Суспільство

Основною рушійною силою сучасного цивілізаційного процесу є гуманітарні чинники – освіта, здоров’я, кваліфікація, інтелектуальність, мобільність, особистісні якості, цінності, світоглядна система, моральний профіль людини і громадянина. Отже, становлення України як активного, правомочного суб’єкта світової економічної системи і міжнародної політики неможливе без становлення суспільства як суб’єкта та ініціатора державного розвитку. Найвищу "додану вартість" країні сьогодні надає суспільство нового типу – складне за структурою, але консолідоване спільними цілями, здатне до різних форм самоорганізації, що працюватимуть на майбутнє.

Відставання за ступенем гуманітарного розвитку сьогодні є набагато критичнішим фактором для майбутнього країни, ніж відставання в економічній, політико-правовій, інституційній чи будь-якій іншій сферах. Як показує досвід країн-лідерів, головною передумовою стрімкого національного розвитку є сполученість трьох векторів – державного, громадянського та економічного. В сьогоднішній Україні ці вектори навіть не перетинаються. Держава, громадянське суспільство і бізнес гостро відчувають дефіцит взаємної довіри.

Інститути держави і великий бізнес реалізують тактику взаємного шантажу для досягнення локальних зисків. Бізнес вже здатний виступати агентом значущих державних змін, однак механізми його впливу на порядок денний залишаються архаїчними – дикий лобізм, тінізація діяльності, "кришування" тощо. У свою чергу держава, гальмуючи процес становлення уніфікованих і прозорих правил економічної гри з метою збереження контролю і ручного управління розвитком бізнес-середовища, сама стає заручником приватних інтересів великого капіталу.

В Україні утворено симбіоз держави і бізнесу, який працює на розподіл і випереджаюче споживання національних ресурсів. Життєздатність цього тандему підкріплюється пасивною роллю суспільства – змодельованою, нав’язаною і, на жаль, добровільно прийнятою усіма сторонами. Концепція суспільства-споживача у вітчизняній політичній практиці одержала перемогу над концепцією суспільства-творця. Проектування розвитку держави, якщо й відбувається в Україні, то виключно відштовхуючись від гранично спрощеного, такого, що панувало за доісторичних часів, розуміння потреб і прагнень суспільства: "хліба та видовищ". Дух псевдонародності, покладений в основу стратегічних планів державного рівня, незмінно результується псевдорозвитком. Більше того, політичним і, ще гірше, державним діячам дедалі притаманніше сприйняття суспільства як людської маси, інфантильного і не дуже вибагливого у своїх життєвих устремліннях об’єкта маніпуляції.

Розділ «Суспільство» відкриває Національну стратегію розвитку «Україна-2015» через його виключну важливість, загальніший і фундаментальніший характер пропонованих змін відносно усього проекту модернізації. У цьому полягає принципова різниця нашого підходу до проблем і викликів гуманітарного розвитку від переважної більшості державних і політичних програмних документів, де соціально-гуманітарна складова зазвичай виноситься на периферію основного проекту дій.

Впевнений поступ держави у складному, нестабільному і досить агресивному глобальному середовищі напряму залежить від того, як швидко управлінська еліта усвідомить, по-перше, справжню роль гуманітарних чинників у реалізації масштабних проектів національного розвитку, і, по-друге, ступінь складності суспільної системи України, різні групи і верстви якої говорять різними мовами, належать до різних конфесій, дотримуються різних ідеологій й фактично живуть у різних соціальних ритмах – аграрному, індустріальному, інформаційному.