1. Власність у системі економічних відносин

Щоб з’ясувати природу та економічну структуру того чи іншого суспільства, необхідно передусім розкрити зміст існуючої системи відносин власності.

Відносини власності виникають між людьми з приводу привласнення матеріальних і духовних благ. Привласнення означає відношення людей до певних речей, як до своїх.

Спочатку відносини власності виступали у формі певних історичних звичаїв. З виникненням держави

Стали розроблятися юридичні закони, котрі визначали, за якими правовими нормами привласнюється і розподіляється суспільне багатство між різними суб’єктами . Правові відносини власності виражаються в закріпленні за різними суб’єктами прав володіння, користування і розпорядження. Стаття 2 Закону України “Про власність” так трактує право власності: “Право власності- це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном”.

Власність в економічному сенсі являє собою складну систему господарських відносин, які існують у виробництві. Ця система включає в себе такі групи відносин:

А) відносини з приводу привласнення умов виробництва і його результатів;

Б) відносини господарського використання майна;

В) економічні форми реалізації відносин власності.

Історії відомі два основних типи власності: приватна і суспільна.

Приватна характеризується тим, що засоби виробництва, а отже, і вироблений продукт належать приватним особам. Вони можуть привласнювати продукт, як своєї, так і чужої праці.

Тому розрізняють приватну власність трудову і нетрудову, що має вирішальне значення для характеристики різних форм приватної власності: дрібнотоварної, рабовласницької, феодальної і приватнокапіталістичної.

Нетрудові доходи розглядаються як такі, що не відповідають принципам соціальної справедливості.

В тих суспільствах, де переважає ручна фізична праця, нетрудові доходи справді означають експлуатацію. Доходи рабовласників і феодалів - це нетрудові доходи.

В цивілізованому суспільстві, де переважає високомеханізоване та автоматизоване виробництво, нетрудові доходи не завжди мають соціально справедливий характер. Тому той дохід, що надходить від капіталу, логічно має привласнюватися власником капіталу.

Суспільній власності притаманне спільне привласнення засобів виробництва і виробленого продукту. Її можна представити у двох основних видах: як власність народу в цілому і як власність окремих колективів (державна і колективна власність).

Таким чином приватну і суспільну власність, не варто протиставляти. Прогресивний економічний розвиток завжди передбачає взаємодію цих двох типів власності. Водночас не заперечує того, що одна із них може бути переважаючою в окремі періоди і етапи розвитку людського суспільства.

Власність - це ядро системи виробничих відносин, серцевина кожного суспільного способу виробництва, її називають ще основним визначальним виробничим відношенням.

По-перше, власність визначає характер функціонування не лише соціально-економічних, а й організаційно-економічних відносин. Наприклад, за умов суспільного одержавлення власності немає умов для розвитку підприємництва, маркетингової організації; по-друге, власність визначає цілі і мотиви розвитку виробництва; по-третє, будь-які докорінні зміни в економічних відносинах мають починатися з відповідних перетворень у відносинах власності.