Тема 18.

БАНКРУТСТВО ЯК ПРАВОВИЙ МЕХАНІЗМ

РЕГУЛЮВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1. Поняття банкрутства.

2. Сторони в справі про банкрутство.

3. Стадії провадження справи про банкрутство.

1. Поняття банкрутства

Інститут банкрутства в Україні запроваджено у зв'язку з ринковою орієнтаці­єю вітчизняної економіки, основним принципом якої є принцип підприємництва: здійснення підприємницької діяльності самостійно, на власний ризик і під власну відповідальність підприємця. Інститут банкрутства забезпечує звільнення рин­кової економіки від неефективних господарюючих суб'єктів, які функціонують на засадах самофінансування (з метою отримання прибутку) і несуть самостійну відповідальність за власними зобов'язаннями.

Ознаки банкрутства:

1. Застосування інституту за загальним правилом у сфері підприємницької діяльності (тобто щодо суб'єктів підприємницької діяльності, основною харак­терною рисою яких є функціонування з метою отримання прибутку).

2. Встановлюється господарським судом як юридичний факт, що породжує певні наслідки (тобто слід відрізняти від неплатоспроможності боржника як фак­тичного стану).

3. Зміст встановленого господарським судом факту банкрутства - неспро­можність суб'єкта підприємницької діяльності повною мірою розрахуватися по своїх боргах (неплатоспроможність) у зв'язку з перевищенням пасивів (суми бор­гових зобов'язань боржника) над його активами (критерій неоплатності, визна­чений ч. 4 ст. 205 ГК).

4. Неплатоспроможність боржника має бути стійкою і не піддаватися усу­ненню попри здійсненим судовим заходам з відновлення платоспроможності суб'єкта, що зумовлює застосування спеціальної судової процедури - ліквідацій­ної процедури, спрямованої на ліквідацію заборгованості банкрута.

Отже, банкрутство - це встановлений господарським судом факт неспромож­ності суб'єкта підприємницької діяльності виконати свої грошові зобов'язання не інакше як через застосування ліквідаційної процедури у справі про банкрутство.

Провадження у справі про банкрутство порушується за наявності матеріально-правових і процесуально-правових умов.

Матеріально-правовими умовами порушення провадження у справі про бан­крутство є: стійка (понад три місяці) і значна (на суму не менше трьохсот міні­мальних розмірів заробітної плати) неплатоспроможність.

Процесуально-правовими умовами порушення провадження у справі про бан­крутство є подання боржником або кредитором (кредиторами) до господарського суду (за місцезнаходженням боржника) заяви про порушення справи про бан­крутство з комплектом передбачених законом документів.

Відносини, пов'язані з банкрутством, регулюються низкою нормативно-правових актів різної юридичної сили, що в сукупності складають окремий ін­ститут у системі господарського законодавства. Нормативно-правові акти цього інституту можна поділити на три категорії:

I - акти законодавства загальної сфери дії, що містять окремі норми щодо ре­гулювання відносин, пов'язаних з банкрутством (Господарський кодекс, Цивіль­ний кодекс);

2. - акти законодавства, що визначають правове становище окремих видів суб'єктів з виключним видом діяльності (банки, інститути спільного інвестуван­ня, страхові компанії) або певної організаційно-правової форми (кооперативи, господарські товариства, фермерське господарство) і містять окремі норми щодо можливості визнання таких суб'єктів банкрутами;

3. - спеціальні акти законодавства, що регулюють порядок визнання суб'єктів підприємництва банкрутами: Закон «Про відновлення платоспроможності борж­ника або визнання його банкрутом» (далі - Закон), постанова Кабінету Міністрів України від 27.03.2006 р. № 370 «Про утворення Державного департаменту з пи­тань банкрутства» та ін.

