4. Відповідальність за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства

Одними з основних функцій антимонопольних органів є контрольна та розслідувально-юрисдикційна, які полягають у здійсненні контролю за станом товарних ринків, виявленні монополістів, а також порушень антимонопольно­конкурентного законодавства з метою відновлення стану ринків, майнового ста­новища потерпілих від цього осіб та застосування господарських санкцій до пра­вопорушників.

Залежно від характеру порушень антимонопольно-конкурентного законодав­ства розрізняють такі їх види: 1) недобросовісна конкуренція; 2) антиконкурентні дії (монополістичні) зловживання; 3) протидія антимонопольним органам.

Недобросовісною конкуренцією відповідно до Закону «Про захист від недо­бросовісної конкуренції» визнаються будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.

Розрізняють три великі групи правопорушень, що належать до недобросовіс­ної конкуренції, а саме:

неправомірне використання ділової репутації;

створення перешкод господарюючим суб'єктам (підприємцям) у процесі кон­куренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції;

неправомірні дії щодо комерційної таємниці конкурент/іншого суб'єкта гос­подарювання (підприємця).

Своєю чергою кожна група зазначених правопорушень має численні прояви.

Так, недобросовісне використання ділової репутації може проявлятися через такі дії:

• неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упа­ковки (використання без дозволу уповноваженої на те особи чужого імені, фірмового найменування, знаків для товарів і послуг, інших позначень, а та­кож рекламних матеріалів, упаковки товарів, назв літературних, художніх творів, періодичних видань, назв місць походження товарів, що може при­звести до змішування з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта (під­приємця), який має пріоритет на їх використання);

• неправомірне використанням товару іншого виробника (тобто введення у господарський обіг під своїм позначенням товару іншого виробника шля­хом змін чи зняття позначень виробника без дозволу уповноваженої на те особи);

• копіювання зовнішнього вигляду виробу (відтворення зовнішнього вигля­ду виробу іншого господарюючого суб'єкта (підприємця) і введення його у господарський обіг без однозначного зазначення виробника копії, що може призвести до змішування з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта (підприємця);

• порівняльна реклама (така реклама, що містить порівняння з товарами, роботами, послугами чи діяльністю іншого господарюючого суб'єкта (під­приємця), за винятком випадків, якщо наведені в рекламі відомості про то­вари, роботи, послуги підтверджені фактичними даними, є достовірними, об'єктивними, корисними для інформування споживачів).

Створення перешкод господарюючим суб'єктам (підприємцям) у процесі конку­ренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції може проявлятися як:

• дискредитація господарюючого суб'єкта/підприємця (поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних з особою чи діяльністю господарюючого суб'єкта (підприємця), які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації господарюючого суб'єкта/гадприємця);

• купівля-продаж товарів, виконання робіт, надання послуг із примусовим асортиментом (тобто купівля-продаж одних товарів, виконання робіт, на­дання послуг за умови купівлі-продажу інших товарів, виконання робіт, на­дання послуг, не потрібних споживачу або контрагенту);

• схилення до бойкоту господарюючого суб'єкта/підприємця (спонукання конкурентом іншої особи, безпосередньо або через посередника, до відмови від встановлення договірних зв'язків із цим господарюючим суб'єктом/під­приємцем);

• схилення постачальника до дискримінації покупця /замовника (спону­кання постачальника конкурентом покупця/замовника, безпосередньо або через посередника, до надання постачальником конкуренту покупця/за­мовника певних переваг перед покупцем/замовником без достатніх на те підстав);

• схилення господарюючого суб'єкта (підприємця) до розірвання договору з конкурентом з корисливих мотивів або в інтересах третіх осіб чи до не­виконання або неналежного виконання договірних зобов'язань перед цим конкурентом шляхом надання або пропонування контрагенту за договором безпосередньо або через посередника, матеріальної винагороди, компенса­ції чи інших переваг;

