9.1. Інформаційні ресурси банку

Теперішню епоху без сумніву можна назвати інформаційною. Саме перемога в інформаційній війні дала можливість Заходу і США зайняти провідне місце в світі. Сьогодні інформація стала більш дорогим і ліквідним товаром, який приносить величезні прибутки тим країнам, які вирвалися вперед в цих інформаційних перегонах. За сьогоднішніх умов ринкової економіки всі комерційні структури є суб'єктами інформаційних стосунків – об'єктами інформації, її споживачами або організаторами збирання і накопичення інформації.

Виходячи з цього можна вказати, що кожна з комерційних структур поряд із фінансовими, матеріальними, кадровими і іншими ресурсами, повинна мати ще і інформаційні ресурси, без яких вона не може бути учасником інформаційних стосунків. Отже, інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності комерційних структур, у тому числі і банків, передусім має бути направлено на формування їх інформаційних ресурсів.

Під інформаційними ресурсами банку розуміють сукупність інформації, яка перебуває в розпорядженні банку і використовується ним для забезпечення операцій, угод та управління діяльністю [35, 45].

Структура інформаційних ресурсів банку наведена на рис. 30 [35].

Каналами формування інформаційних ресурсів банку є [35]:

інформація ЗМІ;

інформація від клієнтів;

законодавчі і нормативні акти;

комерційна розвідка інформація консультантів, експертів, партне-рів;

інформація інформаційних агентств і НДУ;

документи ревізій і аудиторських перевірок;

звітні документи;

реклама;

фінансова інформація банку;

інформація громадських організацій і об’єднань.

Рис. 30. Структура інформаційних ресурсів банку

В основі формування інформаційних ресурсів лежать методи збору інформації, характерні для розвідувальної діяльності. Тому заходи інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності банку перш за все повинні ґрунтуватися на засадах комерційної розвідки.

Разом з тим під комерційною розвідкою розуміють сукупність заходів щодо збору і обробки інформації про стан і можливі перспективи діяльності суб'єктів відповідного ринку, які виконуються за допомогою спеціальних методів силами комерційних підприємств, фірм, банків або спеціалізованих організацій (установ).

Сьогодні комерційна розвідка в тому або іншому обсязі здійснюється практично всіма підприємствами і банками. Більш того, результати розвідки значною мірою впливають на якість прийняття управлінських рішень, а отже, і на розвиток комерційних підприємств взагалі. Тому комерційна розвідка є досить привабливою формою діяльності сил безпеки, але, враховуючи певну її особливість, ефективно реалізувати таку форму удається далеко не всім.

Структуру комерційної розвідки складають організація розвідувальних кіл, збирання необхідних відомостей і інформаційно-аналітична робота. Ця структура є сукупністю взаємопов'язаних елементів розвідувальної системи, вилучення будь-якого з них веде до припинення функціонування всієї системи.

Мета комерційної розвідки завжди направлена на виконання двох умов діяльності комерційних підприємств, банків [18, 22, 3520]:

недопущення неочікуваної появи несприятливих факторів для діяльності підприємства, банка;

забезпечення об'єктивною інформацією для прийняття відповідних рішень керівництвом.

Об'єктами комерційної розвідки є перш за все конкуруючі структури, підприємства, організації, які надають подібні послуги, виробляють аналогічні товари або в тій чи інший спосіб впливають або можуть впливати на діяльність даного підприємства, банка, та в яких зосереджена або проводиться необхідна даному підприємству, банку інформація. Об'єктами комерційної розвідки також можуть бути технології виробництва товарів або послуг, комерційні операції.

Об’єктами інформації для діяльності сил комерційної розвідки банку можуть бути [35]: банки; підприємства, організації, які надають фінансові послуги; підприємства, організації, банки контрагентів, клієнтів, партнерів; інформаційні агентства, НДО; установи засобів масової інформації; громадські та політичні організації; семінари, конференції, збори, зустрічі (офіційні і неофіційні), інші заходи колективного обговорення питань, які цікавлять банк; окремі установи та організації.

