4. Господарсько-правові норми: поняття та види

Акти господарського законодавства здебільшого мають комплексний харак­тер, тобто складаються з правових норм різних галузей права, приурочених до одного предмета (господарських договорів певного виду, суб'єкта господарюван­ня певної господарсько-правової форми або органу господарського управління тощо). Проте провідне місце в будь-якому акті господарського законодавства по­сідають господарсько-правові норми, яким властиві загальні (притаманні для всіх правових норм) і специфічні (видові) ознаки, що віддзеркалюють їх відмінність від норм інших галузей права. До загальних ознак належать:

• встановлення господарсько-правових норм компетентними органами (за­лежно від юридичної сили та виду нормативно-правових актів, у яких міс­тяться норми, такими органами є: Верховна Рада України, Президент Укра­їни, Кабінет Міністрів України, центральні органи державної виконавчої влади, обласні ради народних депутатів та обласні держадміністрації, міські (Київська та Севастопольська) ради народних депутатів і держадміністра­ції), господарські об'єднання та суб'єкти господарювання;

• офіційний, тобто встановлений законом порядок прийняття таких норм (залежить від юридичної сили та виду нормативно-правових актів, у яких містяться норми);

• фіксація таких норм у спеціальних правових документах (їх назва залежить від юридичної сили документа і, відповідно, від органу, що його приймає: закон, декрет, постанова, указ, наказ, положення, статут, засновницький до­говір, правила, рішення, розпорядження та ін.);

адресування таких норм заздалегідь невизначеному колу осіб - усім по­тенційним чи зареєстрованим суб'єктам господарювання чи певної організаційно-правової форми, наприклад господарським товариством, їх засновникам, учасникам, посадовим особам органів управління товариств (тобто цим нормам не притаманна індивідуальна персоніфікація - адресу­вання конкретній особі).

Крім того, господарсько-правові норми характеризуються такою специфіч­ною ознакою, що виокремлює їх від норм інших галузей права, як зміст: вони міс­тять правила у сфері господарювання (щодо безпосереднього здійснення госпо­дарської діяльності та/або організації, управління такою діяльністю).

Узагальнення згаданих ознак дозволяє дати таке визначення:

Господарсько-правові норми - це встановлені компетентними органами в офіційному порядку і зафіксовані в спеціальних правових документах індивідуально не персоніфіковані правила у сфері господарювання.

Різноманітність господарсько-правових норм зумовлює доцільність їх кла­сифікації, зокрема, за критерієм структури норми на: (1) норми з традиційною структурою (гіпотеза, диспозиція і санкція) і (2) норми з неповною структурою. Останні (серед господарсько-правових норм вони становлять більшість) своєю чергою поділяються на:

• норми-заборони (наприклад, заборона здійснення підприємницької діяль­ності органами державної влади та органами місцевого самоврядування (ч.4 ст. 43 ГК), а також посадовими особами цих органів (ч. 2 ст. 64 Конститу­ції України; ч. 4 ст. 43 ГК);

• норми-принципи (загальні принципи господарювання - ст. 6 Господарсько­го кодексу України; принцип свободи підприємницької діяльності - ст. 44 ГК, принципи зовнішньоекономічної діяльності - ст. 2 Закону «Про зо­внішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 р.; принципи приватизації державного майна - ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного майна» від 04.03.1992 р.);

• норми-визначення (більшість прийнятих протягом останніх 4-х років зако­нів мають спеціальну статтю «Визначення термінів», у якій розкривається зміст основних термінів, що застосовуються у відповідному законі, - ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або ви­знання його банкрутом» від 14.05.1992 р. (в ред. Закону від 30.06.1999 р.); ст. З Закону України від 15.03.2001 р. «Про інститути спільного інвестуван­ня (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)»; ст. 2 Закону «Про коопе­рацію» від 10.07.2003 р.;

компетенційні норми (наприклад, про компетенцію: Антимонопольного ко­мітету - статті 7-8 Закону від 26.11.1993 р. «Про Антимонопольний комітет України», Національного банку України - статті 6, 7, 9,15,19 Закону Укра­їни від 20.05.2000 р. «Про Національний банк України», інститутів спільно­го інвестування - Закон України від 15.03.2001 р.

«Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди» (зокрема, ст. 4), Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку - статті 6-8 Зако­ну України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», страхових організацій - Закон України від 07.03.1996 р. (в ред. 04.10.2001 р.) «Про страхування» та ін.);

• техніко-економічні норми (визначають порядок здійснення певних техно­логічних процесів, параметри і вихідні величини господарської діяльності: норми амортизаційних відрахувань, державні стандарти, державні буді­вельні норми та правила, технічні умови тощо);

• норми-рекомендації (не будучи юридично обов'язковими для суб'єктів госпо­дарювання, орієнтують їх на бажану для суспільства (держави) поведінку в сфері господарювання): примірні статути, примірні договори, Принципи кор­поративного управління, затв. рішенням ДКЦПФР від 11.12.2004 р. № 571.