14.2.Банківська система України

Відповідно до ст. 334 Господарського кодексу України (ГКУ), банківська система України включає Національний банк України та інші банки (державні та недержавні), які створені та діють на території України, що утворює дворівневу структуру цієї системи.

Верхній рівень становить Національний банк України — центральний банк держави, який крім прямих функцій фінансової установи, виступає також спеціально-уповноваженим органом державної влади, який здійснює управління банківською системою і грошовим обігом з метою утримання стабільності фінансової системи держави.

Основою правового статусу Національного банку України є положення, закріплене ст. 2 Закону України "Про Національний банк України", де вказується, що Національний банк України є особливим центральним органом державного управління. Вказане законодавче визначення зазначає державно-управлінську природу діяльності Національного банку України в процесі реалізації покладених на нього функцій, а саме: Національний банк бере активну участь у державному управлінні економікою в Україні шляхом проведення грошово-кредитної політики, а також здійснює спеціальні управлінські заходи у формі адміністративного та індикативного регулювання банківської діяльності.

Особливість правового статусу Національного банку України визначається також положенням ст. 6 Конституції України щодо здійснення державної влади в України на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. З цього положення випливає, що Національний банк України не входить до жодної з гілок влади, і це є важливою гарантією його незалежності від органів державної влади. Тому незалежність Національного банку від органів державної влади слід вважати основним принципом його діяльності.

Особливість статусу Національного банку України зумовлена також особливістю функцій, які він виконує. До таких функцій належать: забезпечення стабільності національної грошової одиниці; проведення грошово-кредитної політики; емісія грошей і організація обігу їх; організація системи рефінансування комерційних банків; банківське регулювання та банківський нагляд тощо.

Відповідно до ст. 51 Закону України "Про Національний банк України" — Національний банк підзвітний главі держави та Верховній Раді України в межах їхніх конституційних повноважень.

Особливості взаємовідносин Національного банку України з Кабінетом Міністрів України визначені в ст. 52 Закону України "Про Національний банк України" , яка закріплює такі їхні форми:

— Національний банк і Кабінет Міністрів України проводять взаємні консультації з питань грошово-кредитної політики, розробки й здійснення загальнодержавної програми економічного та соціального розвитку;

— Національний банк на запит Кабінету Міністрів України надає інформацію щодо монетарних процесів;

— Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади на запит Національного банку надають інформацію, що має вплив на стан платіжного балансу;

— Національний банк підтримує економічну політику Кабінету Міністрів України, якщо вона не суперечить забезпеченню стабільності грошової одиниці України;

— Голова Національного банку або за його дорученням один із його заступників можуть брати участь у засіданнях Кабінету Міністрів України з правом дорадчого голосу.

Нижній рівень банківської системи утворюють усі інші державні та недержавні банки, що здійснюють власну фінансово-господарську діяльність на території України.

Головним елементом банківської системи є банк. У частині другій ст. 334 ГКУ визначено, що банк — це фінансова установа, функціями якої є залучення до вкладів грошових коштів фізичних та юридичних осіб та розміщення цих коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття та ведення банківських рахунків громадян і юридичних осіб. Банки є юридичними особами і можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані банки (ощадні, інвестиційні, іпотечні, розрахункові тощо).

Банки створюються у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю або кооперативного банку. Учасниками банку можуть бути юридичні та фізичні особи, резиденти та нерезиденти, а також держава в особі Кабінету Міністрів України чи уповноважених ним органів. Учасниками банку не можуть бути юридичні особи, в яких банк має істотну участь, об'єднання громадян, релігійні та благодійні організації.

Умови та порядок створення, державної реєстрації, ліцензування діяльності та реорганізації банків, вимоги до статуту, формування статутного та інших фондів, а також здійснення функцій банків встановлюється Законом України "Про банки та банківську діяльність".

Відповідно до Господарського Кодексу України, в Україні можуть діяти два види банків нижнього рівня — державні банки та кооперативні банки.

