1. Загальна характеристика банківської системи як об'єкта державного управління

Визначення банківської системи міститься у ст. 4 Закону України «Про банки і банківську діяльність», згідно з якою банківська система України складається з Національного банку України (НБУ) та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України.

До банківської системи як об'єкта державного управління слід віднести сферу діяльності таких інституцій, як банки, банківські об'єднання та філії іноземних банків.

Як у спеціальній літературі, так і в чинному законодавстві України про банки і банківську діяльність¹⁵ вживаються як однакові за змістом такі поняття, як «державне регулювання», «державне управління» та «банківське регулювання».

Так, згідно зі ст. 66 Закону України «Про банки і банківську діяльність» НБУ здійснює державне регулювання діяльності банків у формі адміністративного та індикативного¹⁶ регулювання.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Національний банк України» банківське регулювання — одна із функцій НБУ, яка полягає у створенні системи норм, що регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства¹⁷.

Водночас згідно з положеннями ст. 2 Закону України «Про Національний банк України» НБУ є, зокрема, особливим центральним органом державного управління.

При цьому слід враховувати спільні риси між: а) державним регулюванням діяльності банків; б) функціями, якими наділяється на підставі закону НБУ; в) банківським регулюванням. Наприклад, формою адміністративного регулювання діяльності банків є реєстрація банків і ліцензування їх діяльності. У свою чергу НБУ виконує таку функцію, як ведення Державного реєстру банків, здійснює ліцензування банківської діяльності.

Ще одним прикладом фактичного збігання між формами державного регулювання та функціями державного управління банківською системою України є встановлення відповідальності за порушення банківського законодавства. Так, згідно зі ст. 66 Закону України «Про банки і банківську діяльність» формою адміністративного регулювання діяльності банків є застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру. З метою реалізації зазначеного напряму державного регулювання НБУ наділено окремою функцією здійснення банківського регулювання (п. 8 ст. 7 Закону України «Про Національний банк України»). Водночас згідно зі ст. 1 Закону України «Про Національний банк України» банківське регулювання, зокрема, полягає у створенні системи норм, що регулюють відповідальність за порушення банківського законодавства.

Усе вищенаведене є свідченням того, що на рівні законодавства України відбулося поєднання понять «державне регулювання», «державне управління» та «банківське регулювання», що, зрештою, має на меті забезпечення максимального організуючого впливу держави на процеси, що відбуваються в банківській системі України.

Управління банківською системою як специфічна форма прояву державного управління спрямоване на реалізацію таких функцій НБУ, як підтримання стабільності грошової одиниці України — гривні (ст. 99 Конституції України) та стабільності банківської системи (ст. 6 Закону України «Про Національний банк України»).

Отже, державне управління банківською системою України — це заснований на комплексі правових норм (у тому числі адміністративно-правових) владно-організуючий вплив НБУ на процеси, що відбуваються в рамках банківської системи з метою забезпечення стабільності грошової одиниці України та, власне, зазначеної системи в цілому.

Необхідно зазначити, що, за твердженням фахівців, у світі склалося три моделі державного управління банківською системою¹⁸.

Для першої моделі, що склалась у Франції, є характерною наявність кількох державних органів спеціальної компетенції, що наділені повноваженнями в різних галузях державного управління у банківській сфері, а саме:

- державного органу, що здійснює регулювання банківської діяльності шляхом видання підзаконних нормативно-правових актів;

- державного органу, який здійснює видачу/анулювання дозволів на здійснення банківської діяльності;

- державного органу, що здійснює нагляд за дотриманням банківського законодавства та застосовує санкції у разі його порушення.

Для другої моделі організації державного управління кредитно- банківською системою (наприклад, в Іспанії) є характерним те, що повноваження стосовно регулювання та контролю за діяльністю кредитних установ розділені між центральним банком та Міністерством економіки і фінансів. Останнє, у свою чергу, видає дозволи на заснування приватних банків і на внесення змін до статуту або інших установчих документів, а також дає згоду на заміну вищих посадових осіб кредитної установи. Усіма регулятивними та наглядовими повноваженнями наділений центральний банк.

Третю модель відрізняє те, що усі повноваження щодо регулювання та нагляду за банківською діяльністю належать центральному банку. Така модель характерна для таких країн, як Італія, Нідерланди, Португалія, Російська Федерація, а також Україна.

Законодавство України, що покликане створити надійні основи правового регулювання державного управління банківською системою, характеризується особливим поєднанням законодавчого та підзаконного регулювання. Так, нормами законів України «Про банки і банківську діяльність» та «Про Національний банк України» визначають принципові положення щодо державного регулювання діяльності банків та правовий статус НБУ. На рівні підзаконних нормативно-правових актів, на прийняття яких уповноважений лише НБУ, деталізуються положення зазначених законів України. При цьому нормативно-правові акти НБУ характеризуються постійною змінюваністю, що зумовлено об'єктивними, насамперед економічними, передумовами.