3. Інші види спеціальних режимів господарювання

Якщо вищезгаданим спеціальним режимам господарювання в Господарсько­му кодексі присвячені окремі глави, то решті видів - лише окремі статті.

Виключна (морська) економічна зона України (далі - МЕЗ) - морські райони, зовні прилеглі до територіального моря України, включаючи райони на­вколо островів, що належать Українській державі. Ширина виключної (мор­ської) економічної зони становить до двохсот морських миль, відлічених від тих самих вихідних ліній, що і територіальне море України. Делімітація виключної (морської) економічної зони провадиться з урахуванням законо­давства України шляхом укладення угод з державами, побережжя яких про­тилежні або суміжні побережжю України, на підставі принципів і критеріїв, загальновизнаних у міжнародному праві, з метою досягнення справедливого вирішення цього питання.

Правовий режим господарювання в цій зоні визначається:

• Господарським кодексом України (ст. 411,418);

• Законом України від 16 травня 1995 р. «Про виключну (морську) економіч­ну зону України» (далі - Закон «Про МЕЗ»);

• Конвенцією Організації Об'єднаних Націй з морського права 1982 р., що була ратифікована Законом України від 3 червня 1999 р. «Про ратифікацію та Угоди про імплементацію Частини XI Конвенції Організації Об'єднаних Націй з морського права 1982 р.;

• Кодексом України «Про надра» від 27.07.1994 р., зокрема його положення щодо використання морського дна та його надр у виключній (морській) економічній зоні;

• актами законодавства про континентальний шельф;

• підзаконними нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до згаданих законів та Конвенції.

Особливість правового режиму господарювання у виключній (морській) еконо­мічній зоні України полягає в тому, що:

1. Метою встановлення такого режиму є забезпечення суверенних прав Укра­їни на розвідку, експлуатацію, збереження живих ресурсів та управління ними у виключній (морській) економічній зоні.

2. Змістом цього режиму є сукупність заходів, що вживає держава для забез­печення додержання суб'єктами господарювання законодавства України на тери­торії виключної (морської) економічної зони.

3. Наявність в Української держави на території цієї зони суверенних прав щодо розвідки, розробки і збереження природних ресурсів як живих, так і нежи­вих у водах, що покривають морське дно, на морському дні та в його надрах, а також з метою управління цими ресурсами і щодо здійснення інших видів діяль­ності по економічній розвідці та розробці зазначеної зони, у тому числі виробни­цтву енергії шляхом використання води, течій і вітру, а також щодо морського дна та його надр.

4. Юрисдикція України (в тому числі виключна) у МЕЗ передбачена відповід­ними положеннями нормативно-правових актів вищої юридичної сили (ст. 411 ГК, Кодексу України про надра, Закону «Про виключну (морську) економічну зону України»), актами законодавства про континентальний шельф та нормами міжнародного права, щодо створення і використання штучних островів, устано­вок і споруд, здійснення морських наукових досліджень, захисту та збереження морського середовища;

5. Основні засади співробітництва України з іншими державами на території виключної (морської) економічної зони:

• мета - координація управління живими ресурсами української виключної (морської) економічної зони, їх збереження, розвідки й оптимального ви­користання, проведення наукових досліджень, захисту та збереження мор­ського середовища;

• правові підстави співробітництва - міжнародні договори;

• наявність у всіх держав (як прибережних, так і тих, що не мають виходу до морів) права користуватися (за умови дотримання законодавства України та загальновизнаних норм міжнародного права) свободою судноплавства і польотів, прокладання підводних кабелів і трубопроводів та іншими право­мірними, з точки зору міжнародного права, видами використання морсько­го простору;

• наявність в України виключного права на території зазначеної зони ство­рювати, а також дозволяти та регулювати спорудження, експлуатацію та використання штучних островів, установок і споруд для морських науко­вих досліджень, розвідки і розробки природних ресурсів, інших економіч­них цілей відповідно до законодавства України;

• поєднання правових заходів щодо охорони суверенних прав України у МЕЗ з контрольними функціями з боку України (в особі уповноважених органів) за реалізацією прав щодо запобігання порушенням (забруднен­ня морського середовища, захоронення відходів всупереч встановленому порядку, незаконна промислова діяльність, порушення правил безпечної експлуатації споруд, незаконна експлуатація природних ресурсів, неза­конне ведення морських наукових досліджень), за застосуванням санк­цій щодо порушників і виконанням зобов'язань інших держав, українських та іноземних юридичних і фізичних осіб, міжнародних організацій на території МЕЗ;

• система уповноважених органів Української держави щодо здійснення охо­ронних і контрольних функцій на території МЕЗ: Державна прикордонна служба України, органи рибоохорони Міністерства рибного господарства України і органи Міністерства охорони навколишнього природного серед­овища та ядерної безпеки України;

