивість, принциповість, дисциплінованість.

Перераховані якості не можна назвати чітко специфічними для професії льотчика – більшість, безперечно, характерні і для інших професій. Проте льотна діяльність вимагає більш високого розвитку і більш повного їх поєднання, ніж інші види праці.

Поняття "нездатність до польотів" – не просто відсутність здібностей, як це часто розуміють. Нездатність обумовлюється структурою особистості, до якої входять різноманітні поєднання несприятливих для льотної діяльності якостей: розкиданість, нестійкість інтересів і схильностей взагалі, а особливо пов'язаних з льотною діяльністю, і тим більш негативне ставлення до неї, недостатній об'єм, повільне переключення, неправильне розподілення, нестійкість уваги; підвищена емоційність, яка з'являється, головним чином, в емоційно-моторній і сенсорній нестійкості; повільність і некритичність мислення, зниження пам'яті та ін.

Психічні особливості не можуть бути ні зрозумілі, ні оцінені без урахування компенсації одних якостей іншими шляхом, а іноді досить складної перебудови структури особистості. Завдяки високим компенсаційним здіб­ностям курсанти і льотчики, що добре засвоюють льотну діяльність, можуть бути дуже різноманітними за своїми психічними якостями. Вони можуть мати окремі несприятливі для льотчика якості, що компенсуються іншими.

Для успішного прогнозу потрібно враховувати найбільш часто можливі зв'язки психічних якостей курсантів з особливостями льотної діяльності. Своєчасне виявлення малоздібних до льотної діяльності є важливим профілактичним заходом.

В вітчизняній психології здібності розглядаються не як готові, а як якості, які розвиваються, що дозволяють виділяти потенційні і актуальні здібності.

Поки людина не розпочала певної діяльності, у неї існують тільки потенційні здібності до її виконання, що властиві особистості. Як тільки вона починає цю діяльність, її потенційні здібності стають актуальними здібностями, що не тільки проявляються, але й формуються в труді. Аналіз потенційних і актуальних здібностей буде неповним, якщо не врахувати можливості їх проявлення на рівні суспільства і на рівні індивіда.

"Безперервність" розвитку людських здібностей в історичному масштабі забезпечується потенційним здібностями, які вже були реалізовані людьми в їх діяльності на попередніх етапах суспільно-історичного розвитку і об'єктивовані в продуктах їх праці.

Для індивіда в якості потенційних здібностей виступають не тільки втілені в продуктах праці здібності людини, а і його природні можливості (задатки). Актуальними здібностями на рівні індивіда будуть ті його реальні потенції, які він реалізував в результаті своєї життєдіяльності в даних умовах. В поняттях потенційних і актуальних здібностей фактично виражаються конкретно-історичні умови, процеси розвитку індивіда.

Психологічний аналіз обмежується розглядом проблеми на рівні індивіда. При цьому вивчається як загальний для всіх індивідів психологічний механізм здібностей, так і індивідуальна форма його вияву. Методологічним принципом, який потрібно покласти в основу аналізу здібностей, як психологічної категорії, являється діалектика загального, особливого і одиночного.

Аналіз та рівні загального означає необхідність вирахування загально­психологічного механізму здібностей, що виступає як особлива якість мислення, сприйняття, пам'яті, тобто, психічних процесів, які властиві, всім людям, їх родових властивостей. Аналіз на рівні особливого показує, як проявляється цей загальний психологічний механізм в залежності від особливостей різноманітних, конкретних видів діяльності, що склалися під впливом суспільного розподілу праці. Рівень одиночного в здібностях вказує на неповторність і типовість для даного індивіда способів дій, які обумовлені його природною відмінністю від інших індивідів, конкретними соціальними умовами і індивідуальними шляхами його розвитку.

Крім перерахованих видів здібностей в психології виділяють також інтелектуальні і творчі здібності.

Невизначеність поняття "інтелект" обумовлює і "розмитість" поняття "інтелектуальні здібності". Як вважає В. Н. Дружинін, основним критерієм виділення інтелекту як самостійної реальності являється його функція в регуляції поведінки. Коли говорять про інтелект як про здібність, то в першу чергу спираються на його адаптаційне значення для людини. В. Н. Дружинін писав: "Інтелект, на думку В. Штерна, є деякою загальною здібністю пристосування до нових життєвих умов. Пристосувальний акт (за Штерном) – це вирішення життєвої задачі, що відбувається за допомогою дії з "ментальним" еквівалентом об'єкта, "дії в умі", або (за Я. А. Пономарьовим) "у внутрішньому плані дії".

