3. Інноваційні правовідносини

У процесі організації, безпосереднього здійснення інноваційної діяльності та контролю за дотриманням її суб'єктами вимог чинного законодавства складається особливий різновид господарських відносин - інноваційні відносини, що, як пра­вило, регулюються актами законодавства різної юридичної сили та договорами.

Інноваційні відносини складаються щодо певних благ. Ст. 4 Закону «Про ін­новаційну діяльність» визначає цінності, що можуть бути об'єктами інновацій­ної діяльності, а саме:

інноваційні програми і проекти;

нові знання та інтелектуальні продукти;

виробниче обладнання та процеси;

інфраструктура виробництва і підприємництва;

організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційно­го або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру і якість виробництва і (або) соціальної сфери;

сировинні ресурси, засоби їх видобування і переробки;

товарна продукція;

механізми формування споживчого ринку і збуту товарної продукції. Учасниками інноваційних відносин є:

1) суб'єкти інноваційної діяльності;

2) органи (організації), наділені управлінсько-контрольними повноваженнями у сфері такої діяльності;

3. особи, що належать до інноваційної інфраструктури;

4. споживачі інноваційної продукції.

Суб'єктами інноваційної діяльності можуть бути фізичні та/або юридич­ні особи - як резиденти, так і нерезиденти, об'єднання цих осіб, які провадять в Україні інноваційну діяльність і (або) залучають майнові та інтелектуальні цін­ності, вкладають власні чи запозичені кошти в реалізацію в Україні інноваційних проектів (ст. 5 Закону України «Про інноваційну діяльність»). Серед суб'єктів такої діяльності виділяють інноваційні структури, що створюються з метою ін­тенсифікації розроблення, виробництва та впровадження наукоємної конкурен­тоспроможної продукції із спрямуванням взаємоузгоджених дій наукових органі­зацій, закладів освіти, промислових підприємств та інших суб'єктів на задоволен­ня потреб внутрішнього ринку і нарощування експортного потенціалу країни.

Відповідно до Положення про порядок створення і функціонування техно-парків та інноваційних структур інших типів (затв. постановою КМ України від 22.05.1996 р. № 549), інноваційною структурою є юридична особа будь-якої організаційно-правової форми, що створена відповідно до законодавства (вид А), або група юридичних і фізичних осіб, яка діє на основі договору про спільну діяльність (вид Б), з визначеними галуззю діяльності та типом функціонування, орієнтованим на створення та впровадження наукоємної конкурентоспроможної продукції.

Розрізняють інноваційні структури організаційного типу (вид А) та договірно­го Шипу (вид Б).

Інноваційні структури організаційного типу (вид А) створюються в порядку, встановленому законодавством для відповідних організаційних форм суб'єктів підприємництва (підприємства, господарські товариства, виробничі кооперати­ви, господарські об'єднання).

Інноваційні структури договірного типу (вид Б) створюються шляхом укла­дення учасниками інноваційної структури договору про спільну діяльність, в яко­му мають бути зазначені відомості: про склад учасників, напрями інноваційної ді­яльності, органи управління і порядок прийняття ними рішень, права та обов'язки учасників, порядок фінансування спільної діяльності та розподілу прибутку, при­йняття нових учасників інноваційної структури, порядок ліквідації інноваційної структури (припинення дії договору) та розподілу майна між учасниками.

Учасниками інноваційної структури можуть бути будь-які підприємства, орга­нізації та установи незалежно від форм власності (з урахуванням обмежень, вста­новлених законодавчими актами), зокрема:

• науково-дослідні та проектно-конструкторські організації, які працюють за профілем інноваційної структури;

• навчальні заклади, які працюють за профілем інноваційної структури або спеціалізуються на підготовці та підвищенні кваліфікації фахівців з базо­вих спеціальностей інноваційної структури;

• виробничі підприємства, які впроваджують результати науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт і винаходів;

• інноваційні фонди, комерційні банки, страхові фірми;

• суб'єкти підприємницької діяльності, що надають юридичні послуги, по­слуги в галузі науково-технічної експертизи, менеджменту, маркетингу, транспорту, рекламної, видавничої та інформаційної діяльності.

Основними джерелами фінансування інноваційної структури є: вклади учас­ників; бюджетне фінансування за умови виконання державного замовлення; кре­дити банків; інвестиції, в тому числі іноземні; прибуток від підприємницької ді­яльності інноваційної структури; випуск в обіг цінних паперів відповідно до вста­новлених законодавством вимог.

Набуття статусу інноваційної структури (що засвідчується свідоцтвом про її реєстрацію та дає їй право на отримання податкових, валютно-фінансових та ін­ших передбачених законодавством пільг і переваг) відбувається з дотриманням встановленої процедури, першим етапом якої є розробка і затвердження уповно­важеним на це органом (Комісією з організації діяльності технологічних парків та інноваційних структур інших типів) проекту діяльності інноваційної структури, який повинен містити:

• визначення концепції та цілей функціонування інноваційної структури;

• визначення основного інноваційного продукту (товару, виду послуг);

• техніко-економічне обґрунтування;

• інформацію про учасників інноваційної структури;

• інформацію про її органи управління та положення про орган управління науково-технічною діяльністю інноваційної структури, погоджене з МОН України;

• бізнес-план, який передбачає комплекс підготовчих робіт з розгортання інноваційної структури (проведення необхідної інформаційно-рекламної роботи, залучення коштів заінтересованих українських та іноземних ін­весторів, виділення відповідної земельної ділянки тощо), робоче освоєн­ня території, будівництво й оснащення конкретних об'єктів, формування творчих колективів, опрацювання організаційно-економічного механізму функціонування інноваційної структури, створення бізнес-центру, техно­логічних інкубаторів, інноваційних фондів, навчальних закладів, консал­тингових і страхових фірм тощо, міжнародне співробітництво, виробничу та комерційну діяльність. Проект діяльності інноваційної структури (ІС) разом з її статутом (для ІС корпоративного типу/виду А) або договором про спільну діяльність (для ІС дого­вірного типу/виду Б) подаються до Комісії з організації діяльності технологічних парків та інноваційних структур інших типів (Комісія), яка протягом не більше ніж 90 днів з моменту подання зазначених документів організує проведення їх експертизи і визначає відповідність критеріям діяльності ІС для набуття відпо­відного статусу (критерії визначаються Комісією, виходячи з вимог забезпечення світового рівня продукції/послуг, яку мають виробляти ці ІС).

Комісія готує експертний висновок і пропозиції щодо надання інноваційній структурі відповідного статусу, на підставі якого Міністерство освіти та науки України (МОН) здійснює реєстрацію інноваційної структури та її основного ін­новаційного продукту шляхом включення її до Державного реєстру інноваційних структур та видачі відповідного свідоцтва встановленого зразка.

Найбільш поширеним різновидом ІС організаційного типу є інноваційне під­приємство.

Інноваційним підприємством, відповідно до статей 1 і 16 Закону «Про інно­ваційну діяльність», визнається ІС організаційного типу (підприємство будь-якої організаційно-правової форми або об'єднання підприємств), що розробляє, виро­бляє і реалізує інноваційні продукти і (або) продукцію чи послуги, обсяг яких у грошовому вимірі перевищує 70% його загального обсягу продукції і (або) послуг. Інноваційне підприємство може функціонувати як інноваційний центр, бізнес-інкубатор, технополіс, технопарк і та. ін.

Інноваційний продукт - це результат науково-дослідної і (або) дослідно-конструкторської розробки, що відповідає таким вимогам: 1) він є реалізацією (впровадженням) об'єкта інтелектуальної власності (винаходу, корисної моделі, промислового зразка, топографії інтегральної мікросхеми, селекційного досяг­нення тощо), на які виробник продукту має державні охоронні документи (патен­ти, свідоцтва) чи одержані від власників цих об'єктів інтелектуальної власності ліцензії, або реалізацією (впровадженням) відкриттів; 2) розробка продукту під­вищує вітчизняний науково-технічний і технологічний рівень; 3) в Україні цей продукт вироблено (буде вироблено) вперше, або якщо не вперше, то порівняно з іншим аналогічним продуктом, представленим на ринку, він є конкурентноздатним і має суттєво вищі техніко-економічні показники.

Інноваційна продукція - це нові конкурентоздатні товари чи послуги, що відповідають таким вимогам: 1) є результатом виконання інноваційного проекту; 2) така продукція виробляється (буде вироблена) в Україні вперше, або якщо не вперше, то порівняно з іншою аналогічною продукцією, представленою на ринку, є конкурентноздатною і має суттєво вищі техніко-економічні показники.

