logo
ББД

4.5. Банківське шахрайство та зловживання службовим становищем працівників банку

Однією з найпоширеніших загроз діяльності банку, яка по своєму походженню може бути як внутрішньою, так і зовнішньою, є банківське шахрайство.

Згідно Кримінального Кодексу України (ст. 222 «Шахрайство з фінансовими ресурсами») [2] шахрайство визначається як зловживання довірою, обман власника матеріальних цінностей або засобів з метою заволодіння його власністю, розкрадання або придбання права на чуже майно обманним шляхом. Карається штрафом від 50 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням свободи на строк до 3-х років з позбавленням права обіймати певні посади або вести певну діяльність на строк до 3-х років. Ті ж самі дії, зроблені повторно або дії, які заподіяли великій моральній шкоді караються позбавленням свободи на термін від 2-х до 5-и років з позбавленням права обіймати певні посади або вести певну діяльність на строк до 3-х років [34, 35].

Головною особливістю шахрайства є те, що в основу заволодіння чужим майном або правом на майно зловмисник покладає обман і зловживання довірою, внаслідок чого власник добровільно передає належне йому майно або переуступає право на нього.

Основними видами шахрайського обману, до яких вдаються клієнти банку є [35]: повідомлення неправдивих відомостей про себе і свою діяльність; укриття обставин і фактів, які за відповідних умов взаємодії з банком є істотним й обов’язковим; надання в банк підроблених, фіктивних документів; фальсифікація товарів і послуг.

Основні види зловживань довірою [35]: через цивільно-правові (договірні) відносини; через передання власності (права власності) без застережень та відповідного оформлення.

До особистих мотивів банківського шахрайства [35] можна віднести:

скрутний фінансовий стан (непередбачені витрати через хворобу, нещасний випадок, сімейні проблеми);

прагнення продемонструвати життєвий рівень, який не відповідає реальним можливостям, спроба не відставати від інших за рівнем життя;

алкоголізм, наркотики;

прагнення уникнути фінансових труднощів і/чи неприємностей у сімейних стосунках (привласнення чужих засобів або коштів для того, щоб близькі не дізналися про борги);

пристрасть до спекуляції, азартних ігор та парі/тоталізатору;

жадібність, марнославство, потреба в самоствердженні;

збитки у власному бізнесі; необхідність знайти кошти, щоб погасити необдумано взятий кредит (віддати борг);

марнотратний спосіб життя;

схильність до позерства, завищене уявлення про власний статус;

незадоволеність роботою або посадою, почуття помсти;

спокуса яка виникає після того як випадкові помилки залишились непоміченими;

потяг до задоволень і розваг, дорогих захоплень, хобі;

виявлення слабких місць в системі контролю і безпеки.

До мотивів банківського шахрайства, які виникають унаслідок дій третіх осіб [35] можна віднести: спроба утаїти чи компенсувати збиток, який виник у результаті обману, учиненого клієнтом; залежність від третіх осіб; шантаж банківських працівників; завищені вимоги з боку друзів, коханок/коханців, членів сім’ї.

До умов, які сприяють шахрайським діям можна віднести [35, 49]:

складні і багатоступінчасті фінансово-економічні зв’язки;

некомпетентність і юридична необізнаність громадян;

безпечність і надзвичайна довірливість громадян;

безвідповідальність працівників і керівників;

невдосконаленість законодавчої бази і недоліки в організації фінан-сово-економічної діяльності;

надія на «халяву».

Найбільша кількість випадків банківського шахрайства припадає на кредитні операції. Дії шахраїв в процесі отримання кредитів направлені на введення до оману банк стосовно ефективності їх діяльності і намірів щодо використання кредитних коштів. Виходячи з цього шахраї надають в банк помилкові, підроблені документи, фальсифіковану інформацію, завищені показники своєї діяльності, показують офіси, засоби вироб-ництва, які їм не належать, прикриваються наполегливими проханнями високопоставлених осіб [27]. Для забезпечення надають гарантії від осіб, неспроможних гарантувати кредитну угоду, з різним порушенням оформляють заставу, неправильно проводять страхування кредитного ризику тощо. Як правило, отримавши кредит, такі особи якщо відразу не зникають, то прагнуть зробити все для того, щоб його не повертати: перекладають всі активи на інші підприємства, знаходять ознаки, за яких кредитні угоди можуть бути визнані недійсними, вишукують причини для зменшення розміру відсотків, обґрунтовують необхідність пролонгацій з метою затягування терміну повернення кредитних коштів.

На сьогоднішній день відомо багато шахрайських схем отримання і неповернення кредитних коштів, від простого зникнення позичальників до висококваліфікованого обґрунтування неможливості і законності їх неповернення. Виходячи з банківської практики шахрайських дій стосовно кредитних операцій, можна зробити висновок, що ці дії, як правило, стосуються [27, 35, 37]:

1. У випадку використання застави: відсутність предмета застави; предмет застави надано в заставу іншому кредитору; предмет застави не є власністю заставодавця; предмет застави має кількох власників, від яких немає згоди на передавання його в заставу; предмет застави є складовою об’єкта і самостійно функціонувати не може; предмет застави не відповідає кількісно-якісним характеристикам, обумовленим в договорі застави; предмет застави не користується попитом; у договорі застави не обумовлюється порядок користування предметом застави; предмет застави належить державі і перебуває в тимчасовому розпорядженні заставодавця; предмет застави не страхується, і в договорі застави порядок страхування не обумовлений; предмет застави під час дії кредитної угоди реалізується без відома банку.

