5. Зовнішньополітичне забезпечення стратегічних національних інтересів

Світ навколо України стрімко і суттєво змінюється. В умовах глобальних трансформацій відбуваються масштабні зсуви у сучасних міжнародних відносинах. Колишні орієнтири міжнародної політики зміщуються під впливом потужних і водночас дедалі менш передбачуваних факторів. Такою ж динамічною як сучасний світ, спрямованою у майбутнє, а не в минуле, повинна стати і зовнішня політика України.

Участь України у міжнародних організаціях, глобальних і регіональних інтеграційних процесах має бути не самоціллю, а гнучким і ефективним інструментом реалізації її національних інтересів, що адекватно відповідає сучасним міжнародним умовам та викликам. Необхідно поступово переходити від політики пасивного забезпечення геополітичного балансу інтересів Україні між Заходом та Росією, коли наша країна залишається заручником великої глобальної гри наддержав, від калькування зовнішньополітичних інтеграційних моделей зразка 1990-х років, які використовувались центрально- та східноєвропейськими країнами, до активної участі України у формуванні нового світового порядку. Треба не підпорядковувати свої інтереси інтересам більш великих та активних держав, рівно як і не пристосовуватися до міжнародних структур та геополітичних умов, які відходять у минуле, а брати безпосередню участь у формуванні нової інституційної інфраструктури розвитку системи міжнародних відносин.

Не варто очікувати, що Україна отримає просто так („безоплатно") свій „ласий шматочок" з „глобального столу" завдяки вступу до певних міжнародних структур або особливим відносинам з окремими наддержавами. Сьогодні необхідно трансформувати вже традиційну для нашої країни роль «буферної зони» для різноспрямованих геополітичних векторів на місію модератора складних міжнародних процесів, які зачіпають інтереси усіх держав континенту і світу, як глобальних гравців, так і більш слабких і вразливих країн. Зовнішня політика держави має реалізовуватись на принципах стратегії суб'єктності, коли країна відіграє у міжнародних відносинах роль активного і потужного суб'єкта, а не пасивного об'єкту впливу з боку великих держав та глобальних політичних і економічних структур.

Головним пріоритетом зовнішньої політики України на період до 2015 року повинна стати ефективна реалізація стратегії європейської інтеграції України, пов'язана з суттєвими змінами і змісту, і тактики її впровадження в життя. Змінюється інституційна структура єдиної Європи, формується нова правова база відносин між ЄС і Україною. На порядок денний постає питання про здійснення реалістичної політики щодо європейської інтеграції. Ця політика має ґрунтуватися на стратегічних відносинах між Україною та ЄС, визначених відповідними політико-правовими актами.

Передусім слід прагматично формулювати мотиви інтеграційних процесів, акцентуючи при цьому увагу не на тому, що «ми хочемо отримати від Європи» і що «ми мусимо зробити для Європи», а на тому, що «ми можемо дати Європі», чим «ми будемо цікаві для Європи», які інтереси України та її громадян в першу чергу необхідно просувати і відстоювати у відносинах з ЄС. Не знімаючи з порядку денного питання про необхідність надання Україні статусу асоційованого члена ЄС та публічного підтвердження можливості вступу України до ЄС у середньостроковій перспективі, доцільно зробити акцент на закріпленні за Україною статусу політичного та економічного асоційованого партнера Європейського Союзу в новій Рамковій Угоді між Україною і ЄС. Цей статус має передбачати більш високий рівень і більш різноманітні форми відносин з ЄС у порівнянні з тими країнами, які підпадають під дію стандартних умов Європейської політики сусідства.

У першу чергу слід звернути увагу на внутрішньополітичне забезпечення стратегії європейської інтеграції: формування інституційних можливостей умов реалізації стратегії європейської інтеграції, зокрема, створення або чітке визначення координуючого органу виконавчої влади з питань європейської інтеграції, організаційне, кадрове та нормативне забезпечення прискореної реалізації Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського союзу, ефективне виконання державними структурами зобов’язань України у відносинах з ЄС.

Необхідно також надати пріоритетного характеру розвитку секторальної співпраці з ЄС, в першу чергу в економічній та енергетичній сферах. Йдеться не лише про приєднання України до зони вільної торгівлі з Євросоюзом, а про участь України в розробці і реалізації Енергетичної стратегії ЄС, особливо в розвитку мережі транзиту енергоносіїв, транспортної інфраструктури, транскордонного економічного співробітництва, а також про державне сприяння просуванню українських виробників товарів і послуг на європейські ринки, та захисту їх інтересів, і одночасно, демонстрація інвестиційних можливостей України.

Шлях України до ЄС має пролягати не лише через активний переговорний процес з Брюсселем, Європейською комісією та іншими керівними структурами Євросоюзу, а також через динамічний розвиток двосторонніх відносин з окремими країнами ЄС, в першу з найбільш впливовими державами Євросоюзу.

Другий принципово важливий напрям зовнішньої політики України – забезпечення національної безпеки країни у глобальному та регіональному вимірі. Внутрішньоукраїнська дискусія з цього питання зайшла у глухий кут, розколовши і населення країни, і політичний клас на два табори — прихильників і противників вступу України до НАТО. Необхідно відійти від цієї небезпечної дилеми. Україна (можливо, разом з іншими європейськими країнами) має активно просувати процес створення нової загальноєвропейської системи регіональної безпеки, рівноправними учасниками якої можуть стати країни-члени ЄС, європейські країни-члени НАТО, Україна, Росія та інші країни Європи, які не входять до складу ЄС або НАТО. Ця система безпеки може поступово формуватись шляхом відповідної трансформації (реформування) існуючих в Європі відповідних структур.