Інноваційний продукт та інноваційна продукція виробляються в результаті реалізації інноваційного проекту. Інноваційний проект - це комплект докумен­тів, що визначає процедуру і комплекс усіх необхідних заходів щодо створення і реалізації інноваційного продукту і (або) інноваційної продукції. Якщо іннова­ційний проект належить до одного з пріоритетних напрямів інноваційної діяль­ності, затверджених Верховною Радою України, він визнається пріоритетним інноваційним проектом (Порядок формування, експертизи та обговорення пріо­ритетних напрямів інноваційної діяльності затв. постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1094).

Інноваційні проекти незалежно від джерел інвестування підлягають обов'язковій державній експертизі з питань додержання екологічних, містобудів­них і санітарно-гігієнічних вимог. Крім того, деякі категорії інноваційних проек­тів, відповідно до ст. 330 ГК України, підлягають державній експертизі в повному обсязі. Це стосується таких випадків:

• інвестування інноваційних проектів за рахунок Державного бюджету Укра­їни або місцевих бюджетів;

• виконання інноваційного проекту на замовлення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування;

• у разі прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про необхідність експертизи окремих інноваційних проектів, що мають важливе народногос­подарське значення.

Державна підтримка реалізації інноваційного проекту та передбачені законом пільги можуть надаватися лише за умови його державної реєстрації, яка здійсню­ється МОН України за ініціативою суб'єкта інноваційної діяльності у порядку, визначеному постановою КМ України від 17 вересня 2003 р. № 1474 «Про затвер­дження Порядку державної реєстрації інноваційних проектів і ведення Держав­ного реєстру інноваційних проектів».

Необхідною умовою занесення проекту до Державного реєстру інноваційних проектів є його кваліфікування. Для кваліфікування інноваційних проектів МОН України організує проведення експертизи прийнятих до розгляду інноваційних про­ектів (виконується за рахунок коштів суб'єктів інноваційної діяльності, які заявля­ють проекти на державну реєстрацію, відповідно до Закону України «Про наукову і науково-технічну експертизу»). Проекти, що визнані за результатами експертизи інноваційними, заносяться МОН України до Державного реєстру інноваційних проектів, інформація про це публікується в офіційному бюлетені МОН України, а суб'єкту інноваційної діяльності видається свідоцтво про державну реєстрацію інноваційного проекту (є чинним протягом трьох років від дати його видачі).

Одним з різновидів інноваційного підприємства є технологічні парки, особли­вості правового становища яких визначається Законом «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків». Відповідно до п. 1 ст. 1 цього За­кону, технологічний парк (технопарк) - юридична особа або група юридичних осіб (далі - учасники технологічного парку), що діють відповідно до договору про спільну діяльність без створення юридичної особи та без об'єднання вкладів з ме­тою створення організаційних засад виконання проектів технологічних парків з ви­робничого впровадження наукоємних розробок, високих технологій та забезпечен­ня промислового випуску конкурентоспроможної на світовому ринку продукції.

Відповідно до Порядку державної реєстрації технологічних парків, затв. по­становою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2006 р. № 1657:

• для здійснення державної реєстрації технологічний парк, визначений За­коном України «Про спеціальний режим інноваційної діяльності техноло­гічних парків», подає до МОН такі документи: 1) заяву за затвердженою МОН формою; 2) проект діяльності та розвитку технологічного парку (далі - проект), підписаний керівником парку або його керівного органу, прошитий, пронумерований та засвідчений печаткою технологічного пар­ку або його керівного органу; 3) нотаріально засвідчені копії свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи та установчих документів - для тех­нологічного парку - юридичної особи; нотаріально засвідчені копії догово­ру про спільну діяльність, свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб (керівного органу технологічного парку) та установчих документів -для технологічного парку - групи юридичних осіб; 4) довідку органу дер­жавної податкової служби за місцем реєстрації парку як платника податків про стан розрахунків з бюджетами всіх рівнів;

• вимоги до проекту, в якому мають зазначатися (бути включені):

• мета, функціональне призначення та галузева спрямованість його діяль­ності;

• етапи розвитку із зазначенням часу їх здійснення;

• ступінь розвитку наукової і виробничої інфраструктури, можливості її по­дальшого вдосконалення;

• результати аналізу ринків збуту продукції, в тому числі шляхом експорту, ринків сировини, витратних матеріалів, ресурсів для виробництва кінцевої продукції;

• відомості про рівень забезпеченості учасників технологічного парку ква­ліфікованими кадрами, прогнозні обсяги, джерела та форма фінансуван­ня на кожному етапі розвитку парку, прогнозні обсяги цільових субсидій для реалізації проектів парку та прогнозні обсяги сплати податків і зборів (обов'язкових платежів);

• дані про економічні, науково-технічні, соціальні та бюджетні результати діяльності парку;

• процедура реєстрації технологічного парку включає такі етапи:

1. МОН (а) реєструє подані документи відповідно до вищезазначених вимог у спеціальному журналі, (б) видає керівникові технологічного парку або його ке­рівного органу (уповноваженій керівником особі) письмове підтвердження факту надходження документів, (в) проводить перевірку їх відповідності встановленим вимогам пунктів і (г) протягом п'яти робочих днів з моменту реєстрації передає їх на розгляд Мінекономіки, Мінфіну, Мінпромполітики, Державної податкової адміністрації, Держмитслужби та у разі потреби інших центральних органів ви­конавчої влади;

2. у разі невідповідності документів встановленим вимогам МОН протягом п'яти робочих днів з моменту реєстрації повертає їх парку;

3. центральні органи виконавчої влади розглядають документи з урахуван­ням критеріїв, визначених МОН за погодженням з Мінекономіки, Мінфіном, Мінпромполітики та Державною податковою адміністрацією, і не пізніше ніж че­рез 15 днів з моменту їх надходження подають МОН висновки щодо реєстрації технологічного парку;

1. на підставі позитивних висновків МОН протягом 10 робочих днів з мо­менту їх надходження приймає рішення про державну реєстрацію технологічного парку, згідно з яким керівникові парку або його керівного органу (уповноваженій керівником особі) видається свідоцтво про державну реєстрацію технологічного парку (далі - свідоцтво) за встановленою формою, що фіксується у спеціальному журналі за підписом особи, яка видала, і особи, яка одержала свідоцтво;

4. у разі коли центральні органи виконавчої влади висловили зауваження до проекту, МОН повертає документи технологічному парку у триденний строк з моменту їх надходження; технологічний парк усуває недоліки та надсилає МОН доопрацьовані документи;

5. МОН реєструє документи та надсилає їх на повторний розгляд централь­них органів виконавчої влади, які висловили зауваження; у разі повторного над­ходження зауважень від центральних органів виконавчої влади МОН може внести у п'ятиденний строк подані технологічним парком документи на розгляд Комісії з організації діяльності технологічних парків та інноваційних структур інших типів, утвореної постановою Кабінету Міністрів України від 9 серпня 2001 р. № 961, яка розглядає (за участю представників центральних органів виконавчої влади, що ви­словили зауваження) подані МОН документи у 30-денний строк з моменту їх над­ходження та надає МОН рекомендації щодо врегулювання розбіжностей стосов­но доцільності державної реєстрації парку; з урахуванням рекомендацій Комісії МОН приймає у триденний строк рішення щодо державної реєстрації технологіч­ного парку або повертає йому документи для внесення відповідних змін;

• заміна свідоцтва про державну реєстрацію технологічного парку: 1) підста­ви: внесення змін до установчих документів його керівного органу, що сто­суються найменування, організаційно-правової форми, місцезнаходження керівного органу парку, та зіпсуття свідоцтва; 2) документи, що подаються до МОН для заміни свідоцтва: заява про внесення відповідної зміни (змін) до свідоцтва чи про його зіпсуття; нотаріально засвідчену копію установчих документів керівного органу; оригінал свідоцтва; 3) МОН приймає протя­гом п'яти робочих днів з моменту надходження до МОН вищезазначених документів відповідне рішення. До другої категорії учасників інноваційних правовідносин (органів/організа­цій, наділених управлінсько-контрольними повноваженнями у сфері інновацій­ної діяльності) насамперед належать органи державного регулювання. Такими, відповідно до розділу II Закону «Про інноваційну діяльність», є:

1. Верховна Рада України (визначає єдину державну політику у сфері іннова­ційної діяльності і здійснює повноваження, визначені ст. 7 Закону «Про іннова­ційну діяльність»: створює законодавчу базу для сфери інноваційної діяльності; затверджує пріоритетні напрями інноваційної діяльності як окрему загальнодер­жавну програму або у складі Програми діяльності Кабінету Міністрів України, загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального роз­витку, охорони довкілля; в межах Державного бюджету України визначає обсяг асигнувань для фінансової підтримки інноваційної діяльності).