Р. Стенберг вперше зробив спробу дати визначення поняттю"інтелект" на рівні опису буденної поведінки. В якості методу він вибрав факторний аналіз суджень експертів. В результаті виділилися три форми інтелектуальної поведінки:

1) вербальний інтелект – запас слів, ерудиція, вміння розуміти прочитане;

2) здібність вирішувати проблеми;

3) практичний інтелект – вміння добиватися поставленої мети та інше.

М. А. Холодна виділяє мінімум базових властивостей інтелекту:

1) влас­тивості, що визначають досягнутий рівень розвитку окремих пізнавальних функцій (вербальних і невербальних) і презентації дійсності, що лежать в осно­ві процесів (сенсорне розпізнання, оперативна і довготривала пам'ять, об'єм і розподілення уваги, обізнаність в певній змістовній сфері і тому подібне);

2) комбінаторні властивості, що характеризуються здібністю до виявлення і формування різного роду зв'язків і відносин в широкому розумінні слова – здіб­ність комбінувати в різноманітних сполученнях;

3) процесуальні властивості, що відображають операціональний склад і відображення інтелектуальної дійсності;

4) регуляторні властивості, що забезпечують за рахунок активності інтелекту ефекти координації, управління і контролю психічної активності [50].

Творча обдарованість розуміється у психології як індивідуальний когнітивний, мотиваційний і соціально-особистісний потенціал, що дозволяє отримати високі результати в одній (або більше) із таких сфер: інтелект, творчість, соціальна та духовно-культурна компетентність, художні та психологічні можливості.

Проблема творчих здібностей базується на положеннях про принципові відмінності творчості і предметної діяльності. Я. А. Пономарьов вважає основною ознакою предметної діяльності потенційну відповідність цілі діяльності її результату, тоді як для творчого акту характерно неспівпадання цілі і результату. Суть креативності (бажання творити) як психологічної влас­тивості зводиться, за Пономарьовим, до інтелектуальної активності і чутливості до побічних продуктів своєї діяльності. Основою успіху у вирішені творчих задач являється "здібність діяти в умі", що визначається високим рівнем розвитку внутрішнього плану дій. З креативністю пов'язані дві особистісні якості: інтенсивність пошукової мотивації, і чутливість до побічних утворень які виникають в процесі мислення.

Більш детально зупинимось на психологічних основах розвитку професійних здібностей особистості.

За видами здібності поділяються на дві групи: загальні та спеціальні. Як вказував Рубінштейн С. Л. “Загальні здібності – це якості індивідуума, що відповідають вимогам багатьох видів діяльності... Спеціальні здібності – психологічні особливості індивідуума, що обумов­люють можливості успішного виконання ним певного виду діяльності... Певний рівень спеціальних здібностей може бути сформований практично у будь-якої здорової людини [148].

Професійні здібності майбутнього спеціаліста можна оцінити тільки з урахуванням вимог, які висуває до нього певна професія. На формування професійних здібностей впливає інтерес учнів до обраної професії та навчальних предметів; організованість навчального процесу та забезпеченість необхідними навчальними посібниками; успішність теоретичних та практичних занять; стимулювання активності та самостійності учнів для виконання навчальної та практичної роботи.

Теоретико-методологічною основою до проектування педагогічного процесу розвитку особистості в навчанні може стати розроблена С.Рубінштейном та його послідовниками наукова теорія особистості як суб'єкта діяльності [148]. Згідно з цією теорією, психічні якості особистості одночасно виступають і як передумова, і як результат її діяльності, тобто "психічний вигляд особистості у всій різноманітності її психологічних якостей визначається реальним буттям, дійсним життям людини та формується в її конкретній діяльності" [149].

Оскільки особистість, яка стає суб'єктом діяльності, "виступає суцільним образом, є організатором, який формує свою здібність до діяльності, свою активність", то за умови організації процесу навчання йдеться про особистісний рівень керування, саморегуляції, регуляції здібностей, потреб, почуттів у процесі педагогічно організованої діяльності.

