13.2. Правовий статус суб’єктів господарської діяльності. Організаційно-правові форми суб’єктів господарської діяльності

Суб’єктами господарського права визнаються учасники господарських правовідносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізують господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб’єктами господарського права є:

• суб’єкти господарювання;

• засновники суб’єктів господарювання;

• органи державної влади і управління;

• органи управління суб’єктів господарювання;

• посадові особи суб’єктів господарювання;

• споживачі.

Суб'єктами господарювання є:

1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦКУ, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГКУ, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці;

3) філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці),утворені ними для здійснення господарської діяльності.

Суб’єкти господарського права діють або як власники основних засобів виробництва або як суб’єкти господарювання, які засновані власниками. Крім того окремо виділяють управлінські організації. Вони визначаються у законодавстві як уповноважені власником органи, це ,наприклад, міністерства, відомства по відношенню до державної власності, виконавчі органи управління господарських товариств тощо.

Віднесення тої чи іншої організації до кола суб’єктів господарського права залежить від наданої законодавством юридичної можливості виступати учасником господарських відносин та господарської діяльності. Така властивість організацій, легітимованих у встановленому законом порядку як суб’єкти господарської діяльності відображається у поняття господарська правосуб’єктність.

Господарська правосуб’єктність – це визнана та закріплена законодавством за суб’єктом господарської діяльності сукупність прав, загальних юридичних можливостей та обов’язків щодо участі у безпосередній господарській діяльності та управлінні нею, а також гарантій їх здійснення.

Господарською правосуб’єктністю володіє кожен учасник господарських відносин, який відповідає сукупності наступних ознак:

1. Має визначену організаційно-правову форму. Організаційно-правову форму можна визначити як передбачену або санкціоновану нормами права внутрішню організаційну структуру, у якій діє суб’єкт господарських відносин. Суть кожної форми визначена сукупністю вимог законодавства щодо умов господарювання тих чи інших колективних утворень. Зокрема розрізняють підприємства, товариства, об’єднання підприємств, установи (наприклад міністерства) і організації.

2. Має майнову відокремленість. Кожен суб’єкт має юридично відокремлене та закріплене за ним майно у формі основних фондів, оборотних коштів та інших цінностей що відображаються у самостійному балансі суб’єкта. Це майно відокремлене від майна учасників і засновників суб’єкта та майна інших суб’єктів і держави, а також закріплене за суб’єктом правовими методами (в установчих документах, балансі, банківських рахунках).

3. Легітимно створений та існує як суб’єкт господарської діяльності. Законодавством урегульований загальний порядок створення та припинення суб’єкта і загальні умови організації його діяльності. Легітимність включає в себе такі юридичні процедури як державна реєстрація, ліцензування, патентування, ліквідація, реорганізація, взяття на облік тощо.

4. Має господарські права та обов’язки (ядро господарської правосуб’єктності). Всі суб’єкти господарювання з моменту легітимації володіють господарськими правами та обов’язками. Об’єм цих прав та обов’язків, по-перше, залежить від цілей та задач конкретного суб’єкта, по-друге, від кількості господарських зв’язків, у яких бере участь той чи інший суб’єкт господарювання. Правовою формою, у якій фіксуються цілі, задачі та функції суб’єкта господарювання, є установчі документи суб’єкта. Саме вони і закріплюють нормативно господарську правосуб’єктність. Розрізняють засновницькі, управлінські, майнові і спеціальні права суб’єктів господарювання. У процесі здійснення господарської діяльності законодавство зобов’язує суб’єктів:

А) виконувати господарські зобов’язання;

Б) забезпечувати необхідну якість продукції, робіт, послуг;

В) вести бухгалтерський облік та надавати органам статистики передбачену законом звітність;

Г) подавати передбачену законом квартальну та річну фінансову звітність;

Д) своєчасно декларувати та сплачувати податки та інші обов’язкові платежі;

Е) не допускати недобросовісної конкуренції, інших порушень антимонопольного законодавства, прав та інтересів споживачів та будь-яких інших осіб;

Є) раціонально використовувати природні ресурси;

Ж) охороняти довкілля від забруднення та шкідливого впливу;

З) відшкодовувати витрати на відновлення та охорону природних ресурсів.

5. Здатний нести відповідальність за результати господарювання. Всі суб’єкти господарювання повинні здійснювати свою діяльність у межах існуючого правового поля господарської діяльності та не допускати при цьому економічних правопорушень та злочинів, що можуть привести до застосування санкцій, передбачених законодавством. Заходи відповідальності суб’єктів господарювання використовуються у якості засобів економічного стимулювання.

