2. Система нормативно-правових актів, що регулюють агентські відносини у сфері господарювання

Система нормативно-правових актів, що регулюють комерційне посередни­цтво (агентську діяльність у сфері господарювання), включає:

• Господарський кодекс України, в якому глава 31 присвячена комерційному посередництву (ст. 295 - закріплює поняття та низку ознак агентської діяль­ності; ст. 296 - визначає підстави виникнення агентських відносин; ст. 297 - встановлює вимоги щодо предмета агентського договору; ст. 298 - покладає на агента обов'язок повідомити суб'єкта, котрого він представляє, про кож­ний випадок його посередництва в укладенні угод та про кожну укладену ним в інтересах цього суб'єкта угоду, а також наслідки невиконання такого обов'язку; ст. 299 містить положення про два види агентських відносин - немонопольні та монопольні; ст. 300 - закріплює принцип особистого ви­конання агентом дій, щодо яких він має повноваження від принципала; ст.

301. - визначає порядок взаєморозрахунків в агентських відносинах; ст.

302. - фіксує обов'язок агента зберігати конфіденційну інформацію, ст. 303 - містить положення щодо основних засад відповідальності за невиконання (неналежне виконання) умов агентського договору; ст. 304 - визначає, в яких випадках може мати місце припинення агентського договору; ст. 305 - основні нормативно-правові акти, що регулюють агентські відносини: Гос­подарський кодекс України; спеціальні нормативно-правові акти, прийняті відповідно до ГК, що визначають особливість комерційного посередництва в окремих галузях господарювання; положення Цивільного кодексу України щодо договору доручення, які застосовуються щодо агентських відносин, не врегульованих ГК і спеціальними нормативно-правовими актами;

• Цивільний кодекс України: положення щодо договору доручення (глава 68), які застосовуються на субсидіарних засадах;

• спеціальні нормативно-правові акти, що визначають особливість комерцій­ного посередництва в окремих галузях господарювання:

у сфері страхування:

Закон України від 16.03.1996 р. «Про страхування» (діє в редакції Закону від 04.10.2001 р.);

постанова Кабінету Міністрів України від 18.12.1996 р. № 1523 «Про порядок провадження діяльності страховими посередниками»; у сфері банківської діяльності:

Закон України від 07.12.2000 р. «Про банки і банківську діяльність»;

постанова Правління Національного банку України від 03.11. 2000 р. № 435 «Про затвердження Положення про порядок надання індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу членами ІАТА та агентами підприємств - членів ІАТА»;

постанова Правління Національного банку України від 12.12.2002 р. № 502 «Про затвердження Інструкції про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України та змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України»;

у сфері транспорту:

Повітряний кодекс України від 04.05.1993 р.;

Кодекс торговельного мореплавства України від 23.05.1995 р. (ст. 42, пункти 17,19);

Закон України від 20.02.2003 р. «Про Державну програму авіаційної безпеки цивільної авіації»;

Інструкція про порядок реєстрації ліній закордонного плавання, затв. наказом Міністерства транспорту України 31.05.2000 р. № 276 (у редакції наказу Мініс­терства транспорту та зв'язку України 06.10.2004 № 884);

Положення про сертифікацію суб'єктів, що надають агентські послуги з про­дажу авіаційних перевезень на території України, затв. наказом Державної служ­би України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації 30.12.2004 № 255;

у сфері приватизації:

Закон України від 04.03.1992 р. «Про приватизацію державного майна» (діє в редакції Закону від 19.02.1997 р.): визначає серед учасників приватизації таких осіб, як посередники (статті 6, 9);

постанова Кабінету Міністрів України від 21.07.1999 р. № 1320 «Про забез­печення продажу пакетів акцій відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації, що належать державі, у вигляді депозитарних розписок на міжнародних фондових ринках» (регулює договірні відносини між агентом - фі­нансовою установою та Фондом державного майна України в процесі продажу акцій відритих акціонерних товариств, що належать державі);

наказ Фонду державного майна України від 31.07.2001 р. № 1378 «Про затвер­дження Положення про порядок здійснення конкурсного відбору агентів з роз­міщення депозитарних розписок на державні акції на міжнародних фінансових ринках»;

у сфері спільного інвестування:

Закон України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоратив­ні інвестиційні фонди);

рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 09.01.2003 р. № 3 «Про затвердження Положення про порядок розміщення, обігу та викупу цінних паперів інститутів спільного інвестування» (визначає особли­вості здійснення комерційного посередництва агентом з розміщення та викупу цінних паперів інститутів спільного інвестування та вимог щодо нього: наявність статусу торговця цінними паперами, ліцензії на здійснення професійної діяльнос­ті на ринку цінних паперів, договірних відносин з компанією з управління актива­ми ICI про надання послуг з розміщення та викупу цінних паперів ICI);

у сфері туризму:

спільний наказ Державного комітету з питань регуляторної політики та під­приємництва, Державного комітету молодіжної політики, спорту і туризму від 17.01.2001 р. № 7/62 «Про затвердження ліцензійних умов провадження госпо­дарської діяльності з організації іноземного, внутрішнього, зарубіжного туризму, екскурсійної діяльності».