• система спеціальних санкцій, що застосовуються до порушників законодав-ствапроМЕЗ:оглядсудна-порушника(ст. 17 Закону «Про МЕЗ»), інспекція, переслідування судна-порушника, затримання або арешт судна-порушника (статті 19-20 Закону «Про МЕЗ»), господарсько-адміністративні штрафи (статті 22-26 Закону «Про МЕЗ»); конфіскація майна (засобів, знарядь, су­ден, споруд), із застосуванням яких вчинено порушення (статті 22, 24, 26 Закону «Про МЕЗ»);

• порядок притягнення до відповідальності: 1) складання акта про вчинення порушення посадовою особою Морської охорони Державної прикордонної служби України; 2) направлення цього акта разом з іншими документами, що стосуються цієї справи, протягом трьох днів з дня затримання поруш­ника органу, уповноваженому застосовувати санкції (у разі визнання за доцільне застосування конфіскації зазначені документи передаються для розгляду до районного/міського суду за місцем затримання порушника); 3) прийняття уповноваженим органом рішення про застосування відповід­них санкцій (крім конфіскації) протягом п'яти днів після надходження ви­щезазначених документів (таке рішення оформлюється постановою відпо­відного органу або посадової особи). У передбачених Законом «Про МЕЗ» (ч. 2 ст. 27) випадках накладення і стягнення штрафу може проводитися безпосередньо на місці порушення. Судовий розгляд справ про порушення (у разі визнання за доцільне застосування конфіскації) провадиться в при­сутності представників порушника та органів, які здійснюють охорону ви­ключної (морської) економічної зони України.

Прикордонний режим господарської діяльності (ПРГД) характеризується такими рисами:

І. Запроваджується і діє на прикордонній території (на державному кордоні України); державний кордон України - це лінія і вертикальна поверхня, що про­ходить по цій лінії, які визначають межі території України - суші, вод, надр, пові­тряного простору (ст. 1 Закону «Про Державний кордон України»). Державний кордон України визначається Конституцією та законами України, а також між­народними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, державний кордон Української держави встановлюється (з відповідними позна­ченнями на місцевості) таким чином:

1) на суші - по характерних точках і лініях рельєфу або ясно видимих орієн­тирах;

2) на морі - по зовнішній межі територіального моря України;

3) на судноплавних річках - по середині головного фарватеру або тальвегу річки; на несудноплавних річках (ручаях) - по їх середині або по середині головного рукава річки; на озерах та інших водоймах - по прямій лінії, що з'єднує ви­ходи державного кордону України до берегів озера або іншої водойми. Державний кордон України, що проходить по річці (ручаю), озеру чи іншій водоймі, не пере­міщується як при зміні обрису їх берегів або рівня води, так і при відхиленні русла річки (ручаю) в той чи інший бік;

4) на водосховищах гідровузлів та інших штучних водоймах - відповідно до лінії державного кордону України, яка проходила на місцевості до їх заповнення;

5) на залізничних і автодорожніх мостах, греблях та інших спорудах, що про­ходять через прикордонні ділянки судноплавних і несудноплавних річок (руча­їв), - по середині цих споруд або по їх технологічній осі, незалежно від прохо­дження державного кордону України на воді.

II. Правовий режим господарської діяльності на прикордонній території (на державному кордоні України) визначається: ГК України (ст. 412); законами Укра­їни від 4 листопада 1991 р. «Про Державний кордон України» та від 03.04.2003 р. «Про Державну прикордонну службу»; міжнародними угодами України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (наприклад, Угода між Урядом України та Урядом Республіки Польща про будівництво автодорожньо­го мосту через ріку Західний Буг на українсько-польському державному кордоні в районі пункту пропуску Ягодин - Доруйськ, ратифікована Законом України від 20.04.2004 р.); підзаконними нормативно-правовими актами, прийнятими відповід­но до закону (Указ Президента України від 02.07.1996 р. «Про заходи щодо розви­тку економічного співробітництва Автономної Республіки Крим з суміжними при­кордонними адміністративно-територіальними одиницями Російської Федерації»; наказ Адміністрації Державної прикордонної служби України та Державної служби України від 24.11.2003 р. № 297/793 «Про затвердження Технології прикордонного та митного контролю у пунктах пропуску через державний кордон» та ін.).

