logo search
POSIBNIK-_Sarakhman

1.Зародження і розвиток економічної теорії

Глибоке засвоєння економічної теорії, як і економічної науки загалом пов’язане з пізнанням її історичних джерел і закономірності розвитку. Жодна галузь науки не з’явилася раптово, а є продуктом тривалої еволюції.

У літературі не рідко твердять, що економічна теорія належить до порівняно молодих видів наукових знань – в університетах її почали вивчати в період новітньої історії. До того її вивчали в загальних суспільствознавчих предметах, оскільки вона не мала самостійного статусу. Насправді економічна теорія сягає до християнської доби, її коріння можна віднайти в творах мислителів давньої Греції та Риму. Першими економічними узагальненнями, які дійшли до нас, є написи на єгипетських пірамідах, зведення законів царя Хаммурапі у Вавілонії у них деталізовані податкова система, громадські роботи, різноманітні штрафи. Перша спроба теоретично осмислити і системно викласти економічні проблеми була здійснена великим мислителем стародавніх часів, філософа вчителем і наставником Олександра Македонського – Аристотелем. Він зацікавився двома ключовими проблемами того часу – ефективним використанням майна в рабовласницькій системі і здійснення справедливого обміну. Аристотель багато присвятив уваги економічним проблемам, започаткувавши елементи теорії товарного виробництва і грошей. Що правда економічні погляди Аристотеля і його учасників відображали натуральні системи господарства, а тому вони не могли обґрунтувати теорію ціни і грошей у сучасному розумінні. Однак їх внесок в економічну науку не можна недооцінювати.

Помітний вплив в економічні й теорії залишили меркантелістські концепції, що зародилися в епоху первісного нагромадження капіталу. З меркантилізмом пов’язане виникнення терміну “політична економія”, який увів француз А.Монкретьєн (у 1615 році вийшла його книга “Трактат політичної економії”). Якщо ранні меркантилісти ототожнювали багатство з нагромадженням золота і срібла то пізніші під багатством розуміли надлишок продуктів, що обмінювалися на зовнішньому ринку на гроші. Однак головна увага приділялась сфері обміну.

Вагомий внесок у розвиток економічної теорії зробила школа трудової теорії вартості, яка досліджувала сферу виробництва, перенісши дослідження із сфери обміну. Основні її представники У.Петті, П.Буагільберт, Ф.Кене. Особливо відзначився Кене, головним твором якого є “Економічна таблиця” – це геніальна спроба вперше в історії економічної думки розглянути процес відтворення сукупного продукту нації. Він вважав, що продуктивним класом є землероби, до яких зараховував і землевласників. Ця теорія не охоплювала процесу відтворення суспільного продукту, оскільки вилучала працю, застосовану у промисловості, що свідчить про обмеженість концепції фізіократів.

Цієї обмеженості уник син митного шотландського чиновника Адам Сміт. У своїй знаменитій праці “Багатство народів” (1776) він у перше підвів підсумки розвитку економічної думки і виклав її у новому синтезі на основі трудової теорії. Дехто з прихильників Сміта вважав, що його книга стала економічною біблією капіталістичного світу.

Адам Сміт особливого значення надавав поділу праці та професіоналізму, зробивши її основою при розгляді всіх економічних проблем. Послідовники цих ідей були і в Україні.

Вчення Сміта гуманне, воно зрозуміле кожній людині, узгоджується з її природою і намірами. Він намагався збагнути людину далеко не ідеальну. І сприймав її такою, якою бачив: егоїстичною, такою, що думає насамперед про власну вигоду, а ніяк не про вигоди суспільства. При цьому він зумів зберегти повагу саме до такої людини і зробив дивовижне відкриття – теорію “невидимої руки” (що і є суттю вчення Сміта): коли людина виходить з власної вигоди, це природно або, точніше, неминуче приводить її до того, що вона надає переваги тому заняттю, яке найвигідніше суспільству. Йому була близька ідея “природної гармонії” (рівноваги), що встановлюється в економіці стихійно за відсутності державного регулювання. Сміт в перше визначив двояке завдання політичної економії: аналіз об’єктивної економічної реальності і з’ясування закономірності її розвитку (позитивний аспект) та вироблення рекомендацій для економічної політики фірм і держави (нормативний аспект).

