Інфраструктура ринку

Ринкова інфраструктура – це сукупність служб, підприємств, допоміжних ланок і установ, які опосередковують та полегшують взаємодію економічних суб’єктів і забезпечують неперервне функціонування господарських взаємозв’язків, укладання і виконання ринкових угод та можливість їх регулювання. Інакше кажучи, ринкова інфраструктура – це система каналів зв’язку, які забезпечують переміщення та розподіл матеріальних і фінансових ресурсів в економіці. Інфраструктура становить основу і фундамент економічної системи, є її внутрішньою структурою, що забезпечує цілісність.

Основними елементами інфраструктури є:

1. у реальному секторі економіки:

   • на ринку благ: торговельна мережа (ярмарки, біржі, торгові центри, супермаркети, крамниці тощо);

   • на ринку ресурсів: товарні біржі, освітні заклади, мережа перепідготовки кадрів, приватні кадрові агенції, служби зайнятості (біржі праці) тощо;

2. у грошовому (фінансовому) секторі економіки: банки, небанківські фінансово-кредитні інститути (страхові компанії, пенсійні фонди, кредитні спілки, інвестиційні фонди і компанії, трастові (довірчі) компанії тощо), фондові біржі, торговці цінними паперами тощо.

Серед інших елементів ринкової інфраструктури – інформаційно-консультативні фірми, маркетингові, аудиторські та податкові установи, асоціації підриємців, рекламні агенства, лізингові та консалтингові фірми.

Серед багатьох елементів інфраструктури особливо важливим є інститут біржі. Під біржею розуміють передусім постійне місце, де регулярно й у визначений час відбувається торгівля певними товарами, активами тощо. Біржа – це посередник між покупцем і продавцем; об’єднання фізичних та юридичних осіб (продавців, покупців і торговців), які розробляють правила, що сприяють проведенню торговельних та інших операцій. Розрізняють біржі товарні, фондові, товарно-сировинні, валютні, біржі праці. Отже, біржа – це елемент інфраструктури, який забезпечує всі ринки.

Експертним шляхом на біржі визначають так звану котирувальну ціну, яка є ціною рівноваги попиту і пропозиції певного товару. Котирувальну ціну визначають на певний термін або дату, інформацію про неї та про обсяги укладених угод регулярно оприлюднюють, що забезпечує надійні орієнтири усім зацікавленим торговцям.

Щодо організаційно-правової форми, то біржі створюють як акціонерні товариства, здебільшого закритого типу.

Торгівля на біржі має ту особливість, що вона відбувається не безпосередньо між покупцями і продавцями, а через посередників. Такими посередниками є брокери (працюють за гроші інвестора і як його агенти під час купівлі-продажу товарів чи цінних паперів; за свої послуги отримують винагороду у вигляді комісійних), дилери (торгують на свій ризик, а їхнім заробітком є різниця ціни купівлі чи продажу) і маклери (висококваліфіковані працівники бірж, які регулюють порядок проведення торгів з активами).

Важливим елементом інфраструктури реальної економіки є товарні біржі, які виступають гуртовим товарним ринком. Товарна біржа – це об’єднання (асоціація) продавців, покупців і торговців-посередників з метою впорядкування торгівлі, полегшення, прискорення і здешевлення торговельних угод та операцій. На сучасних товарних біржах торгують продукцією сільського господарства (зерно, м’ясо, бавовна тощо), металом (чавун, сталь, алюміній та ін.), енергоносіями.

Членами товарної біржі можуть бути посередницькі (брокерські, торговельні) організації, виробничі фірми, банківські установи, інвестиційні компанії, окремі громадяни, тобто юридичні та фізичні особи. Вони, згідно з визначеними біржовими правилами, укладають угоди купівлі-продажу товарів за цінами, що формуються безпосередньо в ході торгівлі, залежно від співвідношення попиту і пропозиції.

На біржі укладають угоди двох типів:

1. на реальний товар, що передбачає негайне передання товару контрагентові та його оплату упродовж кількох (двох-трьох) днів;

2. угоди на термін, що передбачають доставку товару в обумовлений угодою час, але за ціною, яка зафіксована в угоді на день її укладання.

Сьогодні набули поширення угоди на термін (термінові угоди). Розрізняють такі види: форвардні (угоди, метою яких є реальна купівля чи продаж товару або активу), ф’ючерсні (контракт на майбутню поставку певного товару або активу за попередньо узгодженою ціною); опціонні (торгівля попередніми контрактами).

Товарна біржа виконує цілу низку важливих функцій:

1. збалансовує попит і пропозицію;

2. упорядковує та уніфікує ринок товарних і сировинних ресурсів;

3. стимулює розвиток ринку;

4. є економічним індикатором.

Ринок цінних паперів (поняття, що ототожнюється з поняттям «фондовий ринок») є невід’ємним сегментом ринкової економіки.

Ринок цінних паперів (фондовий ринок) є сектором фінансового ринку, на якому відбувається перерозподіл капіталів за допомогою специфічних інструментів – цінних паперів.

Ринок цінних паперів – сукупність відносин між продавцями й покупцями цінних паперів.