Безпосереднє отримання інформації може здійснюватися через відповідні носії (джерела) такої інформації.

Джерелами необхідної для комерційної розвідки інформації можуть бути [32, 35]: персонал об’єкта інформації; звільнені працівники об’єкта інформації; персонал банку, працівники ЗМІ, інших установ і організацій; члени громадських і політичних організацій; приватні детективи; інші категорії громадян, які за тих або інших причин мають доступ до відповідної інформації; документи; карти, схеми, креслення; фотокопії, фотографії; законодавчі та нормативні акти; матеріали засобів масової інформації; аудіо- і відеозаписи; чернетки, відходи виробництва і діловодства; наукові видання, результати наукових досліджень; рекламні продукти; електронні носії інформації: комп’ютери, дискети, диски та ін.

Організовуючи комерційну розвідку, необхідно чітко визначитися в правовому полі цієї діяльності: бізнесмен повинен досить чітко уявляти, в яких межах допускаються ті або інші дії, коли ризик виправдовує засоби, а коли і не зовсім.

Пам'ятаючи про те, що в центрі всієї розвідувальної діяльності знаходиться інформація, необхідно знати, що приблизно 70% відомостей, які цікавлять підприємця, можуть бути відкритими (публікуватися у пресі, рекламі, дайджестах і інших джерелах) [34].

Близько 15% мають характер інформації з обмеженим доступом, призначеної тільки для ознайомлення співробітників об'єкту. Це внутрішній розпорядок, пропускна система і система розмежування доступу, загальні правила роботи, вимоги відносно збереження комерційної таємниці, інформація про розташування об'єкту і його структуру, систему управління персоналом, принципи оплати праці і інша інформація, необхідна для забезпечення ефективного функціонування підрозділів об'єкту [19].

Приблизно 10% – відомості конфіденційного характеру [34].

І лише до 5% відомостей є комерційною таємницею. Саме вони, як правило, понад усе і цікавлять комерційну розвідку, хоча досягнення мети не завжди може виправдовувати затрачені зусилля [34].

Слід зазначити, що на сьогодні в Україні для комерційних підпри-ємств або банків практично відсутні законні підстави для збору не обхід-ної їм інформації, особливо такій, що має обмежений доступ (конфідент-ційної інформації, комерційної і банківської таємниці). Тому, організо-вуючи діяльність комерційної розвідки, потрібно визначитися, яка саме інформація буде об'єктом, і які методи можуть застосовуватися для отримання визначеної інформації.

Аналіз досвіду розвідувальної діяльності компаній іноземних країн показує, що в її організації чітко опиняються два напрями [35, 45]:

постійний моніторинг і аудит інформації, яка циркулює в ін форма-ційному просторі і стосується діяльності і інтересів даної компанії;

відповідні оперативні дії сил розвідки відносно додаткового збору інформації з метою забезпечення укладання конкретних комерційних угод, здійснення операцій, важливих комерційних заходів.

Досвідчені бізнесмени, як правило, зосереджують діяльність своєї розвідки на роботі з джерелами відкритої інформації. Вони підбирають досить підготовлених, з професійної точки зору, і досвідчених аналітиків і чітко окреслюють їх завдання. Ці аналітики за допомогою глибокого вивчення і аналізу відкритих джерел отримують дуже цінні відомості про об'єкти, які їх цікавлять. Як правило, таких відомостей буває достатньо для прийняття правильного рішення. У випадку, якщо інформації, отриманої таким чином, недостатньо, для глибокого і всебічного аналізу, може бути прийнято рішення про збір додаткових відомостей про об'єкт. В цьому випадку визначають, які конкретно відомості необхідно отримати, де і хто може ними володіти, як їх можна роздобути і що для цього потрібне.

Тобто за умов, що існують в Україні, розвідувальна діяльність комерційних підприємств, банків зосереджується навколо інформаційно-аналітичної роботи і забезпечується шляхом збору інформації із відкритих джерел і її аналітичного дослідження.