logo
Strateg-ost2

1. Позиціонування України у геоекономіці

Враховуючи, що основними характеристиками розвитку світової економіки до 2015 р. можуть стати масштабне використання сучасних технологій в країнах, що розвиваються; перетворення Китаю та Індії на головні локомотиви світового економічного зростання; старіння населення в розвинених країнах на тлі швидкого зростання населення в країнах, що розвиваються; прискорення інновацій, посилення їх впливу на економічний розвиток, зовнішньополітичні стратегії України мають орієнтуватися на пріоритетний розвиток економічних відносин з найбільш динамічними країнами та регіонами світу – не лише сьогоднішніми, але насамперед потенційними лідерами світової економіки:

  1. Перехід від міжнародної спеціалізації на низько технологічних товарах і послугах, які втілюють в собі незначну додану вартість, до спеціалізації на середньо- та високотехнологічних видах виробництва. Об’єктами міжнародної спеціалізації могли би стати насамперед галузі ракетно-космічної техніки, енергомашинобудування, нових матеріалів із заданими властивостями, мікроелектроніки, комп’ютерних та інженерних послуг, біотехнологій, нових методів отримання енергії та виробництво енергозберігаючого обладнання, впровадження технологій охорони навколишнього середовища.

  2. Реструктуризація імпорту за рахунок його концентрації на товарах і послугах, які втілюють передові світові технології – із відповідним відносним зменшенням імпорту стандартизованих видів товарів і послуг, які Україна здатна самостійно виробляти на належному рівні ефективності – за рахунок їх прогресуючого заміщення конкурентоспроможними українськими товарами та послугами, які виробляються самостійно або в кооперації з провідними світовими виробниками.

  3. Розвиток двосторонньої транснаціоналізації виробництва – замість нинішньої тенденції до одностороннього підпорядкування окремих галузей української економіки закордонним ТНК, впровадження механізмів захисту національної економіки від негативних впливів їх політики, пріоритетність формуванню власних ТНК.

  4. Перехід до цивілізованої системи регулювання міжнародних міграційних потоків, насамперед стосовно відтоку української кваліфікованої робочої сили та високоосвічених фахівців за кордон, включаючи систему відшкодування витрат держави на підготовку фахівців, що виїжджають на роботу за кордон.

Розвиток правових інститутів для ефективного здійснення зовнішньоекономічних операцій, у тому числі у відповідності з прийнятими країною зобов’язаннями щодо вступу до СОТ та адаптації правової системи до норм права Європейського Союзу. У цьому відношенні особливо важливим є врегулювання комплексу питань, пов’язаних з впровадженням в Україні прийнятих у СОТ та в ЄС форм і методів регулювання міжнародної торговельної діяльності та надання державного сприяння економічному розвитку; створенням стабільного та передбачуваного, вільного від корупції та надмірного державного втручання в економіку інвестиційного клімату; створенням умов для прискореного розвитку окремих форм зовнішньоекономічної діяльності, включаючи розвиток міжнародної електронної торгівлі, впровадження електронних технологій у діяльність фондових бірж, регулювання ф’ючерсних операцій з фінансовими і валютними інструментами; стримування масового відтоку за кордон інтелектуального капіталу країни; міграцією і працевлаштуванням українців за рубежем і іноземців на території України, включаючи вирішення питань, зв’язаних з регулюванням умов працевлаштування українців за рубежем, і нерегульованого напливу закордонних мігрантів в Україну, що приносять із собою серйозні соціальні (у т.ч. в аспекті правопорядку) і медичні проблеми.

З метою забезпечення вищевказаних пріоритетів варто прийняти довгострокову концепцію структурної перебудови національної економіки та цілеспрямовано формувати такий інвестиційний режим, у рамках якого був би економічно доцільний перетік капіталу у більш перспективні і стратегічно вигідні види економічної діяльності. А для цього він, зокрема, повинен передбачати комплекс державних заходів, у т.ч. здійснюваних через спеціально уповноважені державні організації або діючі за дорученням держави недержавні структури (недержавні агентства розвитку, інститути фінансування і страхування експорту і т. п.):

В розвинутих країнах податкові стимули навіть перебільшують інвестиції: в Австралії податкові пільги складають 150% інвестицій, в Бельгії – 110%, також в багатьох країнах передбачено стовідсоткове виключення з оподатковуваного доходу коштів, спрямованих на інновації.

- тимчасове підвищення тарифного захисту освоєння нових, технологічно ємних виробництв;

Важливим є активний розвиток недержавних форм регулювання зовнішньоекономічної діяльності – мережі добровільних об’єднань і асоціацій, що мають відповідні закордонні представництва і беруть участь у роботі відповідних міжнародних неурядових організацій. Саме через недержавні асоціації й об’єднання можливо найбільш раціональне проникнення на міжнародні ринки нових підприємств, особливо малих та середніх. Ці структури могли б проводити активну політику впровадження у відповідних галузях міжнародних технологічних і ділових стандартів, надавати учасникам дієву інформаційну і правову допомогу, представляти інтереси учасників у випадку виникнення спорів у відносинах з відповідними структурами закордонних держав.

