1. Завершення трансформації політичної системи

Першочергова, але проміжна мета – політична стабілізація, яка є обов’язковою передумовою здійснення всього комплексу соціально-економічних реформ, подальшого успішного розвитку країни. Необхідно створити стійкі і довгострокові, прозорі і взаємоприйнятні правила організації системи влади, взаємовідносин державних інституцій і політичних суб’єктів. Вслід за макроекономічною стабільністю необхідно забезпечити і стабільність політичну, повернення крани в конституційно-правове поле.

Стратегічна мета реформування політичної системи – забезпечення демократичності і ефективності системи влади, всіх її інститутів, створення умов для здійснення верховенства права в Україні.

Ключовий напрям політичної реформи – конституційний процес, спрямований на оптимізацію Основного Закону країни, розробку його нової редакції, а також законів, які покликані забезпечувати дію всіх основних інституцій влади в країні на основі базових положень Конституції. Для того, щоб цей процес став результативним, потрібен пошук узгоджених рішень, спільна законотворча робота Президента, Парламенту і Уряду, провідних політичних сил, представлених у Верховній Раді, громадських об‘єднань. І тому треба починати зі створення спільної конституційної комісії (ради).

Найважливіші завдання конституційної трансформації:

• законодавче забезпечення норм Конституції, які стосуються функціонування ключових інститутів державної влади. Йдеться про закони про Кабінет міністрів, про гарантії і механізми реалізації конституційних повноважень Президента України, про центральні і регіональні органи виконавчої влади;

• реальне, а не декларативне розширення прав місцевого самоврядування. Не змагання між Урядом і Президентом – хто керуватиме місцевими адміністраціями, а перенесення важелів влади до місцевих рад та їх виконавчих органів. Ключове завдання – забезпечення фінансової і ресурсної самодостатності місцевих рад. Водночас розширення повноважень місцевого самоврядування не повинно зруйнувати цілісність та єдність системи державного управління. Кожний рівень організації влади (самоврядування) мусить виконувати свої, притаманні лише йому функції, але система влади повинна діяти як єдиний організм.

Необхідно подолати дуалізм виконавчої влади, сформувати чітку і ефективно діючу адміністративну вертикаль, яку очолює Уряд і Прем’єр-міністр. Весь склад Уряду має формуватись парламентською коаліцією. Органічною складовою єдиної вертикалі виконавчої влади мусять стати місцеві державні адміністрації. Треба відпрацювати і механізми взаємодії між місцевими державними адміністраціями і виконавчими органами місцевих рад, створення яких передбачається другим етапом конституційної реформи.

Україні потрібна сильна і демократична виконавча влада. Демократичність цієї системи буде забезпечуватись відповідальністю парламенту, який формуватиме Уряд і затверджуватиме кандидатуру Прем’єра, і збереженням інституту Президента, наділеного достатніми повноваженнями. Глава держави, як гарант додержання Конституції, має зберегти вагомий вплив на правоохоронну систему і систему національної безпеки. Нарешті, демократичний баланс забезпечуватиме і повноправна опозиція, права якої мають бути закріплені законодавчо.

Для того, щоб мінімізувати вибухонебезпечні імпульси політичних конфліктів, в системі органів державної влади доцільно внести зміни в виборчу систему. Доцільно, у тому числі, повернутись до мажоритарної системи на місцевих виборах, і до системи з регіональними виборчими списками на виборах парламентських.

На ці зміни потрібен час і добра воля більшості політичних сил. Тому зміни до Конституції мають бути ухвалені за конституційною процедурою, кваліфікованою конституційною більшістю голосів.

Новий склад парламенту має розробити і ухвалити узгоджену модель системи влади, парламентсько-президентська сутність якої має залишитись незмінною. А набути чинності ця модель має після президентських і парламентських виборів. Тому розробники нової конституційної моделі не залежатиме від того, хто виграє, а хто програє в результаті її реалізації.