8. Програмний метод у бюджетному процесі України – шлях до ефективної державної політики у сфері інвестицій

Сьогоднішнє завдання бюджетної політики полягає в пошуку важелів, здатних підтримувати темпи економічного росту на високому рівні протягом тривалого періоду, оскільки їх зниження не дозволить розв’язати ряд глибоких протиріч, насамперед, у соціальній сфері. Однією з необхідних умов цього є перехід у бюджетному процесі від планування ресурсів до планування результатів, що передбачає підвищення ролі програмно-цільових методів в управлінні видатками бюджету.

З 2002 р. Україна перейшла до застосування програмно-цільового методу в процесі складання бюджету, але в бюджетному процесі України цей метод все ще перебуває на початковій стадії, і тому говорити про реальні результати від використання цього методу у вітчизняному бюджетному процесі ще зарано. Сучасний етап можна охарактеризувати лише як формальний перехід до програмно-цільового методу складання бюджету, коли існуюча форма підготовки бюджетних запитів та інших документів здійснюється за новими стандартами, а зміст роботи щодо їх використання ще не набули принципових змін.

В останні роки державні цільові програми затверджувалися нормативно-правовими актами різного рівня без достатнього аналізу та врахування результатів реалізації діючих програм і їх фінансового забезпечення. Фактично процес розробки і виконання програм в Україні набув слабо контрольованого характеру. В результаті кількість програм постійно зростає, сукупні обсяги фінансування дорівнюють 15–20% доходів держбюджету, а середній рівень фінансування однієї програми не перевищує 50%. В державі відсутній єдиний підхід до прийняття рішень про необхідність прийняття і реалізації програм, немає чіткої і зрозумілої системи відбору проблем у рамках пріоритетів соціально-економічного розвитку для забезпечення їх коштами державних цільових програм. За таких умов міністерства і відомства як головні розпорядники бюджетних коштів, прямо зацікавлені в ініціюванні усе більшої кількості нових програм як додаткового джерела фінансування поточних функцій. Частина державних цільових програм не має чітко визначених конкретних заходів і, відповідно, термінів і оцінок очікуваних результатів їх реалізації, що призводить, зокрема, до неадекватного відображення в програмі витрат, пов’язаних з її реалізацією. Більш того, тексти значної кількості діючих державних цільових програм практично не доступні для громадськості.

Необхідно розробити пропозиції щодо впорядкування програмного процесу в бюджетній сфері в цілому разом із проектом Закону України «Про програмно-цільове планування державного бюджету», з тим, щоб лобістські і протекціоністські підходи, які часто домінують у програмному процесі, з часом відійшли на задній план, а бюджетний процес набував все більшого ступеня легітимності і прозорості, забезпечуючи ефективну участь держави в реалізації довгострокової стратегії розвитку економіки.

Програмний метод передусім має застосовуватися щодо «зон розвитку», які дають вагомий результат лише у випадку реалізації пролонгованої, цілеспрямованої і послідовної політики, яка включає:

1. реальний сектор економіки (створення виробничої, транспортної й іншої інфраструктури, підвищення ефективності виробництва, підтримка конкурентоспроможності аграрно-промислового сектора, ресурсозбереження, створення нових виробництв);

2. наукові, науково-технічні програми (створення нових технологій, засобів виробництва, іншої наукомісткої продукції, активізацію інноваційної діяльності у сфері економіки).

3. створення інституційних умов розвитку економіки знань.