2.3. Система органів державної влади. Правовий статус Верховної Ради України. Правовий статус Президента України. Кабінет міністрів України та система органів виконавчої влади

Влада в Україні належить народу, який реалізує її демократичним шляхом: безпосередньо або через свої представницькі органи (рис.3).

Влада народу

Безпосередня демократія

Вибори

Рис. 3. Способи реалізації влади народу

Державна влада в Україні формується шляхом виборів і організована за принципом поділу влад.(рис.4).

ДЕРЖАВНА ВЛАДА

ЗАКОНОДАВЧА

Рис.4. Поділ влади у державі демократичного типу

Відповідно до Конституції України система органів державної влади в Україні у спрощеному варіанті має наступний вигляд (рис 5.):

ЗАКОНОДАВЧА ВЛАДА

Верхов-ний Суд

Верховна Рада України

Суди загальної юрисдикції

Міністерства, відомства

Рис.5. Загальна організація держави України

Відповідно до ст.75 Конституції України Верховна Рада України (ВРУ) єдиний в Україні орган законодавчої влади.

Конституційний склад ВРУ – 450 народних депутатів, які обираються на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на 4 роки.

Народним депутатом може бути обраний громадянин України, що досяг на день виборів 21-року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх 5-ти років. Депутати працюють у ВРУ на постійній основі і не можуть одночасно перебувати на державній службі або займатися іншою представницькою діяльністю.

ВРУ працює посесійно і повноважна за умови обрання не менше 2/3 від її конституційного складу. ВРУ збирається не пізніше 30 днів після офіційного оголошення результатів виборів. Перше засідання відкриває найстарший за віком депутат.

Однопалатний Український парламент обирає Голову ВРУ, його Першого Заступника та Заступника; затверджує перелік і створює постійні комітети; обирає голів постійних комітетів; утворюється Секретаріат Верховної ради (який є робочим органом Верховної Ради України).

Також можуть створюватися тимчасові спеціальні комісії та тимчасові слідчі комісії ВРУ. Парламентський контроль за дотриманням конституційних прав і свобод людини і громадянина здійснює Уповноважений ВРУ з прав людини.

У парламенті створюються депутатські групи (не менше 14 осіб), які реєструються секретаріатом ВРУ. Такі групи мають право на відповідне пропорційне представництво у керівних органах ВРУ, на виступ свого представника з кожного питання порядку денного роботи ВРУ. Депутатська група сформована за однакою приналежності до однієї партії називається фракцією.

Повноваження Верховної Ради визначені ст.85 Конституції України.

Порядок діяльності (всі процедури) Українського парламенту регулює Регламент Верховної Ради України. Це нормативно-процесуальний акт, який має силу закону і складається з 11 розділів, 45 глав та 338 статей.

Згідно зі ст.93 Конституції України право законодавчої ініціативи належить: Народним Депутатам України; Президенту України; Кабінету Міністрів України; Національному банку України.

Законотворчий процес умовно можна поділити на такі етапи:

• підготовка законопроекту;

• внесення законопроекту на розгляд ВРУ;

• перше читання законопроекту в парламенті;

• друге читання законопроекту;

• третє читання законопроекту;

• прийняття законопроекту (закони приймаються простою більшістю від конституційного складу ВРУ, крім конституційних – останні 2/3 конституційного складу ВРУ);

• підписання законопроекту (схвалений ВРУ законопроект підписує Голова ВРУ, після чого він передається на підпис Президенту України. Президент має право у 15-ти денний термін з дня одержання прийнятого закону або підписати його і приступити до виконання або повернути його для повторного розгляду у ВРУ(право відкладального вето). Якщо парламент не менше 2/3 голосів на повторному розгляді схвалить закон, Президент зобов’язаний його підписати та оприлюднити впродовж 10 днів. Якщо Президент не підписує схвалений закон, то по закінченню 10 днів закон набирає юридичної сили за підписом Голови ВРУ і оприлюднюється. Ці зміни до законотворчого процесу набувають сили з 1 вересня 2005р. Якщо закон не містить порядку його введення в дію, то відповідно до ст.93-94 Конституції України він набирає чинності через 10 днів після його оприлюднення, але не раніше дня його оприлюднення.);

• опублікування і введення в дію закону.

