logo
Адміністративне право

3. Основні адміністративно-правові засоби державного впливу у сфері підприємництва

Держава використовує різноманітні засоби для безпосереднього або опосередкованого впливу на суб'єктів підприємницької діяльності, в яких проявляються різноманітні аспекти сприяння підприємництву, планування, регулювання тощо.

Регулюючий вплив держави на діяльність суб'єктів господарювання здійснюється шляхом:

• державного замовлення;

• ліцензування, патентування і квотування;

• сертифікації та стандартизації;

• застосування нормативів та лімітів;

• регулювання цін і тарифів;

• надання інвестиційних, податкових та інших пільг;

• надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються ГК, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб'єктів господарювання здійснюються відповідно до ГК та інших законів.

Переважаючий обсяг адміністративно-правового регулювання припадає на такі засоби державного впливу у сфері підприємництва.

Державна реєстрація суб'єктів підприємництва врегульована ст. 58 ГК України та Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» (2003 p.). Цим Законом передбачена єдина система державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності — всі суб'єкти підлягають державній реєстрації у відповідних органах в однаковому порядку. Виняток становлять лише окремі суб'єкти підприємництва, наприклад банки, специфіка діяльності яких вимагає спеціального порядку їх легітимації.

Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців означає засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені згаданим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Основним нормативно-правовим актом, що регулює ліцензування, є Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» (2000 p.). Він визначає близько 70 видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, встановлює державний контроль у сфері ліцензування, відповідальність суб'єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування.

Ліцензування визначене у названому Законі як видача, переоформлення та анулювання ліцензій, видача дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ та ліцензійних реєстрів, контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов, видача розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов, а також розпоряджень про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування. Ліцензія — документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом певного терміну за умови виконання ліцензійних умов.

Патентування регулюється Законом України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» (1996 p.), згідно з яким торговельна діяльність з використанням готівкової та інших форм розрахунків та кредитних карток на території України, діяльність з обміну готівкових валютних цінностей (включаючи операції з готівковими платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, та з кредитними картками), а також діяльність з надання послуг у сфері грального бізнесу та побутових послуг, потребує одержання торгового патенту.

Квотування експорту та імпорту здійснюється відповідно до Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (1991 p.).

Правові засади стандартизації визначені у Законі України «Про стандартизацію» (2001 p.), а правові засади сертифікації — у Законі України «Про підтвердження відповідності» (2001 p.).

Сутність стандартизації полягає у встановленні правил, загальних принципів та характеристик для загального і багаторазового застосування з метою захисту життя, здоров'я та майна людини, охорони довкілля та усунення загрози для національної безпеки.

З метою захисту споживачів, контролю безпеки продукції для довкілля, життя, здоров'я громадян та майна, усунення технічних перешкод у міжнародній торгівлі здійснюється сертифікація, тобто процедура, за допомогою якої визначений в установленому порядку орган документально засвідчує відповідність продукції, систем якості, систем управління якістю, систем управління довкіллям тощо, вимогам, встановленим законодавством.