III. Поєднання загальних (визначених законом) та місцевих (визначених на підставі закону відповідними органами державної влади за погодженням з орга­нами Державної прикордонної служби України) умов здійснення господарської діяльності на прикордонній території (судноплавство, користування водними об'єктами для потреб лісосплаву та інші види водокористування, створення різ­них гідроспоруд, провадження інших робіт у внутрішніх водах України, корис­тування землею, лісами, тваринним світом, ведення гірничої справи, геологічних розвідувань тощо). До загальних умов належать: необхідність отримання дозволу Державної прикордонної служби України (ДПСУ) на провадження робіт у при­кордонній смузі та пропуск на цю територію; можливість запровадження у необ­хідних випадках ДПСУ додаткових тимчасових режимних обмежень на в'їзд і провадження робіт у прикордонній смузі (ст. 24 Закону «Про Державний кордон України»); здійснення перетину кордону осіб, вантажів, транспортних засобів та іншого майна у встановленому законом порядку під контролем Державної при­кордонної служби України (статті 11, 12); необхідність дотримання судами, що перетинають морський кордон України, заходять у порти та внутрішні води Укра­їни, встановлених українським законодавством вимог та правил (статті 13-15); можливість запровадження (у випадках та порядку, визначених законом, Кабіне­том Міністрів України) на окремих ділянках державного кордону з метою запо­бігання поширенню інфекційних хвороб обмежень чи припинення сполучення через державний кордон або встановлення карантину для людей, тварин, ванта­жів, насінного, садивного матеріалу та іншої продукції тваринного і рослинного походження (ст. 19).

Правовий режим господарської діяльності в охоронних зонах характеризу­ється такими рисами:

I. Види охоронних зон: санітарно-захисні, водоохоронні, території та об'єкти природно-заповідного фонду України, курортні, лікувально-оздоровчі, рекреа­ційні та інші території та об'єкти, віднесені законодавством до таких, що особливо охороняються.

II. Система нормативно-правових актів про спеціальний режим господарю­вання в охоронних зонах:

Господарський кодекс України (статті 413,418);

закони України: від 25.06.1991 р. «Про охорону навколишнього природного середовища»; від 16.06.1992 р. «Про природно-заповідний фонд України»; від 15.02.1995 р. «Про статус гірських населених пунктів в Україні»; від 10.02.2000 р. «Про мораторій на проведення суцільних рубок на гірських схилах в ялицево-букових лісах Карпатського регіону» та ін.;

підзаконні нормативно-правові акти, прийняті відповідно до згаданих законів.

III. Зміст правового режиму: А. Стимули, спрямовані на збереження та по­кращення природного, оздоровчого, історико-культурного, духовного та ін. по­тенціалу цих територій (зон); Б. Обмеження для суб'єктів господарювання - ін­весторів, що мають на меті охорону та захист природного, оздоровчого, історико-культурного, духовного та іншого потенціалу цих територій (зон) від негативного впливу результатів господарської діяльності (заборона застосування певних спо­собів, методів і форм господарювання, що завдають чи можуть завдати шкоди по­тенціалу охоронної зони).

Спеціальний режим господарювання в окремих галузях народного госпо­дарства (галузеві режими господарювання) може встановлюватися за поданням Кабінету Міністрів України у формі прийняття Верховною Радою відповідного закону у разі необхідності стабілізації або прискореного розвитку у цих галузях. Такий режим встановлено, зокрема, щодо господарської діяльності у Збройних силах України.

Система нормативно-правових актів про галузеві режими господарювання: Гос­подарський кодекс України (статті 414, 418); закони (зокрема, Закон України від 21.09.1999 р. «Про господарську діяльність у Збройних силах України»); підзаконні нормативно-правові акти, прийняті відповідно до ГК та спеціальних законів.

Специфіка правового режиму господарювання у Збройних силах України по­лягає у такому:

• у військових частинах дозволена лише неприбуткова господарська діяль­ність відповідно до встановленого Кабінетом Міністрів України переліку;

• мета здійснення такої діяльності - отримання додаткових джерел фінансу­вання повсякденного функціонування військових частин, закладів та орга­нізацій, а також для підтримання на належному рівні їх бойової та мобілі­заційної готовності;

• форма здійснення господарської діяльності - створювані військовими час­тинами (закладами, організаціями) підсобні господарства, що мають забезпечувати виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг з вищез­гаданою метою;

• можливість передання (на конкурсних засадах і в передбаченому порядку) в оренду майна (крім бойового та спеціального) юридичним та фізичним особам за умови, якщо це не шкодить бойовій мобілізаційній готовності;

• можливість обмеження чи припинення господарської діяльності військо­вих частин за рішенням Міноборони, у встановленому КМУ порядку.