Орієнтація України на світові стандарти правового регулювання та її прагнен­ня адаптувати національне законодавство до законодавства ЄС зумовлює доціль­ність наведення тут і відповідних міжнародно-правових актів, що регулюють між­народне торговельне представництво (міжнародні агентські відносини). Система правового регулювання цих відносин містить міжнародні універсальні конвенції, акти ЄС та Міжнародної торговельної палати (МТП), зокрема такі, як:

• Женевська конвенція про представництво в міжнародній купівлі-продажу товарів, підписана 17 лютого 1983 p. у Женеві як додаток до Віденської кон­венції про договори міжнародної купівлі-продажу товарів: застосовується у разі, якщо принципал і третя особа належать до різних держав, а агент упо­вноважений принципалом на укладення договорів купівлі-продажу товарів;

• Гаазька конвенція про право від 14 березня 1978 p.: закріплює - як загальне правило - принцип: пріоритет погодженого сторонами права, що застосо­вується в міжнародних агентських відносинах, а у разі відсутності такого погодження - правила визначення національного застосовуваного права: а) агентський договір (договір комерційного посередництва) підкоряєть­ся закону держави агента (тобто законодавству тієї держави, на території якого розташоване комерційне підприємство агента); б) у разі відсутнос­ті в агента комерційного підприємства - застосовується закон постійного місцезнаходження агента; в) якщо агент і принципал мають кілька підпри­ємств, розташованих на території різних держав, то щодо відносин з комер­ційного посередництва на підставі агентського договору застосовується право тієї держави, на території якої розташоване підприємство, з якими агентські відносини мають найбільш тісний зв'язок; г) додаткова прив'язка: відносини з агентського договору регулюються правом країни, в якій агент здійснює основну діяльність, за умови, що в цій державі принципал має по­стійне місце проживання або своє підприємство;

• Директива Ради ЄС від 18 грудня 1986 р. № 86/653, яка поширюється пе­реважно на незалежних агентів і, відповідно, закріплює поняття: а) неза­лежного комерційного агента як незалежного посередника, наділеного по­вноваженнями щодо обговорення умов купівлі та продажу товарів від імені іншої особи (принципала) чи обговорює та укладає такі угоди від імені та в інтересах принципала; б) агентського договору як договору, спрямованого на здійснення агентом як юридичних, так і фактичних дій, кінцевою метою яких є встановлення договірних відносин між принципалом і третьою осо­бою, а також (в) передбачає, що агент, як правило, діє від імені принципала, хоча і припускається можливість вчинення агентом дій від власного імені - незалежно від вказівки на існування принципала, проте за умови, що він діє в інтересах принципала;

• Директива 2004/39/ЄС Європейського парламенту та Ради від 21 квітня 2004 р. щодо ринків фінансових інструментів визначає обов'язки інвести­ційної фірми при призначенні прикріплених агентів дл^ цілей рекламуван­ня послуг цієї фірми, здійснення запитів щодо бізнесу або отримання на­казів від клієнтів або потенційних клієнтів та їх передачі, розміщення фі­нансових інструментів і надання консультацій стосовно таких фінансових інструментів та послуг, що пропонуються інвестиційною фірмою, а саме: 1) нести повну та безумовну відповідальність за будь-які дії або помилки з боку прикріпленого агента, коли той діє від імені фірми; своєю чергою прикріплений агент повинен повідомляти про функції (повноваження), які він виконує, та фірму, яку він представляє, при встановлені контактів або до початку роботи з будь-яким клієнтом чи потенційним клієнтом; 2) здій­снювати контроль за діяльністю прикріплених агентів з точки зору дотри­мання ними встановлених вимог; 3) призначати постійними агентами лише осіб, внесених до державного реєстру постійних агентів; 4) перевіряти від­повідність призначених нею (фірмою) постійних представників (або пре­тендентів) встановленим вимогам щодо доброї репутації та кваліфікації;

• акти МТП: Типовий комерційний агентський контракт (публікація МТП, лис­топад 1991 р.), Вказівки МТП щодо складання комерційних агентських контр­актів (публікація МТП 1983 р.), Коментар до Типового комерційного агент­ського контракту Міжнародної торговельної палати (публікація № 512);

• таін.