5.2. Промислове шпигунство в банку, його прояви

Однією з несприятливих умов діяльності банку є промислове шпигунство.

На сьогоднішній день практично не існує чіткого визначення поняття «промислове шпигунство». Якнайповніше, з юридичної точки зору, визначення дає Міжнародна організація кримінальної поліції (Інтерпол): «...– це придбання будь-яким обманним шляхом інтелект-туальній власності, яка належить будь-якій юридичній особі і яка була створена або законно придбана цією юридичною особою з метою виробництва, яке має або може мати промислову цінність...» [27].

Одне з визначень промислового шпигунства міститься в ст. 54 типового проекту законодавства, розробленого Міжнародною радою з охорони промислової власності – промислове шпигунство це викорис-тання, розголошування або передача без узгодження з власником інфор-мації, відомостей про способи виробництва і використання техніки, яка не публікувалися у пресі і є недоступними для відкритого ознайомлен-ня» [27]. Промислове шпигунство згідно із законодавством України – це діяння, що підпадають під ознаки складів злочинів, передбачених ст. 231 «Незаконне збирання з метою використання або викорис-тання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю» і ст. 232 «Розголошення комерційної або банківської таємниці» Кримі-нального кодексу України. Тобто промислове шпигунство – це злочинна діяльність, що посягає на охоронювані законодавством інтереси [39].

Зубок М. І. в роботі [35] відзначає, що промислове шпигунство – це сукупність заходів, які проводяться з метою несанкціонованого отримання, зміни, знищення інформації банку з обмеженим доступом.

Об’єктом промислових шпигунів є інформація з обмеженим доступом, до складу якої можна віднести: документи, дискети, диски, комп’ютерна техніка, аудіо-, відео матеріали, креслення, схеми, карти, а також працівників банку, які є носіями такої інформації [27].

На рис. 16. схематично зображено склад відомостей, які цікавлять промислових шпигунів [35].

Рис. 16. Інформація як об’єкт промислового шпигунства

Метою промислового шпигунства є [34, 35]: викрадення новітніх технологій, документів, ідей і впровадження їх у власному банку; перехоплення клієнтів і контрагентів; дискредитація або усунення конкуруючих банків з ринку; перепродаж секретів банків-конкурентів; використання викраденої інформації для ведення недобросовісної конкуренції; проведення диверсій.

Історія промислового шпигунства досягає своєму корінню в глибину віків. Серед історичних прикладів промислового шпигунства можна пригадати викрадання таємниці виробництва фарфору в Китаї –англійським агентом-шпигуном Фолі в XIX ст.; викрадання японськими агентами таємниць виготовлення шовку, способу шліфування лінз тощо [51].

У розвинених країнах методи промислового шпигунства постійно розвиваються та удосконалюються. Так, наприклад, в США з 1986 р. легальне існує «Товариство фахівців із добування відомостей про конкурентів», яке нараховує майже 1500 постійних членів. У Японії лише в одному Токіо діє близько 400 відомств і бюро, які так чи інакше займаються промисловим шпигунством [44].

У сучасних умовах більшість конкуруючих банків віддають перевагу збиранню інформації про конкурентів легальними методами, використовуючи офіційні джерела: відвідування банків, аналіз відкритих матеріалів про їх діяльність, встановлення необхідних взаємин з банківськими установами і міжбанківськими організаціями, клієнтами банків, укладання угод і договорів, участь в конференціях і інших форумах, де обговорюються проблеми діяльності банків. Разом з тим наявність відкритої інформації не завжди задовольняє потреби конкуруючого банку. Тому збирання найціннішої інформації ведеться, як правило, нелегально або напівлегально.

Сьогодні найбільш відомими і поширеними формами нелегаль-ного і напівлегального отримання інформації є [27, 35, 49, 54]:

неправдиві переговори з банком;

підслуховування розмов, вивідування інформації;

підкуп службовців банку, засилання до банку агентів, установлення спеціальних технічних засобів у його приміщеннях для несанкціоно-ваного отримання інформації;

спостереження за діяльністю установ банку та його персоналом;

опитування фахівців конкурента на виставках, конгресах, конференціях, семінарах;

посягання на інтелектуальну власність банку;

анкетування фахівців під виглядом запрошення їх на роботу;

шантаж і різні форми тиску на джерела інформації банку;

викрадення документів, програмних засобів, які використовуються в банку;

збирання інформації через закордонні філії, партнерів, клієнтів, спільних постачальників, консультантів, радників, колишніх працівників банку.

Ринкова економіка породжує конкуренцію. Остання потребує знань, інформації про ринок і його суб'єктів. Тому потрібно добре усвідомити, що з переходом до ринкових відносин одночасно отримуємо елементи недобросовісної конкуренції та промислового шпигунства, які неможливо повністю усунути з ринку (інакше необхідно буде відмовитись від ринкових умов), їх потрібно враховувати в банківській сфері, запобігати їм, виявляти факти та нейтралізувати наслідки.