3. Безперервна освіта та конкурентоспроможність ринку праці

Сьогодні країнами-лідерами є держави, які виходять з того, що найвигідніші інвестиції – це інвестиції у людський капітал. Перспективи соціального та економічного розвитку вони пов’язують насамперед з якістю освіти. Проте вітчизняна система освіти, незважаючи на намагання реформування за європейськими зразками, в основному лише виглядає європейською, але не є такою за суттю. І причини цього не тільки в недостатньому фінансуванні науково-освітньої сфери. Вони набагато глибші.

Перш за все, слід усвідомлювати, що покращення якості освіти – це комплексне поняття, яке зазнає коректив разом з наддинамічними змінами у світі. Сучасна освіта має орієнтуватися на інноваційну економіку, розвиток людини, запити міжнародного ринку праці. Іншими словами, вона повинна відповідати інтересам економіки, суспільства та окремих людей. Ця мета не є ані абстрактною, ані недосяжною.

По-перше, держава має стимулювати розкриття економічного потенціалу науки, але перед цим – чітко визначити “точки зростання” економіки й стимулювати спрямування інтелектуальних та матеріальних ресурсів в найперспективніші економічні галузі.

По-друге, також державі належить головна роль у встановленні партнерських відносин між приватним бізнесом та освітою, ініціатива у створенні мережевих структур, що пов’язували би дослідницькі центри, провідні вузи та бізнес-організації. Наука, освіта та бізнес мають бути інтегровані у єдину систему.

І нарешті головне – спрямування політичної волі на те, щоб розвиток держави був підпорядкований формулі – “конкурентоспроможна особистість - конкурентноздатна освіта - конкурентноздатна економіка”.

Забезпечення конкурентноздатності освіти на даному етапі потребує:

• перегляду кількості і структури закладів вищої освіти, а також навчальних напрямів і спеціальностей, приведення їх у відповідність до потреб держави;

• встановлення рівнів градації вищих навчальних закладів, розробки відповідних положень і проведення акредитації навчальних закладів на відповідність цим положенням;

• створення умов для реалізації принципу автономності вищих навчальних закладів. Вища школа України має багаті традиції демократичного управління, закладені в статути навчальних закладів, зокрема виборність керівного, професорсько-викладацького складу. Необхідно переглянути статути навчальних закладів і звільнити їх від невластивих нашарувань;

• введення системи моніторингу якості освіти. Контроль якості повинен зосередитися не тільки на навчальному процесі, кадрах, науково-методичному забезпеченні, матеріальній базі а, в першу чергу, на контролі знань студентів, визначаючи їхню компетентність і спроможність задовольняти вимоги ринку праці;

• забезпечення прямого зв’язку між сферою освіти і ринком праці.

В постіндустріальному світі, де головним ресурсом конкурентоспроможності виступають знання, навчальна активність людини перестає бути окремим видом діяльності та перетворюється на невід’ємну складову способу життя як такого. Конкретним механізмом розвитку "відкритої особистості" у сучасному соціумі є безперервна освіта. У 2000 році на Європейському самміті у Лісабоні поширення безперервної освіти було визнано головною передумовою формування громадянського суспільства. Активна громадянська позиція неможлива без успішної професійної кар’єри, оскільки саме вона закладає фундамент незалежності людини, її самоповаги та добробуту.

Для України це має першочергове значення. Період "первинного накопичення капіталу" призвів до майже повної економічної девальвації не тільки рівня освіченості, але й самих особистісних якостей як підґрунтя для соціального успіху. Попри світові тенденції, саме на початку ХХІ сторіччя інвестиції в освіту для українців перестали бути перспективними. Водночас незалежна Україна, по суті, залишилася без власної концепції середньої та вищої освіти – відійшовши від радянських стандартів, європейські перейняла лише поверхнево, без належного переосмислення зарубіжних навчальних практик.

Як наслідок – сьогодні вітчизняна системи освіти не здатна вчасно реагувати на нові економічні потреби, тим паче – працювати у випереджальному режимі, як це відбувається в розвинутих країнах. Так, сьогодні поза спеціальністю працює 70% тих, хто отримав фізико-математичну і технічну освіту і 40% тих, хто має освіту з біологічних та медичних наук.

Саме тому започаткування практики безперервної освіти в Україні за підтримки держави й неурядових організацій є на сьогодні найкоротшим шляхом до підвищення конкурентоспроможності громадян на ринку праці та відновлення роботи "соціального ліфту". Програми безперервної освіти надаватимуть громадянам можливість самостійно регулювати темпи набуття освіти та її конкретний зміст, навчатися у будь-якій географічній точці через Інтернет, отримувати індивідуальні консультації викладачів провідних українських та іноземних вищих навчальних закладів й пріоритетну технічну підтримку, а головне – ефективні стимули для розвитку власної ініціативності та критичного мислення.