Значно поглибив і розширив вчення Сміта Д.Рікардо – ідеолог промислової революції. Він довів, що вартість товарів, джерелом якої є праця, лежить в основі доходів різних верств суспільства – заробітної плати, прибутку, процента і ренти. Прибутком вважав неоплачену працю робітника.

Продуктивним у розвитку економічної науки було 19 століття, коли відбулася диференціація економічних поглядів, яка привела до виникнення нових напрямків у економічній теорії. Одним з них був марксистський напрям, представлений К.Марксом і Ф.Енгельсом. головним твором цього напрямку був “Капітал” Маркса, перший том якого вийшов у світ у 1867 році. В основі марксистської доктрини лежала концепція капіталістичної експлуатації, зубожіння мас і утвердження соціалістичного ладу. Марксистська теорія своєю спрощеністю економічних відносин і закономірностей розвитку приваблювала ті соціальні верстви, які сподівались ще за життя позбутися соціальних труднощів і незручностей.

Наприкінці ХІХ ст. – початку ХХ ст. в економічній науці виникла низка нових шкіл.

Нова історична школа (Г.Шмолер, Л.Брентано, К.Блюхер, В.Замбарт). Представники цієї школи відмовилися від цілісної абстрактної економічної теорії, що продуктивним класом є землероби, до яких зараховував і землевласників. Ця теорія не охоплювала процесу відтворення суспільного продукту, оскільки вилучала працю, застосовану у промисловості, що свідчить про обмеженість концепції фізіократів.

Цієї обмеженості уник син митного шотландського чиновника Адам Сміт. У своїй знаменитій праці “Багатство народів” (1776) він у перше підвів підсумки розвитку економічної думки і виклав її у новому синтезі на основі трудової теорії. Дехто з прихильників Сміта вважав, що його книга стала економічною біблією капіталістичного світу.

Адам Сміт особливого значення надавав поділу праці та професіоналізму, зробивши її основою при розгляді всіх економічних проблем. Послідовники цих ідей були і в Україні.

Вчення Сміта гуманне, воно зрозуміле кожній людині, узгоджується з її природою і намірами. Він намагався збагнути людину далеко не ідеальну. І сприймав її такою, якою бачив: егоїстичною, такою, що думає насамперед про власну вигоду, а ніяк не про вигоди суспільства. При цьому він зумів зберегти повагу саме до такої людини і зробив дивовижне відкриття – теорію “невидимої руки” (що і є суттю вчення Сміта): коли людина виходить з власної вигоди, це природно або, точніше, неминуче приводить її до того, що вона надає переваги тому заняттю, яке найвигідніше суспільству. Йому була близька ідея “природної гармонії” (рівноваги), що встановлюється в економіці стихійно за відсутності державного регулювання. Сміт в перше визначив двояке завдання політичної економії: аналіз об’єктивної економічної реальності і з’ясування закономірності її розвитку (позитивний аспект) та вироблення рекомендацій для економічної політики фірм і держави (нормативний аспект).

Значно поглибив і розширив вчення Сміта Д.Рікардо – ідеолог промислової революції. Він довів, що вартість товарів, джерелом якої є праця, лежить в основі доходів різних верств суспільства – заробітної плати, прибутку, процента і ренти. Прибутком вважав неоплачену працю робітника.

Продуктивним у розвитку економічної науки було 19 століття, коли відбулася диференціація економічних поглядів, яка привела до виникнення нових напрямків у економічній теорії. Одним з них був марксистський напрям, представлений К.Марксом і Ф.Енгельсом. головним твором цього напрямку був “Капітал” Маркса, перший том якого вийшов у світ у 1867 році. В основі марксистської доктрини лежала концепція капіталістичної експлуатації, зубожіння мас і утвердження соціалістичного ладу. Марксистська теорія своєю спрощеністю економічних відносин і закономірностей розвитку приваблювала ті соціальні верстви, які сподівались ще за життя позбутися соціальних труднощів і незручностей.

Наприкінці ХІХ ст. – початку ХХ ст. в економічній науці виникла низка нових шкіл.

