10.1. Поняття та предмет адміністративного права України. Джерела адміністративного права. Адміністративно-правові відносини. Суб’єкти адміністративного права

Адміністративне право – це сукупність правових норм, що регулюють в інтересах держави та громадян суспільні відносини управлінського характеру, які складаються в сфері діяльності органів виконавчої влади всіх рівнів, у внутрішньо-організаційній діяльності інших органів влади та в процесі здійснення об’єднаннями громадян зовнішньо владних управлінських функцій.

Зовнішній прояв адміністративного права – це адміністративне законодавство, основу якого становить Кодекс законів України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП) від 07.12.1984р.

Адміністративне право тісно пов’язане з іншими галузями права, особливо з конституційним правом, предметом якого є відносини, що складаються у процесі здійснення народовладдя, діяльності рад, при проведенні виборів у представницькі органи, реалізації конституційного статусу громадян України, тощо. В нормах адміністративного права отримують свій розвиток та деталізацію положення Конституції України щодо порядку функціонування органів виконавчої влади.

Норми адміністративного права також пов’язані із нормами цивільного права (через майнові відносини) та трудового права у сфері регулювання службових відносин та іншими галузями права.

Звідси можна сказати, що предметом адміністративного права є адміністративні правовідносини - суспільні відносини у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності, або ж відносини, що виникають в процесі здійснення управлінської діяльності:

а) відносини між органами державного управління та громадянами;

б) відносини між органами державного управління по вертикалі;

в) відносини між органами державного управління по горизонталі, тобто між органами, не пов’язаними підпорядкованістю;

г) відносини між органами державного управління і підпорядкованими підприємствами, установами і організаціями;

д) відносини між органами державного управління і не підпорядкованими їм підприємствами, установами і організаціями;

е) відносини між органами державного управління та недержавними організаціями.

Предмет обумовлює систему адміністративного права, яка складається з загальної та особливої частини.

Загальна частина адміністративного права об’єднує норми та інститути, що закріплюють:

1. принципи державного управління;

2. правове становище суб’єктів адміністративного права;

3. форми і методи виконавчої влади;

4. адміністративний процес;

5. способи забезпечення законності та дисципліни у державному управлінні.

Особлива частина адміністративного права включає норми та інститути, що регулюють управління економікою, соціально-культурною та адміністра-тивно-політичною діяльністю та міжгалузеве державне управління.

Спеціальними принципами адміністративного права є:

1. взаємозв’язок правових форм та методів управління з організаційними;

2. урегулювання компетенції та відносин органів управління їх посадових осіб між собою;

3. взаємозв’язок матеріальних та процесуальних норм;

4. раціонального поєднання в управлінні методів переконання, організації, адміністративного примусу та громадського впливу.

Під адміністративно-правовим методом розуміють сукупність при-йомів впливу, що містяться в адміністративно-правових нормах, на відносини в сфері державного управління, за допомогою яких встанов-люється юридично-владне і юридично підвладне становище суб’єктів у правовідносинах. Метод адміністративно-правового регулювання харак-теризує становище сторін у адміністративних правовідносинах та пов’яза-ний з встановленням та забезпеченням їх прав та обов’язків. Владність адміністративно-правового методу полягає не лише у підпорядкованості одного суб’єкта іншому, а й у односторонності та юридичній обов’язково-сті приписів суб’єкта управління, що є похідними волевиявлення держави.

Прийоми впливу адміністративно-правового методу складаються з 3-х компонентів ;

1. приписи – покладення прямого юридичного зобов’язання чинити ті чи інші дії в умовах, передбачених правовою нормою;

2. заборони – покладення прямих юридичних обов’язків не чинити тих чи інших дій, в умовах, передбачених правовою нормою;

3. дозволів – юридичний дозвіл чинити в умовах, передбачених нормою, ті чи інші дії, або утриматися від їх вчинення за своїм бажанням.

Також у адміністративно-правовому регулюванні управлінських відносин використовується:

1. Адміністративне нормотворення – це встановлене органами державного управління підзаконних обов’язкових правил поведінки в сфері виконавчої діяльності.

