Держава Стартові умови розвитку

Українська держава досі стоїть на порозі системних змін. Корупція, вихід правлячих структур за межі конституційного поля, корозія права, непрозорість економічних відносин, розбалансована система державного управління та технологічна відсталість гальмують ті темпи розвитку, на які дійсно здатні держава і суспільство. Між тим динамічність світових процесів пред‘являє дедалі жорсткіші вимоги до держави, яким вона не відповідає внаслідок перманентної політичної нестабільності.

Помилки ринкової трансформації, особливо на початку 90-х років, необхідність нейтралізації загроз і викликів сучасного характеру, що значно відрізняються від традиційних, в сфері національної безпеки і оборони, охорони порядку, соціальних послуг тощо, ставлять перед державною завдання розробки і реалізації стратегій розвитку в умовах, коли всі ці процеси відбуваються одночасно, дуже динамічно і знаходяться під взаємним впливом. Перед Україною постає завдання надзвичайної складності: побудувати інститути держави, що здатні постійно трансформувати характер своїх дій, випереджаючим чином адаптуючись до сучасних вимог.

В умовах постійного наближення до суспільства та економіки знань зміст влади трансформується з влади сили та влади капіталу до влади знань. Істеблішмент держави має відійти від контролю за здійсненням бізнесу, а бути здатним давати відповіді на шляху розв’язання проблем, що стоять перед країною. В системі суперечностей між "випереджаючим розвитком" і гарантуванням стабільності дедалі чіткіше проступає нове обличчя держави як "агента розвитку". Це означає, що державотворчі процеси матимуть перманентний характер, а їхнім змістом стане постійне генерування управлінських інститутів, що забезпечують розвиток.

Стратегічний фактор: формування сучасних управлінських інститутів, що забезпечують розвиток Ключове завдання: стабілізація політичної ситуації в країні за умов ефективної взаємодії органів державної влади

Чим більше розвивається суспільство, тим більше розвивається і держава, перебираючи на себе дедалі більше функцій. В середині ХІХ ст. в країнах, що сьогодні входять до Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЄСР), питома вага загальних державних витрат становила всього 8–9% ВВП. До 30-х років ХХ століття ці витрати перевищили 20%. Майже революційні зміни відбулися наприкінці минулого століття, коли питома вага державних витрат у ВВП сягнула 50% ВВП. Ступінь втручання європейських країн в перерозподіл ВВП в 1,5–2 рази перевищує відповідний показник в США та Японії. Отже, враховуючи обраний Україною курс на євроінтеграцію, вирішальну роль в українському модернізаційному проекті мають відіграти саме інститути держави, а не ринку. Адже ринок здатний виступити локомотивом економічного зростання, але він абсолютно безсилий у всьому, що стосується системних реформ, спрямованих на якісний розвиток.

Тому завершення трансформації політичної системи є базовою складовою програми реформ.

Інструменти: