1.3. Професіологія як складова профорієнтаційної діяльності

У нинішніх умовах розвитку ринку праці зростання вимог до якості підготовки сучасного фахівця визначає необхідність якісного покращення усієї системи професійної підготовки кадрів. Країни, демократичні й матеріально процвітаючі, гостро потребують високоосвічених людей, вільних, ініціативних, творчих, таких, що володіють складними виробничими технологіями, особливо наукоємними. Тому в цих країнах багато уваги й засобів приділяється розробці проблем професіології (науки про професії) в її теоретичному і практичному аспектах. Одним із важливих напрямів реалізації таких завдань є розвиток і вдоско­налення системи роботи з професійної орієнтації молоді в умовах набуття нею середньої освіти. Цю проблематику досліджують наукові інститути, державні й приватні служби зайнятості, бюро по працевлаштуванню.

Професіологія – наука, об'єктом якої є різноманітні професії, що вивчаються методами соціології, психології, фізіології, гігієни, медицини, педагогіки; предметом – їх взаємодія з працівниками та колективами; задачами – їх раціоналізація та проектування з метою покращання трудової експертизи, професійної підготовки, оздоровлення умов та режиму праці, підвищення її продуктивності та задоволеності нею. У професіології розрізняють поняття професії, спеціальності та кваліфікації [19, с.13].

Професія – це певний вид трудової діяльності, що виникає в процесі суспільного розподілу праці і потребує для її виконання певних здібностей, спеціальних теоретичних знань і практичних навичок. Професія визначається характером створюваного про­дукту, використовуваних знарядь та специфічними умовами вироб­ництва в даній галузі народного господарства (наприклад, вчитель, лікар, менеджер, токар, фрезерувальник, шліфувальник, слюсар, коваль, швачка тощо).

Спеціальність являє собою підвид професії, що визначається подальшим розподілом праці в межах однієї професії (наприклад, слюсар-складальник, слюсар-інструментальник, слюсар-ремонтник тощо).

Часто спостерігається ототожнення понять професія та спеціальність. У кращому разі лише мається на увазі, що професія ширше за спеціальність. Поза сумнівом, професія – більш широке поняття, ніж спеціальність. Спеціальність – це певний ступінь розподілу праці в межах професії.

Неважко помітити, що розбіжності між професією та спеці­альністю зрештою зводяться до кількісного аспекту. Але кількість знань і навичок, які складають професію, є невизначеною величиною. Відомо лише, що вона більша за суму знань і навичок, які складають спеціальність. Природно, що в такій ситуації той чи інший обсяг знань і навичок можна назвати і професією, і спеціальністю – це залежить від об'єктивної оцінки дослідника.

Кваліфікація працівника визначається рівнем спеціальних знань, практичних навичок і характеризує ступінь складності виконуваного ним даного конкретного виду роботи. До кваліфікованих робочих кадрів належать працівники, які володіють теоретичними знаннями та практичними навичками, що потре­бують відповідного навчання та атестації.

Кваліфікаційні вимоги, що висуваються до службовців, визна­чаються «Кваліфікаційним довідником посад службовців», який забезпечує єдність у визначенні посадових обов'язків даної категорії і працівників і кваліфікаційних вимог до них.

Особливе місце у сучасному суспільстві посідає професійна діяльність. Як і всі види діяльності, вона виникла та розвивається на основі праці. Професійна діяльність (ПД) – це форма суспільної діяльності людей. У вузькому розумінні ПД – процес виконання фахівцем завдань, вивчення техніки і технології тощо.

Для розуміння сутності діяльності розглянемо її психологічний аналіз. Діяльність (Д) – це взаємодія людини, групи людей для свідомої та цілеспрямованої зміни світу та самих себе. За своєю сутністю Д – це вища форма активності людини. Її психологічна структура схематично виглядає так:

Засоби Результат