• підкуп працівника, який має відповідні повноваження на прийняття від імені постачальника рішень про поставку товару, виконання робіт, надан­ня послуг або завдяки своїм можливостям впливає на прийняття такого рі­шення. Підкуп працівника може здійснюватися у формі надання або пропо­нування йому конкурентом покупця/замовника, безпосередньо або через посередника, матеріальних цінностей, майнових або немайнових благ за не­належне виконання або невиконання працівником постачальника службо­вих обов'язків, що випливають з укладеного чи пов'язані з укладенням між постачальником і покупцем договору поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, що призвело або могло призвести до отримання конкурен­том покупця/замовника певних переваг перед покупцем/замовником;

• досягнення неправомірних переваг у конкуренції (отримання таких віднос­но іншого господарюючого суб'єкта/підприємця шляхом порушення чин­ного законодавства, яке підтверджене рішенням державного органу, наді­леного відповідною компетенцією).

• До третьої групи - неправомірні дії щодо комерційної таємниці конкурен­та — належать:

• неправомірне збиранням комерційної таємниці (добування протиправним способом відомостей, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господа­рюючому суб'єкту/підприємцю);

• розголошення комерційної таємниці (ознайомлення іншої особи без згоди уповноваженої на те особи з відомостями, що відповідно до чинного зако­нодавства України становлять комерційну таємницю, особою, якій ці відо­мості були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, якщо це завдало чи могло завдати шко­ди господарюючому суб'єкту/підприємцю);

• схилення до розголошення комерційної таємниці (спонукання особи, якій були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконан­ням службових обов'язків відомості, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, до розкриття цих відомостей, якщо це за­вдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту/підприємцю);

• неправомірне використання комерційної таємниці (впровадження у вироб­ництво або врахування під час планування чи здійснення підприємницької діяльності без дозволу уповноваженої на те особи неправомірно здобутих відомостей, що становлять відповідно до законодавства України комерцій­ну таємницю).

Антиконкурентні чи монополістичні зловживання - це поведінка (зазвичай дії) учасників економічної конкуренції, спрямована на недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції, що в кінцевому підсумку призводить (може призвести) до монополізації товарних ринків. На підставі аналізу Закону «Про захист економічної конкуренції» (далі - Закон) ці зловживання можна по­ділити на такі основні групи:

• антиконкурентні узгоджені дії суб'єктів господарювання (групові монопо­лістичні зловживання);

• зловживання монопольним становищем на ринку (індивідуальні монопо­лістичні зловживання);

• антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, ор­ганів адміністративно-господарського управління та контролю;

• обмежувальна та дискримінаційна діяльність суб'єктів господарювання, об'єднань

• економічна концентрація без отримання відповідного дозволу Антимоно-польного комітету у разі обов'язковості такої згоди.

Антиконкурентними узгодженими діями визнається укладення суб'єктами господарювання в будь-якій формі угод, прийняття об'єднаннями в будь-якій формі рішень, створення нового суб'єкта господарювання з метою координації його конкурентної поведінки з інтересами засновника (засновників) на ринку певного товару або будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність), що призвела чи може призвести до недопущення, усунення чи об­меження конкуренції. Проявами антиконкурентних узгоджених дій може бути:

• встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів;

• обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-технологічного розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними;

• розподілу ринків чи джерел постачання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи придбання, за колом про­давців, покупців або споживачів чи за іншими ознаками;

• спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів;

• усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (вихід з ринку) інших суб'єктів господарювання, покупців, продавців;

• застосовування різних умов до рівнозначних угод з іншими суб'єктами гос­подарювання, що ставить останніх у невигідне становище в конкуренції;

• укладення угод за умови прийняття іншими суб'єктами господарювання додаткових зобов'язань, які за своїм змістом або згідно з торговими та ін­шими чесним звичаями в підприємницькій діяльності не стосуються пред­мета цих угод;

• суттєвого обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарю­вання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин.