6. Може звертатися відповідно до закону за захистом своїх порушених прав до суду (можливість бути позивачем та відповідачем у суді).

Отже, суб’єктом господарського права є майново-відокремлена організація або окремий громадянин, легітимовані у певній організаційно-правовій формі, яка допускається законом для здійснення господарської діяльності та керівництва нею, що наділені необхідними для цього правами та обов’язками та які несуть відповідальність за результати свого господарювання.

Всі суб’єкти господарювання у формі юридичних осіб мають статус юридичних осіб приватного права.

Підприємство(ст.62 ГК) –самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку передбаченому законодавством.

Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності.

Підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом. Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб.

Розрізняють іноземні, приватні, колективні, державні, комунальні та спільної форми власності підприємства.

Господарські товариства (ст.79 ГК) – це підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадя-нами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. Розрізняють товариства з обме-женою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, товариства з повною відповідальністю, командитні та акціонерні товариства.

Засновниками і учасниками товариства можуть бути суб'єкти господарювання, інші учасники господарських відносин, а також громадяни, які не є суб'єктами господарювання. Обмеження щодо заснування та участі в господарських товариствах суб'єктів господарювання або інших осіб встановлюються законодавством.

Господарські товариства є юридичними особами. Суб'єкти госпо-дарювання - юридичні особи, які стали засновниками або учасниками господарського товариства, зберігають статус юридичної особи.

Об’єднання підприємств (ст.118 ГК) – це господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.

Об'єднання підприємств утворюються підприємствами на добровільних засадах або за рішенням органів, які відповідно до законодавства мають право утворювати об'єднання підприємств. В об'єднання підприємств можуть входити підприємства, утворені за законодавством інших держав, а підприємства України можуть входити в об'єднання підприємств, утворені на території інших держав.

Об'єднання підприємств утворюються на невизначений строк або як тимчасові об'єднання. Об'єднання підприємств є юридичною особою.

Розрізняють асоціації, корпорації, концерни, консорціуми тощо.

Установчими документами називається комплект документів встановленої законом форми, згідно з якими виникає і діє як суб'єкт права суб’єкт господарювання у формі юридичної особи. З точки зору правової природи, установчі документи є локальними нормативними актами, тобто актами, які набувають юридичної сили внаслідок затвердження їх одним або кількома засновниками суб’єкта.

Форму і зміст установчих документів визначають залежно від видів суб’єктів загальні закони про суб’єктів господарювання та юридичних осіб та закони про окремі види суб’єктів.

Установчими документами суб'єкта господарювання є рішення про його утворення або засновницький договір та статут (положення) суб'єкта господарювання.(ст.57 ГК). В установчих документах повинні бути зазначені найменування та місцезнаходження суб'єкта господарювання, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації, якщо інше не передбачено законом.

У засновницькому договорі засновники зобов'язуються утворити суб'єкт господарювання, визначають порядок спільної діяльності щодо його утворення, умови передачі йому свого майна, порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльністю суб'єкта господарювання та участі в ньому засновників, порядок вибуття та входження нових засновників, інші умови діяльності суб'єкта господарювання, які передбачені законом, а також порядок його реорганізації та ліквідації відповідно до закону.

Статут суб'єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування і місцезнаходження, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання, а також інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми суб'єкта господарювання, передбачені законодавством. Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству.

Положенням визначається господарська компетенція органів державної влади, органів місцевого самоврядування чи інших суб'єктів у випадках, визначених законом.

Статут (положення) затверджується власником майна (засновником) суб'єкта господарювання чи його повноважними представниками та узгоджений з іншими суб'єктами відповідно до закону.

Зміст установчих документів (статутів, установчих договорів) господарських товариств, крім норм ЦК і ГК України, регулюється статтями 4, 37, 51, 65, 67 і 76 Закону України "Про господарські товариства". Ці статті визначають переліки основних даних, що підлягають включенню до установчих документів товариств окремих видів.

При розробці проектів установчих документів необхідно враховувати також типові форми установчих документів, розроблені у законодавстві.

В установчому акті установи вказується її мета, визначаються майно, яке передається установі, необхідне для досягнення цієї мети, структура управління установою. Якщо в установчому акті, який міститься у заповіті, відсутні окремі із зазначених вище положень, їх встановлює орган, що здійснює державну реєстрацію.