ІІ. Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні і районні ради (затвер­джують регіональні інноваційні програми, що кредитуються з бюджетів відпо­відно Автономної Республіки Крим, обласних і районних бюджетів; визначають кошти бюджету Автономної Республіки Крим, обласних і районних бюджетів для фінансової підтримки регіональних інноваційних програм; контролюють фінан­сування регіональних інноваційних програм за кошти бюджету Автономної Рес­публіки Крим, обласних і районних бюджетів).

3. Представницькі органи місцевого самоврядування - сільські, селищні, місь­кі ради (відповідно до їх компетенції: затверджують місцеві інноваційні програ­ми; визначають кошти місцевих бюджетів для фінансової підтримки місцевих інноваційних програм; створюють комунальні інноваційні фінансово-кредитні установи для фінансової підтримки місцевих інноваційних програм за кошти міс­цевих бюджетів, затверджують їх статути чи положення про них, підпорядкову­ють їх своїм виконавчим органам; доручають своїм виконавчим органам фінан­сування місцевих інноваційних програм за рахунок коштів місцевого бюджету через державні інноваційні фінансово-кредитні установи або через комунальні інноваційні фінансово-кредитні установи; затверджують порядок формування і використання коштів комунальних інноваційних фінансово-кредитних установ; контролюють фінансування місцевих інноваційних програм за кошти місцевого бюджету через державні інноваційні фінансово-кредитні установи; контролюють діяльність комунальних інноваційних фінансово-кредитних установ).

4. Кабінет Міністрів України здійснює державне управління та забезпечує реалізацію державної політики у сфері інноваційної діяльності; готує та подає Верховній Раді України пропозиції щодо пріоритетних напрямів інноваційної ді­яльності як окрему загальнодержавну програму або в рамках Програми діяльності Кабінету Міністрів України, загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля; здійснює заходи щодо реалізації пріоритетних напрямів інноваційної діяльності; сприяє створенню ефективної інфраструктури у сфері інноваційної діяльності; створює спеціалізовані державні інноваційні фінансово-кредитні установи для фінансової підтримки інноваційних програм і проектів, затверджує їх статути чи положення про них, підпорядковує ці установи спеціально уповноваженому цен­тральному органу виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності; готує та по­дає Верховній Раді України як складову частину проекту закону про Державний бюджет України на відповідний рік пропозиції щодо обсягів бюджетних коштів для фінансової підтримки виконання інноваційних проектів через спеціалізовані державні інноваційні фінансово-кредитні установи; затверджує положення про порядок державної реєстрації інноваційних проектів і ведення Державного реє­стру інноваційних проектів; інформує Верховну Раду України про виконання ін­новаційних проектів, які кредитувалися за кошти Державного бюджету України, і про повернення до бюджету наданих раніше кредитів).

V. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності: здійснює заходи щодо проведення єдиної науково-технічної та інноваційної політики; готує і подає Кабінету Міністрів України пропозиції щодо пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, державних інноваційних програм і щодо необхідних обсягів бюджетних коштів для їх кредитування; координує роботу у сфері інноваційної діяльності інших центральних органів виконавчої влади; визначає свій окремий підрозділ для кваліфікування інноваційних проектів з метою їх державної реєстрації; здійснює державну реєстрацію інноваційних проектів і веде Державний реєстр інноваційних проектів; готує і подає Ка­бінету Міністрів України пропозиції щодо створення спеціалізованих державних інноваційних фінансово-кредитних установ для фінансової підтримки інновацій­них програм і проектів, розробляє статути чи положення про ці установи; затвер­джує порядок формування і використання коштів підпорядкованих йому спеці­алізованих державних інноваційних фінансово-кредитних установ і контролює їх діяльність; доручає державним інноваційним фінансово-кредитним установам здійснення конкурсного відбору пріоритетних інноваційних проектів і здійснен­ня фінансової підтримки цих проектів у межах коштів, передбачених законом про Державний бюджет України на відповідний рік; організовує підвищення кваліфі­кації спеціалістів у сфері інноваційної діяльності); здійснює контрольні функції у сфері інноваційної діяльності щодо суб'єктів такої діяльності.

Спеціально уповноваженим органом у сфері інноваційної діяльності було (а щодо певних питань - зберігає свої повноваження) Міністерство освіти і науки України до прийняття Президентом України Указу від 30.12.2005 р. «Про утво­рення Державного агентства України з інвестицій та інновацій», яким було за­тверджено також і Положення про це Агентство, що визначає:

• Статус Державне агентство України з інвестицій та інновацій (Держінвестицій України): центральний органом виконавчої влади зі спеціальним ста­тусом, робота якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України; Держінвестицій України є спеціально уповноваженим централь­ним органом виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності.

• Основні завдання Держінвестицій України:

• участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної інвестиційної та інноваційної політики;

• координація роботи центральних органів виконавчої влади у сфері інвес­тиційної та інноваційної діяльності.

• Держінвестицій України відповідно до покладених на нього завдань: 1) по­дає в установленому порядку пропозиції щодо формування державної ін­вестиційної та інноваційної політики; 2) готує і подає Кабінету Міністрів України пропозиції щодо пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, державних інноваційних програм та необхідних обсягів бюджетних коштів для їх кредитування; 3) бере участь у розробленні проектів Державної про­грами економічного і соціального розвитку України, Державного бюджету України та Програми діяльності Кабінету Міністрів України; 4) вживає за­ходів щодо залучення інвестицій в економіку України; 5) подає на розгляд Президентові України та Національній раді України з інвестицій та інно­вацій (далі - Національна рада) аналітичні матеріали та пропозиції з пи­тань, віднесених до його компетенції; 6) здійснює організаційне, інформа­ційне, правове та інше забезпечення діяльності Національної ради; 7) готує матеріали для проведення засідань Національної ради, проекти її рішень; вносить пропозиції Національній раді щодо персонального складу утворю­ваних нею експертних рад та робочих груп за напрямами інвестиційної та інноваційної діяльності; 8) організовує відповідно до законодавства про­ведення експертиз інвестиційних та інноваційних програм і проектів, по­дає відповідні пропозиції для розгляду Національною радою; 9) здійснює в межах своєї компетенції супроводження та фінансування інвестиційних та інноваційних програм і проектів, координацію роботи, пов'язаної із за­лученням в установленому порядку інвестицій, кредитів для реалізації програм і проектів, визначених Національною радою; 10) у межах своєї компетенції бере участь у підготовці міжнародних договорів України, го­тує пропозиції щодо їх укладення, денонсації, укладає міжнародні договори України та забезпечує їх виконання; 11) формує інформаційні бази даних про інвестиційні та інноваційні програми і проекти; 12) готує відповідно до законодавства пропозиції щодо запровадження спеціального режиму ін­вестиційної та інноваційної діяльності; 13) здійснює державну реєстрацію інноваційних проектів і веде Державний реєстр інноваційних проектів; 14) здійснює в межах своєї компетенції контроль за організацією виконання державних інвестиційних та інноваційних програм; 15) готує і подає Кабіне­ту Міністрів України пропозиції щодо утворення спеціалізованих держав­них інноваційних фінансово-кредитних установ для фінансової підтримки інноваційних програм і проектів, розробляє статути (положення) про ці установи; 16) затверджує порядок формування і використання коштів під­порядкованих йому спеціалізованих державних інноваційних фінансово-кредитних установ і здійснює контроль за їх діяльністю; 17) бере участь в організації навчання, підвищення кваліфікації та перепідготовки фахівців у сфері інвестиційної та інноваційної діяльності, готує пропозиції щодо вдо­сконалення системи підготовки та перепідготовки фахівців у цій сфері; 18) в установленому порядку проводить інформаційну, консультаційну роботу, бере участь у підготовці та проведенні конференцій, симпозіумів, семінарів, виставок з питань, що належать до його компетенції; 19) здійснює відповід­но до законодавства функції з управління об'єктами державної власності, що перебувають в його управлінні; 20) забезпечує у межах своєї компетен­ції реалізацію державної політики стосовно державної таємниці, контроль за її збереженням у центральному апараті Держінвестицій України; 21) ви­конує інші функції, передбачені законодавством. Разом з тим Міністерство освіти та науки зберегло низку повноважень у сфері інноваційної діяльності. Відповідно до Положення про Міністерство освіти і на­уки України, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 19 грудня 2006 р. № 1757:

• Міністерство освіти і науки України (МОН) є центральним органом вико­навчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти, наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності;

• основні завдання МОН: а) участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері освіти, наукової, науково-технічної, інновацій­ної діяльності та інтелектуальної власності; б) створення умов для здобуття громадянами повної загальної середньої освіти; в) забезпечення розвитку освітнього, наукового та науково-технічного потенціалу України; г) визна­чення перспектив і пріоритетних напрямів розвитку у сфері освіти, науко­вої, науково-технічної, інноваційної діяльності та інтелектуальної власнос­ті; д) сприяння функціонуванню національної системи науково-технічної інформації; е) забезпечення інтеграції вітчизняної освіти і науки у світову систему із збереженням і захистом національних інтересів; • МОН відповідно до покладених на нього завдань у сфері інноваційної ді­яльності:

• забезпечує проведення комплексного аналізу стану вітчизняної та світової науки, прогнозування тенденцій її розвитку і взаємозв'язку з виробничою, економічною, соціальною та оборонною сферою;

• готує пропозиції щодо визначення пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки, пріоритетів інноваційної діяльності;

• подає Кабінетові Міністрів України пропозиції щодо визначення замовни­ків та керівників державних наукових, науково-технічних програм;

• формує щороку разом з Мінекономіки державне замовлення на підставі переліку найважливіших розробок, спрямованих на створення новітніх технологій та продукції;

• організовує в установленому порядку проведення державної наукової та науково-технічної експертизи проектів державних, міжнародних і регіо­нальних програм;

• організовує діяльність координаційних рад з пріоритетних напрямів роз­витку науки, техніки;

• здійснює організаційно-методичне забезпечення державної атестації на­укових установ, веде Державний реєстр наукових установ, яким надається підтримка держави;

• здійснює на основі угод з власниками авторського права і суміжних прав управління їх майновими правами в Україні та за її межами;

• організовує в установленому порядку проведення експертизи об'єктів ін­телектуальної власності, видає охоронні документи на об'єкти інтелекту­альної власності;

• забезпечує державну реєстрацію авторського права, державну реєстрацію та ведення обліку об'єктів інтелектуальної власності, провадить реєстра­цію угод про передачу прав на використання об'єктів інтелектуальної влас­ності, що охороняються на території України;

• координує діяльність, пов'язану з трансфером (передачею) технологій і прав на об'єкти інтелектуальної власності, що створені повністю або част­ково за рахунок коштів державного бюджету;

• укладає відповідно до законодавства міжнародні договори про співробіт­ництво у сфері освіти, наукової, науково-технічної, інноваційної діяльнос­ті та інтелектуальної власності;

• в межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства видає накази, організовує і контролює їх виконання (Положення про по­рядок здійснення моніторингу виконання інноваційних проектів за пріо­ритетними напрямами діяльності технологічних парків, затв. наказом Мі­ністерства освіти і науки України від 17.04.2003 № 245);

• виконує інші функції відповідно до покладених на нього завдань.

VI. Центральні органи виконавчої влади: здійснюють підготовку пропозицій щодо реалізації інноваційної політики у відповідній галузі економіки, створюють організаційно-економічні механізми підтримки її реалізації; доручають державним інноваційним фінансово-кредитним установам здійснення конкурсного відбору пріоритетних інноваційних проектів із пріоритетних галузевих напрямів іннова­ційної діяльності і здійснення фінансової підтримки цих проектів у межах коштів, передбачених законом про Державний бюджет України на відповідний рік); здій­снюють державний контроль у сфері інноваційної діяльності для забезпечення до­тримання всіма її суб'єктами вимог законодавства щодо такої діяльності.

6. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації (у межах делегованих їм органами місцевого самоврядування повноважень) відповідно до їх компетенції: розробляють проекти регіональних інноваційних програм і подають їх для затвердження відповідно Верховній Раді Автономної Республіки Крим, обласним і районним радам; вживають заходів щодо виконання регіональних інноваційних програм; сприяють інноваційній діяльності у своєму регіоні та створенню сучасної інфраструктури у цій сфері; залучають підприємства, установи й організації, розташовані на підпорядкованій їмтериторії, за їх згодою, до розв'язання проблем інноваційного розвитку регіонів; доручають державним інноваційним фінансово-кредитним установам (їх регіональним відділенням) проведення конкурсного відбору інноваційних проектів регіональних інноваційних програм і здійснення їх фінансової підтримки у межах коштів, передбачених у бюджеті Автономної Республіки Крим і обласних та районних бюджетах; подають пропозиції спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності стосовно включення інновацій- них проектів за регіональними програмами до державних програм і їх фінансування шляхом кредитування із державного бюджету).

VIII. Виконавчі комітети органів місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції: розробляють проекти місцевих інноваційних програм і подають їх для затвердження відповідним місцевим радам; вживають заходів щодо виконання місцевих інноваційних програм; залучають підприємства, установи і організації, розташовані на підпорядкованій їм території, за їх згодою, до розв'язання проблем інноваційного розвитку населених пунктів; доручають державним інноваційним фінансово-кредитним установам (їх регіональним відділенням) або комунальним інноваційним фінансово-кредитним установам проведення конкурсного відбору інноваційних проектів місцевих інноваційних програм і здійснення фінансової підтримки цих проектів у межах коштів, передбачених у відповідному місцевому бюджеті; готують і подають відповідним місцевим радам пропозиції щодо ство- рення комунальних спеціалізованих інноваційних фінансово-кредитних установ для фінансової підтримки місцевих інноваційних програм; подають пропозиції спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади у сфері ін- новаційної діяльності стосовно включення інноваційних проектів за місцевими програмами до державних програм і їх фінансування шляхом кредитування із державного бюджету через державні інноваційні фінансово-кредитні установи;

IX. Комісія з організації діяльності технологічних парків та інноваційних структур інших типів (постійно діючий орган Кабінету Міністрів України), яка відповідно до постанови КМ від 6 серпня 2003 р. № 1219: здійснює організаційне та методичне забезпечення роботи із створення і функціонування технологічних парків та інноваційних структур інших типів; розглядає і надає рекомендації щодо формування стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності та середньострокових пріоритетних напрямів інноваційної діяльності загальнодержавного, галузевого та регіонального рівнів; вносить пропозиції до проектів державних інно­ваційних програм і щодо необхідних обсягів бюджетних коштів для їх кредитуван­ня; розглядає пропозиції щодо державного замовлення на інноваційну продукцію; сприяє організації проведення систематичного моніторингу інноваційного розви­тку України, а також виконання інноваційних та інвестиційних проектів; організує проведення експертизи проектів створення технологічних парків та інноваційних структур інших типів, вирішує питання щодо їх державної реєстрації; погоджує прі­оритетні напрями діяльності технологічних парків та інноваційних структур інших типів; приймає рішення щодо реєстрації інвестиційних та інноваційних проектів технологічних парків та інноваційних структур інших типів; вирішує питання щодо подальшої реалізації інвестиційних та інноваційних проектів технологічних парків та інноваційних структур інших типів за результатами моніторингу їх виконання; готує пропозиції щодо: доцільності надання суб'єктам інноваційної діяльності фі­нансової підтримки за рахунок коштів Державного бюджету; вдосконалення систе­ми показників і критеріїв економічної та соціальної ефективності інвестиційних та інноваційних проектів, що виконуються технологічними парками та інноваційни­ми структурами інших типів; удосконалення механізму ведення оперативного бух­галтерського обліку витрат на інвестиційні та інноваційні проекти, запровадження системи контролю та відповідної державної статистичної і бухгалтерської звітності; сприяння реалізації механізму нарахування та цільового використання коштів, що акумулюються на спеціальних рахунках технологічних парків, здійснення контр­олю за цільовим використанням сировини, матеріалів, устаткування, комплектую­чих виробів та інших товарів, що ввозяться технологічними парками в Україну для реалізації інвестиційних та інноваційних проектів;

Державний контроль у сфері інноваційної діяльності здійснюють вищезгадані органи в межах наданих їм повноважень.

Третю категорію учасників інноваційних правовідносин складають особи (під­приємства, установи, організації, індивідуальні підприємці), що в сукупності ство­рюють так звану інноваційну інфраструктуру. Поняття інноваційної інфраструк­тури як сукупності підприємств, організацій, установ, їх об'єднань, асоціацій будь-якої форми власності, що надають послуги із забезпечення інноваційної діяльності (фінансові, консалтингові, маркетингові, інформаційно-комунікативні, юридичні, освітні тощо) закріплюється в ст. 1 Закону «Про інноваційну діяльність».