Вчинення антиконкурентних узгоджених дій вважається правопорушенням і тягне за собою відповідальність згідно з законом, крім передбачених законом випадків і за умови дотримання встановлених типових вимог до узгоджених дій. Такими випадками є:

• добровільне повідомлення про факт порушення антимонопольних органів особою, що вчинила антиконкурентні узгоджені дії, раніше за інших учас­ників цих дій і за умови, якщо заявник не був ініціатором або керівником таких дій і надав усі докази або інформацію стосовно скоєного порушення, якими володів або міг безперешкодно отримати;

• узгоджені дії малих або середніх підприємців щодо спільного придбання товарів, які не призводять до суттєвого обмеження конкуренції та сприяють підвищенню конкурентоспроможності малих або середніх підприємців;

• узгоджені дії стосовно постачання та використання товарів (використання поставлених товарів; придбання в інших суб'єктів господарювання або про­даж іншим суб'єктам господарювання чи споживачам інших товарів; при­дбання товарів, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не належать до предмета угоди; формування цін або інших умов договору про продаж поставленого товару іншим суб'єктам господарювання чи споживачам), якщо такі дії не призводять до суттєвого обмеження конкуренції на всьому ринку чи зна­чній його частині, його монополізації, обмеження доступу на ринок інших суб'єктів господарювання чи до економічно необґрунтованого підвищення цін або дефіциту товарів;

• узгоджені дії стосовно прав інтелектуальної власності (угод про передачу прав інтелектуальної власності або про використання об'єкта права інте­лектуальної власності в тій частині, в якій вони обмежують у здійсненні господарської діяльності сторону угоди, якій передається право, якщо ці обмеження - щодо строку, території дії, виду діяльності, сфери викорис­тання, мінімального обсягу виробництва - не виходять за межі законних прав суб'єкта права інтелектуальної власності);

• узгоджені дії, які хоча й за загальним правилом забороняються (ст. 6 згада­ного Закону), однак в установленому порядку дозволені антимонопольними органами чи Кабінетом Міністрів України, якщо їх учасники доведуть, що ці дії сприяють вирішенню суспільно важливих, визначених законом проблем (щодо вдосконалення виробництва, придбання або реалізації то­вару; техніко-технологічного, економічного розвитку; розвитку малих або середніх підприємців; оптимізації експорту чи імпорту товарів; розроблен­ня та застосування уніфікованих технічних умов або стандартів на товари; раціоналізації виробництва) і за умови, що ці дії суттєво не обмежують кон­куренцію на всьому чи в значній частині ринку або позитивний ефект від таких дій для суспільних інтересів переважає негативні наслідки обмежен­ня конкуренції.

Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку (індивідуальні монополістичні зловживання) проявляються в таких діях чи бездіяльності суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конку­ренції, зокрема обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарю­вання, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку. До та­ких порушень (зловживання монопольним/домінуючим становищем на ринку), зокрема, належить:

• встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку;

• застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно ви­правданих на те причин;

• обумовлення укладання угод прийняттям суб'єктом господарювання додат­кових зобов'язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору;

• обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб'єктам господарювання, покупцям, продавцям;

• часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсут­ності альтернативних джерел реалізації чи придбання;

• суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарю­вання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин;

• створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з рин­ку продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання.

Антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю як правопорушення по­лягають у прийнятті зазначеними органами будь-яких актів (рішень, наказів, роз­поряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність зазначених органів, які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.

Антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядуван­ня, органів адміністративно-господарського управління та контролю, зокрема, визнаються:

• заборона або перешкоджання створенню нових підприємств чи здійснення підприємництва в інших організаційних формах у будь-якій сфері діяль­ності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяль­ності, на виробництво, придбання чи реалізацію певних видів товарів;

• пряме або опосередковане примушення суб'єктів господарювання до всту­пу в асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні чи інші форми об'єднань або здійснення концентрації суб'єктів господарювання в інших формах;

• пряме або опосередковане примушення суб'єктів господарювання до пріо­ритетного укладення договорів, першочергової поставки товарів певному колу споживачів чи першочергового їх придбання у певних продавців;

• будь-яка дія, спрямована на централізований розподіл товарів, а також роз­поділ ринків між суб'єктами господарювання за територіальним принци­пом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи продавців;

• встановлення заборони на реалізацію певних товарів з одного регіону кра­їни в іншому або надання дозволу на реалізацію товарів з одного регіону в іншому в певному обсязі чи за виконання певних умов;

• надання окремим суб'єктам господарювання або групам суб'єктів господа­рювання пільг чи інших переваг, які ставлять їх у привілейоване становище стосовно конкурентів, що призводить або може призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції;

• дія, внаслідок якої окремим суб'єктам господарювання або групам суб'єктів господарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні умови ді­яльності порівняно з конкурентами;

• дія, якою встановлюються не передбачені законами України заборони та обмеження самостійності підприємств, у тому числі щодо придбання чи реалізації товарів, ціноутворення, формування програм діяльності та роз­витку, розпорядження прибутком.