Президент є главою держави та виступає від її імені. Він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, дотримання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на 5 років. Одна й та сама особа не може бути Президентом України більше ніж два строки підряд. Його правовий статус визначено Конституцією України (р.V,ст.102-112). Президент не може передавати свої повноваження іншим особам і органам. На час виконання повноважень Президент користується правом недоторканості.

Президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг 35-ти річного віку, має право голосу, проживає в Україні постійно протягом останніх 10-ти років перед виборами та володіє державною мовою. Президент України не може мати іншого представницького мандату, займати одночасно будь-яку іншу посаду в державних органах та займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю.

При Президентові діє його апарат – Адміністрація Президента України.

Повноваження Президента припиняються при вступі на посаду новообраного Президента (по закінченню 5-річного терміну), а також достроково у випадках: смерті Президента, неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я, усунення з посади в порядку імпічменту та у разі відставки (ст. 108 Конституції). У разі дострокового припинення повноважень Президента України вибори Президента України проводяться в період 90 днів від дня припинення повноважень.

Новообраний Президент вступає на пост не пізніше як через 30 днів після офіційного оголошення результатів виборів з моменту складення присяги народу України на урочистому засіданні ВРУ.

Достроково повноваження Президента України припиняються у разі:

• відставки;

• неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я;

• смерті;

• усунення з посади в порядку імпічменту.

У порядку імпічменту (у міжнародній практиці імпічмент - особлива процедура обвинувачення вищих посадових осіб держави у вчиненні злочинів та службових правопорушень. Термін походить від лат. "імпіус" - нечестивий, злочинний, мерзотний). Президент у разі вчинення державної зради або іншого злочину може бути усунений з посади парламентом. Питання про усунення Президента в порядку імпічменту має право ініціювати більшість від конституційного складу Верховної Ради. Після того парламент має створити спеціальну Тимчасову слідчу комісію, до складу якої включаються спеціальний прокурор і спеціальні слідчі; висновки даної комісії підлягають перевірці Конституційним судом України на предмет дотримання конституційної процедури розслідування, а Верховний Суд повинен розглянути справу про імпічмент і дати висновок про те, чи є діяння, в яких обвинувачується Президент, державною зрадою або іншим злочином.

Тільки після дотримання вказаної процедури Верховна Рада України може розглянути питання про усунення Президента з поста в порядку імпічменту. Для прийняття останнього рішення необхідно, щоб за це проголосувало не менше 3/4 конституційного складу парламенту, тобто не менше як 338 народних депутатів (ст. 111 Конституції України).

У разі дострокового припинення повноважень Президента його обов'язки до вступу на пост нового Президента покладаються на Голову Верховної Ради України, крім виключних повноважень Президента (призначати Всеукраїнський референдум, ініціювання припинення повноваження Верховної Ради, здійснювати помилування тощо) (ст. 112 Конституції України). Система органів виконавчої влади (рис. 6) має наступний вигляд:

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

ЦЕНТРАЛЬНІ ОРГАНИ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ: МІНІСТЕРСТВА, ДЕРЖАВНІ КОМІТЕТИ, ЦЕНТРАЛЬНІ ОРАГНИ ЗІ СПЕЦІАЛЬНИМ СТАТУСОМ.

РАДА МІНІСТРІВ

АР КРИМ

РАЙОННІ ДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ

Рис.6. Система органів виконавчої влади

Цьому питанню присвячено розділ VI Конституції України "Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади" (ст. 113-120). Норма ст. 113 про те, що "Кабінет Міністрів України (КМУ) є вищим органом у системі органів виконавчої влади", формально означає, що Кабінет Міністрів як колегіальний орган повинен завершити виконавчу вертикаль у системі державних органів (тобто вся розгалужена система органів державної влади в Україні, починаючи з низових ланок - місцевих державних адміністрацій, через центральні органи управління, "нагорі" завершується Кабінетом Міністрів України).

КМУ відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України та підконтрольний і підзвітний Верховній раді України. Призначенням КМУ в першу чергу є забезпечення виконання Конституції та законів України, реалізації політики держави, здійснення координації управління у різних сферах суспільного життя.