Учасники фондового ринку:

Емітенти – особи, що випускають від свого імені цінні папери і що відповідають за виконання зобов’язань, які випливають із цінних паперів.

У даний час цінні папери в Україні, крім векселів, можуть випускати тільки юридичні особи. Емітенти випускають і розповсюджують свої цінні папери з метою залучення необхідних фінансових ресурсів.

Інвестори – юридичні й фізичні особи, що вкладають свої кошти в цінні папери. Основним мотивом участі інвесторів в операціях із цінними паперами є бажання вигідно розмістити свої тимчасово вільні фінансові ресурси, забезпечивши вищу прибутковість у порівнянні з банківськими вкладами або іншими альтернативними інвестиціями.

Пасивна поведінка громадян і підприємств на ринку цінних паперів пояснюється їх непоінформованістю і недосвідченістю в цих питаннях. Подолати інертність дрібних інвесторів покликані так звані «інституційні інвестори» - банки, страхові компанії, пенсійні та інвестиційні фонди. Ці структури залучають кошти звичними і зрозумілими рядовому інвестору способами (депозити, страхові полюси тощо), а потім вкладають їх в цінні папери.

Торговці цінними паперами – особи, які виконують посередницькі послуги для інвесторів і емітентів. До них належать дилерські фірми, які скуповують цінні папери з метою їх подальшого перепродажу, брокерські фірми, які здійснюють купівлю або продаж цінних паперів за дорученням клієнтів, а також фірми, які надають послуги з консультування та управління цінними паперами інших осіб.

Цінний папір – фінансовий документ, який засвідчує право власності або свідчить про відносини позики, і який дає право його власнику на отримання доходу.

До цінних паперів належать: акція, облігація, вексель, чек, депозитний сертифікат, казначейське зобов’язання тощо.

Акція – цінний папір, який випускається акціонерним товариством (АТ) і підтверджує частку в статутному фонді АТ, надає право на участь в управлінні АТ, отримання частини прибутку за наслідками його діяльності у вигляді дивідендів, отримання частини вартості майна АТ при його ліквідації.

Розрізняють акції іменні й на пред’явника. Іменні акції містять ім’я(назву) їх власника і передаються іншим особам шляхом передавального запису. Акції на пред’явника переходять до інших осіб шляхом простої передачі.

Акції поділяються також на прості (звичайні) і превілейовані. Прості (звичайні) акції – акції, які надають право голосу й дають право на отримання дивідендів тільки, якщо зборами акціонерів було ухвалене відповідне рішення про їх виплату. Привілейовані акції це акції, які передбачають наявність у їх власників певних переваг порівняно з власниками звичайних акцій (наприклад, першочергове право на виплату дивідендів, фіксований розмір дивіденду).

Акція- безстроковий папір, вона випускається на якийсь зумовлений термін та існує до закінчення функціонування акціонерного товариства. Крім того, акціонерне товариство не бере на себе зобов’язань проводити регулярні виплати.

Таким чином, акції – найбільш ризикований вид цінних паперів, з погляду ймовірності втрати всієї суми, але вони потенційно можуть приносити і максимальний дохід.

Облігація – цінний папір, який є борговим зобов’язанням, що свідчить про зобов’язання емітента виплатити власнику облігації протягом певного часу відсотки по ній , а по настанню терміну виплатити – погасити свій борг перед власником облігації. Тому власник облігації – кредитор, а не акціонер.

Вексель – незабезпечене зобов’язання боржника виплатити в призначений термін борг і відсоток по ньому.

Державні цінні папери –– боргові зобов’язання уряду. Вони відрізняються за датами випуску, термінами погашення, за розмірами відсоткової ставки. Сьогодні в більшості країн обертаються державні цінні папери декількох видів: казначейські векселі, казначейські зобов’язання й казначейські облігації, що розрізняються терміном погашення.

Державні казначейські зобов’язання – цінні папери на пред’явника, що свідчать про добровільне внесення громадянами коштів до держбюджету і надають право на отримання доходу.

Банківські ощадні сертифікати – письмові свідоцтва банків про внесення вкладником грошових коштів із зобов’язаннями їх повернення (у строго визначений термін або до запитання) і нарахуванням відсотків за час користування.

Депозитний сертифікат – фінансовий документ, що випускається кредитними установами і свідчить про депонування грошових коштів із правом вкладника на отримання депозиту. Розрізняються депозитні сертифікати до запитання і строкові, на яких вказано термін вилучення вкладу і розмір відсотка.

Усі цінні папери є самостійним ринковим товаром, ціна на який визначається за законом попиту і пропозиції.

Цінні папери мають дві основні вартісні характеристики – номінальну вартість і ринкову вартість.

Номінальна вартість – вартість, вказана в цінному папері при його випуску, яка відображає, як правило, розмір грошового зобов’язання, пов’язаного з метою емісії. Так, номінал акції визначає мінімальну вартість внеску, яку повинен внести акціонер до статутного фонду АТ за умовами випуску. Номінал облігації або векселя відповідає тій сумі коштів, яку зобов’язаний виплатити емітент одержувачу даних цінних паперів при їх погашенні.

Ринкова вартість (курс акції) – ціна, за якою фактично продаються-купуються цінні папери в конкретний момент часу.

.