11.2. Підстави притягнення до кримінальної відповідальності. Осудність і неосудність. Поняття та ознаки злочину. Види злочинів. Склад злочину. Адміністративну відповідальність

Кримінальна відповідальність - це обов’язок особи, яка скоїла злочин, терпіти покарання, який полягає у втратах особистого і майнового характеру, а також в осудженні її за скоєний злочин і який має за мету виправлення і перевиховання цієї особи, а також попередження скоєння нових злочинів як нею так і іншими особами.

Підставою для притягнення до кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого Кримінальним Кодексом України (ККУ).

За один злочин особу можна притягнути до кримінальної відповідальності лише раз і людина не може бути визнана винною у вчинені злочину, поки її вину не було доведено у встановленому законом порядку у суді (презумпція невиновності).

Злочинність діяння та його правові наслідки визначаються тільки Кримінальним Кодексом України.

Злочином є передбачене кримінальним кодексом суспільно небезпечне, винне та протиправне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину. Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого кримінальним законом, але через малозначимість не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.

Злочин характеризується:

1. Суспільною небезпекою, що проявляється в тім, що злочин спричиняє чи може спричинити істотну шкоду державним, суспільним або особистим інтересам. Суспільна небезпека визначається суб’єктивними і об’єктивними ознаками скоєного діяння (характер і величина шкоди, обстановка, місце, час скоєння діяння, мотиви, мета).

2.Виною - це психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої кримінальним кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

3. Протиправністю, що означає, що злочином визначається тільки діяння, заборонене законом. Протиправність являється юридичним вираженням суспільної небезпеки.

4. Караністю - скоєне діяння тягне за собою застосування до винного карного покарання, передбаченого відповідною нормою кримінального закону.

Діяння може бути визнане злочином лише за умови, що містить всі елементи складу певного злочину, передбаченого кримінальним законом.

Склад злочину утворюють наступні елементи:

1. Суб’єкт злочину – це фізична особа (приватні, службові та спеціальні особи), яка досягла 16-ти річного віку (в окремих випадках 14-ти річного) і є осудною. Осудність у кримінальному праві може бути обмеженою, якщо під час скоєння злочину особа, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та/або керувати ними. Обмежена осудність не є підставою для звільнення від покарання, але є пом’якшуючою обставиною. Особа, яка перебувала у стані неосудності на момент вчинення злочину (внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки) не підлягає кримінальній відповідальності. До такої особи можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру. Не підлягає також кримінальній відповідальності особа, яка до постановлення вироку захворіла на психічну хворобу (що робить її неосудною) хоч і на момент вчинення злочину була осудною, але після одужання така особа може підлягати покаранню. Громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають на території України, які вчинили злочин поза межами України, не можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності за законами цієї держави, але підлягають кримінальній відповідальності за законодавством України.

2. Об’єкт злочину – те, на що спрямований злочин: власність; права, свободи і обов’язки громадян; суспільні відносини тощо.

3. Об’єктивна сторона злочину – це зовнішня форма злочинного діяння, яка піддається спостереженню і оцінці. Вона включає в себе: суспільно небезпечне діяння; суспільно небезпечний наслідок; причинно-наслідковий зв’язок між діяння і наслідком; обставини вчинення діяння: спосіб, місце, час, знаряддя і засоби вчинення злочину.

4. Суб’єктивна сторона злочину – характеризує ставлення особи, яка скоїла злочин до свого вчинку та його наслідків. Вона включає в себе:

а) мотив – це усвідомлена спонука, яка викликає рішучість особи скоювати суспільно небезпечне діяння або утриматись від здійснення дій, як того вимагає закон;

б) мета – кінцевий результат діяння, до якого прагне злочинець;

в) вина. Вина можу бути у формі умислу або необережності. Злочин визнається скоєним по необережності, якщо особа яка його скоїла, передбачала можливість суспільно–небезпечних наслідків свого діяння чи бездіяльності, але по легковажності розраховувала на їх відвернення, або не передбачала можливості таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити. Необережність може бути двох видів: злочинна самовпевненість і злочинна недбалість. Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.

Кримінальний Кодекс України визначає обставини, які виключають суспільну небезпечність і протиправність діяння:

1) необхідна оборона - дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони;

2) уявна оборона - дії, пов'язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання;

3) стан крайньої необхідності, тобто дії для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності;

4) затримання особи, що вчинила злочин – дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила злочин і доставлення її до відповідного органу влади, якщо не було перевищення необхідних меж;

5) фізичний або психічний примус – дія (бездіяльність) особи, яка заподіяла шкоду інтересам, які охороняються законом, вчинена під без-посереднім примусом, в силу якого особа не могла керувати своїми діями;

6) виконання наказу або розпорядження – дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду інтересам, що охороняються законом, визнається правомірною, якщо вона була вчинена з метою виконання законного наказу або розпорядження, тобто відданого відповідною особою в належному порядку та в межах повноважень цієї особи і за змістом, який не суперечить чинному законодавству та не пов’язаний з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина;

7) діяння пов’язане з ризиком – дія або бездіяльність, яке заподіяла шкоду законним інтересам, за умови, що була здійснена за обставин виправданого ризику для досягнення значної суспільної мети;

8) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації – вимушене заподіяння шкоди законним інтересам особою, яка відповідно до закону виконувала спеціальне завдання, беручи участь у злочинній групі чи злочинній організації з метою попередження чи розкриття їх злочинної діяльності.

Підставами для звільнення від кримінальної відповідальності є:

- дійове каяття винного за невеликої тяжкості злочини;

- примирення винного з потерпілим у разі злочину невеликої тяжкості;

- передача особи на поруки у разі злочину невеликої або середньої тяжкості;

- зміна обстановки – коли вчинене особою діяння перестало бути суспільно небезпечним або ця особа перестала бути суспільно небезпечною до винесення вироку;

- закінчення строків давності (термін між днем вчиненням злочину і днем набрання законної сили вироку суду про накладення покарання) для притягнення до кримінальної відповідальності. Строк давності залежить від тяжкості вчиненого злочину і становить від 2-х до 15 років. Давність не поширюється на злочини проти миру і безпеки людства;

- закон про амністію чи акт помилування;

- застосування примусових заходів виховного характеру (до неповнолітніх);

- спеціальні види звільнення за Особливою частиною ККУ.

Залежно від ступеня тяжкості розрізняють наступні види злочинів:

- невеликої тяжкості – за які передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше 2-х років або більш м’яке покарання;

- середньої тяжкості – за які передбачене покарання у формі позбавлення волі на строк не більше 5-ти років;

- тяжкі злочини – за які передбачено позбавлення волі на строк на більше 10-ти років;

- особливо тяжкі злочини – за які передбачено позбавлення волі на строк більше 10-ти років або довічне позбавлення волі.

Залежно від кількості суб’єктів злочину та умов його вчинення розрізняють наступні види злочинів:

- злочин вчинений групою осіб;

- злочин вчинений за попередньою змовою групою осіб;

- злочин, вчинений організованою групою осіб;

- злочин вчинений злочинною організацією.