Розділ VII Особливості здійснення адміністративної юрисдикції Глава 36 Зміст адміністративної юрисдикції

Тривалий час категорія «юрисдикція» (від лат. jurisdictio — судочинство) ототожнювалася із судочинством, правосуддям та підсудністю1.

З часом зміст поняття юрисдикції зазнав певних змін і нині, зазвичай, воно охоплює усю сукупність повноважень відповідних державних органів вирішувати правові спори і справи про правопорушення.

Загалом вважається, що правосуддя — це найбільш удосконалений та процесуально оформлений засіб юрисдикційного захисту інтересів держави і людини, але аж ніяк не єдиний. Юрисдикційна діяльність певною мірою притаманна і органам інших (окрім судової) гілок державної влади, а також органам місцевого самоврядування. Але така діяльність відповідних органів не поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі — на відміну від юрисдикції судової влади (ст. 124 Конституції України), і, крім того, вона є підконтрольною судовій владі.

Адміністративна юрисдикція виступає окремим різновидом юрисдикційної діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування або узагальнено — органів публічної влади.

Розрізняють два підходи до визначення поняття адміністративної юрисдикції: вузький та широкий.

У вузькому значенні адміністративна юрисдикція — це діяльність органів публічної влади щодо вирішення питання про винуватість фізичної чи юридичної особи у вчиненні адміністративного правопорушення та притягнення її до адміністративної відповідальності. Таке розуміння є результатом логічного аналізу положень Кодексу України про адміністративні правопорушення, де поняття «адміністративної юрисдикції» (ст. 16) пов'язується з накладанням адміністративних стягнень на громадян. У законодавстві України поняття «адміністративна юрисдикція» в інших значеннях не вживається.

Поняттям адміністративної юрисдикції у широкому значенні, охоплюються також конкретні випадки розгляду органами виконавчої влади спорів про права, обов'язки або інтереси фізичних і юридичних осіб. Тобто юрисдикційна діяльність органів публічної влади може полягати у розгляді такими органами скарг фізичних та юридичних осіб, хоча і ця діяльність повинна супроводжуватися прийняттям рішення про усунення порушень режиму законності і застосування, за необхідності, примусових заходів до особи, яка винувата у порушені прав і свобод зазначених осіб.

Розрізнення окремих видів адміністративної юрисдикції зумовлюється різноманітністю адміністративних спорів.

Наявність адміністративного (або адміністративно-правового) спору — це визначальний критерій для з'ясування змісту адміністративної юрисдикції, що здійснюється у сфері державного управління або у сфері місцевого самоврядування відповідними органами публічної влади (в тому числі адміністративними судами).

Виникнення адміністративного спору є відповідною правовою реакцією на конфліктну ситуацію, коли одна сторона адміністративно-правових відносин у сфері державного управління чи сфері місцевого самоврядування, досягаючи поставленої мети, допускає втручання у сферу реалізації суб'єктивних прав іншої сторони або створює умови, за яких стає неможливою реалізація таких прав.

Специфіка адміністративних спорів полягає в тому, що адміністративно-правові відносини первинно передбачають юридично нерівне становище сторін, тобто одна з них має публічно-владні повноваження, а інша залежить від реалізації цих повноважень.

Зокрема, звернення громадянина до органу виконавчої влади є юридичним фактом, що породжує адміністративно-правові відносини, змістом яких є суб'єктивні права та обов'язки сторін.

Порушення владним органом у цьому разі суб'єктивних прав громадян, рівно як і невиконання своїх обов'язків, є підставою для виникнення відносин іншого типу відносин — колізійних.

Але етап колізії правових позицій сторін розглядуваних правовідносин є тільки початком конфліктної ситуації. Остаточно формується він з розумінням громадянина, що його права порушуються або створюються перешкоди для їх реалізації, і, з іншого боку, стійким небажанням органу публічної влади визнавати вимоги громадянина або нерозумінням протиправності управлінських дій чи бездіяльності.

Необхідно бачити, що факт існування конфліктної ситуації сам по собі не породжує адміністративний спір. Він є результатом реалізації громадянином ініціативи щодо оскарження управлінських рішень чи вжитих до нього органами публічної влади заходів, якщо він вважає їх неправомірними. Тож адміністративний конфлікт не завжди може переростати в адміністративний спір. Виникнення адміністративного конфлікту є підставою для ініціювання зацікавленою особою адміністративного спору.

Адміністративний спір також може бути ініційований суб'єктом публічної влади. А саме: такий спір може мати місце в разі, коли громадянин порушує порядок управління або вчиняє інші дії, що спричиняють накладання адміністративних стягнень. У такому разі громадянин несе встановлену адміністративним законом адміністративну відповідальність.

Отже, розглянута характеристика особливостей адміністративного спору дає підстави тлумачити адміністративну юрисдикцію як діяльність принаймні двох видів:

1. «каральна» адміністративно-юрисдикційна — діяльність органів публічної влади, що пов'язана з розглядом та вирішенням адміністративно-правового спору, в основі якого наявність у діях громадян та юридичних осіб складу адміністративного (чи дисциплінарного) проступку та накладанням відповідного стягнення;

2. «правозахисна» адміністративно-юрисдикційна — діяльність органів публічної влади (в тому числі адміністративних судів), яка пов'язана з вирішенням адміністративно-правового спору, змістом якого є вимога фізичної чи юридичної особи щодо поновлення порушених прав, у зв'язку із неправомірністю, на її думку, дій або бездіяльності відповідних публічно-владних суб'єктів.

Виходячи з наведеного, за своїм змістом адміністративна юрисдикція пов'язана з розглядом або справ про притягнення осіб до адміністративної відповідальності, або справ про поновлення суб'єктивних прав осіб, порушених органами публічної влади. З огляду на це наступні глави цього розділу присвячуються розгляду особливостей підстав застосування як заходів адміністративної відповідальності до фізичних і юридичних осіб, так і розгляду справ адміністративними судами України.