Крім того, всім зазначеним органам (влади, самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю) забороняється шляхом дії або безді­яльності схиляти суб'єктів господарювання або будь-які із згаданих категорій органів до порушень антимонопольно-конкурентного законодавства, створення умов для вчинення таких порушень чи їх легітимації, а органам влади та ор­ганам місцевого самоврядування - делегувати окремі владні повноваження об'єднанням, підприємствам та іншим суб'єктам господарювання, якщо це при­зводить або може призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотво­рення конкуренції.

Обмежувальною та дискримінаційною діяльністю суб'єктів господарювання та об'єднань визнаються дії (бездіяльність), які можуть мати такі прояви, як:

• схиляння інших суб'єктів господарювання до вчинення порушень антимонопольно-конкурентного законодавства (до антиконкурентних узгоджених дій, концентрації суб'єктів господарювання) чи сприяння вчи­ненню таких порушень;

• неправомірне використання суб'єктом господарювання ринкового стано­вища (у разі отримання згоди антимонопольного комітету на узгоджені дії, на економічну концентрацію, монопольне становище на ринку;

• створення перешкод у господарській діяльності малим або середнім під­приємцям, що мають значно менший ринковий вплив, шляхом вчинення дій, заборонених згідно з ч. 1 та 3 ст. 19 Закону);

• необґрунтована та невиправдана відмова суб'єктові господарювання у при­йнятті до об'єднання, якщо в результаті цього такий суб'єкт опиняється у невигідному становищі як учасник конкуренції. Подібна відмова кваліфі­кується як правопорушення лише щодо тих об'єднань, стосовно яких ви­конуються такі умови: 1) об'єднання може об'єднати всіх учасників певного ринку чи території; 2) об'єднання створюється чи діє для досягнення ці­лей, що не передбачають отримання прибутку; 3) створення та діяльність об'єднання не призводить до економічної концентрації та антиконкурентних узгоджених дій.

Монополізація товарного ринку може мати місце одним або групою суб'єктів господарювання різними способами, які отримали назву економічної концен­трації. З метою запобігання монополізації товарних ринків, зловживання моно­польним (домінуючим) становищем, обмеження конкуренції органи Антимонопольного комітету України здійснюють державний контроль за концентрацією суб'єктів господарювання (далі - концентрація). Здійснення концентрації без до­зволу антимонопольних органів є одним із видів монополістичних зловживань.

Концентрацією, згідно з ч. 2 ст. 22 Закону «Про захист економічної конкурен­ції», визнається:

1. злиття суб'єктів господарювання або приєднання одного суб'єкта господа­рювання до іншого;

2. набуття безпосередньо або через інших осіб контролю одним або кількома суб'єктами господарювання над одним або кількома суб'єктами господарювання чи частинами суб'єктів господарювання, зокрема, шляхом:

а) безпосереднього або опосередкованого придбання, набуття у власність іншим способом активів у вигляді цілісного майнового комплексу або струк- турного підрозділу суб'єкта господарювання, одержання в управління, орен- ду, лізинг, концесію чи набуття в інший спосіб права користування активами у вигляді цілісного майнового комплексу або структурного підрозділу суб'єкта господарювання, в тому числі придбання активів суб'єкта господарювання, що ліквідується;

б) призначення або обрання на посаду керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу суб'єкта господарювання особи, яка вже обіймає одну чи кілька з перелічених посад в інших суб'єктах господарювання, або створення ситуації, при якій більше половини посад членів спостережної ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів двох чи більше суб'єктів господарювання обіймають одні й ті самі особи;

в) створення суб'єкта господарювання двома і більше суб'єктами господарювання, який тривалий період буде самостійно здійснювати господарську діяльність, і при цьому зазначене створення не призводить до координації конкурентної поведінки між суб'єктами господарювання, що створили цей суб'єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб'єктом господарювання;

3) безпосереднє або опосередковане придбання, набуття у власність іншим способом чи одержання в управління часток (акцій, паїв), що забезпечує досягнення чи перевищення 25% або 50% голосів у вищому органі управління відповідного суб'єкта господарювання.