Нова історична школа (Г.Шмолер, Л.Брентано, К.Блюхер, В.Замбарт). Представники цієї школи відмовилися від цілісної абстрактної економічної теорії, Світові війни у ХХ ст. призвели до корінних змін на економічній і політичній карті світового співтовариства і внаслідок більшовицького перевороту в 1917 році, виникла тоталітарна система на 1/6 частині планети, а після 2-ої світової війни – ще в ряді європейських країн, добравшись до Азії, Латинської Америки і навіть Африки. Відбулися глибокі соціально-економічні зміни в економіці індустріально розвинутих країн. Це позначилося на розвитку економічної теорії. Якщо в країнах “радянської моделі” продовжували існувати марксистсько-ленінські концепції, то в західноєвропейських державах, США та інших країнах економічна теорія постійно шукала рецептів для забезпечення економічної рівноваги динамічних господарських систем.

У цьому контексті треба згадати насамперед Дж.М. Кейнса (1883-1946) та його послідовників, які дали теоретичне обґрунтування ефективної господарської політики. Прихильники кейнсіанського напрямку, що виник у 30-х роках ХХ ст., виявили серйозні хиби у механізмі вільної конкуренції, обґрунтували теорію та економічну політику “регульованого капіталізму”. Кейнс ввів у економічну теорію новий макроекономічний метод аналізу, з позиції якого він досліджував кількісні функціональні залежності процесу відтворення, закономірні кількісні зв’язки таких сукупних народногосподарських величин, як капіталовкладення і національний дохід, інвестиції та зайнятість населення, споживання і заощадження, кількість грошей в обігу, рівні цін, з/плати, прибутку і процента.

Кейнс, переключивши увагу з проблеми пропозиції ресурсів (неокласична школа) на проблему ефективного попиту, висунув теорію мультиплікатора. Він поставив питання про перехід до державного регулювання капіталістичної економіки, пошук нових засобів пом’якшення масового безробіття та економічних криз, на передній план висунув практичну функцію економічної теорії, яку стали використовувати для розробки теорії, спрямованих на оздоровлення, стабілізацію та усунення суперечностей ринкової економіки.

У працях таких послідовників Кейнса, як А.Гансен, Д.Домар, Р.Гар род та інші, кейнсіанські концепції були розвинуті і вигляді неокенсіанських моделей економічного зростання, які передбачали полегшення соціальної суперечності й удосконалити господарський механізм з допомогою державного регулювання ринкової економіки.

Неоліберальна школа з її концепцією “соціально ринкового господарства” (Л.Мізес, Ф.Хайєк, В.Бекон) стоїть на позиціях свободи дій, спирається на загальнолюдські цінності. Економісти цього напрямку мали особливу популярність після Другої світової війни в країнах Західної Європи, зокрема ФРН.

З початком світового економічного спаду 1974-1975 рр провідним в економічній теорії стає неокласичний напрям, представники якого звернулися до нових об’єктів аналізу, виступають проти втручання держави в дію ринкових сил.

Істотні еволюції зазнала теорія граничної корисності, де аналіз перемістився на комплекс ціноутворюючих факторів. Це теорія граничної продуктивності дала поштовх розвитку у післявоєнний період неокласичних теорій зростання, в яких основна увага зосереджувалася на проблемі потенціального можливого зростання, зважаючи на фактори виробництва та їх оптимальне використання (виробнича функція Коба-Дугласа, багатофакторні моделі Р.Солоу, Я.Тінбергена).

Наприкінці 70 – початку 80-х рр. ХХ ст. неокласичні ідеї трансформувались у неоконсерватизм як провідний напрям сучасної економічної теорії. Його основними теоріями є:

а) жорсткого регулювання грошової маси (4-5% щорічного приросту);

б) скорочення державних видатків на соціальні потреби.

У 60-70-х роках еволюціонує інституціонально-соціальний напрям, який виник ще у 20-30-х роках ХХ ст. Представники Дж.Гелбрейт, Р.Арон, У.Ростоу, Д.Бел критикували всі традиційні школи за відрив від аналізу соціальних проблем, виступали за процес соціалігізації економічної теорії та розробляли концепції трансформації капіталізму в умовах НТР.

Теоретики даного напряму враховують такі нові явища сучасного капіталістичного суспільства, як планування і прогнозування, поширення внутрішнього ринку за допомогою орієнтації та масове споживання, значний розвиток соціальної сфери. Інші зусилля спрямовані, пошуки певних соціальних амортизаторів, покликаних нейтралізувати соціальні суперечності. У цьому полягає практична функція теорій інституціонально-соціального напрямку, їх вивчення має науковий інтерес.