Особливий правовий статус у сфері інноваційної діяльності мають державні та комунальні небанківські інноваційні фінансово-кредитні установи (статті 19 і 20 Закону «Про інноваційну діяльність»), що забезпечують фінансову підтримку суб'єктів інноваційної діяльності у разі реалізації ними пріоритетних (державних і комунальних) інноваційних проектів;

Державні інноваційні фінансово-кредитні установи:

• створюються Кабінетом Міністрів України, який приймає відповідне рі­шення за поданням Держінвестицій України;

• підпорядковуються спеціально уповноваженому центральному органу ви­конавчої влади у сфері інноваційної діяльності (Держінвестицій України) і діють на основі Положення (Статуту), що затверджується Кабінетом Мі­ністрів України;

• кошти такої установи формуються за рахунок коштів Державного бюдже­ту України, визначених законом про Державний бюджет України на відпо­відний рік, залучених згідно з чинним законодавством вітчизняних та іно­земних інвестицій юридичних та фізичних осіб, добровільних внесків юри­дичних та фізичних осіб, від власної чи спільної фінансово-господарської діяльності та інших джерел, не заборонених законодавством України;

• повноваження: а) організація конкурсного відбору інноваційних проектів з метою надання фінансової підтримки, відповідно до ст. 17 Закону «Про ін­новаційну діяльність»; б) надання за рахунок коштів Державного бюджету України фінансової підтримки суб'єктам інноваційної діяльності для реа­лізації ними інноваційних проектів за наявності визначених законом умов (відбору включеного до Державного реєстру інноваційного проекту за ре­зультатами проведеного конкурсу; подання суб'єктом інноваційної діяль­ності, який реалізовуватиме цей проект, комплекту документів відповідно до встановленого переліку; наявності гарантій повернення коштів фінансо­вої підтримки у вигляді застави майна, договору страхування, банківської гарантії, договору поруки тощо - у разі надання фінансової підтримки шляхом надання кредитів чи передачі майна у лізинг); в) супроводження реалізації інноваційних проектів, які фінансуються такою установою; г) контроль за цільовим використанням суб'єктами інноваційної діяльності наданих нею (установою) коштів.

Державною небанківською фінансово-кредитною установою є Українська державна інноваційна компанія (Компанія), що має такі характерні риси:

створена відповідно до постанови КМ України від 13 квітня 2000, р. № 654 «Про утворення Української державної інноваційної компанії», на базі ліквідова­них згідно з Указом Президента України від 15 грудня 1999 р. «Про зміни у струк­турі центральних органів виконавчої влади» Державного інноваційного фонду та його регіональних відділень;

є наступником майнових прав і обов'язків, у тому числі за договорами про на­дання інноваційних позик, Державного інноваційного фонду та його регіональних відділень, державних підприємств «Українська інноваційна фінансово-лізингова компанія», інформаційно-обчислювального центру «Спрінт-Інформ» (м. Київ), міжрегіональних інформаційних центрів: Дніпропетровський - «Дніпро-Спрінт-Інформ», Львівський - «Захід-Інформ», Одеський - «Чорномор'я», Рівнен­ський - «Рівне-Спрінт-Інформ», Харківський - «Харків-Спрінт» і Хмельниць­кий - «Мегабайт-Інформ»;

має статус юридичної особи, самостійний баланс, розрахунковий, поточні та інші рахунки в установах банків, круглу печатку із зображенням Державного Гер­ба України, своїм найменуванням, а також штампи і бланки із своїм найменуван­ням знак для товарів і послуг;

засновником Компанії є держава в особі Кабінету Міністрів України;

з питань проведення державної інноваційної політики підпорядковується спеціально уповноваженому органу у сфері інноваційної діяльності;

основні завдання Компанії: розроблення нових інноваційних та інвестицій­них проектів, спрямованих на забезпечення розвитку економіки, та організація відбору найефективніших проектів; фінансування за рахунок власних і залуче­них коштів науково-технічних і маркетингових досліджень, конструкторсько-технологічних та інших проектних робіт, науково-технічного пошуку, іннова­ційних та інвестиційних проектів, спрямованих на впровадження у виробництво прогресивних науково-технічних розробок і технологій, освоєння випуску но­вих видів продукції шляхом створення нових виробництв, передачі обладнання, устаткування в оренду (лізинг) або придбання частки корпоративних прав у під­приємствах, які працюють за новітніми технологіями, надання підприємствам кредитів, їх інвестування, провадження з ними спільної діяльності; фінансування заходів щодо розвитку інноваційної інфраструктури; фінансування інноваційних та інвестиційних проектів за рахунок коштів державного бюджету відповідно до пріоритетів інноваційного та інвестиційного розвитку національної економіки; залучення коштів, у тому числі іноземних, для фінансування науково-технічних і маркетингових досліджень, конструкторсько-технологічних та інших проектних робіт, науково-технічного пошуку, інноваційних та інвестиційних проектів; забез­печення повернення до Компанії інноваційних позик, наданих ліквідованим Дер­жавним інноваційним фондом і його регіональними відділеннями, а також забез­печення управління іншими борговими зобов'язаннями згідно з законодавством, у тому числі шляхом реструктуризації та запровадження управління борговими зобов'язаннями дебіторів; розроблення та здійснення комплексу заходів передінвестиційного характеру; супровід інноваційних та інвестиційних проектів, здій­снення контролю за ефективним їх виконанням і використанням наданих коштів; налагодження співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями, урядовими та неурядовими організаціями іноземних держав з питань залучення фінансових ресурсів в економіку України і реалізація з ними спільних інновацій­них та інвестиційних проектів і програм; участь у розробленні та здійсненні комп­лексу заходів організаційного, фінансового, економічного і правового характеру з метою забезпечення розвитку підприємництва, підтримки малого та середнього бізнесу в науково-технічній та інноваційній діяльності;

діє на підставі статуту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Укра­їни від 15 червня 2000 р. № 979;

предмет діяльності: кредитування та фінансування науково-технічних і мар­кетингових досліджень, конструкторсько-технологічних та інших проектних ро­біт, науково-технічного пошуку, розроблення та реалізації інноваційних та інвес­тиційних проектів і програм; фінансування капітальних вкладень за дорученням власників або розпорядників інвестованих коштів; випуск цінних паперів (облі­гацій, векселів тощо); купівля-продаж цінних паперів, а також операції з ними; придбання права вимоги з поставки товарів, надання послуг і виконання робіт (факторинг); придбання за власні та залучені кошти засобів виробництва для передачі їх в оренду (лізинг); довірчі операції (залучення та розміщення коштів, управління цінними паперами тощо) за дорученням клієнтів; набуття та реаліза­ція прав інтелектуальної власності; проведення обстежень і досліджень потенцій­них об'єктів інноваційної та інвестиційної привабливості; забезпечення інформа­ційного обслуговування учасників інноваційних та інвестиційних проектів і про­грам на договірній основі; організація розроблення нових та відбір інноваційних та інвестиційних проектів відповідно до визначених Кабінетом Міністрів України пріоритетних напрямів економічного розвитку України, пошуку їх виконавців та інвесторів як в Україні, так і за її межами, у тому числі на конкурсних засадах; участь у реалізації цих проектів; організація та проведення попередньої експер­тизи, у тому числі державної комплексної та науково-технічної, інноваційних та інвестиційних проектів; участь у розробленні проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів з питань удосконалення інноваційних та інвести­ційних процесів тощо; забезпечення управління і супроводу інноваційних та ін­вестиційних проектів; підготовлення (розробка) висновків та пропозицій щодо доцільності залучення іноземних кредитів та інвестицій; забезпечення пошуку потенційних інвесторів та кредиторів для вітчизняних суб'єктів господарської ді­яльності, надання послуг з підготовки комплекту технічної, економічної та іншої необхідної документації до інноваційних та інвестиційних проектів; реалізація з іноземними інвесторами спільних інноваційних та інвестиційних проектів і про­грам; видача поручительств, гарантій та інших зобов'язань за третіх осіб, що пе­редбачають їх виконання у грошовій формі; проведення організаторської роботи з надання гарантій (укладення договорів страхування, застави, поруки тощо) для забезпечення повернення інноваційних та інвестиційних коштів виконавцями проектів; забезпечення повернення позик і кредитів шляхом їх реструктуризації, управління борговими зобов'язаннями, реалізації заставленого майна, а також товарів, цінних паперів та інших активів, переданих у рахунок погашення бор­гу за кредитними договорами тощо; організація і проведення виставок, семінарів, конференцій, виставок-продажів та аукціонів; надання маркетингових, посеред­ницьких, юридичних та інших консультаційних послуг; організація навчання, підвищення кваліфікації та перепідготовки спеціалістів у сфері інноваційної та інвестиційної діяльності; рекламно-видавнича діяльність.