Однак не вважаються концентрацією (ч. З ст. 22 Закону):

1. створення суб'єкта господарювання, метою чи внаслідок створення якого здійснюється координація конкурентної поведінки між суб'єктами господарю­вання, що створили зазначений суб'єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб'єктом господарювання. Такі дії розглядаються як узгоджені дії від­повідно до абз. 2 ч. 1 ст. 5 цього Закону;

2. придбання часток (акцій, паїв) суб'єкта господарювання особою, основним видом діяльності якої є проведення фінансових операцій чи операцій з цінними паперами, якщо це придбання здійснюється з метою їх наступного перепродажу за умови, що зазначена особа не бере участі в голосуванні у вищому органі чи ін­ших органах управління суб'єкта господарювання. У такому випадку наступний перепродаж має бути здійснений протягом одного року з дня придбання часток (акцій, паїв). На клопотання зазначених осіб із обґрунтуванням про неможливість здійснення наступного перепродажу органи Антимонопольного комітету України можуть прийняти рішення про продовження цього строку;

1. дії, які хоча і є проявами економічної концентрації відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону, проте здійснюються на підставі дозволу антимонопольних органів (у разі його необхідності);

3. набуття контролю над суб'єктом господарювання або його частиною, в тому числі завдяки праву управління та розпорядження його майном арбітражним ке­руючим, службовою чи посадовою особою органу державної влади.

Учасниками концентрації, згідно зі ст. 23 Закону, визнаються:

• суб'єкти господарювання, стосовно яких здійснюється або має здійснитися злиття, приєднання;

• суб'єкти господарювання, які набувають або мають намір набути контроль над суб'єктом господарювання, чи суб'єкти господарювання, щодо яких набувається або має набутися контроль;

• суб'єкти господарювання, активи (майно), частки (акції, паї) яких набуваються у власність, одержуються в управління (користування), оренду, лі­зинг, концесію або мають набутися, та їх покупці (одержувачі), набувачі;

• суб'єкти господарювання, що є або мають намір стати засновниками (учас­никами) новостворюваного суб'єкта господарювання. У разі коли одним із засновників є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, орган адміністративно-господарського управління та контролю, учасником концентрації вважається також суб'єкт господарювання, активи (майно), частки (акції, паї) якого вносяться до статутного фонду новостворюваного суб'єкта господарювання;

• фізичні та юридичні особи, пов'язані з вищеназваними учасниками концен­трації, відносинами контролю, що дає підстави визнати відповідну групу осіб, згідно зі ст. 1 Закону, єдиним суб'єктом господарювання.

Згідно зі ст. 24 Закону, концентрація може бути здійснена лише за умови попе­реднього отримання дозволу Антимонопольного комітету України чи адміністра­тивної колегії Антимонопольного комітету України, якщо економічні показники господарської діяльності її учасників, обчислені згідно зі встановленим АМК по­рядком, перевищують встановлену законом межу за двома критеріями: 1) сукуп­ної вартості активів або сукупного обсягу реалізації товарів учасників концентра­ції, з урахуванням відносин контролю, за останній фінансовий рік, у тому числі за кордоном, понад суму, еквівалентну 12 млн. євро за курсом Національного банку України, що діяв в останній день фінансового року; 2) вартості (сукупної вартості) активів або обсягу (сукупного обсягу) реалізації товарів, у тому числі за кордоном, не менше ніж у двох учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, понад суму, еквівалентну 1 млн. євро за курсом Національного банку України, що діяв в останній день фінансового року в кожного, та вартості (сукупної вартості) активів або обсягу (сукупного обсягу) реалізації товарів в Україні хоча б одного учасника концентрації, з урахуванням відносин контролю, понад суму, еквівалент­ну 1 млн. євро за курсом Національного банку України, що діяв в останній день фі­нансового року. При розрахунку обсягів реалізації товарів учасників концентрації використовується сума доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за вирахуванням суми податку на додану вартість, акцизного збору, інших податків або зборів, базою для оподаткування в яких є оборот, за останній фінан­совий звітний рік, що передував поданню заяви (кошти, отримані від реалізації товарів у межах однієї групи суб'єктів господарювання, пов'язаних відносинами контролю, якщо такий облік ведеться, не враховуються). Якщо учасниками кон­центрації виступають комерційні банки, для розрахунку вартості активів та обсягів реалізації використовується десята частина вартості активів комерційного банку. У випадках коли учасниками концентрації є страховики, для розрахунку вартості активів страховика використовується сума нетто активів, а для розрахунку обсягів реалізації товарів - сума доходів від страхової діяльності, визначених відповідно до законодавства України про страхову діяльність.