А. Леонтьев та Л. Божович вважали, що особистість постає в психічних внутрішніх мотивах та діяльнісних зовнішніх сферах свого прояву в їх єдності. При цьому, за А. Леонтьєвим, головною внутрішньою характеристикою особистості виступає її мотиваційна сфера. Для опису становлення особистості важливе поняття, яке характеризує внутрішні якості та особливості людини, її "внутрішня позиція", яка характеризується, як сукупність провідних мотивів діяльності [33].

Аспект соціальної взаємодії в особистості представлений у концепції А. Бодальова. Особистість, реалізовуючись у діяльності, обов'язково вклю­чається в процес пізнання та спілкування, який актуалізується у встановленні взаємозалежності між:

а) інформацією про людей та міжособистісними відносинами;

б) комунікацією та саморегуляцією дій людини в процесі спілкування;

в) змінами внутрішнього світу самої особистості [38].

Розглядаючи механізми становлення особистості в процесі діяльності та спілкування, інші дослідники (К. Альбуханова-Славська) підкреслюють, що становлення особистості як суб'єкта діяльності відбувається як в процесі оволодіння суспільно-історичними формами діяльності, так і в процесах самоорганізації своєї активності. Компонуючи характеристику особистості як суб'єкта діяльності, ці процеси виявляють особистісний спосіб регуляції діяльності, рівень виявлення психологічних якостей, необхідних для її здійснення.

На основі проведеного аналізу приходимо до висновку, що, по-перше, особистість є носієм соціального досвіду; по-друге, людина стає особистістю в процесі надбання саме цього соціального досвіду, в свідомій активній діяльності та спілкуванні; і, по-третє, цей досвід накопичується в процесі спільної діяльності при вступі людини в певні суспільні відносини, які визначають життєдіяльність індивідууму, формуючи її як особистість. При цьому, на думку багатьох дослідників (Б.Ананьев, А.Бодалев, Р.Кричевський, А.Мудрик, В.Мясищев та ін.), пізнання інших людей, спілкування з ними – це той "стрижень, який утворює особистість", визначає її "комунікативне ядро", де під "комунікативним ядром" вважається характерна для особистості єдність віддзеркалення, ставлення і поведінки [179].

Таким чином, аналіз наявних психологічних підходів до розуміння особистості людини дозволяє виробити наступні, найбільш загальні положення, врахування яких, на нашу думку, важливе при організації процесу професійного навчання.

1. Особистість передусім становить особливий рівень соціального розвитку людини.

2. Особистість людини розвивається в процесах її власної діяльності, пізнання та спілкування.

3. Особистість – це структура, якій властиве динамічне співвідношення просторово-часових орієнтацій, змістовних спрямувань, рівнів засвоєння та форм реалізації діяльності, які забезпечують свободу самовизначення у вчинках та міру відповідальності за їх наслідки.

4. Особистість може бути представлена у межах її якостей і на основі її основних типів.

Вихідною для педагогічного розуміння особистості і розвитку її основних складових якостей у навчанні є теорія С. Рубінштейна, згідно з якою в психічному образі особистості виділяються якості, які характеризують різні сторони особистості, взаємодіючи одна з іншою в конкретній діяльності людини [149]. Особистість, яку інтерпретуємо через систему певних властивостей, складають ті якості, яких людина набуває в процесі соціальної взаємодії, пізнання, відносин, діяльності і спілкування на основі власної активності та самостійного створення себе. При цьому в педагогічному аспекті якості характеризуються:

а) як "риси особистості, які стійко виявляються в поведінці, як моноліт сплаву реальних дій, внутрішніх відносин та переживань";

б) як "характеристики, які довготривалі, існують та виявляються в поведінці індивідуума в різних ситуаціях";

в) як "стійка якість особистості в тій, або іншій галузі життєдіяльності, проявляється в органічній єдності її потреб, свідомості, емоційно-вольовій сфері та практичних діях".

