Бар’єрність у вітчизняній економіці

Нині в Україні понад 55% усіх товарів і послуг виробляється суб’єктами господарювання, що діють за умов конкуренції. Конкурентне середовище сформовано, зокрема, у торгівлі, на багатьох ринках агропромислового комплексу, легкої, харчової промисловості, машинобудування, будівництва, автомобільного транспорту, у фінансовій діяльності тощо. 88,7% керівників підприємств, опитаних в 2005 р., повідомили, що відчувають конкуренцію з боку інших українських підприємств. Водночас 5,7% респондентів взагалі не відчували конкуренції. Отже, більше 1/11 частини всіх товарів і послуг, вироблених в Україні, реалізується за умов відсутності або практичної відсутності конкуренції, 1/3 – за умов помірної конкуренції. Таке співвідношення конкурентних та монопольних секторів було характерним для економік індустріальних країн середини ХХ ст. Нині в економіці найбільш розвинених країн світу за умов значної конкуренції створюється понад 80% загального обсягу товарів і послуг, а при її відсутності – не більше 2%.

Надмірною в Україні залишається вага в загальному обсязі виробництва сфери природних монополій, недосконалими – механізми державного регулювання цієї сфери. Негативно впливають на конкурентне середовище також надмірна ускладненість дозвільних процедур, високий рівень плати за адміністративні послуги. В Україні продовжує руйнуватися технологічний потенціал, а технологічне відставання від передових країн за останні роки набуло загального характеру. Це відставання досягло критичної межі, за якою наступає втрата самої здатності створювати конкурентоспроможну наукомістку продукцію. В результаті світовому рівню в Україні сьогодні відповідають, у кращому випадку, не більше чверті технологій, багато з яких не перетворюються на конкурентні переваги на стадії промислового виробництва. Але й ці технологічні крихти зосереджені лише на великих підприємствах.

В умовах відкритості економічних кордонів при неготовності вітчизняних товаровиробників до конкурентної боротьби з потужними зарубіжними компаніями державна підтримка української промисловості набуває винятково важливого значення й надзвичайної актуальності. Сьогодні поза зв’язком з національною державою не може бути розглянута і задовільно вирішена жодна проблема конкурентних переваг вітчизняного виробництва. Відповідальні держави не можуть покладатися і не покладаються на автоматичну дію законів ринку.

На практиці існує чимало перешкод для розвитку ринкової конкуренції. Країна, що перетворює свою економічну систему, є слабо захищеною на світовому ринку навіть тоді, коли може виходити на нього з конкурентоспроможною продукцією. Тому вона повинна враховувати можливі види ринкових бар’єрів, у тому числі:

а) адміністративні (інституціональні);

б) соціально-економічні (стала ємність галузевих ринків, пов’язана з відповідними параметрами пропозиції та платоспроможного попиту; стан ринкової інфраструктури; мінімальний рівень капітальних витрат тощо).

Існуючі перешкоди на шляху розвитку конкурентних відносин – один з найважливіших чинників, що обумовлює низький рівень ефективності української економіки, перешкоджає її інноваційній переорієнтації. Іншим проявом неефективної структури української економіки є низька частка малих і середніх підприємств, їх реального внеску в економіку країни (частка у ВВП та зайнятості).

Структурні зміни, що повинні привести до скорочення частки монопольного сектора, мають бути забезпечені насамперед за рахунок вступу на ці ринки нових суб’єктів господарювання, що передбачає, у свою чергу, створення та підтримання сприятливого інвестиційного клімату, усунення та недопущення перешкод вступу на товарні ринки.

Якщо економіка залишиться сировинною (за підсумками І півріччя 2007 р. частка сировинної продукції в обсязі реалізованої продукції добувної та переробної промисловості склала 68,5%, а інвестиційної – лише 14%), то економічне зростання ніколи не зможе перетворитися на економічний прогрес.