2. Адміністративне розпорядження - виявляється в рішеннях посадових осіб органів управління стосовно до питань індивідуального характеру.

3. Адміністративні заходи правоохоронного порядку - різні форми та методи здійснення контролю та нагляду за дотриманням законності та державної дисципліни у сфері виконавчої діяльності та при застосуванні заходів виховного та примусового впливу передбачених законом.

Джерелами адміністративного права є різноманітні нормативно-правові акти різної юридичної сили, що видаються суб’єктами управління всіх рівнів:

1) загальнодержавний рівень: Конституція України, закони України, Кодекс про адміністративні правопорушення, укази Президента України, постанови уряду, накази центральних органів виконавчої влади;

2) місцевий рівень: нормативні акти центральних органів влади АР Крим; голів місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування у частині делегованих їм повноважень;

3) рівень актів державних підприємств та установ.

Управління є функцією будь-якої організованої системи і забезпечує її цілісність і належність функціонування, а також взаємодію її структурних елементів. Управління побудоване на принципі підпорядкованості суб’єкту управління (управлінської діяльності) об’єктів управління. В управлінні суспільством (соціальне управління) об’єктом управління виступають люди та організації створені людьми як керовані об’єкти, а суб’єктами управління є організації (посадові особи), які наділені владними повноваженнями щодо об’єктів управління.

Найбільш характерними рисами соціального управління є:

• завжди присутнє там, де є організовані колективи людей і спільна діяльність людей;

• забезпечує організуючий вплив на учасників спільної діяльності для забезпечення досягнення мети такої діяльності;

• об’єктом організуючого впливу є свідомо-вольова поведінка учасників спільної діяльності;

• співпідпорядкованість волі учасників спільної діяльності загальній меті такої діяльності і суб’єкт управління є носієм узгодженої волі.

Процес управління складається з трьох основних етапів:

1) формування управлінського рішення;

2) виконання рішення;

3) контроль за виконанням рішення та аналіз результатів виконання.

Соціальне управління присутнє у будь-якій суспільній свідомо-вольовій діяльності людей. Але особливе значення звичайно належить державному соціальному управлінню. Соціальне управління поділяється на:

• громадське - де суб’єктами є недержавні утворення;

• державне - де суб’єктом виступає держава в особі відповідних структур.

Суб’єктом державного управління є держава в цілому, яка представлена системою державних органів, що складають державний апарат. Об’єктом державного управління є організоване суспільство в цілому. В процесі державного управління реалізуються задачі, функції та інтереси держави.

Державне управління характеризується наступними рисами:

1. має загальнодержавний характер;

2. є підзаконною діяльністю;

3. має юридично-владний, розпорядчий характер;

4. має організаційний зміст;

5. є активною та цілеспрямованою;

6. здійснюється безперервно та постійно.

7. є ієрархічною.

Державне управління здійснюється відповідно до принципів, закріплених у Конституції України:

1. відповідальності органів виконавчої влади (посадових осіб) за свою діяльність перед людиною і державою;

2. верховенства права;

3. законності;

4. участі громадян та їх об’єднань в управлінні;

5. рівноправності громадян в управлінні;

6. гласності.

Під суб’єктом у адміністративному праві розуміють носія прав та обов’язків у сфері державного управління, що передбачені адміністратив-но-правовими нормами, здатного надані права реалізовувати, а покладені обов’язки виконувати.

Суб’єктами адміністративного права є:

1. органи виконавчої влади;

2. державні службовці;

3. громадські організації, об’єднання та їх представництва;

4. трудові колективи, їх представники;

5. громадяни.

Суб’єкти адміністративного права відрізняються від суб’єктів (учасників) адміністративно-правових відносин тим, що перші – це органи виконавчої влади, державні службовці, що наділені правосуб’єктністю, здатністю вступати в адміністративно-правові відносини, а інші реально приймають в них участь.

Суб’єкти державного управління – це не лише органи виконавчої влади, але й державні службовці, громадські об’єднання і громадяни, що є учасниками виконавчої (управлінської) діяльності.