Державний банк — банк, який був створений за рішенням Кабінету Міністрів України на основі державної власності. У його найменуванні обов'язково має бути слово "державний". Держава здійснює повноваження власника щодо акцій (паїв), що належать їй у статутному фонді державного банку, через органи управління державного банку.

Кооперативний банк — це банк, створений суб'єктами господарювання, а також іншими особами за принципом територіальності, на засадах добровільності членства та об'єднання пайових внесків для сумісної грошово-кредитної діяльності. Згідно з чинним законодавством можуть створюватись центральні та місцеві кооперативні банки.

Мінімальна кількість учасників місцевого (в межах області) кооперативного банку має бути не менш як 50 осіб. У разі зменшення кількості учасників і неспроможності кооперативного банку протягом одного року збільшити кількість їх до мінімальної необхідної кількості діяльність такого банку припиняють шляхом зміни організаційно-правової форми або ліквідації.

Учасниками центрального банку є місцеві кооперативні банки. До функцій центрального кооперативного банку належать централізація та перерозподіл ресурсів, акумульованих місцевими кооперативними банками, а також здійснення контролю за діяльністю кооперативних банків регіонального рівня.

На банки поширюється законодавство про господарські товариства та про кооперацію, але лише в тих межах, що не суперечать вимогам ГК України та Закону України "Про банки та банківську діяльність".

Згідно з частиною першою ст. 9 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банки мають право створювати банківські об'єднання таких типів: банківська корпорація, банківська холдингова група, фінансова холдингова група.

Банківське об'єднання створюється за попередньою згодою Національного банку України та підлягає державній реєстрації шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру банків. Банк може бути учасником лише одного банківського об'єднання.

Банківська корпорація — це юридична особа (банк), засновниками й акціонерами якої можуть бути виключно банки. Банківську корпорацію створюють із метою концентрації капіталів банків — учасників корпорації, підвищення їхньої загальної ліквідності та платоспроможності, а також забезпечення координації та нагляду за їхньою діяльністю.

Банки, що увійшли до банківської корпорації, передають корпорації повноваження на здійснення окремих операцій і забезпечують централізацію виконання окремих функцій. Централізації в межах банківської корпорації підлягають: виконання розрахунків як серед членів корпорації, так і за її межами; операції на ринках грошей і капіталів; встановлення та ведення кореспондентських рахунків (у національній та іноземних валютах); моніторинг кредитних ризиків; розробка та прийняття загальних для членів банківської корпорації правил і процедур виконання операцій і внутрішньої звітності; формування зовнішньої звітності; внутрішній аудит. Банки, що увійшли до банківської корпорації, зберігають свою юридичну самостійність у межах, обумовлених їхніми статутами та статутом банківської корпорації.

Банківська холдингова група — це банківське об'єднання, до складу якого входять виключно банки. Материнському банку банківської холдингової групи має належати не менш як 50 % акціонерного (пайового) капіталу або голосів кожного з інших учасників групи, які є його дочірніми банками. Материнський банк банківської холдингової групи відповідає за зобов'язаннями своїх членів у межах свого внеску в капітал кожного з них, якщо інше не передбачено законом або угодою між ними. Дочірній банк не має права володіти акціями материнського банку. Банківські холдингові групи дозволено створювати лише за умови, що угода про їх створення передбачає покладання на головний банк групи додаткових організаційних функцій стосовно банків-членів, а також створення системи управління спільною діяльністю. Банківській нагляд за діяльністю банківської холдингової групи здійснюють на індивідуальній та консолідованій основі.

Фінансова холдингова група має складатися виключно з установ, що надають фінансові послуги. Серед них має бути щонайменше один банк, а материнська компанія має бути фінансовою установою. Згідно зі ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12 липня 2001 р. фінансовою установою є юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг і яку внесено до відповідного реєстру в порядку, встановленому законом. До професійних фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг. Материнській компанії має належати більш як 50 % акціонерного (пайового) капіталу кожного з учасників фінансової холдингової групи. Материнська компанія фінансової холдингової групи відповідає за зобов'язаннями своїх членів у межах свого внеску в капітал кожного з них, якщо інше не передбачено законом або угодою між ними.