2. Поняття, ознаки та особливості господарського законодавства

Господарське законодавство складає нормативну основу господарського пра­вопорядку - правил організації, безпосереднього здійснення та управління госпо­дарською діяльністю.

Господарське законодавство - це сукупність нормативно-правових актів і правових норм, які регулюють відносини щодо безпосереднього здійснення гос­подарської діяльності та управління (в тому числі організації) такою діяльністю.

Господарському законодавству України притаманна низка характерних ознак:

• значна розгалуженість і присутність великої кількості нормативно-правових актів; для цього є об'єктивні (динамізм і складність господарського життя і, відповідно, правового регулювання) та суб'єктивні (недостатня увага до упорядкування господарського законодавства та численні експерименти у сфері економіки, кожен з яких потребує спеціального правового забезпе­чення) причини;

• перевага в господарському законодавстві комплексних нормативно-правових актів, що містять норми різних галузей права (господарського, цивільного, фінансового, трудового тощо), які приурочені до одного предмета правово­го регулювання - страхування (Закон України «Про страхування»), інвес­тування (Закон «Про інвестиційну діяльність»), господарських товариств (Закон України «Про господарські товариства») та ін.;

• кодифікованість господарського законодавства, єдиним стрижнем якого є прийнятий 16 січня 2003 р. Господарський кодекс України, розроблений відповідно до Концепції судово-правової реформи в Україні, схваленої Постановою Верховної Ради України від 28.04.1992 р. (набув чинності з 01.01.2004 р. одночасно з Цивільним кодексом України); Господарський кодекс визначає основи господарювання, які базуються на різноманітності суб'єктів господарювання різних форм власності та мають на меті утвер­дження оптимального суспільного господарського порядку в сфері націо­нальної економіки; він складається з 9 розділів: І - основні засади госпо­дарської діяльності; II - суб'єкти господарювання; III - майнова основа господарювання; IV - господарські зобов'язання; V - відповідальність за правопорушення у сфері господарювання; VI - особливості правового ре­гулювання в окремих галузях господарювання; VII - зовнішньоекономічна діяльність; VIII - спеціальні режими господарювання; IX - прикінцеві по­ложення; Господарський кодекс України має на меті забезпечити зростання ділової активності суб'єктів господарювання, розвиток підприємництва і на цій основі підвищення ефективності суспільного виробництва, його соці­альну спрямованість відповідно до вимог Конституції України, утвердити суспільний господарський порядок в економічній системі України, сприяти гармонізації її з іншими економічними системами; • наявність у господарському законодавстві значної кількості нормативних актів обмеженої сфери дії - відомчих, регіональних, локальних; відомчі забезпечують специфіку правового регулювання господарських відносин в окремих галузях та сферах економіки, мають відповідати нормативно-правовим актам вищої юридичної сили і, як правило, набувають чинності з дня державної реєстрації в Міністерстві юстиції України, згідно з Указом Президента України від 03.10.1992 р. № 493/92 «Про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших органів державної виконавчої вла­ди», постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 р. № 731 «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативних актів мі­ністерств та інших органів державної виконавчої влади», Порядком скасу­вання рішень про державну реєстрацію нормативно-правових актів, затвер­дженим наказом Мін'юсту України від 29.01.1999 р. № 54/3347. Наявність зазначених рис зумовлена специфікою сфери господарювання, що характеризується високим ступенем складності та багатоманітності відносин, що в ній виникають, а відтак - притаманні законодавству, яке регулює цю сферу, не лише в Україні, а й інших державах.

Поряд з цими рисами вітчизняному господарському законодавству притаман­ні тимчасові риси, зумовлені трансформаційними процесами у сфері економіки - від планово-розподільчих до переважно ринкових засад господарювання. Такими тимчасовими рисами, що віддзеркалюють перехідний характер господарського законодавства України, є:

1) наявність у господарському законодавстві нормативних актів з різним ступенем адекватності сучасному стану ринкових відносин в Україні:

а) дореформених нормативних актів, у тому числі вже неіснуючої держави -СРСР (Положення про поставку товарів народного споживання та Положення про поставку продукції науково-технічного призначення, затв. постановою Ради Міністрів СРСР від 25.07.1988 р. № 888, та ін.), що містять чимало застарілих норм та прогалин;

б) нормативних актів, що відповідають Концепції переходу Української PCP До ринкової економіки (схвалена Верховною Радою Української PCP 01.11.1990 р.) і, відповідно, забезпечили запровадження ринкових відносин (закони України «Про власність», «Про господарські товариства», «Про інвестиційну діяль­ність та ін.);

в) прийнятих останніми роками актів законодавства з адекватним сучасному стану цих відносин регулюванням (ГК, ЦК, закони «Про інноваційну діяльність», «Про іпотеку», «Про цінні папери та фондовий ринок», «Про холдингові компанії в Україні» та ін.);

2) стрімкість прийняття актів законодавства, що зумовлена об'єктивними чинниками (змінами у сфері господарювання, пов'язаними з запровадженням і розвитком ринкових відносин, а також суб'єктивними причинами (лобіюванням політичними силами прийняття окремих законів без дотримання основних пра­вил юридичної техніки під час їх розробки та прийняття з метою уникнення но­вих колізій, неадекватного регулювання, порушення балансу приватних і публіч­них інтересів тощо).

Все це свідчить, що господарському законодавству України (як законодав­ству перехідного періоду - від планово-розподільчої економіки до соціально-спрямованої ринкової) притаманні риси, що свідчать про недоліки правового регулювання, насамперед: наявність застарілих положень, прогалин, колізійних норм, надмірно велика кількість нормативно-правових актів. Своєю чергою, численні вади господарського законодавства зумовлюють необхідність його вдосконалення.