Для проектування педагогічного процесу розвитку особистості важлива присутність двох категорій якості – мотиваційно-ціннісної, яка визначає спрямованість на здійснення діяльності певного виду, та інструментальної, яка охоплює ті засоби (включаючи знання, вміння, навички, фізичні та вольові можливості), за допомогою яких особистість реалізує цю спрямованість. Отже, спостерігаємо дві стратегії формування особистісних якостей: інструментальні властивості формуються у відповідності із наперед складеною програмою, а розвиток мотиваційних – лише стимулюється. Основний шлях педагогічної стимуляції розвитку якостей полягає в тому, щоб, спираючись на мотиви, які вже є у вихованців, заохочувати їх до діяльності, що сприяє формуванню необхідних якостей. У результаті формуються стійкі індивідуальні особливості особистості, які утворюють її духовну основу, тип, який виявляється в манерах, звичках, емоційному стані, яким регулюються міжособистісні відносини і, які в своїй сукупності становлять характер особистості, що виявляється в типових для неї способах діяльності .

Для професійного навчання найбільш суттєвим є те, що якості особистості формуються в процесі життєдіяльності людини як найбільш стійкі і провідні характеристики її поведінки. Якості особистості виступають як умова, і як результат будь-якого виду діяльності людини, причому успішний певний вид діяльності в його процесі закріплює і розвиває якості певного рівня.

Структурно в якості особистості присутні як мотиваційні елементи (спрямованість на здійснення діяльності), так і інструментальні (знання, вміння, навички, за допомогою яких особистість реалізує цю спрямованість). Поняття “професійні здібності”, як відносини особистості до своєї професії, праці і людей, включають в себе мотиви, форми і способи професійної поведінки, де ці відносини відтворюються. Вона є важливими для проектування та педагогічної організації системи професійного навчання з метою підготовки кваліфікованих робітників.

Розглядаючи психологічні основи формування професійних здібностей, важливо враховувати наявний рівень розвитку будь-яких показників, властивостей, пов'язаних з накопиченими знаннями, навичками, вміннями, які в сукупності трансформуються в якості, сприяючи також і розвитку здібностей. На думку В.Марищука, професійні здібності входять до всіх підструктур динамічної функціональної структури особистості, обґрунтованої К. Платоновим. У спрямованості, відносинах та моральних рисах особистості, які формуються вихованням, вони виступають у вигляді професійної мотивації, ставлення до справи, почуття професійного обов'язку. У свою чергу рівень накопичених знань та сформованість навичок і вмінь зростає і розширюється як особистісний досвід шляхом навчання. Вони характеризують рівень розвитку психічних та психосоматичних процесів, залежних від індивідуальних здібностей, пов'язаних з такими якостями, як швидкість руху, емоційна стійкість, що біологічно обумовлено типологічними особливостями темпераменту.

На нашу думку, професійні здібності можна визначити як комплекс якостей особистості, який формується впродовж усього життя людини в процесі її професійної діяльності і забезпечує високий рівень виконання трудових операцій.

Серед аспектів розвитку професійних здібностей особистості в навчанні виключного значення набуває ідея Б. Ананьєва про те, що "Ефекти виховання, внесені в структуру розвитку, характеризуються перебудовою психо­фізіологічних функцій, процесів, операцій поведінки". Отже, для керування цими процесами розвитку під час педагогічної організації навчання та виховання потрібно з великою точністю проектувати можливі зміни в процесах розвитку та в результатах прояву самої особистості вихованця. Важливо розрахувати відношення між частинами виховання та компонентами структури розвитку в процесах навчання, пізнання, діяльності .

Складним і суперечливим залишається питання про структуру здібностей та їх класифікацію і сьогодні. Доцільно схематично представити комплекс здібностей, які досліджувалися в педагогічній науці (табл. 13).Як видно з таблиці 13, найбільш логічною та прийнятною видається класифікація, запропонована Л. Денисенко, оскільки, по-перше, дослідник визначає професійні якості як комплекс взаємопов'язаних та взаємо­доповнюючих компонентів особистості. По-друге, основні професійні якості, необхідні для успішного виконання посадових обов'язків, розподілені у відповідності з видами професійної діяльності, які перебувають у певній функціональній залежності та утворюють загальну систему професійної праці. По-третє, дана класифікація відображає структуру розвитку особистості в діяльності, у взаємообумовленості з вимогами, що виступають з боку самого характеру професії.

Таблиця 13