1. Загальна характеристика державної політики у сфері освіти

Надзвичайно важливою «цеглиною» у правовому фундаменті незалежної Української держави став прийнятий 23 травня 1991 р. Закон «Про освіту», який врегулював суспільні відносини в галузі виховання, навчання, професійної, наукової підготовки громадян. Його справедливо можна вважати своєрідною «конституцією освіти».

У цьому законі освіта визначається пріоритетною сферою соціально-економічного, духовного і культурного розвитку суспільства. Метою освіти проголошується всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими працівниками, фахівцями.

З метою визначення стратегії та основних напрямів політики держави у сфері освіти в Україні Указом Президента України від 17 квітня 2002 p. затверджено Національну доктрину розвитку освіти1 (далі — Національна доктрина).

Національна доктрина визначає систему концептуальних ідей та поглядів на стратегію і основні напрями розвитку освіти у першій чверті XXI століття.

За роки незалежності на основі Конституції України визначено пріоритети розвитку освіти, створено відповідну правову базу, здійснюється практичне реформування галузі згідно з Державною національною програмою «Освіта» («Україна XXI століття»). Нова модель системи управління сферою освіти має бути відкритою і демократичною. У ній передбачається забезпечення державного управління з урахуванням громадської думки, внаслідок чого змінюються навантаження, функції, структура і стиль центрального та регіонального управління освітою.

Модернізація управління освітою передбачає:

• оптимізацію державних управлінських структур, децентралізацію управління;

• перерозподіл функцій та повноважень між центральними місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та навчальними закладами;

• перехід до програмно-цільового управління;

• поєднання державного і громадського контролю;

• запровадження нової етики управлінської діяльності, що базується на принципах взаємоповаги, позитивної мотивації;

• прозорість розроблення, експертизи, апробації та затвердження нормативно-правових документів;

• створення систем моніторингу ефективності управлінських рішень, їх впливу на якість освітніх послуг на всіх рівнях;

• організацію експериментальної перевірки та експертизи освітніх інновацій;

• впровадження новітніх інформативно-управлінських і комп'ютерних технологій;

• демократизацію процедури призначення керівників навчальних закладів, їх атестації;

• удосконалення механізму ліцензування, атестації та акредитації навчальних закладів;

1 Офіційний вісник України. — 2002. — № 16. — Ст. 860. 268

• підвищення компетентності управлінців усіх рівнів;

• більш широке залучення до управлінської діяльності талановитої молоді, жінок і т. ін.

Реалізація Національної доктрини має забезпечити перехід до нового типу гуманістично-інноваційної освіти, що сприятиме істотному зростанню інтелектуального, культурного, духовно-морального потенціалу особистості та суспільства.

Законодавчу базу функціонування і розвитку сфери освіти становлять закони України «Про професійно-технічну освіту» (1998 р.), «Про загальну середню освіту» (1999 р.), «Про дошкільну освіту» (2001 p.).