8. Програмний метод у бюджетному процесі України – шлях до ефективної державної політики у сфері інвестицій
Сьогоднішнє завдання бюджетної політики полягає в пошуку важелів, здатних підтримувати темпи економічного росту на високому рівні протягом тривалого періоду, оскільки їх зниження не дозволить розв’язати ряд глибоких протиріч, насамперед, у соціальній сфері. Однією з необхідних умов цього є перехід у бюджетному процесі від планування ресурсів до планування результатів, що передбачає підвищення ролі програмно-цільових методів в управлінні видатками бюджету.
З 2002 р. Україна перейшла до застосування програмно-цільового методу в процесі складання бюджету, але в бюджетному процесі України цей метод все ще перебуває на початковій стадії, і тому говорити про реальні результати від використання цього методу у вітчизняному бюджетному процесі ще зарано. Сучасний етап можна охарактеризувати лише як формальний перехід до програмно-цільового методу складання бюджету, коли існуюча форма підготовки бюджетних запитів та інших документів здійснюється за новими стандартами, а зміст роботи щодо їх використання ще не набули принципових змін.
В останні роки державні цільові програми затверджувалися нормативно-правовими актами різного рівня без достатнього аналізу та врахування результатів реалізації діючих програм і їх фінансового забезпечення. Фактично процес розробки і виконання програм в Україні набув слабо контрольованого характеру. В результаті кількість програм постійно зростає, сукупні обсяги фінансування дорівнюють 15–20% доходів держбюджету, а середній рівень фінансування однієї програми не перевищує 50%. В державі відсутній єдиний підхід до прийняття рішень про необхідність прийняття і реалізації програм, немає чіткої і зрозумілої системи відбору проблем у рамках пріоритетів соціально-економічного розвитку для забезпечення їх коштами державних цільових програм. За таких умов міністерства і відомства як головні розпорядники бюджетних коштів, прямо зацікавлені в ініціюванні усе більшої кількості нових програм як додаткового джерела фінансування поточних функцій. Частина державних цільових програм не має чітко визначених конкретних заходів і, відповідно, термінів і оцінок очікуваних результатів їх реалізації, що призводить, зокрема, до неадекватного відображення в програмі витрат, пов’язаних з її реалізацією. Більш того, тексти значної кількості діючих державних цільових програм практично не доступні для громадськості.
Необхідно розробити пропозиції щодо впорядкування програмного процесу в бюджетній сфері в цілому разом із проектом Закону України «Про програмно-цільове планування державного бюджету», з тим, щоб лобістські і протекціоністські підходи, які часто домінують у програмному процесі, з часом відійшли на задній план, а бюджетний процес набував все більшого ступеня легітимності і прозорості, забезпечуючи ефективну участь держави в реалізації довгострокової стратегії розвитку економіки.
Програмний метод передусім має застосовуватися щодо «зон розвитку», які дають вагомий результат лише у випадку реалізації пролонгованої, цілеспрямованої і послідовної політики, яка включає:
1. реальний сектор економіки (створення виробничої, транспортної й іншої інфраструктури, підвищення ефективності виробництва, підтримка конкурентоспроможності аграрно-промислового сектора, ресурсозбереження, створення нових виробництв);
2. наукові, науково-технічні програми (створення нових технологій, засобів виробництва, іншої наукомісткої продукції, активізацію інноваційної діяльності у сфері економіки).
3. створення інституційних умов розвитку економіки знань.
- Україна-2015: національна стратегія розвитку
- Випереджаючий розвиток........................................................................................34
- Завдання і етапи реалізації стратегії
- Політичний і державний розвиток
- Суспільний розвиток
- Економічний розвиток
- Суспільство
- Стартові умови розвитку
- Стратегічні пріоритети соціальної політики
- 1.Соціальні стимули і соціальні гарантії
- Державна допомога
- Державні гарантії
- Державні стимули
- Інституційні зміни системи:
- 2. Створення повномасштабної системи соціального страхування:
- 3. Реформа системи соціальної допомоги:
- 4. Розвиток системи соціальних послуг:
- 5. Трансформація системи пільг:
- 6. Розвиток соціальної інфраструктури:
- 2. Трансформація політики доходів
- 3. Безперервна освіта та конкурентоспроможність ринку праці
- 4. Політика збереження здоров’я нації
- 1. Реформування галузі охорони здоров’я:
- 2. Сприяння створенню безпечних умов праці:
- 3. Заохочення здорового способу життя:
- 5. Громадянська активність та інститути розвитку
- 6. Суспільна мотивація реформ
- 7. Стратегія інтеграції українського суспільства
- Економіка Стартові умови розвитку
- Пропорційність та диспропорції в економіці України
- Фондоозброєність праці та завдання технологічної модернізації
- Бар’єрність у вітчизняній економіці
- Ключові завдання економічної політики до 2015 року
- 1. Позиціонування України у геоекономіці
- 2. Випереджаючий розвиток
- 3. Науково-технологічна та інноваційна політика
- 4. Технологічна модернізація
- 5. Нагромадження капіталу
- 6. Сільське господарство в реалізації Стратегії розвитку України.
- 7. Політика конкурентноздатності
- 8. Програмний метод у бюджетному процесі України – шлях до ефективної державної політики у сфері інвестицій
- 9. Інституційне забезпечення реалізації Стратегії.
- Держава Стартові умови розвитку
- 1. Завершення трансформації політичної системи
- 2. Адміністративна реформа
- 3. Реформа судової системи
- 4. Виборча реформа
- 5. Зовнішньополітичне забезпечення стратегічних національних інтересів
- Додатки
- Реальний сектор (2008–2015 рр.)