Система актів законодавства, що складають інститут банкрутства, за критері­єм їх юридичної сили може бути представлена таким чином: • кодекси:

• Господарський кодекс України - глава 23 «Визнання суб'єкта підприєм­ницької діяльності банкрутом» (містить 7 статей, що визначають поняття неплатоспроможності та суб'єкта банкрутства - ст. 209; поняття кредито­рів та форми їх організації - ст. 210; заходи щодо запобігання банкрутству суб'єктів підприємництва - ст. 211; процедури, що застосовуються до не­платоспроможного боржника, - ст. 212; майнові активи боржника, за раху­нок яких формується ліквідаційна маса, - ст. 213; основні засади та зміст державної політики з питань банкрутства - ст. 214; відповідальність за по­рушенні законодавства про банкрутство - ст. 215);

• Цивільний кодекс України, зокрема ст. 18 (передбачає можливість визна­ння фізичної особи - підприємця банкрутом у разі його неспроможності задовольнити вимоги кредиторів, пов'язані зі здійсненням ним підприєм­ницької діяльності), ст. 110 (ч. З якої визначає недостатність активів для задоволення вимог кредиторів як одну з підстав ліквідації юридичної осо­би, порядок якої визначається законом про відновлення платоспромож­ності або визнання банкрутом);

• закони України:

• від 14.05.1992 р. «Про відновлення платоспроможності боржника або ви­знання його банкрутом» (в ред. Закону від 30.06.1999 р.) (далі - Закон), який ґрунтовно регулює відносини, пов'язані з банкрутством;

• від 21.12.2000 р. «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та цільовими фондами»;

• від 20.09.2001 р. «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» (вста­новлює засади функціонування Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок відшкодування вкладів вкладникам банків - учасників (тим­часових учасників) Фонду, а також регулює відносини між Фондом, Кабі­нетом Міністрів України та Національним банком України);

• від 29.11.2001 р. «Про введення мораторію на примусову реалізацію май­на» (встановлює мораторій на застосування примусової реалізації майна господарських товариств, у статутних фондах яких частка державної влас­ності становить не менше 25%, з метою забезпечення економічної безпеки Держави та недопущення руйнування цілісних майнових комплексів дер­жавних підприємств);

• від 18.11.2003 р. «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтя­жень» (визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також право­вий режим виникнення, оприлюднення та реалізацію інших прав юридич­них і фізичних осіб стосовно рухомого майна);

• низка законів містить, що положення про можливість визнання банкрутом господарські організації певних видів, зокрема: від 19.10.1991 р. «Про гос­подарські товариства» (ст. 19), від 20.03.1991 р. «Про банки і банківську ді­яльність» (в редакції Закону від 07.12.2000 р.) - ст. 88, від 14.02.1992 р. «Про колективне сільськогосподарське підприємство» (ст. 31), від 07.03.1996 р. «Про страхування» (ст. 43), від 15.03.2006 р. «Про холдингові компанії в Україні» (ч. 6 ст. 11) та ін.;

• підзаконні нормативно-правові акти: постанови Кабінету Міністрів України:

• від 17.03.2000 р. № 515 «Про затвердження Порядку проведення досудової санації державних підприємств»;

• від 27.03.2006 р. № 370 «Про утворення Державного департаменту з питань банкрутства»;

• від 19.04.2006 р. № 533 «Про затвердження Положення про Державний де­партамент з питань банкрутства» та ін.;

• відомчі нормативні акти:

• Ліцензійні умови провадження господарської діяльності арбітражних керую­чих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), затверджених наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства економіки України від 04.05.2001 р. № 72/49;

• Наказ Міністерства економіки України від 20.07.2006 р. № 247 «Про за­твердження форм подання арбітражним керуючим інформації, необхід­ної для ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких поруше­но провадження у справі про банкрутство, та Інструкції щодо заповнення цих форм»;

• та ін.

Важлива роль і рішень Конституційного Суду України, в тому числі рішення № 5-рп/2007 від 20.06.2007 р. у справі за конституційним зверненням відкритого акціонерного товариства «Кіровоградобленерго» про офіційне тлумачення поло­жень ч. 8 ст. 5 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» справа щодо кредиторів підприємств комунальної форми власності).