Також потребує попереднього дозволу економічна концентрація, передбачена ч. 2 ст. 22 Закону та іншими нормативно-правовими актами, незалежно від сукуп­ної вартості активів або сукупного обсягу реалізації товарів учасників концентра­ції, коли частка на певному ринку товару будь-якого учасника концентрації або сукупна частка учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, пере­вищує 35%, та концентрація відбувається на цьому чи суміжному з ним ринку товару (п. 2 ч. 1 ст. 24 Закону).

Економічну концентрацію, що перевищує показники та/або відповідає вимо­гам, встановленим ст. 24 Закону, умовно можна назвати кваліфікованою.

За загальним правилом кваліфікована економічна концентрація можлива за наявності попереднього дозволу антимонопольних органів (Антимонопольного комітету України чи його адміністративної колегії), що надається в установлено­му порядку (ст.ст. 25-34 Закону «Про захист економічної конкуренції») і лише за умови, якщо вона (концентрація) не призводить до монополізації чи суттєвого об­меження конкуренції на всьому ринку чи в значній його частині. Кабінет Міністрів України може дозволити концентрацію навіть у разі негативного рішення АМК України, якщо позитивний ефект для суспільних інтересів такої концентрації пере­важає негативні наслідки обмеження конкуренції, а останні не становлять загрозу системі ринкової економіки та є необхідними для досягнення мети концентрації.

Кваліфікована економічна концентрація, що здійснюється без отримання до­зволу АМК України, визнається правопорушенням.

Третя категорія правопорушень у сфері економічної конкуренції - це проти­дія антимонопольним органам (їх працівникам) при виконанні ними покладених законом повноважень. До таких правопорушень належать:

• неподання суб'єктами господарювання у встановлені строки інформації, по­дання неповної чи недостовірної інформації антимонопольним органам;

• створення перешкод працівникам антимонопольних органів щодо виконання ними своїх повноважень (проведення перевірок, вилучення чи накладення арешту на майно, предмети, документи, інші носії інформації);

• невиконання суб'єктами господарювання погоджених з антимонопольними органами установчих документів (у випадках економічної концентрації) або

вимог та зобов'язань, якими було обумовлене рішення про надання дозволу на узгоджені дії чи концентрацію. Зазначені правопорушення мають характерні риси: спрямованість на недо­тримання приписів закону щодо виконання зобов'язань перед антимонопольними органами; спеціальний строк, протягом якого застосовується відповідаль­ність за подібні правопорушення (три роки, тоді як при вчиненні антиконкурентних/монополістичних зловживань - 5 років, а недобросовісної конкурен­ції - 6 місяців).

За правопорушення у сфері економічної конкуренції передбачаються такі види відповідальності: господарсько-організаційні санкції, господарсько-адміністративні штрафи, господарсько-правова конфіскація (безоплатне вилучення); відшкодуван­ня шкоди.