Обов'язковою умовою забезпечення національної безпеки України у глобальному та регіональному вимірі є збереження і розвиток відносин стратегічного партнерства з США на основі рівноправного та взаємовигідного співробітництва. Українсько-американським відносинам має бути наданий системний конструктивний характер. Це також повинно сприяти підтриманню демократичних та ринкових перетворень в нашій державі, реалізації курсу на подальше входження України в світову економічну систему.

Російський вектор зовнішньої політики України має залишитись одним з головних чинників забезпечення національних інтересів країни. Двосторонні стосунки України і Росії слід наповнити новим змістом і новою якістю справжнього стратегічного партнерства на основі взаємної довіри і поваги. Цьому може сприяти спільна участь в ініціюванні та формуванні нової загальноєвропейської системи регіональної безпеки, спільні економічні проекти, особливо в сфері енергетичної політики та розвитку і модернізації транспортної, енергетичної і телекомунікаційної інфраструктури, взаємне інвестування, інтенсифікація двосторонньої торгівлі на принципах СОТ і на основі взаємодоповнення ринків. Критичне значення – як в економічному, так і політичному аспектах – має поглиблення науково-технологічного співробітництва з Російською Федерацією, розвиток міждержавної виробничої кооперації в сфері високих технологій і ОПК, вжиття відповідних кроків в рамках Єдиного економічного простору. Вкрай важливо деполітизувати стосунки України і Росії в гуманітарній сфері, відновити творчий, інтелектуальний діалог наших суспільств у соціально-культурній сфері, зберегти сприятливий правовий режим для взаємного відвідування території України і Росії, здійснення транскордонної комунікації громадянами наших країн, особливо мешканцями прикордонних регіонів України і Російської Федерації.

Важливою умовою реалізації Національної стратегії розвитку є зростання міжнародного авторитету України, активна участь нашої країни в процесах глобалізації, в формуванні багатополярної структури міжнародних відносин та інституційної інфраструктури нового світового порядку. Особливе значення у цьому контексті мають бути зусилля по відстоюванню інтересів України в процесі реорганізації (реформування) ООН, розвитку та трансформації інших впливових міжнародних організацій. Доцільно забезпечити пріоритетний розвиток економічних і політичних відносин з новими потужними економічними країнами (Китай, Індія, Бразилія), що об'єктивно має сприяти зростанню української економіки. Необхідно розвивати співпрацю з ШОС та іншими новими міжнародними організаціями, особливо в тих регіонах, до яких Україна має стратегічний інтерес (Балто-Чорноморськйй регіон, Центральна Азія, Закавказзя і Близький Схід, країни басейну Каспійського і Чорного моря). Статус регіонального лідера Україна повинна забезпечувати не лише на рівні політичних декларацій та через ініціювання нових міждержавних утворень, а головним чином через посилення свого економічного, політичного і соціального потенціалу, через активну і гнучку дипломатію.

Враховуючи нові геополітичні реалії, доцільна активна роль України у глобальній енергетичній грі, зокрема через відстоювання спільних інтересів транзитерів енергетичних ресурсів, а також через участь України в міжнародних і регіональних енергетичних проектах (газотранспортний консорціум, міжнародні проекти з видобутку та транзиту нафти і газу, електроенергії тощо). Ініціювання спільних проектів щодо розробки міжнародних транспортних коридорів та відповідної комунікаційної інфраструктури дозволить Україні в повній мірі реалізувати свій транзитний потенціал.

***

Перед Україною сьогодні стоїть драматичний виклик – або ми оновлюємо і модернізуємо політичну, адміністративну і соціально-економічну систему країни, забезпечуємо конкурентоспроможність нашої держави в глобальних змаганнях, або нас поглине прірва нескінчених криз і конфліктів і ми будемо відкинуті на периферію сучасних світових процесів.

Пропонуючи Національну стратегію розвитку України, «Український форум» ставить перед собою завдання:

• Формулювання альтернативних програмних позицій з актуальних питань соціального розвитку і державного будівництва. В умовах безпрецедентної заангажованості влади та опозиції власним політичним минулим, клановими чи вузькопартійними інтересами громадяни мають право на альтернативний проект суспільно-економічних перетворень. Успіх України в її поступальному розвитку вирішальною мірою залежатиме від темпів здійснення політичної і економічної модернізації, послідовної реалізації стратегії інноваційного розвитку та цілеспрямованого впровадження принципів "економіки знань".

• Сприяння виробленню сучасної кадрової політики і подоланню "кадрової кризи", яка трансформувалася в системну управлінсько-економічну кризу. В умовах, що склалися, залучення досвіду професійних управлінців, досвідчених політиків та громадських активістів – оптимальний спосіб забезпечити достойний рівень політичної експертизи, розробити і запропонувати ефективні управлінські рішення з кардинальних питань.

• Відновлення суспільної довіри до влади шляхом встановлення неопосередкованого постійного суспільно-політичного діалогу між органами державного управління, партіями, недержавними і громадськими організаціями та суспільством.

• Розширення участі громадськості у виробленні й здійсненні державної політики. Адже сила демократії визначається не стільки правом більшості, скільки тим, як реально забезпечуються права меншості, кожної соціальної групи. Політичне представництво повинні мати усі громадяни, а не лише лідери окремих партій.

• Мобілізація продуктивних ресурсів громадянського суспільства – альтернативи маніпулятивним формам суспільно-політичної взаємодії і штучним соціальним конфліктам.

Ми закликаємо всі здорові політичні сили об’єднатися для співпраці на основі спільних цілей: довгострокового економічного зростання й реального підвищення добробуту громадян. Ми твердо впевнені: реалізація представленої Стратегії дозволить нам дійти громадської згоди і досягти економічного процвітання України в найближчому майбутньому.