Спеціальний режим господарської діяльності в умовах надзвичайного стану, надзвичайної екологічної ситуації характеризується такими рисами:

I. Підставою введення є надзвичайний стан, надзвичайна екологічна ситуація. Надзвичайний стан - це особливий правовий режим, який може тимчасово

вводитися в Україні чи в окремих її місцевостях при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру не нижче загальнодержавного рівня, що призвели чи можуть призвести до людських і матеріальних втрат, ство­рюють загрозу життю і здоров'ю громадян, або при спробі захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства і передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та ор­ганам місцевого самоврядування відповідно до закону повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення безпеки і здоров'я громадян, нормаль­ного функціонування національної економіки, органів державної влади та орга­нів місцевого самоврядування, захисту конституційного ладу, а також допускає тимчасове, обумовлене загрозою, обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із за­значенням строку дії цих обмежень.

Надзвичайна екологічна ситуація - надзвичайна ситуація, при якій на окремій місцевості сталися негативні зміни в навколишньому природному середовищі, що потребують застосування надзвичайних заходів з боку держави.

II. Тимчасовий характер таких режимів (відповідно до встановленого строку його дії на території України чи певній частині її території).

III. Система нормативно-правових актів про такий режим:

• Господарський кодекс України (статті 416, 418);

• закони України: 1) загальні щодо такого режиму господарювання та умов/ підстав його встановлення: від 16.03.2000 р. «Про правовий режим надзви­чайного стану)»; від 08.06.2000 р. «Про захист населення і територій від над­звичайних ситуацій техногенного та природного характеру», від 13.07.2000 р. «Про зону надзвичайної екологічної ситуації»; 2) спеціальні - щодо ого­лошення певної території зоною надзвичайного стану чи надзвичайної еко­логічної ситуації: від 05.09.2000 р. «Про затвердження Указу Президента України «Про оголошення територій у межах населених пунктів Болеслав-чик, Мічуріне, Підгір'я, Чаусове, Чаусове Друге Первомайського району Миколаївської області зоною надзвичайної екологічної ситуації» та ін.;

• підзаконні нормативно-правові акти, прийняті відповідно до вищезгада­них законів, зокрема, укази Президента України про введення надзви­чайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, що затверджуються Верховною Радою України протягом двох днів з дня звернення Президен­та України.

IV. Встановлення на території таких зон (згідно з прийнятим на підставі Кон­ституції Указу Президента) тимчасових обмежень у здійсненні конституційних прав і свобод громадян, а також прав юридичних осіб та покладення на них до­даткових обов'язків (статті 16-18 Закону «Про правовий режим надзвичайного стану», статті 10-13 Закону «Про зону надзвичайної екологічної ситуації»).

V. Надання (відповідно до загальних законів про правовий режим надзвичай­ного стану) органам державної влади та органам місцевого самоврядування до­даткових повноважень, спрямованих на забезпечення комплексу заходів, що вжи­ваються в умовах надзвичайного стану (надзвичайного екологічного стану).

VI. Надання спеціальних гарантій громадянам і суб'єктам господарювання щодо забезпечення їх прав, свобод та законних інтересів в умовах надзвичайно­го стану/надзвичайної екологічної ситуації (статті 21-27 Закону «Про правовий режим надзвичайного стану», статті 14-15 Закону «Про зону надзвичайної еколо­гічної ситуації»).

Правовий режим господарської діяльності в умовах воєнного стану має

такі характерні риси:

I. Запроваджується в умовах воєнного стану.

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки дер­жавній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надан­ня відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, об­меження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

II. Система актів законодавства про воєнний стан: Конституція України (ст. 92); Господарський кодекс України (статті 417,418);

Закон України від 06.04.2000 р. «Про правовий режим воєнного стану».

III. Метою введення воєнного стану є створення умов для здійснення органа­ми державної влади, військовим командуванням, органами місцевого самовряду­вання, підприємствами, установами та організаціями наданих їм повноважень у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності Украї­ни, її територіальній цілісності.

IV. Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України (ст. 92), згаданий та інші закони України та Указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.

V. Запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану по­кладається на військове командуванням, яке має діяти разом з органами виконав­чої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування.

VI. Встановлення (згідно з прийнятим на підставі Конституції Указом Пре­зидента) тимчасових обмежень у здійсненні конституційних прав і свобод гро­мадян, а також прав суб'єктів господарювання та покладення на них додаткових обов'язків (статті 15,20 Закону «Про правовий режим воєнного стану»).

VII. Надання загальних (ст. 418 ГК України) та спеціальних гарантій грома­дянам і суб'єктам господарювання щодо забезпечення їх прав, свобод і законних інтересів в умовах воєнного стану (статті 19-22 Закону «Про правовий режим во­єнного стану»).

VIII. Обов'язок України відповідно до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права у разі введення воєнного стану негайно повідомити через Ге­нерального секретаря ООН держави, які беруть участь у цьому пакті, про обме­ження прав і свобод людини і громадянина, що є відхиленням від зобов'язань за Міжнародним пактом, та про межу цих відхилень і причини прийняття такого рішення.