Господарсько-організаційні санкції застосовуються у формі: 1) примусового поділу суб'єкта господарювання, що зловживає монопольним (домінуючим) становищем на ринку та застосовується антимонопольними органами за умо­ви, якщо це можливо з організаційних, територіальних та технологічних мірку­вань. Реорганізація суб'єкта господарювання, що підлягає примусовому поді­лу, здійснюється на його розсуд протягом встановленого строку, який не може бути меншим шести місяців; 2) надання обов'язкових до виконання вказівок щодо припинення виявлених порушень (у тому числі скасування чи зміну ор­ганом влади, органом місцевого самоврядування, органом адміністративно-господарського управління та контролю прийнятого ним рішення чи розірван­ня угоди, визнані антиконкурентними діями зазначених органів), відновлення попереднього стану на ринку; 3) блокування цінних паперів; 4) скасування до­зволу на узгоджені дії чи економічну концентрацію у разі порушення умов його надання; 5) обов'язкове спростування порушником в офіційних органах преси неправдивих, неточних або неповних відомостей (у разі встановлення факту дискредитації господарюючого суб'єкта/підприємця антимонопольні органи мають право прийняти рішення про офіційне спростування за рахунок поруш­ника поширених ним неправдивих, неточних або неповних відомостей у строк і спосіб, визначені законодавством або цим рішенням; 6) скасування на вимогу антимонопольних органів ліцензій, припинення операцій зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання у разі порушення ними антимонопольно-конкурентного законодавства. Зазначені санкції застосовуються в більшості ви­падків антимонопольними органами чи на їх вимогу самим порушником (при­мусовий поділ, спростування відомостей, що дискредитують конкурента) чи іншим компетентним органом (скасування ліцензії).

Господарсько-адміністративні штрафи накладаються на суб'єктів господа­рювання та/або їх посадових осіб за передбачені законом порушення кваліфіко­вана економічна законодавства. При цьому розмір штрафу залежить від: 1) виду порушення (за акти недобросовісної конкуренції - у розмірі до 3% виручки від реалізації товарів, виконання робіт, надання послуг господарюючого суб'єкта за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф, - ч. 1 ст. 21 Закону «Про захист від недобросовісної конкуренції»; за монополістичні зловживання/антиконкурентні дії - до 10% доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що пере­дував року в якому накладається штраф, - ч. 2 ст. 52 Закону «Про захист еконо­мічної конкуренції); 2) розміру незаконно отриманого прибутку (у разі наявності незаконно одержаного прибутку, який перевищує 10% зазначеного доходу (ви­ручки), штраф при вчиненні антиконкурентних узгоджених дій та зловживання монопольним становищем на ринку накладається у розмірі, що не перевищує по­трійного розміру незаконно одержаного прибутку, який може бути обчислений оціночним шляхом); 3) особи порушника - фізична чи юридична особа (розмір штрафу, що накладається на фізичну особу, зазвичай є меншим, ніж за аналогічне порушення, вчинене юридичною особою), суб'єкт господарювання чи негосподарюючий суб'єкт (різний розмір штрафів та порядку їх обчислення передбачено за акти недобросовісної конкуренції - статті 21-22 Закону «Про захист від недобро­совісної конкуренції).

Рішення про накладення штрафів приймається антимонопольними органа­ми на їх засіданнях (у розмірах понад одну тисячу неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - виключно Антимонопольним комітетом України, адміністра­тивною колегією Антимонопольного комітету України).

Безоплатне вилучення (господарсько-правова конфіскація) товарів з непра­вомірно використаним позначенням або копій виробів іншого господарюючого суб'єкта (підприємця) як у виробника, так і у продавця застосовується за відпо­відні акти недобросовісної конкуренції з дотриманням передбаченого Кабінетом Міністрів порядку.

Відшкодування шкоди як форма господарсько-правової відповідальності перед­бачається у разі заподіяння внаслідок порушення антимонопольно-конкурентного законодавства шкоди (як правило, майнової) учасникам конкуренції, спожива­чам, державі. Застосовується в судовому порядку за заявою заінтересованої особи (осіб), в інтересах держави - антимонопольних органів, прокурора. Розмір шкоди визначається за правилами ЦК (ст. 203), а у разі вчинення порушень, передбаче­них пунктами 1, 2, 5, 10, 12, 18, 19 ст. 50 Закону «Про захист економічної конку­ренції» (антиконкурентні узгоджені дії, зловживання монопольним/домінуючим становищем; здійсненнями суб'єктами господарювання без наявності відповідно­го дозволу узгоджених дій; набуття безпосередньо або через інших осіб контролю одним чи кількома суб'єктами господарювання над іншим (іншими) суб'єктом (суб'єктами) господарювання; концентрація без отримання відповідного дозволу, якщо останній є необхідним; обмеження в господарській діяльності суб'єкта гос­подарювання у відповідь на його звернення до антимонопольних органів з заявою про порушення законодавства про захист економічної конкуренції; невиконання учасниками узгоджених дій, концентрації вимог і зобов'язань, якими було обу­мовлено рішення про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію), - у по­двійному розмірі завданої шкоди.