майно Компанії: а) правовий титул майна - право власності; б) склад майна: статутний капітал, резервний та інші фонди, оборотні кошти, а також всі матері­альні активи, цінності та кошти від повернення інноваційних позик ліквідованих Державного інноваційного фонду, його регіональних відділень і підприємств, від забезпечення управління іншими борговими зобов'язаннями згідно з законодав­ством та з іншого майна, закріпленого за Компанією; в) відображення майна Ком­панії в її самостійному балансі;

статутний капітал (СК) Компанії: а) розмір СК - еквівалентний ЗО млн євро за офіційним курсом, установленим Національним банком; б) напрями викорис­тання СК: 15 млн. євро розміщується частинами на рахунках в банках України (при цьому банки та розмір кожної частини, яка не повинна перевищувати 15% загальної суми статутного капіталу Компанії, визначаються правлінням Компа­нії); на забезпечення статутної діяльності Компанії; на збільшення статутного капіталу Українського банку реконструкції та розвитку, засновником якого ви­ступає Компанія, шляхом купівлі акцій цього банку від їх цільової емісії;

резервний (страховий): формується у розмірі 25% СК Компанії шляхом що­річного відрахування у розмірі 5% суми чистого прибутку Компанії - до досяг­нення цим фондом зазначеного розміру; в такому ж порядку здійснюється попо­внення цього фонду у разі повного або часткового його використання;

органи Компанії: правління (поточне керівництво); спостережна рада - контролюючий орган (формується засновником Компанії - Кабінетом Міні­стрів України);

правління Компанії: а) компетенція: вирішує питання організації господарської діяльності, фінансування, ведення обліку, складання звітності тощо; розглядає і приймає рішення з питань організації кредитування, фінансування і залучення коштів, проведення розрахунків, забезпечення грошового обігу, провадження зо­внішньоекономічної діяльності, здійснення операцій з цінними паперами, управ­ління дебіторською заборгованістю тощо; визначає організаційну структуру Ком­панії; приймає рішення про утворення, реорганізацію та ліквідацію спеціалізова­них і регіональних відділень, філіалів та представництв Компанії, здійснює керів­ництво їх діяльністю, забезпечує виконання покладених на них завдань; затвер­джує положення про спеціалізовані та регіональні відділення, філіали та пред­ставництва Компанії; приймає рішення про участь у господарських товариствах, а також про придбання акцій (часток, паїв) господарських товариств у рахунок погашення боргу за кредитними договорами та інноваційними позиками, надани­ми у 1992-2000 роках Державним інноваційним фондом та його регіональними виділеннями; у випадках, передбачених законодавством, здійснює управління іншими борговими зобов'язаннями; вирішує питання добору, розстановки, підго­товки та підвищення кваліфікації працівників Компанії; визначає умови та роз­міри оплати праці і матеріального стимулювання працівників Компанії, виходячи з її фінансового становища; розглядає матеріали ревізій і аудиторських переві­рок, а також звіти керівників спеціалізованих і регіональних відділень, філіалів та представництв Компанії про результати їх роботи та приймає відповідні рішення; готує річний звіт і бухгалтерський баланс Компанії та подає їх на погодження Ка­бінетові Міністрів України; розглядає питання про притягнення до матеріальної відповідальності працівників Компанії (за винятком осіб, що входять до складу її правління); вирішує інші питання діяльності Компанії, передбачені її Статутом, крім тих, що належать до компетенції голови правління Компанії; б) склад: голо­ва, троє заступників (призначаються на посаду Кабінетом Міністрів України) та інші члени правління; в) періодичність проведення засідань - у разі потреби; г) умови правоможності прийняття правлінням рішень - у разі присутності на його засіданні не менше ніж 2/3 його членів; д) порядок прийняття рішень - простою більшістю голосів присутніх на засіданні правління;

Голова правління здійснює поточне керівництво Компанією, в тому числі: управління майном Компанії в межах, визначених законодавством; представляє Компанію у відносинах з підприємствами, установами, організаціями та громадя­нами; дає доручення на вчинення юридичних дій від імені Компанії; установлює порядок підготовки й укладення договорів та інших угод, що укладаються від іме­ні Компанії; затверджує штатний розпис Компанії; приймає на роботу і звільняє з роботи працівників Компанії, визначає умови оплати праці, застосовує до пра­цівників Компанії заходи заохочення та дисциплінарного стягнення згідно з зако­нодавством; розподіляє обов'язки між заступниками голови правління Компанії; видає накази з питань діяльності Компанії; затверджує положення про структурні підрозділи Компанії; виконує інші функції відповідно до законодавства та стату­ту Компанії;

відповідальність Компанії - усім майном, що належить їй на праві власності. Якщо державні інноваційні фінансово-кредитні установи, як правило, нада­ють фінансову підтримку інноваційним проектам, пріоритетність яких має насам­перед загальнодержавне значення, то комунальні інноваційні фінансово-кредитні установи опікуються інноваційними проектами регіонального (місцевого) зна­чення і мають такі характерні риси:

• створюються відповідними органами місцевого самоврядування та підпо­рядковуються виконавчим органам місцевого самоврядування;

• діють на основі положень (статутів) про них, що розробляються і затвер­джуються органами місцевого самоврядування;

• кошти такої установи формуються за рахунок коштів відповідного місце­вого бюджету, залучених вітчизняних та іноземних інвестицій юридичних і фізичних осіб, добровільних внесків юридичних та фізичних осіб, власної чи спільної фінансово-господарської діяльності та інших джерел, не забо­ронених законодавством України;

• повноваження: а) організація конкурсного відбору місцевих інновацій­них програм/проектів з метою надання фінансової підтримки відповідно до ст. 17 Закону «Про інноваційну діяльність»; б) надання за рахунок ко­штів місцевого бюджету фінансової підтримки суб'єктам інноваційної ді­яльності для реалізації ними місцевих інноваційних програм/проектів за наявності визначених законом умов (відбору включеного до Державного реєстру інноваційного проекту за результатами проведеного конкурсу; по­дання суб'єктом інноваційної діяльності, який реалізовуватиме цей проект, комплекту документів відповідно до встановленого переліку; наявності га­рантій повернення коштів фінансової підтримки у вигляді застави майна, договору страхування, банківської гарантії, договору поруки тощо - у разі надання фінансової підтримки шляхом надання кредитів чи передавання майна у лізинг); в) супроводження реалізації місцевих інноваційних про­грам/проектів, що фінансуються такою установою; г) контроль за цільовим використанням суб'єктами інноваційної діяльності наданих нею (устано­вою) коштів.

Відносини між суб'єктами інноваційної діяльності зазвичай складаються на договірних засадах. До договорів, за допомогою яких опосередковується іннова­ційна діяльність, належать: 1) договори щодо організації та спільного здійснення інноваційної діяльності двома та більше її суб'єктами; 2) підрядні договори щодо розробки інновацій (інноваційного проекту) на замовлення суб'єкта інноваційної діяльності, який планує їх впроваджувати (реалізовувати) та/або використовува­ти в своїй діяльності.

Законодавство, що регулює договірні відносини у сфері інноваційної діяль­ності, містить положення щодо таких видів договорів інноваційного характеру:

договорів про спільну інноваційну діяльність; обов'язковість укладення таких договорів передбачена постановою KM України від 14 грудня 2001 р. № 1691 «Про порядок укладення договорів про спільну діяльність щодо виконання ін­вестиційних та інноваційних проектів» для суб'єктів інноваційної діяльності, на яких поширюється дія Закону України від 16 липня 1999 р. «Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків; такі дого­вори мають визначати порядок об'єднання зазначеними суб'єктами фінансових, матеріальних і нематеріальних активів (у тому числі прав на промислову та інте­лектуальну власність), покриття витрат за договорами, розподілу прибутку, від­шкодування збитків, а також учасника цього договору, який здійснюватиме керів­ництво спільною діяльністю;

договори на створення і передачу науково-технічної продукції (ст. 331 ГК України). За цим договором одна сторона (виконавець) зобов'язується виконати зумовлені завданням другої сторони (замовника) науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (далі - НДДКР), а замовник зобов'язується прийняти виконані роботи (продукцію) і оплатити їх. Предметом договору на передачу науково-технічної продукції може бути модифікована науково-технічна продук­ція (завершені науково-дослідні, проектні, конструкторські, технологічні роботи та послуги, створення дослідних зразків або партій виробів, необхідних для про­ведення НДДКР згідно з вимогами, погодженими із замовниками, що виконують­ся чи надаються суб'єктами господарювання - науково-дослідними, конструктор­ськими, проектно-конструкторськими і технологічними установами, організація­ми, а також науково-дослідними і конструкторськими підрозділами підприємств, установ і організацій тощо). Договір може укладатися на виконання усього комп­лексу робіт від дослідження до впровадження у виробництво науково-технічної продукції, а також на її подальше технічне супроводження (обслуговування). У разі якщо науково-технічна продукція є результатом ініціативних робіт, договір укладається на її передачу, включаючи надання послуг на її впровадження та освоєння.

Відносини між суб'єктами інноваційної діяльності та органами (організація­ми), що здійснюють управлінсько-контрольні повноваження у сфері інновацій­ної діяльності, регулюються актами законодавства, що визначають повноваження зазначених органів (організацій) та обов'язки суб'єктів інноваційної діяльності щодо дотримання встановлених законом вимог.

