logo search
POSIBNIK-_Sarakhman

2. Економічні функції держави

Сучасний ринок є ринком, який регулюється державою. Це здійснюється через систему правових акцій, фінансування розвитку державного сектора, науки, культури, освіти, соціального захисту населення, через податкову, кредитну та банківську систему, ціноутворення. Усі реально існуючі економічні системи, які поєднують в собі ринкові засади, тобто ґрунтуються на абстрактних законах ринку і механізмі державного регулювання.

Економічні функції держави зводяться до трьох основних: законодавчу, стабілізуючу, розподільчу.

Законодавча передбачає, що держава розробляє систему економічних, соціальних та організаційно-господарських законів і постанов, які створюють певні «правила гри» - гарант однакових прав і можливостей для усіх форм господарювання з метою захисту конкуренції, як основної умови і регулятора ринкової економіки, держава розробляє і реалізує антимонопольне законодавство.

Стабілізуюча функція полягає у підтримці високого рівня зайнятості та умов рівноваги, стимулювання економічного зростання. З цією метою держава:

Розподільча функція пов’язана з досягненням більш справедливого розподілу доходів у суспільстві, з більш ефективним розміщенням ресурсів у ринковій економіці.

Для здійснення цієї функції держава:

а) здійснює перерозподіл доходів багатих верств населення на користь непрацездатних і малозабезпечених, проводить відповідну фінансову і податкову політику регулювання цін;

б) встановлює і контролює реалізацію постанов про мінімальну зарплату;

в) бере на себе функцію забезпечення національної оборони, суспільного порядку, контролює за станом навколишнього середовища, освітою.

Регулююча функція держави ринкової економіці є умовою досягнення балансу економіки на макрорівні.

На державному регулюванні сьогодні застосовуються найрізноманітніші форми, серед них:

В Україні переважають непрямі податки. Основними видами податків у розвинутих країнах світу є:

- особистий подоходний податок

- ПДВ

- податок на прибуток компанії

- податок на соц. страхування.

Частка подоходного податку в державних доходах у розвинутих країнах становила в середині 90-х років майже 30%. Вилучення цього податку починається із встановлення неоподаткованого мінімуму. Із зарплати типового працівника у розвинутих країнах вилучається від 26 од 35% подоходного податку.

Одночасно спостерігається зниження мінімальної ставки особистого подоходного податку, що виходить крупним капіталістом.

Ставки прибуткового податку в Україні:

до 17 грн. – неоподатковується

18 – 85 грн. – 10% суми доходу, що перевищує розмір 1 неоподаткованого

(1 – 5 мін) мінімуму

86 – 170 грн. – 6 грн. 80 коп. + 15%

(5 – 10 мін.)

171 – 1020 грн. – 19 грн. 55 коп. + 20%

(10 – 60 мін.)

1021 – 1700 грн. – 189 грн. 55 коп. + 30%

(60 – 100 мін.)

1071грн. і вище – 393 грн. 55 коп. + 40%

(понад 100 мін.)

Зарплату не можна вважати прибутком, тому назва «прибутковий податок» - неточна.

ПДВ – змінюється від 14 – 25 % від загальної суми податкових надходжень державного бюджету. ПДВ – вид універсального акцизу, який встановлюється за єдиною ставкою до всього обороту. Він забезпечує основну масу податкових надходжень бюджету.

Національний об’єкт оподаткування – це виручка від реалізації товарів.

Реальним об’єктом оподаткування виступає додана вартість – сума зарплати і прибутку, оскільки при сплаті податку вираховується та його сума, що сплачена платником своїм постачальникам.

Ставка ПДВ: 20% - включена в ціни товарів;

16, 667% - визначення суми ПДВ в реалізації товарів за цінами, що включені в ПДВ

Податок на прибуток компаній виплачують юридичні особи. Об’єктом оподаткування є прибуток підприємств після виплати відсотків по банківських позичках, облігаціях та інших боргових зобов’язань, які були випущені з метою фінансування власної діяльності. Загалом підприємництва у розвинутих країнах світу виплачували у 1996р. майже 30% свого прибутку. В Україні з прибутку підприємств виплачується понад 80% різних податків, що сприяло поглибленню економічної кризи, зростанню тіньової економіки, хоча ставка податку та прибутки становила 30%.

Частка податку на соціальне страхування в середині 90-х років у розвинутих країнах світу становила до 24%. Він виплачується з фонду зарплати підприємцями та найманими працівниками і є обов’язковим страховим внеском по медичному та пенсійному страхуванню. В Україні цей податок не сплачується.

Роль податків, як регуляторів зростає. Держава маніпулюючи податковими ставками і видами податків, має змогу стримувати або розвивати окремі галузі або сфери економіки.

Важливо усвідомити, що встановлення високого рівня оподаткування з метою розв’язання насамперед фінальних завдань і поповнення бюджету не може бути основою податкової стратегії.

Тому що існує об’єктивна залежність між величиною податкової ставки і зростанням надходжень до бюджету, яке зображене за допомогою кривої Лаффера.

ставка податків

Ця крива показує, що із підвищенням ставки податку доходи держави за рахунок податків починають збільшуватися спочатку. Та коли податкова ставка перевищує певну мету, доходи від податкових надходжень починають зменшуватися. Зависокі податки знижують у людей бажання працювати в легальній економіці.

Надмірний податковий тягар провокує різке скорочення бази оподаткування,оскільки перешкоджає створенню нових підприємницьких структур і прирікає вже існуючого на масові банкрутства.

Як наслідок, продовжується спад виробництва, а отже, різко скорочується надходження до бюджету, що ставить під сумнів антиінфляційну стратегію.

Цілями податкової політики України повинні стати розкріпачення сил ринку, подолання спаду виробництва,стабілізація економіки, стимулювання розвитку пріоритетних сфер діяльності. Першим кроком могло б стати суттєве зниження сукупного рівня податків. Такі заходи сприяли б створенню успішного інвестиційного клімату і умов для економічного зростання. Впливати на виробництво можна через зміну величини податкової ставки і систему цільових податкових пільг.

Податки розкривають свою суть у виконуваних функціях:

  1. фіскальна (збір грошових коштів з фізичних та юридичних осіб з метою формування фінансових ресурсів держави);

  2. регулююча (регулювання грошових доходів);

  3. стимулююча (стимулювання інвестицій, економічне зростання);

  4. розподільча (розподіл і перерозподіл доходів між соціальними верствами населення, регіонами, галузями економіки).