Необхідно забезпечити збалансований і взаємозалежний розвиток дрібного, середнього і великого міжнародного бізнесу. Це припускає розвиток по ряду напрямків, що включають:

  1. створення адекватного правового середовища для формування на базі великого національного бізнесу потужних вітчизняних транснаціональних структур (вітчизняних ТНК), здатних витримувати глобальну конкуренцію в сучасних глобальних галузях виробництва товарів і послуг. Це, зокрема, має передбачати спрощення процедури експорту капіталу з метою вкладення в закордонні прибуткові активи, а також уточнення правил оподатковування з метою запобігання подвійного оподатковування в діяльності українських ТНК;

  2. забезпечення правових, економічних і адміністративно-управлінських умов для формування в країні кластерів міжнародно конкурентоспроможних виробництв, які б включали самостійні підприємства і фірми різних розмірів і форм власності. У рамках таких кластерів могли б реалізуватися сучасні підходи до розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, його раціонального комбінування, що дозволило б не тільки забезпечити підвищення якості, але й досягати значного ефекту економії від збільшення масштабу й ефекту від синергетичного розвитку технологічно взаємозалежних комплексів виробництв;

  3. поширення різноманітних форм об’єднань і альянсів підприємств у рамках кооперації, що розвивається, для вирішення загальних завдань технологічного розвитку й освоєння нових ринків, включаючи формування навколо великих підприємств розгалуженої мережі спеціалізованих дрібних і середніх підприємств, що генерують інноваційні технології та/або випускають високоякісні вузькоспеціалізовані комплектуючі вироби.

Беручи за основу курс на формування власних ТНК, слід, водночас, проводити селективну політику щодо залучення в країну закордонних ТНК. Пріоритет має одержувати вирішення таких завдань: прихід в Україну найбільш відомих ТНК, що несуть передові технології; перенесення центра ваги в діяльності ТНК в Україні з торгово-розподільної активності на виробництво і, насамперед, у сферу науково-технологічних розробок; забезпечення активного використання іноземними філіями ТНК українських технологій.

Повинні отримати пріоритет питання реалізації ряду національних програм розвитку інфраструктури, яка підтримує міжнародну економічну діяльність. Ключові національні проекти розвитку інфраструктури повинні бути об’єктом цільового спільного державно-приватного фінансування, що могло б не тільки здійснювати такі програми при меншому бюджетному навантаженні, але і підвищити гарантії їхнього якісного техніко-економічного пророблення. При цьому варто звернути увагу насамперед на національну програму інформатизації країни як одну з найважливіших передумов ефективного включення в міжнародний обмін на основі новітніх технологій комунікації й обробки інформації.

В цьому контексті, зважаючи на приєднання України до СОТ, важливо виробити стратегічні орієнтири стосовно порядку денного міжнародних торговельних переговорів в рамках СОТ, реформування світової фінансової архітектури та ефективного врегулювання питань міжнародної міграції. Основним завданням в цьому зв’язку має бути ліквідація існуючих глобальних асиметрій на користь найбільш розвинених країн, які є в діючих міжнародних угодах стосовно субсидіювання сільського господарства та заборони або обмеження субсидій в рамках проведення менш розвиненим країнами промислової політики, а також охорони інтелектуальної власності (існуючі форми останньої відображають насамперед інтереси найбільш розвинених на сьогодні країн та ігнорують інтереси менш розвинених країн).

Не менш важливим завданням є вироблення реальних механізмів запобігання поширенню світових фінансово-економічних криз, які є особливо руйнівними для невеликих експортно залежних економік з відносно менш високим рівнем розвитку, як не здатні ефективно впливати на міжнародні ціни та на курси провідних валют світу.

В аспекті проведення міжнародної інтеграційної політики Україна має реалізувати стратегію широкої європейської інтеграції від Атлантики до Уралу, з перспективою виходу на модель створення спільного євро-азійського економічного простору – аж до Тихого океану, основою якого мають стати великі трансконтинентальні проекти розвитку (в галузі енергетики, транспорту, зв’язку, освіти, інновацій та міжнародної кооперації у провідних високотехнологічних галузях з високим рівнем витрат на цілі розвитку, охорони довкілля та забезпечення сталого розвитку). Така модель має прийти на заміну сьогоднішній недостатньо продуманій моделі одностороннього входження (а точніше асиміляції) української економіки до ЄС – моделі, яка не тільки створює для України величезні геоекономічні та геополітичні ризики, пов’язані з внутрішньою цивілізаційною неоднорідністю українського суспільства, але й заважатиме ефективному розвиткові економічної кооперації з найбільш динамічними регіонами світу, розташованими в Азії.

Загалом, основою зовнішньоекономічної стратегії України має бути не інтеграція будь-якою ціною у світовий та європейський простір, а підпорядкування форм та напрямів такої інтеграції завданням національної стратегії розвитку, не привнесення з-за кордону шаблонів соціально-економічної організації (в т.ч. в рамках широкомасштабного "приведення законодавства України у відповідність до права Європейського Союзу"), а ефективне вироблення притаманних нашій державі форм соціально-економічної організації та самоідентифікації в рамках світового економічного простору.

Збереження набраних Україною протягом останніх 8 років темпів зростання потенційно дають змогу подвоїти ВВП за 9–9,5 років. Але увійти до числа кран, які ефективно інтегруються у світогосподарську систему, Україна зможе лише досягнувши успіхів в геополітичній конкуренції моделей розвитку і вдалому позиціонуванні в межах глобального ринку.