Таким чином, інноваційними є врегульовані правом відносини, що склада­ються між суб'єктами інноваційної діяльності та уповноваженими органами щодо організації, безпосереднього здійснення такої діяльності та контролю за дотри­манням її учасниками вимог інноваційного законодавства.

Різновидом інноваційних відносин є відносини, що складаються в проце­сі трансферу технологій і регулюються Законом України від 14.09.2006 р. «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» (далі - Закон ПТТ), що:

• містить визначення основних понять (ст. 1), в тому числі: «технологія» (ре­зультат інтелектуальної діяльності, сукупність систематизованих наукових знань, технічних, організаційних та інших рішень про перелік, строк, поря­док і послідовність виконання операцій, процесу виробництва та/або реалі­зації і зберігання продукції, надання послуг), «високі технології» (технології, які розроблені на основі новітніх наукових знань, за своїм технічним рівнем перевищують кращі вітчизняні та іноземні аналоги і спроможні забезпечити передові позиції на світовому ринку наукомісткої продукції), «трансфер тех­нології» (передача технології, що оформляється шляхом укладення двосто­роннього або багатостороннього договору між фізичними та/або юридични­ми особами, яким установлюються, змінюються або припиняються майнові права й обов'язки щодо технології та/або її складових);

• визначає коло суб'єктів трансферу технологій (ст. 3):

• центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки (далі - упо­вноважений орган), а також інші центральні та місцеві органи виконав­чої влади, органи місцевого самоврядування, які беруть участь у заку­півлі, передачі та/або використанні технологій;

• Національна академія наук України і галузеві академії наук, установи на­уки, освіти, охорони здоров'я та інші установи, де створюються та/або ви­користовуються технології і яким належать майнові права на технології;

• науково-виробничі об'єднання, підприємства, установи і організації не­залежно від форми власності, де створюються та/або використовуються технологи;

• фізичні особи, які беруть участь у створенні, трансфері та впровадженні технологій, надають інформаційні, фінансові та інші послуги на всіх ста­діях просування технологій та їх складових на ринок;

• юридичні та фізичні особи, які є постачальниками складових техноло­гій, що використовуються під час застосування технологій, які пропо­нуються до трансферу;

• юридичні та фізичні особи, що надають технічні послуги, пов'язані із за­стосуванням технологій;

• технологічні брокери;

- визначає основні засади державного регулювання у сфері трансферу техно­логій (ст. 6):

мету державного регулювання діяльності у сфері трансферу технологій (ст. 11): забезпечення розвитку національного промислового і науково-технічного потенціалу, його ефективне використання для вирішення завдань соціально-економічного розвитку держави та забезпечення технологічності виробництва вітчизняної продукції з урахуванням світового досвіду, можливих соціально-економічних, технологічних і екологічних наслідків від застосування технологій та їх складових, сприяння розвитку виробництва, в якому використовуються но­вітні вітчизняні технології;

органи, що здійснюють державне регулювання, їх завдання та повнова­ження:

А) основні завдання уповноваженого органу - МОН України (забезпечення реалізації державної політики у сфері трансферу технологій; участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики, пов'язаної з набуттям і передачею прав на технології та/або їх складові, створені з використанням коштів загального фонду Державного бюджету України, сприяє розвитку вітчизняних технологій, виробництву вітчизняної конкурентоспроможної продукції) та повноваження цього органу, який відповідно до покладених на нього завдань:

• подає Кабінету Міністрів України пропозиції до проектів державних про­грам технологічного оновлення галузей промисловості стосовно набуття або передачі прав на технології та/або їх складові;

• створює міжгалузевий перелік вітчизняних та іноземних технологій, орга­нізовує розповсюдження інформації про технології, які можуть бути вико­ристані для технологічного оновлення вітчизняних підприємств;

• узгоджує з реальними потребами виробників продукції програми наукових досліджень, проектних і конструкторських робіт, пов'язаних зі створенням складових технологій, враховуючи суспільні та державні потреби в такій продукції;

• здійснює відбір на конкурсних засадах пропозицій з розроблення нових конкурентноздатних технологій та їх складових для створення нових і мо­дернізації існуючих виробництв та забезпечує їх фінансову підтримку;

• формує державний реєстр технологій, зокрема створених за державні ко­шти, а також технологій, що пропонуються для внесення до цього реєстру суб'єктами трансферу технологій (власниками технологій);

• проводить державну експертизу та державну реєстрацію договорів з транс­феру технологій, веде державний реєстр відповідних договорів;

• під час проведення державної експертизи технологій та їх складових здій­снює перевірку дотримання прав на технології та їх складові;

• на замовлення суб'єктів трансферу технологій може здійснювати виконан­ня робіт, спрямованих на підбір потенційних контрагентів для трансферу технологій;

• здійснює заходи щодо недопущення недобросовісної конкуренції, контр­афакції і несанкціонованого розповсюдження технологій та конфіденцій­ної інформації, поширення технологій подвійного призначення без дозволу власника майнових прав;

• за клопотанням центральних органів виконавчої влади, Національної та га­лузевих академій наук, підприємств, установ і організацій, технологічних парків та інших інноваційних структур забезпечує надання консультаційно-методичної допомоги з питань укладання договорів про трансфер технологій;

• підтримує розвиток інфраструктури у сфері трансферу технологій і стиму­лює залучення інвестицій;

• виконує інші функції, передбачені законом.

Б) повноваження центральних органів виконавчої влади, Національної та галузевих академій наук у сфері трансферу технологій, у складі яких перебува­ють науково-виробничі об'єднання, підприємства, установи і організації, техно­логічні парки, які можуть створювати та/або використовувати технології та їх складові (ст. 7):

• розробляють галузеві комплексні програми технологічного оновлення під­приємств та забезпечують їх виконання;

• сприяють створенню імпортозамінних технологій та їх складових;

• забезпечують формування баз даних про технології та їх складові, що ство­рені за державні кошти установами, організаціями і підприємствами, які входять до сфери їх управління, забезпечують доступ до них осіб, заінтер­есованих у використанні певних технологій та їх складових;

• беруть участь у формуванні галузевих реєстрів технологій та їх складових, подають клопотання про внесення певних технологій та/або їх складових до державного реєстру технологій;

• забезпечують додержання вимог міжнародних договорів України щодо за­побігання техногенному ризику, поширенню потенційно небезпечних тех­нологій та стосовно екологічної безпеки технологій;

• сприяють залученню інвестицій до виконання програм технологічного оновлення підприємств;

• готують та подають уповноваженому органу пропозиції щодо найбільш ефективних шляхів використання і/або трансферу технологій та їх складо­вих, у першу чергу вітчизняного походження;

• забезпечують захист прав на об'єкти права інтелектуальної власності, які є складовими технологій, беруть участь у підготовці договорів про трансфер технологій;

• забезпечують своєчасне подання до уповноваженого органу звітів про патентно-кон'юнктурні, наукові дослідження, конструкторські, проектні, випробні роботи, пов'язані зі створенням і використанням технологій та їх складових, патентуванням та ліцензуванням;

• здійснюють контроль за передачею майнових прав на технології та їх скла­дові, що створені за державні кошти, науково-виробничим об'єднанням і підприємствам, до сфери діяльності яких належить використання цих тех­нологій, за виплатою ними винагороди авторам складових технологій від­повідно до укладеного з ними договору;

• здійснюють контроль за веденням обліку складових технологій у складі майна науково-виробничих об'єднань, підприємств, установ і організацій, яким передані права на їх використання, у тому числі нематеріальних акти­вів, які є такими об'єктами;

• виконують інші функції, встановлені законодавством, у межах своєї ком­петенції.

В) повноваження Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих орга­нів виконавчої влади, виконавчих органів сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад у сфері трансферу технологій (ст. 8), які у межах своєї компетенції:

• розробляють проекти регіональних і місцевих програм технологічного пе­реоснащення підприємств, що належать до комунальної власності відповід­них територіальних громад, та подають їх на затвердження Верховній Раді Автономної Республіки Крим, обласним і районним радам;

• створюють сприятливі умови для розробки та використання відповідних технологій;

• сприяють створенню регіональних баз даних про технології та їх складові, за­безпечують розповсюдження інформації про технологічні потреби регіону;

• беруть участь у міжнародному технологічному співробітництві, сприяють залученню іноземних інвестицій для технологічного переоснащення під­приємств регіону;

• у межах передбачених коштів відповідного бюджету фінансують дослі­дження та розробки з розв'язання проблем технологічного переоснащення підприємств регіону.