Повноваження КМУ наступні:

- вживає заходів по забезпеченню прав і свобод людини і громадянина, економічного і культурного розвитку України;

- забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики, виконання Конституції і законів України та актів Президента України;

- забезпечує проведення фінансової, грошової, цінової, податкової політики держави та оплати праці;

- здійснює державну політику в галузі освіти, науки, культури, охорони здоров’я та відповідає за стан навколишнього природного середовища, екологічну безпеку і раціональне природокористування;

- організовує і забезпечує здійснення зовнішньополітичної і зовнішньоекономічної діяльності України та митної справи;

- розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого ВРУ бюджету;

- здійснює заходи по забезпеченню обороноздатності і національної безпеки України, по охороні громадського порядку, боротьби зі злочинністю;

- здійснює управління майном, яке перебуває у загальнодержавній власності; створює загальнодержавні та інші фонди розвитку, ліквідації наслідків стихійного лиха та катастроф;

- спрямовує і координує роботу міністерств, інших підпорядкованих йому центральних та місцевих органів державної виконавчої влади.

КМУ є колегіальним органом, до складу якого входять: Прем’єр-міністр України; перший віце-прем’єр-міністр; віце-прем’єр-міністри; міністри. КМУ має свій апарат, який складається з прес-служби та інших відділів і управлінь.

Прем’єр-міністр України призначається Верховною Радою за поданням Президента України за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді. Персональний склад КМУ призначається Верховною Радою України за поданням Президента (Міністр закордонних справ та Міністр оборони ) та Прем’єр-міністра України (решта міністрів).

КМУ складає повноваження перед новообраною Верховною Радою України і створюється на строк повноважень Верховної Ради України.

Члени КМУ мають право заявити Президенту України про свою відставку. Відставка Прем’єр-міністра має своїм наслідком відставку всього складу КМУ, такий же наслідок має прийняття резолюції недовіри КМУ Верховною Радою України. Члени КМУ не мають права суміщати свою службову діяльність з іншою роботою, крім викладацької, наукової і творчої роботи та не можуть бути керівних органів господарських товариств, підприємств, метою діяльності яких є отримання прибутку.

Керівники центральних та місцевих органів виконавчої влади не можуть суміщати свою роботу з іншою.

До центральних органів виконавчої влади належать: міністерства, державні комітети та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Міністерства забезпечують розробку і впровадження Програми КМУ з відповідних питань, реалізацію державної політики у відповідній сфері державного управління.

Державний комітет вносить пропозиції щодо формування державної політики КМУ та забезпечує її реалізацію у відповідній дорученій сфері управління, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань віднесених до його компетенції.

До центральних відомств України відносяться державні агентства, інспекції, комісії, комітети, бюро, департаменти, ради, служби, управління і фонди, що виконують функції центральних органів виконавчої влади у доручених КМУ сферах управління. В загальному кількість центральних органів виконавчої влади понад 90 в Україні.

Нормативні акти міністерств та відомств України підлягають обов’язковій державній реєстрації у Міністерстві Юстиції України. Без такої реєстрації вони не мають юридичної сили.

Виконавчу владу в регіонах здійснюють обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.

Місцеві державні адміністрації – це місцеві, колегіальні державні органи виконавчої влади, які наділені правом представляти інтереси держави та приймати від її імені розпорядження в межах наданих повноважень, які діють на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Держадміністрації діють за принципом субординації, відповідальності перед Президентом України, КМУ, підзвітності та підконтрольності органам виконавчої влади вищого рівня та районним і обласним радам депутатів у межах, визначених законодавством України.

Держадміністрації виконують надані та делеговані їм повноваження через створювані управління, відділи та інші структурні підрозділи, керівництво якими здійснює голова держадміністрації, який призначається і звільняється президентом України.

Рішення голів держадміністрацій, що суперечать Конституції та законодавству України можуть бути скасовані Президентом України або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня у порядку встановленому законом. Діяльність голів державних адміністрацій підлягає також контролю з боку районних та обласних рад, які представляють спільні інтереси територіальних громад. Голові місцевої державної адміністрації можуть висловити недовіру депутати обласної чи районної ради (2/3 складу відповідної ради) на підставі чого Президент України приймає відповідне рішення про його відставку. Голова місцевої державної адміністрації несе персональну відповідальність за виконання покладених на держадміністрацію завдань і здійснення нею своїх функцій.

Відповідно до ст.119 конституції України місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують:

• виконання Конституції України та інших нормативних актів;

• законність і правопорядок, додержання прав і свобод громадян;

• виконання державних і регіональних програм розвитку, програм охорони довкілля;

• підготовку та виконання відповідних обласних і районних бюджетів;

• звіт про виконання відповідних бюджетів і програм;

• взаємодію з органами місцевого самоврядування;

• реалізацію інших наданих або делегованих повноважень.