Притягнення до відповідальності за порушення антимонопольно-кон­курентного законодавства шляхом звернення до антимонопольних органів може мати місце протягом спеціальних строків позовної давності, встановлених ст. 42 Закону «Про захист економічної конкуренції» (протягом 5 років з дня вчинення порушення, а у разі тривалого порушення - з дня його закінчення, крім випадків несвоєчасного, неповного подання інформації чи подання недостовірної інформа­ції антимонопольним органам, створення перешкод працівникам антимонополь­них органів щодо виконання ними своїх повноважень, щодо яких передбачено 3-річний строк) та ст. 28 Закону «Про захист від недобросовісної конкуренції» (протягом 6 місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав).

Застосуванню до порушників антимонопольно-конкурентного законодавства передує діяльність антимонопольних органів щодо контролю за станом ринків, виявлення монополістів, встановлення фактів та складу правопорушень, розгляд справи.

Порядок розгляду справи про порушення антимонопольно-конкурентного за­конодавства включає такі стадії:

• порушення справи у формі розпорядження антимонопольних органів про початок розгляду справи, що може мати місце за наявності відповідних під­став: матеріально-правових (виявлення ознак порушення антимонопольно-конкурентного законодавства) і процесуально/формально-правових (ініці­атива заінтересованої особи, права та законні інтереси якої порушені, чи антимонопольних органів);

• винесення попереднього рішення по справі про вжиття заходів для від­вернення негативних і непоправних наслідків для суб'єктів господарю­вання через порушення антимонопольно-конкурентного законодавства. Такими заходами можуть бути: а) заборона особі (відповідачу), в діях якої вбачаються ознаки порушення, вчиняти певні дії, в тому числі про блокування цінних паперів; б) обов'язкове вчинення зазначеною особою певних дій, якщо це є необхідним, з метою захисту прав та законних ін­тересів інших осіб;

• розгляд справи про порушення антимонопольно-конкурентного законодав­ства, в процесі якого досліджуються матеріали справи, включаючи заяви, пояснення та заперечення сторін (відповідача і заявника) і третіх осіб, до­кази, висновки експертів (у разі призначення експертизи). За результа­тами розгляду приймається рішення про: визнання вчинення порушення антимонопольно-конкурентного законодавства та застосування до поруш­ника передбачених законом санкцій; про визнання суб'єкта господарюван­ня таким, що займає монопольне становище на ринку (тобто про встанов­лення юридичного факту); про закриття провадження у справі (підставами для цього може бути: непідвідомчість справи антимонопольним органам; невстановлення відповідача або його місцезнаходження; наявність справи з тих самих підстав або того самого відповідача на розгляді в антимонополь­них органах; недоведення вчинення правопорушення та інші підстави, пе­редбачені законом).

Рішення антимонопольних органів може бути:

• перевірене з відповідними наслідками (зміна, скасування рішення повніс­тю або частково і, відповідно, направлення справи на новий розгляд чи прийняття нового рішення, чи припинення провадження у справі), в адмі­ністративному порядку до вищестоящого органу (якщо рішення прийма­лося територіальним відділенням або адміністративною колегією АМК);

• оскаржено в судовому порядку протягом двох місяців з дня одержання рішення. Рішення АМК України, адміністративної колегії АМК України та державного уповноваженого АМК України оскаржуються до госпо­дарського суду міста Києва. Рішення адміністративної колегії територі­ального відділення АМК України оскаржуються до господарських судів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (ч. 2 ст. 60 Закону «Про захист економічної конкуренції»).