Засоби державного регулювання діяльності щодо трансферу технологій: 1. Державна експертиза технологій (ст. 12): 1) проводиться стосовно техно­логій або технологій і обладнання, що використовується для їх застосування, для яких суб'єктами трансферу технологій передбачається отримання субси­дій, визначених Законом ПТТ, а також стосовно технологій або технологій та обладнання, які плануються для використання в Україні за рахунок державних коштів, якщо сума їх закупівлі дорівнює або перевищує розмір суми, визначеної для відповідних процедур закупівель Законом України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти»; 2) метою проведення державної експертизи є визначення економічної доцільності та корисності для держави і суспільства впровадження технологій та обладнання з урахуванням можливих екологічних і соціально-економічних наслідків від їх застосування; 3) під час проведення дер­жавної експертизи обов'язково визначається: технічний рівень і новизна техно­логій та обладнання; орієнтовна ціна технологій та обладнання чи розмір плати за їх використання; конкурентоспроможність технологій та продукції, яка буде виготовлена із застосуванням цих технологій; патентна чистота технологій, їх складових; відповідність технологій нормам техногенної та екологічної безпеки, технічного регулювання, міжнародним і національним стандартам; 4) під час дер­жавної експертизи технологій, щодо обладнання, яке передбачається передати для використання на території України, встановлюється їх відповідність таким вимогам: спрямованість на виробництво нової продукції або на вдосконалення якості існуючої; забезпечення технологічності виробництва продукції, зниження його витратності, енерго- та матеріаломісткості; забезпечення використання міс­цевих матеріальних та людських ресурсів; відсутність в Україні таких технологій вітчизняного походження; 5) проведення державної експертизи технологій та їх складових і визнання проектів, спрямованих на їх використання, інноваційними дає підстави для занесення таких проектів до Державного реєстру інноваційних проектів та їх реалізації відповідно до законів України «Про інноваційну діяль­ність» і «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні»;

2. Державна реєстрація договору про трансфер технологій (ст. 13): за результа­тами державної експертизи технологій або технологій і обладнання приймається рішення про державну реєстрацію договорів про їх трансфер або про відмову в ре­єстрації (може бути оскаржено в суді); рішення про реєстрацію є підставою для за­несення договорів про трансфер технологій до державного реєстру, що здійснюєть­ся уповноваженим органом у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;

3. Патентно-кон'юнктурні дослідження у сфері трансферу технологій (ст. 14), які проводяться (відповідно до державних стандартів і затверджених уповнова­женим органом методик) при розробленні науково-технічних прогнозів розвитку технологій та їх складових, при їх створенні, визначенні доцільності набуття і/або передачі прав на них, при підготовці до виробництва продукції з їх застосуванням;

4. Державна акредитація фізичних та юридичних осіб на право здійснення по­середницької діяльності у сфері трансферу технологій (ст. 15): фізичні особи для здійснення на постійній та/або професійній основі посередницької діяльності у сфері трансферу технологій (технологічні брокери) та юридичні особи, установ­чим документом яких передбачено таку діяльність та до штатного розпису яких входить щонайменше один технологічний брокер, повинні пройти відповідну державну акредитацію й отримати свідоцтво про акредитацію (Порядок прове­дення державної акредитації, форма свідоцтва про акредитацію визначаються Ка­бінетом Міністрів України).

Договірні відносини у сфері трансферу технологій: правовою формою щодо опосередкування відносин щодо трансферу технологій між їх учасниками є дого­вір. Новим різновидом останніх є договір про трансфер технологій, поняття, види, умови укладення якого визначаються Законом ПТТ:

- види договорів про трансфер технологій (ст. 17 Закону ПТТ):

про поставку промислової технології (укладається з метою набуття знань, до­свіду та придбання технологічного обладнання);

технічно-промислової кооперації (укладається з метою набуття знань та одер­жання послуг для виробництва промислової продукції, напівфабрикатів, облад­нання і комплектуючих, що відповідають умовам застосування технології, та ін­ших складових, необхідних для її застосування);

про надання технічних послуг (щодо надання послуг з планування, розроблен­ня програми досліджень і проектів, а також здійснення або надання спеціальних послуг, потрібних для виробництва певної продукції);

інжинірингу - про виконання робіт і надання послуг, у тому числі складання технічного завдання, проведення допроектних робіт, зокрема техніко-економічних обстежень та інженерно-розвідувальних робіт, пов'язаних з будівництвом вироб­ничих, складських та інших приміщень, що використовуються у технологічному процесі

виробництва продукції, проведення наукових досліджень, розроблення про­ектних пропозицій, технічної і конструкторської документації стосовно техноло­гій та їх складових, надання консультацій і здійснення авторського нагляду під час монтажу складових технологій та пусконалагоджувальних робіт, надання консультацій економічного, фінансового чи іншого характеру, пов'язаних із за­стосуванням технологій та із зазначеними роботами і послугами);

про створення спільних підприємств - у разі часткової передачі майнових прав на технології та їх складові;

про надання в оренду або лізинг складових технологій, обладнання;

комерційної концесії (франчайзингу);

- допоміжні договори, що можуть укладатися разом з договором про транс­фер технологій, зокрема щодо:

гарантій осіб, які передають технології та їх складові, стосовно можливості до­сягнення економічних показників і виробництва продукції із застосуванням цих технологій та складових;

проведення комплексу інженерних, екологічних або інших робіт, необхідних для застосування технологій та їх складових;

обслуговування обладнання.

- умови укладання договорів про трансфер технологій (ст. 16 Закону ПТТ): 1) істотні умови договору про трансфер технологій:

• перелік складових технологій, що передаються (з визначенням їх функціо­нальних властивостей і гарантованих показників);

• ціна технологій чи розмір плати за їх використання;

• строки, місце та спосіб передачі об'єктів технологій;

• умови передачі технічних знань, необхідних для монтажу, експлуатації та забезпечення функціонування обладнання, придбання чи оренди, монтажу і використання машин, обладнання, комплектуючих та матеріалів;

• ліцензія та її умови на використання технологій та їх складових;

• територіальні обмеження (заборона використовувати передані за догово­ром технологію, її складові на території, не передбаченій у договорі);

• обмеження галузі застосування технологій та їх складових;

• порядок надання субліцензій на складові технології третім особам (у разі потреби включення третіх осіб у технологічний процес виробництва про­дукції), крім випадків передачі прав на використання знаків для товарів і послуг, комерційних (фірмових) найменувань, з визначенням обмежень права на використання технології та її складових, включаючи обмеження кола осіб, яким дозволено використовувати складові технологій і мати до­ступ до інформації про них;

• умови передачі прав на ноу-хау, техніко-економічні обґрунтування, плани, інструкції, специфікації, креслення та інші інформаційні матеріали про технології та їх складові, які необхідні для ефективного їх використання, включаючи обмеження, пов'язані з умовами збереження конфіденційності інформації про технології та їх складові під час їх використання;

• умови проведення робіт з удосконалення технологій та їх складових і по­рядок надання сторонами інформації про ці вдосконалення;

• умови надання консультацій та послуг з проектування, асистування та на­вчання кадрів, які забезпечують реалізацію технологій, і управлінського персоналу особи, якій передаються права на технологію та її складові;

• розмір, порядок та умови виплати винагороди за використання технологій, а також вид виплат (разові платежі - паушальні, періодичні відрахування - роялті або інші види виплат);

• умови страхування технологій та їх складових;

• відповідальність сторін за порушення умов договору;

• порядок вирішення спірних питань стосовно виконання умов договору;

• порядок компенсації витрат, пов'язаних із трансфером технологій, включа­ючи пристосування технологій та їх складових до умов підприємства, уста­нови, організації, де вони використовуватимуться, навчання персоналу;

• умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди;

• обмеження, що стосуються діяльності сторін у разі закінчення строку дії договору, його розірвання або виникнення форс-мажорних обставин (об­ставин непереборної сили).

2) обмеження щодо укладення договорів про трансфер технологій (ст. 18 Закону ПТТ), зокрема, не допускається укладення договорів про трансфер технологій, які передбачають:

а) здійснення виплат, що значно перевищують ціну технології та її складових; встановлення зобов'язань щодо придбання в особи, яка передає технологію та/ або її складові, сировини, напівфабрикатів, обладнання та його комплектуючих, що не застосовуються під час виробництва відповідної продукції;

б) встановлення зобов'язань щодо переважного продажу продукції, виготовленої із застосуванням технології, покупцям, визначеним особою, яка передає цю технологію, та використання визначеного нею персоналу;

в) право особи, яка передає технологію, визначати ціну продажу або реекспорту продукції, виготовленої із застосуванням цієї технології;

г) встановлення необґрунтованих обмежень обсягу виробництва продукції;

д) встановлення обмежень, які суперечать законодавству, стосовно використання майнових прав на технології та їх складові;

е) заборону використання аналогічних або більш досконалих технологій та їх складових;

є) заборону або обмеження експорту продукції, виготовленої із застосуван­ням технологій;

ж) встановлення зобов'язань щодо використання запатентованого об'єкта права інтелектуальної власності, який не використовується у процесі застосування технологій.