2. У разі страхування: неправильно вибирається предмет страхування (страхується сума кредиту, а не відповідальність за його неповернення); страхова компанія не має ліцензії на даний вид страхування; можливості страхової компанії нижчі, ніж страхова сума; у страховій компанії відсутні правила страхування; неоплачений або пізно оплачений страховий платіж; у страховому договорі не враховані інтереси банку.

3. У разі поручительства, гарантії: документи щодо надання гарантій, поручительств підписуються особами, які не мають на те повноважень; надання гарантій, поручительств на суми, які значно перевищують можливості гаранта, поручителя; гарантом, поручителем є родич, або близька позичальнику людина, в тому числі її начальник або засновник, або співзасновник; неповне надання гарантійних документів; змова гаранта, поручителя та позичальника і зникнення їх після отримання кредиту; неправомірне використання найменувань відомих компаній, фірм, їх бланків, печаток тощо під час гарантій, поручительств.

Для ухилення від відповідальності шахраї застосовують прийоми, які дозволяють маскувати їх особисту участь в здійсненні злочину. До основних напрямків такого маскування відносять [28]:

отримання кредитів за допомогою підставних осіб (використо-вуються особи (з їх згоди, за невелику винагороду) без постійного доходу, та які мають паспорт з відміткою про постійну реєстрацію);

використання чужих паспортів;

отримання кредитів дійсними володарями паспорту з подальшою відмовою від факту отримання кредиту за приводом того, що документ був викрадений та використовувався для отримання кредиту іншою особою;

використання юридичних осіб (фірм-«одноденок») для організації розкрадання грошових засобів банку під видом організації споживчого кредитування (механізм шахрайських дій полягає у виконанні низки підготовчих дій у вигляді організації фіктивного торгівельного підприємства, оренди приміщення, купівлі незначної кількості товарів (для оформлення вітрин) і укладення відповідного договору про участь в комерційному кредитуванні із банком. Потім банку представляються дані про нібито укладені кредитні договори. Час дії «фірми» обмежений настанням терміну першого платежу в рахунок погашення кредиту) тощо.

Шахрайство в банках відбувається не лише при проведенні кредитних операцій. Досить часті випадки шахрайських дій і в ході інших банківських операцій. В деяких випадках до шахрайських дій притя-гуються працівники банку або беруть в них безпосередню участь.

Світова практика показує, що в невеликих банках шахрайство з боку працівників банку відбувається частіше, ніж у великих [49]. Це пов'язано насамперед з поєднанням в невеликих банках декількох основних функцій однією посадовою особою, що дає можливість особі здійснити шахрайство, виконуючи одну функцію, і приховати його виконанням інший. Шахрайство може статися навіть тоді, коли банк не вкладає, а залучає кошти. Або під час проведення касових операцій [35].

Значну загрозу для вітчизняних банків представляють іноземні схеми шахрайства, до яких, вони, як правило, не готові. Останнім часом іноземні шахраї почали досить активно втілювати в свою діяльність нові способи і методи шахрайства, до яких належить проведення операцій з так званими першокласними банківськими інструментами (ф’ючерсами, акредитивами, чеками тощо). Привабливість операцій з першокласними банківськими інструментами ґрунтується на прагненні вкладників отри-мати великий прибуток.

Шахраї ж, реалізуючи свої шахрайські схеми, використовують підроблені, прострочені, недійсні і інші фальсифіковані банківські Істру-менти. Маскуючи свою мету, вони стверджують, що банки у всьому світі беруть участь в такій діяльності. За їх словами, ці першокласні банківські інструменти не відображаються в банківських звітах і тому можуть приносити значний прибуток за короткий проміжок часу. Такі операції, за їх затвердженням, враховуються в балансах тільки у випадку виконання відповідних зобов'язань. Шахраї прагнуть сформувати у своїх «клієнтів» уявлення про те, що операції здійснюються тільки за допомогою «завіреного телексу» за принципом «банк для банку», а засобами зв'язку служать звичайні банківські комунікації за участю «банківського консуль-танта», до того ж такі операції проводяться протягом короткочасного покращення ринкової кон'юнктури.

Ще одна ознака банківського шахрайства – міф про те, що банківські інструменти призначені для ексклюзивних клієнтів, які здійснюють операції з такими інструментами на вторинних ринках. І додатково вказується, що емітовані відомими банками такі інструменти мають необмежену ліквідність.

В табл. 2 наведено сутність шахрайства та найпоширеніші шахрайські дії за кордоном [35].

Таблиця 2