logo search
POSIBNIK-_Sarakhman

3. Функції грошей

1) Міра вартості. Ця функція займає центрадьне місце в системі грошових відносин. На основі міри вартості встановлюється ціна, що є грошовим виразом вартості товару. При цьому існує обернена залежність між ціною та вартістю грошової одиниці. Гроші реалізують свою функцію міри вартості не безпосередньо, а через їхню взаємодію з маштабом цін.

Маштаб цін – суто технічна функція грошей, і являє собою законодавчу фіксацію вагової кількості монетарного металу (золота чи срібла), що закріплюється державою за певною грошовою одиницею. За часів карбування монет маштаб цін збігався з їхнім ваговим вмістом, пізніше відбулося відокремлення офіційного маштабу цін від реального грошового вмісту.

На оснсві маштабу цін здійснювалося порівняння національних грошових одиниць – долара, марки, фунта. Відповідно до цього встановлювався і валютний курс.

З маштабом цін пов’язані девальвація і ревальвація грошових одиниць. Девальвація – це офіційне зменшення, а ревальвація – збільшення золотого вмісту певної грошової одиниці.

На даний час згідно з рекомендацією МВФ фіксація офіційного (золотого) маштабу цін більшістю країн заходу нині не проводиться. Але це не означає повної вичерпності функції грошей міри вартості. В сучасних теоріях це функція тлумачиться як “одиниця розрахунків”. На її базі оцінюється відносна вартість товарів. Йдеться про визначення купівельної спроможності грошової одиниці, її відносної вартості на фундаменті принципів, розробленою кількісною теорією грошей. Цінова оцінка вартості товару здійснюється до процесу його реалізації на основі функції міри вартості. Міра вартості є суспільним еталоном оцінки вартості товару.

2) Засіб обігу. Сам процес обміну товарів, обіг Т-Г-Т породжує об’єктивну потребу не лише у функції міри вартості, а й загальному засобі обігу, на базі якого відбувається реальний рух споживчих вартостей товарів, їх фактичний обмін. Перша і друга функції нерозривні. Але для здійснення обігу потрібні реальні гроші.

3) Функція нагромадження. Роздвоєння обміну на два самостійних акти – куплю і продаж - створює можливість і необхідність нагромадження грошей. Якщо гроші випадають із сфери обігу, то вони є засобом нагромадження, утворення скарбу (багатства).Функцію скарбу можуть виконувати лише справжні гроші, паперові гроші виконують функцію нагромадження і заощадження.

4) Засіб платежу. Коли гроші здійснюють самостійний рух, переходячи від одного власника до іншого, то вони виконують функцію засобу платежу. Цю функцію вони виконують як у сфері товарного обігу (продаж товарів в кредит), так і поза ним (сплата з\пл), податків, (орендної лати). З функції грошей як засобу платежу виникають кредитні гроші.

5) Функція cвітових грошей. Ця функція здійснюється в економічних відносинах між країнами.

В системі валютних відносин сформувалося декілька видів міжнародних (колективних) валют. З 1 січня 1970р. МВФ запровадив у структуру міжнародних розрахунків валюту СДР “спеціальні права запозичення”.

З березня 1979р. В межах валютної системи “спільного ринку” використовується європейська валютна одиниця – ЕКЮ.

Запровадження СДР пов’язане із витісненням із системи міжнародних валютних відносин золота як монетарного товару, що розвязувало в своючергу проблему валютної ліквідності, а також забезпечити функціонування міжнародної платіжно-розрахункової оиниці незалежно від стану платіжного балансу та внутрішнього грошового обігу окремих країн, зокрема США.

Спосіб функціонування СДР:

По-перше: СДР виконує функцію інтернаціональної міри вартості валютних поритетів нац. гр.од. – членів МВФ.

По-друге: виступає резервним активом міжнародної валютної системи, для регулювання платіжних балансів окремих країн.

По-третє: міжнародний засіб платежу.

По-четверте: купівельний засіб. На СДР можна купити вільно конвертовану валюту.

В 1970р. 1 СДР=0,888671 грам чистого золота. З 1974р. вартість СДР почала визначатися на підставі стандартного “кошта валют”, до якого входило 16 валют країн. СДР виступало як середньо зважена цих паритетів.

З 1 січня 1981р. до кошика валют входить 5 країн: США. Німеччина, Японія, Франція, Англія. Емітована сума СДР (1992р.-21.4млрд. од. СДР), розподіляється між крвїнами – членами фонду згідно з їхніми квотами. СДР зараховується на спеціальні рахунки, що відкриваються в кожній країні, на підставі яких здійснюються операції в колективній валюті. ЦБ мають можливість обмінювати СДР на конвертовану валюту, яку можна використати для зовнішніх платежів.

ЕКЮ європейська валютна одиниця. Паритет ЕКЮ визначаєтьсяна базі стандартного “кошика валют” країн – учасниць ЄВС. Вміст “кошика” залежно від змін у конкурентних позиціях тієї чи іншої країни економічної системи “спільного ринку” періодично (1 раз на 5 років) непереглядається. Входять такі країни: Німеччина, Франція, Англія, Італія, Голландія, Бельгія, Данія, Ірландія, Греція, Іспанія, Португалія.

СДР і ЕКЮ: спільні і відмінні риси.

  1. ЕКЮ поширюється за межі ЄВС зони її використання як засобу кредитування. Кредитна лінія СДР-тільки серед країн учасниць. Позики в ЕКЮ можуть брати і США, Японія, Канада, країни колишнього СРСР.

  2. ЕКЮ надається в позику і фізичним особам, що займаються приватним бізнесом.

  3. ЕКЮ зовсім незалежна від долара , на вілміну від СДР.

  4. Статус ЕКЮ як паралельної грошової одиниці, що має перевагу заступити німецьку марку, французький франк, фунт стелінгів.

За планом Делора у грудні 1991р. в Голандії і 12 країн – членів Європейського Союзу (ЄС) уклали Маострихтську угоду, що передбачала поступове формування Економічного і валютного союзу. Після її ратифікації з 1 січня 1999р. уведено спільну грошову одиницю – євро. Установлено також фіксований валютний курс відносно євро, що стало єдиною валютою для учасників союзу. Створено Європейський ЦБ. Згідно з планом ЄС євро має стати альтернативою долару.